«Тиша і грім»

Тиша і Грім Жорна Натуга на руках,від втоми чорних,здувала жили,ніби мотузки.Каміння клацало зубамив жорнах,жувало жовті зерна на друзки.І сіялось не борошно,а мука…При тьмяному мигтінні каганцяжіночі ніжніматеринські рукитягли за ручкукамінь без кінця.Журливо мліли очі сумивиті,і борошно,мов біла кров, лилось…Це все булов двадцятому столітті,що грозами над нами пронеслось.Ми часто чуємрадісну зловтіхуу голосі ворожому,чужім,що заглядали кривдай люте лихоу наш —для щастя виведений — дім.Хай сатаніютьвиродки од крику —нас не знобитьод їхньої хули:нам жорна тііз кам’яного вікуна танках варвариз Європи привезли.І то для нихтаки й була наука,коли —у всього світу на виду, —немов у жорнах,дужі наші рукиперемололи варварську орду.Народе мій!Титане непоборний,що небо підпирає голубе!Твій гордий подвигне принизять жорна —вони лиш возвеличують тебе.Дарма біситьсязлість ворожа, чорна —нічим не очорнитьтвоєї боротьби!.Цілую руки,що крутили жорнау переддень космічної доби. Я закоханий палко, без міри... Я закоханий палко, без міриу небачені вроду твою.Все, що в серці натхненне і щире,Я тобі віддаю.Ти дала мені радісну вдачу,кров гарячу пустила до жил.Я без тебе нічого не значу,Ніби птиця без крил.Кожну хвилю у кожну днинуГріє душу твоє ім'яНенаглядна, горда, єдина,Україно моя. Можливо, знову загримлять гармати Можливо, знову загримлять гармати,І танк зімне пшеницю на лану,І буде плакать і журитись мати,Коли сини ітимуть на війну.І хтось востаннє поцілує милу,І хтось сльозу непрохану змахне,А може, дехто втратить віру й силу,Своє життя рятуючи одне.Але не я... Я квиснути не стану,Хоч як не буде боляче мені,—За нашу землю, дорогу й кохану,Я рад прийнять на себе всі вогні.За тих дітей, що бігають до школи,За матерів, змарнілих у труді,За рідні наші верби довгополі,За наші дні прекрасні й молоді.І тут ві сліз, ні відчаю не треба,І тут не треба страху і ниття —Живе лиш той, хто не живе для себе,Хто для других виборює життя.22.06.1955 Баба Онися У баби Онисі було три сини.У баби Онисі синів нема.На кожній її волосиніморозом тріщить зима.Я горя на світі застав багато.Страшнішого ж горя нема,ніж те, коли старість матив домівці стрічає сама.Немає такої біди і муки,ніж сумно з-під сивих брівдивитись щодня, як внукиростуть без своїх батьків.За те, що ми в космос знялися,що нині здорові й живі,я пам'ятник бабі Онисівоздвиг би на площі в Москві.Щоб знали майбутні предтечів щасливій і гордій добі: