«Щоденник чоловiка на межi сторiч»

Щоденник чоловiка на межi сторiч (fb2) - Щоденник чоловiка на межi сторiч 595K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Алексей Анатольевич КононенкоОлексій КононенкоЩоденник чоловіка на межі сторіч *** Зима в шаленім танці захурделить.Засліпить очі. Запорошить вуха.А я, мов ненароджений метелик,не вилізу із теплого кожуха.Вона ж сама холодною рукоюзалізе крадькома під одежинубез сорому розпустить білі строї…А я замерзну і… кожух не скину…Вже мало залишилось від Зими —під снігом лахи з білосніжних строїв, —Весна вже зодяглася в оксамит.Вже скоро я зустрінуся з Весною!Кохана і коханка водночас.Цнотлива і розбещена… Дволика!..Травнева ніч в траві єднає нас,і все те бачить місяць гостропикий…Ось Літо, пишнотіла діва Літо.Свистять у косах сірі солов’ї.Вона прийшла з єдиним – щоб любити.Усі коханці навкруги – її!Всі очі чоловічі в неї вскочать.Зведе юнацькі душі й поготів!На небі не зірки – серця тріпочутьзалюблених у неї парубків…Зійде із неба Осінь по стерні,спідниці в гаї скине гонорові.В холодну душу грішному менішелесне вітром: «Дам тобі любові!..»Вкладу я Осінь на тугі снопи.Вцілую так, щоб серденько зайшлося!..Забулося, як Літечко любив…Аж до Зими любити буду Осінь. ***

батькові

У тихому полі на чорній рілліТабун твоїх літ спочивати приліг.У тихому полі для віщого снуТвій кожен рочок відшукав борозну…Умитим сонцем обрій грав,Мороз в село із лісу вийшов.Були у тата. День, мов рай.Вінки соснові й тиша. Тиша.Якийсь замріяний кравецьУбрав дерева в білі шати.Із яру вечір навпростецьПрибивсь в осиротілу хату.В дворі усе, як і було,Неначе на віки нажите.А навкруги німе село,Лиш місяць хоче говорити… *** В саду сьогодні випав чорний сніг,Від димоядів притомився космос.Над світом – дивні ангели сумні.А на хмарині Бог – старий і босий.Латають дране небо всі святі,Тремтить пащека Вічності холодна.А люди Богу-сину на хрестіНесуть зчерствілі душі у долонях.Вогнем і громом зарегоче Той,Рогатий, бо його приходить черга…Вночі у муках народився Ной,І прийнялося древо для ковчега. *** Я обережно тебе вів —незнану, незнайому, —в маленький дім, що зветься вірш…Ти оселилась в ньому.Маленький дім тобі зрадів,прийняв тебе, як панну.Облаштував із добрих сліві ліжко, й теплу ванну.Я жив у домі тім один,та зле було одному.Тепер в моєму домі ти…Ти не підеш із дому? Підслухана розмова – Тобі – твоє… Мені – моє…Ми розділили навпіл світ…Нехай вже буде так, як є…– А син… передавав привіт?