«Альбатрос — блукач морів»

Альбатрос — блукач морів (fb2) - Альбатрос — блукач морів 1823K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Леонид Михайлович Тендюк Леонід ТендюкАЛЬБАТРОС — БЛУКАЧ МОРІВ

©    — україномовна пригодницька література

З давнини — степовики осілі —Ми корінням в землю уросли.Але нас вітрила кличуть біліІ морські розгнівані вали.Пісне, що давно колись почута,Ти мене далеко завелаВід степів, де медом пахне рутаВ сутінках осіннього села.Тільки. небо, та високі зорі,Та вітрів закличні голоси:«В флібустьєрськім дальнім синім моріБригантина напинав паруси».Бригантина чи не бригантина,Тільки я годинам втратив лік.Місяцю, хоч ти вже посвіти намЛіхтарем пригаслим звіддалік!Ураган за далину імлисту,Озвірівши, всі вітри привів,Де разком коштовного намистаЛіг ланцюг чужинських островів.Як вирує й піниться в безодні,Вже безпомилково знаєш ти,Що пливуть не айсберги холодні,А гренландські голубі кити.Довгождані гості — альбатроси,Але їх, мій друже, не гарпунь!Тихий берег… Світанкові роси…Обізвалось сотнями відлунь.І тому крізь простори туманніПрямо в душу — здавна й дотепер —Дивляться степи мої коханіГолубими плесами озер.Не впізнавши поруділу хату,Обминувши батьківський поріг,Бачу я, як на траву прим’ятуВ надвечір’я хтось спочити ліг,Та мені вертатися не скоро…Ніч минав. Вітру голоси…«В тім далекім, найсинішім моріБригантина напинав паруси». ВІТРИЛА НАПНУТО

Між хитливими снастями великих і зовсім Маленьких суден, що, мов застояні жеребці, надійно припнуті до цього гранітного пірса в далекосхідному порту, особливо вирізняються щогли над одним кораблем. Іскристо-білі, з голубим полотнищем вимпела вгорі, вони, здається, сягають гривастих хмар, які неквапно пливуть по небу.

Раз у раз набігають хвилі, і від кожної судно погойдується, рве повіддя — манільську тугу линву, яка тримає його на припоні.

Під грот-щоглою отаборилися метеорологи, ліворуч лабораторія геофізиків. На палубі — пройти ніде! — різне причандалля: буї, дночерпаки, батометри… Замість кают — лабораторії. Екіпаж-машина й палубна команда розташувалися внизу, на твіндеку, капітан — біля ходової рубки, науковці та штурмани — в каютах прогулянкової палуби.

І взагалі він неабиякий, цей білобокий, з гінкими щоглами корабель! На жодне судно, яких тут чимало, не схожий. Це — «Витязь», донедавна флагман усього експедиційного флоту.

Кілька місяців, як я на ньому. Сьогодні знову припало вахту вати.

Стою на вахті — раптом чую, хтось не своїм голосом кричить: