«Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.»

Scire leges non hoc est verba earm teneie, sed vim ac potestatem. —

Знання законів полягає не в тому, щоб дотримуватися їх букви, а в тому, щоб розуміти їх зміст і значення.

Юридичні норми, визначаючи відносини між громадянами і встановлюючи правила поведінки для них, роблять це у загальній формі. В законах не називаються права та обов’язки окремих осіб і не вказується, як вони повинні чинити в кожному окремому випадку, а йде мова лише про цілі категорії осіб, дій і відносин: про власників, спадкоємців, покупців, продавців, наймачів, стягувачів, договори, порушення прав тощо. Внаслідок цього окремі особи повинні самі визначати свої права та обов’язки шляхом умовиводів із юридичних норм, підлаштовуючи своє фактичне становище під відповідні настанови законів чи інших норм чинного права. Таким чином, конкретні права та обов’язки окремих громадян пізнаються ними шляхом висновків з юридичних норм і фактичних зобов’язань, тобто шляхом конкретизації норм і їх апробації на практиці.

У більшості випадків громадяни роблять відносно своїх прав і щодо своїх обов’язків однакові висновки і добровільно втілюють ці висновки у життя: боржники повертають борги, наймачі сплачують ренту наймодавцеві тощо. Однак нерідко трапляється і так, що між громадянами виникають суперечності і спори і що одні з них відмовляються виконання логічні висновки, що робляться із законів іншими, — відмовляються або тому, що вважають ці висновки сумнівними, або тому, що не можуть або навіть просто не бажають їм підкорятися. В таких випадках виникає потреба у яких-небудь способах розв’язання спорів між громадянами і примусу їх до виконання покладених на них обов’язків. Таких способів кілька.