«Зів'яле листя»

1592

Описание

Збірка складається з трьох частин, або "жмутків". У перших "жмутках" вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. У першому "жмутку" є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого "жмутка" І. Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього "жмутка" - пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.



1 страница из 14
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Iван Якович Франко "ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ" (1896)

Перший жмуток (1886-1893)

***

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів, - молода любов

З обійм виходить гробових, студених.

Себе я чую сильним і свобідним,

Мов той, що вирвався з тюрми на світ;

Таким веселим, щирим і лагідним,

Яким я був за давніх, давніх літ.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,

Як перед злою не дрижав судьбою;

В твоє лице тривожно так гляджу, -

Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.

Якби ти слово прорекла мені,

Я б був щасливий, наче цар могучий,

Та в серці щось порвалось би на дні,

З очей би сліз потік полявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,

І приязнь мусила б нам надокучить,

В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,

Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш не раз тебе видаю,

На мене ж, певно, й не зирнула ти;

Та прецінь аж у гріб мені - се знаю -

Лице твоє прийдеться донести.

***

Не боюсь я ні бога, ні біса,

Маю серця гіпотеку чисту;

Не боюся я й вовка із ліса,

Хоч не маю стрілецького хисту.

Не боюсь я царів-держилюдів,

Хоч у них є солдати й гармати;

Не боюсь я людських пересудів,

Що потраплять і душу порвати.

Навіть гнів твій, дівчино-зірничко,

Не лякав мене ні крихітки:

Я люблю те рум'янеє личко

І розіскрені очі-красітки.

Лиш коли на те личко чудове

Ляже хмарою жалісна туга,

І болюще дрижання нервове

Ті усточка зціплить, як шаруга,

І докір десь у горлі пропаде,

І в знесиллі опустяться руки,

І благає підмоги, поради

Прошибаючий погляд розпуки,

Отоді моє серце стискає,

Мов кліщами, холодна тривога:

Біль німий мене більше лякає,

Ніж всі громи й злих сил перемога.

***

Раз зійшлися ми случайно,

Говорили кілька хвиль -

Говорили так звичайно,

Мов краяни, що нечайно

Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,

Що й не варт було питать,

Говрив щось про ідеї -

Та зовсім не те, не теє,

Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,

І розсудно річ вела;

Комментарии к книге «Зів'яле листя», Іван Якович Франко

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства