«Як прочитати книгу»

Як прочитати книгу

Передмова

Певні речі за останні тридцять років не змінилися. Щоб досягти всіх цілей читання, треба намагатися читати різні тексти з різною — доречною — швидкістю, замість того, щоб читати все якомога швидше. Як триста років тому сказав Паскаль, «коли читаєш надто швидко або надто повільно, нічого не розумієш». Оскільки швидкочитання стало новою національною манією, у цьому виданні «Як прочитати книгу» ми згадуємо його також — і як альтернативу пропонуємо читання на різних швидкостях. Мета — у будь-якому випадку читати краще, але деколи повільніше, а деколи швидше.

Ще одне, на жаль, лишилось незмінним — небажання продовжувати навчати читання поза початковим рівнем. Більша частина нашої педагогічної майстерності, грошей та зусиль витрачається на навчання читання протягом перших шести класів. Надалі учні рідко коли отримують підготовку, яка б дозволила їм досягти вищого ступеня майстерності. Так було ще в 1939 році, коли професор Джеймс Мерселл із Педагогічного коледжу університету Колумбії написав для Atlantic Monthly статтю «Поразка школи». Ті два його абзаци, які я зараз процитую, все ще актуальні.

 Чи навчають учнів у школі добре читати рідною мовою? І так, і ні. Загалом до п’ятого чи шостого класу читання ефективно викладається і гарно засвоюється. До цього рівня спостерігається стійке загальне покращення, але потім крива сплющується до горизонтальної лінії. Причина не в тому, що в шостому класі людина досягає природної межі своєї ефективності, адже безліч разів було показано, як завдяки спеціальному навчанню значно старші діти та дорослі можуть досягти значного покращення. Не йдеться і про те, що більшість шестикласників читають досить добре, щоб впоратися з усіма практичними задачами. Безліч учнів погано вчаться в старшій школі тільки через нездатність зрозуміти зміст друкованого тексту. Вони можуть покращити свої вміння і їм необхідно покращити ці вміння, але вони цього не роблять.

Середньостатистичний випускник старшої школи прочитав немало, і прочитає ще більше, якщо продовжить навчання в університеті; але дуже ймовірно, що читач з нього поганенький та невмілий. (Зважте, що мова йде про середньостатистичного студента, а не людину, яка проходить спеціальне коригувальне навчання). Він може зрозуміти простий художній твір і отримати від нього задоволення. Але дайте йому ретельно виписаний виклад, точно та стисло сформульований аргумент або текст, який вимагає особливої уваги, і він зразу ж розгубиться. Відомо, наприклад, що середньостатистичний учень старшої школи на диво безпорадний, коли йдеться про визначення основної думки абзацу або акцентів та смислових зв’язків у твердженні чи викладі. По суті, читачем шестикласником він лишається ще довго після вступу в університет.

Процес та мистецтво читання

Ця книга - для читачів і тих, хто прагне ними стати. Зокрема, вона для читачів книжок. А ще точніше - для тих, хто читає книги з головною метою досягти кращого розуміння.

Під «читачами» ми маємо на увазі тих, хто, як колись будь яка освічена та розумна людина, все ще має звичку отримувати велику частку інформації про світ та його розуміння з письмового слова. Не всю, звісно — навіть в епоху до появи радіо та телебачення певну кількість інформації та розуміння отримували з усного мовлення і спостережень. Але розумним та допитливим людям цього було замало. Вони знали, що їм також треба читати, і читали.

Зараз часом трапляється думка, що читання вже не настільки потрібне, як раніше. Радіо і особливо телебачення перебрали на себе функції, які колись виконував друкований текст, так само, як і фотографія перебрала на себе функції, які колись виконував живопис та інші види образотворчого мистецтва. Важко заперечити, що деякі з цих функцій телебачення виконує вкрай вдало; візуальна трансляція новин, наприклад, має неймовірний вплив. Здатність радіо інформувати нас, поки ми зайняті іншими справами — наприклад, керуємо машиною — варта уваги і дуже економить час. Проте можна серйозно задуматися, чи справді поява сучасних засобів комунікації сильно поглибила наше розуміння світу, в якому ми живемо.

Можливо, ми знаємо про світ більше, ніж раніше, і доти, доки знання є необхідною умовою розуміння, це стає нам у пригоді. Але знання не є аж настільки необхідною умовою розуміння, як часто вважається. Нам не треба все про щось знати, щоб зрозуміти його; надмір фактів часом є такою ж перешкодою для розуміння, як і брак. Створюється враження, що нам, сучасним людям, стає важко розуміти у невпинному потоці фактів.

Одна з причин цього полягає в тому, що згадані нами ЗМІ сконструйовані так, щоб думання видавалось зайвим (але це лише здається). На формування інтелектуальних позицій та поглядів кинуті одні з найкращих умів нашого часу. Глядачеві телебачення, слухачеві радіо, читачеві журналів пропонується вся сукупність елементів — від майстерної риторики до старанно відібраних даних і статистики - щоб йому було легше «скласти власну думку» докладаючи якнайменше зусиль. Але часто формування настільки ефективне, що глядач, слухач або читач так своєї власної думки і не складає. Натомість він вставляє собі в голову скомпоновану думку, геть як касету в касетний програвач. А потім — натискає кнопку і «програє» таку думку, щойно це видається доречним. Ось він і показав себе з кращого боку, навіть думати не довелося.

