«Боцман з «Тумана»»

©    — україномовна пригодницька література

Художнє оформлення О. АЛЕКСАНДРОВА

І знов під палубою в нас

Гуде-співа турбінний бас.

Ми з якорів готові зняться

І вийти в море без вогнів…

Знов у Москві у тиші днів

Мені бої північні сняться.

Полярні скелі знов згадав,

Шлях до землянок відшукав.

Кругом десантники юрмляться…

Гучні пісні летять до зір…

І віддалік од хвиль і гір

Мені північні сопки сняться.

Я прочитав уперше там

Розвідникам і морякам

Уривки «Боцмана з «Тумана».

Я сіль вітрів морських вдихав,

Билиці й вигадки вплітав

В принадний замисел романа.

Таку я річ створить бажав,

Щоб відблиски геройських справ,

Як сонце в соляних кристалах

На диких скелях вікових,

В сплетінні розділів оцих

Життям правдивим засіяли.

Щоб той, кого ввести я зміг

У світ пригод,

Крутих доріг,

Тривог і зустрічей незвичних, —

Побачив пройдені бої

І незвичайнії краї,

Щоб пам'ятати все це вічно.

Героям Півночі — привіт!

Привіт вам, друзі славних літ!

Нехай з читацькою сім'єю

Ведуть розмову в книзі цій

Медведєв і його бійці

І боцман-слідопит Агєєв.

— Мовчання — ограда мудрості, — любив говорити капітан Людов, цитуючи старовинну східну приказку.

І, помовчавши, звичайно додавав:

— А попросту це означає: тримай язик за зубами. Чим менше знають про розвідника інші, тим більше знає він сам…

Цілком зрозуміло, що в роки Великої Вітчизняної війни про справи, які вершили «орли капітана Людова», майже нічого не повідомлялось у пресі. І тоді як у певних колах імена Людова і старшини першої статті Сергія Агєєва користувалися величезною повагою і навіть славою, широкому читачеві вони поки що були невідомі.

Не привернуло особливої уваги і небувале сріблясто-багрове світло, що мигнуло над гірським хребтом Муста-Тунтурі в одну з воєнних вітряних, непогожих ночей.