«Золото і анаконда»

©  україномовна пригодницька література

Переклад з шведської О. Д. Сенюк

Перекладено за виданням: Rolf Blomberg. Guld att hamta. Stockholm. 1955.

Якщо вже когось звинувачувати, то тільки Карін Кобос. Це вона перша звабила мене вирушити на пошуки скарбів.

Я зустрів її 1934 року, коли вперше побував на Галапагоських островах. Карін — чарівна норвежка, що вийшла заміж за сина знаменитого на Галапагосі Мануеля Кобоса, який колись був всевладним господарем цього архіпелагу. Карін знає безліч історій про казкові скарби, закопані колись піратами на цих відлюдних островах Тихого океану, і всі її розповіді звучать дуже переконливо й правдиво. Всі знають, що в XVII–XVIII століттях Галапагоські острови були улюбленим пристановищем піратів. Там справді було знайдено кілька піратських скарбів — не таких уже й страшенно багатих, але принаймні один із них виявився досить великим, щоб той, хто його знайшов, помер від надмірностей. Тому й не дивно, що я жадібно слухав розповіді Карін, поки в мене не зарябіло в очах від золота.

Я приїхав на Галапагос збирати для наших музеїв рідкісних тварин і, звичайно, мав віддавати цій справі весь свій час. Однак я не міг більше опиратися золотій лихоманці і, нав'ючивши на осла лопату, лома й намет, вирушив у першу свою експедицію. Потім таких експедицій ще було чимало.

Я шукав то якусь мармурову плиту з таємничим написом, то старого ланцюга від якоря, то рядок пальм — усе це, за словами Карін, були прикмети, по яких слід шукати скарби. Проте скільки ми з осликом не мандрували, все дарма. Один із скарбів треба було шукати під старою манцинелою[1]. Дерево я знайшов і викопав біля нього глибочезну яму, однак тільки марно натер собі мозолі. Інший скарб пізнішого походження мав бути схований під підлогою в хижі, де колись містилася пивничка: вночі там нібито блимали голубі вогники. Я розламав дошки, розбив цементний фундамент і копав лопатою та ломом доти, доки не досяг шару суцільного каменю, але знов-таки нічого не знайшов.