+ + +
Ще нічого немає. Зелена ніч,і в кожної тиші міра своя.І, знаючи, скільки потрібно сторіч,щоби з’явилась найперша річ,він вимовляє її ім’я.Немов відчиняє нічне вікноі ловить напружено кожен рух,сподіваючись на щось все одно,і небуття важке полотнопокірно дається йому до рук.І все, що буде з ними тепер, —гольфстріми, айсберги мертвих морів,щоденний рух повітряних сфер,спів кашалотів і крик химер,поява запахів і кольорів,коріння трав і листя дерев,озерні льоди і пташиний свист,руди і вугілля натруджений трем,слухняних тварин шепіт і рев,жага лунких торговельних міст,вогонь, що спалює кораблі,смерть на темних шовках знамен,згаслі зірки на високому тлі,тихі мерці в літній землі,кров, ніби лава в покладах вен:прийде все, що мало прийти,і зникне все, що колись було,як мито за явлені їм світи,за голос із домішками темноти,за видих у вивільнене тепло.І, знаючи все, що чекає на них,він все ж вимовляє її ім’я,зіткане з приголосних і гірких голосних,доки йому підступає до нігніжності сутінковий сніг,любові смарагдова течія.+ + +
Марат помер уві сні.На початку березня, навесні.Коли тануть снігиі ріки лишають свої береги,як діти лишають батьківські домипісля тяжкої зими.Марат тренувався на «Спартаку».Мав техніку — вивірену і тривку,мав треноване тіло,ходив із серйозним лицем,був, мабуть, справді найкращим бійцему напівсередній вазі,носив наколку з Фіделем на лівій нозі.Імам говорив, стоячи над ним:«Пророк, — говорив, — ніколи не був сумним.Пророк знав: зло зжирає зло.Буде так, як буде. Завжди так і було.Ось і Марат матиме що сказатипро кожну з власних провин.Пророк і вигадав пневмоніюдля таких, як він».Маратова мама мовчала в кутку.Маратів брат слухав молитву гірку.А коли імам поклав долонюйому на плече худеі сказав:«Усе, що зникає, знову колись зійде», —«Ніщо не зникає, — відповів йому брат. —Я заберу собі капу, з якою бився Марат.Я знаю, чому він помер.Щоранку він бився проти своїх химер.Щодня він збивав у кров кулаки.Щовечора він відчував,як згасають над ним зірки.Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.Як може зникнути те, що є?Що з ним робитиме той, хто все нам дає?Зникнути може хіба що страх.
Комментарии к книге «Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів», Сергей Викторович Жадан
Всего 0 комментариев