Присвячую пам’яті мами — Раїси Олександрівни
Біла кішка, чорний кітIt’s time to travel
It’s time to go
It’s time to pack my little darling
We gonna find another world
Oh can’t you see
You belong to me
It’s time to travel
It’s time to go
Time to depart
So hit the road
Take your tooth brush little darling
Take your luggage and your hope
Oh can’t you see
You belong to me
It’s time to travel
It’s time to go
All we need is long vehicle to go!
It’s time for boarding
So hit the road
Take your tooth brush little darling
Take your luggage and your hope
(Don’t forget a hope)
Oh can’t you see
We have no time for cup of tea
It’s time to travel
It’s time to go
All we need is long vehicle to go…[1]
Восени стада азовської хамси мандрують на південь зі свого вже зимного моря. У хамси губа не з лопуцька, зимує вона винятково на чорноморських курортах: під Ялтою та під Сочі. Хамса валом валить через вузьку Керченську протоку, як ті кияни через турнікет метро в годину пік, і в рибалок місцевого флоту починаються гарячі жнива — хамсова путина.
Рибалки збираються в Керч з усіх закутків Чорного моря на своїх сейнерах під брудними від кіптявих камбузних плит червоно-жовтими рибальськими вимпелами, і часом у ковші порту за ними вже не видно забортної води.
Вони тиснуться до причалів пачками по вісім-десять бортів — і виникає якийсь Шанхай. Ходять у гості. Пригощають один одного цуйкою, чачею, ракійкою, мастикою та буряківкою за секретними домашніми рецептами. Горлають пісень, б’ються та миряться і знову горлають. І все це — не сходячи на берег. А вранці повзають навколішки у своїх помаранчевих шторм-робах по виметаних просто на причал кошількових неводах — штопають та латають сітки. І цуцики з різних сейнерів, збившись у зграю, ганяють по цих зелених капронових галявинах і азартно дзявкають на чужинців.
Восени отари моряків далекого плавання збираються в Керч після літніх відпусток, відгулів та загулів, і піти в закордонний рейс практично неможливо.
— Підеш на місцевий флот? — спитали мене у відділі зв’язку.
Комментарии к книге «Земля Георгія», Антон Витальевич Санченко
Всего 0 комментариев