«Замісць сонетів i октав»

* * * Уже світає, а ще імла…На небі зморшка лягла.— Яка зайшла ж мені печаль!Промінні заори воралися у хмари.Чую — фанфари!— Яка зайшла ж мені печаль…Ой не фанфари то, а сурми та гармати.Лежи, не прокидайся, моя мати!..Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!(Замість сонетів і октав). Осінь На культурах усього світу майові губки поросли.Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селіступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть.Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-такзаслати смітник і посадовити культуру (тільки головупіддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить.А листя падало. І голова на в'язах не держалась. Тоді —вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики.Думали — перемежениться… А листя падало. І голова на в'язахне держалась.На культурах усього світу майові губки поросли. Антистрофа Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся".Так. Народ у толоку, а поети в борозну.Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше меншталановитий за месії. Терор Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала:убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки затіло на смітнику гризуться.Лежи, не прокидайся, моя мати!Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звірзвіра їсть?— не прокидайся, мати…Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати зперерізаного горла? —Звір звіра їсть. Антистрофа Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли людиодне другому в вічі не дивляться?Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі,сірі,блакитні… Лю Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.І раптом якось повно! Люлі-лю…Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить наО.— Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричализ прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру?Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі!Заголубій і на мою долю. Люлі-лю… І тільки пташка за вікнами:тріолями, тріолями!А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік зтобою! — заприсягала кохана. —Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії йдрами — врешті є консонанси.— Вставайте! — у місто вступила нова влада!Розплющую очі ("консонанси").На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз. Антистрофа