Починати з кінця безглуздо, а отже, це є проявом шаленства. Але саме тому є всі підстави назвати вступ до твору про шаленство кінцем.
Зрештою, писати вступ до будь-чого — це остання справа. Зазвичай і до власного твору вступ пишеш, коли сам твір уже написано, а до твору іншого автора це завжди так. Направду, вступ завжди пишемо наприкінці, а значить не така вже й безглузда річ назвати вступ кінцем.
Але вступ до твору іншого автора є кінцем і в іншому сенсі. Такий вступ — це певною мірою «вбивство автора», це кінець для нього. Адже життя для автора як автора — це звучання його неповторного голосу. Коли ж його голос замовкає, аби дати змогу прозвучати чужому голосу, то й автор йде зі сцени. Про нього говорить хтось інший — друг, ворог, критик, прихильник. У кожному разі — хвала це чи лайка, — це вже не голос автора. Тому навіть другу можна заспівати: «Це кінець, прекрасний друже!»
Комментарии к книге «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства», Тарас Лютий
Всего 0 комментариев