«Вірші»

АНДІЄВСЬКА ЕММА

ТВОРИ

БЕЗ ШКІРИ - НА ВІТРІ

(цикл)

* * *

Пустеля - колоратура

З ацитиленовим кар`єром смерти.

Щораз розпеченіші кола

Нескінченної повивальні.

На щаблях прискореного розпаду

Самі бані, куби

Й паралелепіпеди.

Всесвіт - відірваний гудзик,

Що знову - в сміттярку хаосу.

Ні прихистку, ні слова,

Ні калюжі питної води.

Світанок. Вечір. Світанок.

* * *

Твій подих фіалково-свинцевий.

Твій подих ніжний і молочно-перлистий.

Ти визначив початок і кінець,

Тільки людина - сама невизначенність.

* * *

Навіть далеких нащадків пустили за вітром.

Всі джерела, краєвиди й пам`ять,

Єдину годувальницю людства.

Самі світові домовини.

Але дух сіє далеко плакучіші зерна

І в осередді розпаду.

Чорнобиль, пустеля, чорнобиль.

* * *

Вся країна - трупарня,

Де ще живі мерці

Виголошують промови

Про нешкідливість опромінення,

Школярі, яким жити лише кілька днів,

Влаштовують велосипедні перегони

Землею, що дихає смертю.

* * *

Жодних рік не вистачає на голосіння.

Жодних океанів на біль та розпуку.

Боже, за що так тяжко караєш?

Цілий народ отак у домовину,

Як голод у тридцять третьому.

Ніхто не голосить, ніхто не плаче.

Готують нову трупарню.

ВІТРИ АЗІЇ

Колони з базальту. Фасади палаців

На перехресті. Й вітри,

Які супроводжують кочовиків,

Що випалюють культури

Правом сильного.

Циклопічні мури, вкриті зображенням

Богині плодючості

Як віє вітер

В колонах, серцях, пам`яті!

Ніколи нічому не вчаться

Ні народи, ні одиниці.

Єдиний Ти, Невимовний,

Що пануєш