© — україномовна пригодницька література
Рецензенти: М. С. Логвиненко, В. К. Коваль
Книга перша«НЕВА-2»Моїй дружині присвячую
Автор Частина першаУ РЕЗЕРВІ 4 серпня 1943 рУ вільні хвилини солдати й сержанти запасного стрілецького полку ходили в ліс, збирали гриби. Їх гнав голод. І хоча з харчами полегшало після того, як у січні 43-го року була відбита військами Ленінградського і Волховського фронтів кількакілометрова смуга понад південним берегом Ладозького озера (ця операція названа «Проривом блокади»), та все ж нагодувати величезне місто і тих, хто його боронив, не так просто, бо новоутворений «коридор» між двома фронтами прострілювався наскрізь артилерією і мінометами противника.
Нам хотілося їсти. Та ще після напружених занять із стройової й тактичної підготовки.
Приніс гриби до вогнища, біля якого поралися солдати, і я.
— Ну, морська інтелігенція, показуй! — поцікавився мічман Непран моїми лісовими трофеями.
Я висипав усе, що мав у казанку.
— Ого! — вигукнув здивовано старший сержант Мамонько. — Половина отруйних!
— Ти що, братішка! — корив мічман. — Нажерешся таких — на сосну полізеш…
— Або й вище! — підтакнув Мамонько насмішкуватим голосом. — Сьорбай юшку з мого казанка, якщо не гидуєш.
— Спасибі, — мовив я.
— Сідай; Який же ти радист, коли грибів не можеш «розшифрувати»?..
— У моїх рідних краях нема лісів, хіба що дубові та ліщинові байраки. А там росли тільки опеньки, — виправдовувався я.
— Я теж у штабі був шифрувальником, — похвалився Мамонько і гордовито подивився на мене. Потім зітхнув і став мішати ложкою вариво, плямкаючи губами й облизуючи їх язиком.
Підійшов якийсь червоноармієць і, показавши на долоні розрізані дві жовтуваті картоплини» похвалився:
— В радгоспі дістав!.. З картоплею юшка царська. Прийміть і мене…
— З цього б і починав, — погодився мічман Непран.
Я присів на купку хворосту і дістав з-за халяви «торпеду». Аромат від густої й пахучої юшки лоскотав ніздрі.
— Ще б хліба до юшки! — забажалося Мамоньку. — Осточортіло вже у цій блокаді…
— Як мед, то й ложкою, — завважив Непран.
— Животій у цьому запасному полку! Та я у своїй частині щоразу обідав із самим начштабом! — пригадав Мамонько, зітхнувши по минувшині.
Комментарии к книге «Галка», Павел Федорович Автомонов
Всего 0 комментариев