«Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»»

Юрій Андрухович Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» ЕКЗОТИЧНІ ПТАХИ І РОСЛИНИ ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯАгов, мої маленькі чортенята!З-під свити я вас випущу на світ —туди, де кров з любов'ю черленяться,де пристрастей і пропастей сувій…Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!(які невірні рими в голові!),але коли до серця входять вірші —прекрасні, наче крила голубів,які тоді надії!..З риторик і поетик академій —гайда на площу, як на дно ріки!Підслухані у вирі цілоденнім,ті рими — вчителям наперекір(у вчителів, здається, перекір)!Або в поля, як на зелену прощу —читати вірші травам і вітрам!..І постарайтесь, я вас дуже прошу,щоб явір тихі сльози витирав,щоб небо, нахилившись, наслухало,щоб завше був натхненний соловій…Хвалу воздавши часові зухвалу,звірят і пастухів благословіть!..Отож, — на світ, за діло — чарувати!Агов, мої маленькі чортенята!КАЗКАРЯ міг би гнати тепле стадо —мене б життя кудись несло,або пізнав би легко й радопросте корисне ремесло.І так лічив би добрі днини,а дзиґарі з високих вежмене хвалили б щогодини:«Ти мудро й праведно живеш,якщо живеш, якщо живеш!»А я — не той, бо родом з райдугі я махнув на похвали —мене ви знаєте як зайду,а все ж зовете за столи!Адже в мені бринить як святоземних історій вічний рух:про серце, вірне і завзяте,про творче диво теплих рук,про незугарне і прегарне,про сонний сад і жах темниць,про дівчину з очима сарни,що виросла в краю суниць,про двоголосся неба й хліба,коли у небі віщий птах,коли духмяна груша липняв листках повисне і в літах,а я повім коханій так:ти — достеменна як сльозанайтонша лагідна лозати — океан для кораблярозкішна маревна земляти — і колиска і трунанайчарівливіша струнав тобі живе моя лунамоя небесна борозная — просто пісенька твоямоє світило золотехолодний і бездарний яколи без тебе все не теі світ як плід у нас надвоєаж ми ласуємо обоєАСТРОЛОГУ нього палка потреба,у нього жадання слізне:окраєць нічного небапіймати у фокус лінзи…Бо він живе на горищі,а там сутерени вищі:у сутінках — мерехтінняі сонце межує з тінню.Він дивиться тільки вгору,і небо лоскочуть вії,коли в полудневу порувід кухні смаженим віє.Над містом літають птахи,а поруч із ними «ахи»,коли роззявлять на площіголодні роти бідолахи.Земля собі пілігримить,кружляє собі й кружляє,а хтось нові пелеринина осінь собі замовляє —а він живе на горищі(там зимно, там вітер свище),але насправді з горищанебесна ковбаня ближча.У нього маєтків немає —згори в декольте заглядає,