Вам, вбитим на Україні, що переповнили її землю перетрамбованими, непохованими «купами», понищеними Городищами містечок вздовж Дніпра, — моя заупокійна молитва.
Перец МаркішДо 120-річчя з дня народження великого єврейського поета Переца Маркіша
*Ні! Із залиплої не злиже бородиІ небо дьоготь, що вивергується з рота,Брунатний розчин крові і блювоти —Земля вгинається від чорної води…Повітря б! Геть! Куди? Я покидьок, смердюк!Шукаєш ти батьків, товаришів своїх?Це я отут гребусь! Це я! Це тхне від мене і від них!Геть! Геть від дротом скручених, заллятих кров’ю рук!Нас в купу скидано, немов брудну білизну!Рви, вітре! Повіншуй! І на вінках наймення віднови…Навпроти церква возсіда, як тхір, над купою потрощених людей…О небеса трефні! Щасти вам! Сало вже от-от на сорочки суботні бризне…Хай вам здоровиться між падла день у день,І каяттю не буде місця…*Володіннями смерті іду,День медами криваво довершений.Смерть утуплює пику бліду,З мене гóлуба має найпершого —Голубочку, спускайся з гори!..І гойдається присуд мій —Закривавлений місяць,Послід сяєвом висвітив,З пилом нутрощів місиво —До світання всі сни прибери…З мого серця йде місто зурочене,Ріг плечем підпира…— Гей, сюди, козенятко, це гра:Дві пігулки гіркі, позолочені,Ще один обрізання обряд…О, батьки, о, засліплі батьки!Чом в розпусті я жив безпросвітній?Чом сп’янілим тинявся по світі?..Як же лячно у цім лихоліттіКрокувать по всесвітній біді!..Гей, світ зá очі, світе, розвітрисьПонад Нілом і тут, по Дніпру,Ти, кому попроштрикано очі,Купи покидьків у лихоманці,Сіроманці, цвинтáрні вигнанці…Ти, Самсоне, засліплений велет!Відросте в тебе знову волосся…Знову вхопиш ти лук свій і жорномНенависну цю далеч струснеш —Всенький світ хай обрушиться теж!..*На осонні містечко припада до землі,Як в болоті возів перекинутих валка.О, хоч хтось би увагу йому приділив,Хоч би словом до нього озвався…Яструб то — а чи вітру на сході то зойк,І засліплі дахи, мов жебрацькі долоні…О, з потятого спектра потятих зірокВсемогутньому —Руки червоні…Я б в молитві з’єднався з Тобою, Господь,Замість клясти Твою сивину,Богохульством бруднити і серце, і рот:Руки, що відмолились, Тобі простягну,І вдесяте клену:От Тобі, от!..Як собака, хлебчи, припадай, скаженій
Комментарии к книге «Купа», Перец Давидович Маркиш
Всего 0 комментариев