«Наодинці з акулами»

© україномовна пригодницька література

Переклад В. ГНАТОВСЬКОГО

Художнє оформлення А. БАЗИЛЕВИЧА

Добре, коли після двадцяти років роботи льотчиком ти і в сорок ще відчуваєш задоволення від польоту; добре, коли ти ще можеш радіти з того, як артистично точно посадив машину: легенько натиснеш ручку, піднімеш невеличку хмарку куряви й плавно відвоюєш останній дюйм над землею! Особливо коли приземляєшся на сніг. Сніг — чудова підстилка під колеса, і добре сісти на сніг — це так само приємно, як пройтися босими ногами по пухнастому килиму в готелі.

Але з польотами на ДС-3, коли, бувало, піднімеш у повітря стареньку машину за будь-якої погоди і летиш над полями навмання, вже покінчено. Робота в Канаді добре загартувала його. Не дивно, що він закінчив своє льотне життя над пустелею Червоного моря, літаючи на «Фейрчальді» нафтоекспортної компанії Тексєгипто, яка мала право на розвідку нафти по всьому єгипетському узбережжю. Посадочних площадок не було. Він садовив свою машину всюди, де хотіли висадитися геологи і гідрологи, тобто і на пісок, і на кущі, і на кам'янисте дно пересохлих струмків, і на довгі білі обмілини Червоного моря. Обмілини були найнебезпечніші: гладенька на вигляд поверхня пісків завжди була всіяна великими шматками білого корала, гострими по краях, мов бритва, і коли б не низький центр ваги «Фейрчальда», він не раз перекинувся б від проколу камери.

Але й це все було вже в минулому. Компанія Тексєгипто відмовилась від дорогих спроб знайти велике нафтове родовище, що давало б такі ж прибутки, як і Арамко в Саудівській Аравії, а «Фейрчальд» перетворився в жалюгідну руїну і стояв у одному з єгипетських ангарів, укритий товстим шаром пилу, весь посічений знизу довгими надрізами, з пошарпаними тросами, а мотор і прилади годилися хіба що в брухт.