«Зиґзаґи»

Зиґзаґи. Геометричні лінійні елементи, що, немов постійно сумніваючись, змінюють вектор власного напрямку.

Зиґзаґи скрізь. У настрої, рішеннях, словах і емоціях – вони безжальні, безумовні та неодмінно присутні поруч чи у кожному з нас.

Вверх, вниз, вправо, вліво, так, ні, мінус, плюс, пауза, старт – зиґзаґами пронизане і динамічно змінюється все навкруги.

Змінюється навіть написане і в написаному. Не вірите? Перечитайте цю книгу через рік.

І нехай ці зміни будуть на краще.

Хай прийде новий горизонт.

У золотого серця є проблеми –

Тріпоче струмом як коротять клеми

І тисне в грудях холодом грудневим

Бо хоч не кам’яне, та металеве…

Защемило мені, запекло –

Влізло в голову скалкою слово

І тихенько собі залягло

Крадькома, несвідомо, нервово

Опустилося до хрипоти,

Поперек стало клаптем у горлі

І метеликів у животі

Зачинило насилу в неволі

А ті вились наївно уверх,

Тріпотіли з глухим перестуком

Та непросто здолати бар’єр,

Що в минулому витканий звуком

Ми ж дорослі, візьми – та й забудь

Але ж ні – вже дісталось до серця

Розтеклося, розбіглось, мов ртуть

І нелегко докупи збереться

Та зберу. Переловлю в кулак,

Розітру і розвію в вітрила –

Хай за вітром малюють зиґзаґ

Невагомі метеликів крила

Фіранки сліз закрили очі,

Сховали серце і думки,

І в молитвах проходять ночі,

Хоча усе чого так хочу

Лежить на відстані руки

Весільні дзвони б’ють на сполох,

Кричать, що треба б вже було

Із серця викинути мотлох,

Чиїмсь вустам заграти соло

І вже не вірити в любов

Я посміхнусь, бо все це знаю,

Хоча і роблю навпаки, –

І через біль переступаю

Як третій келих піднімаю

Всякчас із лівої руки...

(дитяча версія)

Жила-була маленька мишка

Вушка, лапки, хвостик сіренький

Їла кашку, читала книжку

Час від часу гризла печенько

Та якось по дорозі з поля

Упустила одне зернятко –

Забагато взяла квасолі

У малі волохаті лапки

І побачила краєм ока

Як підняло оту зернину