«Чи любите ви Вагнера?»

©    — україномовна пригодницька література

Переклад Михайла Гайдая

Малюнки А. Жуковського

— Ich liebe Wagners Musik.

В цих голосно вимовлених словах відчувався зверхній і гордовитий виклик. Ганс фон Шульц неквапливо відсьорбнув коньяк і раптом, відчувши себе в полоні нестримних почуттів, розчулено повторив по-французьки:

— Я люблю Вагнера!..

Він сидів, поклавши ноги на маленький столик з білим і чорним телефонами, і слухав «Політ валькірій». На круглому столі, де лежали пластинки в темних конвертах, грав старомодний і пошарпаний патефон. З ним фон Шульц не розлучався вже понад двадцять літ. Ні в роки свого навчання у Кенігсберзькому університеті на факультеті права, ні під час війни, яка кидала його з міста в місто, з Чехословаччини — до Франції, з Кольмара — в Клермон-Ферран через Діжон і Лімож. Якось при нагоді друг його діда познайомив молодого Шульца з Гіммлером під час прийому, влаштованому у фамільному замку Брандштейнів на честь місцевої націстської організації. Це було в серпні 1938 року, за кілька тижнів перед анексією Судетів. Трьома днями пізніше він перейшов на службу в гестапо, чим прикро вразив батька, генерала у відставці, який вже давно мріяв зробити з сина офіцера-артилериста. Батько був у відчаї — він погодився б, щоб син служив у будь-яких частинах збройних сил фатерланда, але в мундирі солдата. Отам, у Судетах, Ганс і зробив перші кроки в своїй військовій кар’єрі.

Полковник Ганс фон Шульц, великий мрійник і начальник клермонського гестапо (цю посаду він дістав з високої протекції Гіммлера), тонкими, випещеними пальцями з наманікюреними нігтями взяв обережно склянку й підніс її до очей, вдивляючись у спотворене відображення блідого обличчя. Він побачив вузькі холодні очі, приплюснутий ніс, надмірно широке і плескате чоло, спадисте підборіддя і розтягнений рот. Чомусь згадався Фрейд. Це ставало вже кумедним.

— Справжній маскарад, — пробурмотів він. Міцний і високий, у бездоганному саржевому костюмі кольору морської хвилі, Шульц виглядав молодшим за свої тридцять п'ять років. Лише мішки під очима свідчили про ночі безсоння й бучних гулянок.