«Високий Мисливець»

Переклад з чеської ОЛЕГА МИКИТЕНКА

Художник ЗДЕНЕК БУРІАН

Перекладено за виданням: А. V. Fric. Dlouhy lovec. Statni narladatelstvi detske knihy. Praha, 1955.

— Скажіть, Караї, чому ви завжди ходите в червоній сорочці? У ній ви схожі на ката, якого я бачив на малюнку в одній книжці про середньовічні катівні. Дуже цікава книжка, та коли читаєш її, волосся стає сторч. І тільки-но я побачу вас у цій червоній сорочці, у мене мороз пробігає поза спиною, — ущипливо мовив швейцарець Родольфо Велькер, сидячи увечері біля багаття в таборі таких, як і він сам, мисливців на ягуарів.

Кожен мисливець обрав окрему місцинку для ночівлі і влаштовував собі кубельце, як хотів і умів. Дехто мав спальний мішок. Що ж до Велькера, то він вдовольнявся тим, що нагрібав купу листя й загортався в нього, а як накрапав дощ, притулявся ближче до товстелезного дерева і накривав голову сідлом. Ті ж, у кого були протимоскітні сітки, ховалися від дощу під ними. Сітки були такі густі, що пропускали тільки перші краплини дощу, а потім просякали вологою, і вода вже не проходила крізь них. З усіх мисливців лише англієць Джуліус і Караї жили в наметах. Трохи осторонь розташувалися тубільні мисливці — скромні, тихі люди, у яких були погано навчені собаки.

Повернувшись з полювання, кожен розкладав багаття і готував собі їжу — пік чи варив добуту дичину. Утамувавши голод, усі сходилися до вогнища перед наметом Караї перекинутися словом і відпочити після напруженого дня, а тоді йшли спати, щоб набратися сил для завтрашнього полювання. Збиралися щоразу біля намету Караї. Можливо, тому, що господар був дуже гостинний. Перед його наметом на вогні завжди кипіла вода, посудина з гарбуза — калабаса була наповнена свіжим листям мате, а довкола багаття стирчало з землі кілька шпичаків, на яких смажилася дичина. Тут радо вітали всіх. Кожен, не чекаючи запрошення, міг підкріпитись, якщо був голодний, а посудина з гарячим мате ходила по колу, і кожен підсипав собі свіжого листя, якщо йому здавалося, що чай недостатньо крутий.