Активне читання

Як згадувалось на початку, на цих сторінках розглядатиметься переважно розвиток навичок читання книг; але правила читання, які розвивають такі навички, якщо їх дотримуватися і використовувати, також можна застосувати до будь-якого друкованого матеріалу — газет, журналів, памфлетів, статей, листівок і навіть рекламних оголошень.

Оскільки будь-яке читання - це дія, тобто акт, всяке читання має бути певною мірою активним. Повністю пасивне читання неможливе — не вдасться читати з нерухомими очима і сплячим розумом. Відтак, протиставляючи активне та пасивне читання, ми маємо на меті, по-перше, підкреслити, що читання може бути більш або менш активним, а по-друге, наголосити на тому, що чим активніше читання, тим краще. Один читач кращий за іншого тією мірою, якою він здатний на ширший спектр дій при читанні і докладає більше зусиль. Він кращий, якщо вимагає більше від себе і від тексту перед собою.

Хоча, направду кажучи, повністю пасивного читання не існує, багато людей вважає, що в порівнянні з письмом і мовленням, які очевидно є активними заняттями, читання та слухання цілковито пасивні. Треба докласти певних зусиль, пишучи або говорячи, але не треба жодної роботи для читання чи слухання. Вони сприймаються як отримання комунікації від того, хто активно її дає або посилає. Помилкою тут буде вважати, що отримання комунікації — це щось на кшталт отримання удару, чи спадщини, чи судового вироку. Навпаки, читач або слухач більше схожі на кетчера в бейсбольній грі.

Зловити м’яч — це така ж дія, як і подати чи відбити його. ГІітчер чи бетер — посилач, тобто особа, чия дія пускає м’яч в рух. Кетчер чи філдер — отримувач, тобто його дія зупиняє цей рух. Обоє діють, хоч їхні дії і відрізняються. Єдиним пасивним предметом є м’яч. Це бездіяльна річ, яку то рухають, то зупиняють, тоді як гравці діяльні, перебувають у русі, подаючи, відбиваючи або ловлячи м'яча. Аналогія з письмом або читанням майже повна. Як і м’яч, писане або читане — пасивний об’єкт, спільний для обох дій, якими починається і завершується процес.

Можемо ще дещо розширити цю аналогію. Мистецтво ловіння — у вмінні ловити будь-яку подачу: кручену подачу і фастбол, чендж-ап і подачу кісточками пальців. Так і мистецтво читання — у вмінні якомога краще «піймати» будь- який вид комунікації.

Варто зауважити, що пітчеру і кетчеру все вдається лише тоді, коли вони співпрацюють. Так само і в автора з читачем. Автор не намагається зробити так, щоб його не впіймали, хай навіть іноді так здається. Вдала комунікація відбувається тоді, коли те, що хотів передати автор, врешті-решт доходить до читача. Тоді хист автора і хист читача допомагають досягти єдиної спільної мети.

Варто визнати, що автори, як і пітчери, бувають різні. У деяких чудовий «контроль»; вони точно знають, що хочуть донести, і доносять це вірно і без помилок. За інших рівних умов їх легше «зловити», аніж «неточного» автора без «контролю».

Але в одному аналогія не спрацьовує. М’яч — це одне ціле. Його або весь зловили, або ні. А ось текст — складний об’єкт. Сприйняття тексту може бути більш чи менш повним: від усвідомлення дуже малої частки того, що мав на увазі автор, до цілковитого розуміння. Скільки саме «зловить» читач, залежатиме від кількості вкладених ним у процес зусиль, а також від майстерності виконання відповідних розумових операцій.

З чого складається активне читання? В книжці ми багато разів повертатимемося до цього питання. Поки що досить сказати, що один і той самий текст одна людина читатиме краще, ніж інша. По-перше, якщо читатиме більш активно, а по-друге, якщо майстерніше виконуватиме кожну дію. Ці дві речі пов’язані. Читання, як і письмо, є складною діяльністю. Воно складається із безлічі розрізнених дій, кожну з яких у процесі належного читання слід виконувати. Що більше таких дій може виконати людина, тим краще вона читатиме.

Цілі читання: читання для отримання інформації! читання для розуміння

У вас є розум. Припустимо, у вас також є книжка, яку ви хочете прочитати. Книга складається із мовлення, записаного кимось з метою щось вам донести. Наскільки успішним буде ваше читання, залежатиме від того, наскільки ви сприймете все, що хотів донести автор.

Звісно, це надто спрощено. Річ у тім, що існує не один, а два можливих види зв’язку між вашим розумом і книжкою. Ці два зв’язки втілені у двох можливих варіантах перебігу подій при читанні книг.

Ось книжка, а ось ваш розум. Переходячи зі сторінки на сторінку, ви або вповні розумієте, що каже автор, або ні. Якщо розумієте — то ви, може, й отримали інформацію, але не поглибили при цьому розуміння. Якщо книга вам повністю зрозуміла від початку до кінця, то ваш розум та розум автора — ніби два брати-близнюки. Символи на сторінці всього лише віддзеркалюють те взаєморозуміння, яке було між вами ще до зустрічі.

Розглянемо другий варіант. Ви не до кінця розумієте книжку. Давайте навіть припустимо — на жаль, так буває не завжди — що ви розумієте достатньо, аби бачити, що не все розумієте. Ви знаєте, що в книзі йдеться про більше, ніж ви розумієте, а отже, у ній є щось, що могло би поглибити ваше розуміння.

Що робити тоді? Ви можете прийти з книгою до когось, хто, на вашу думку, міг би прочитати її краще за вас, і попросити пояснити вам незрозумілі місця. (Цей «хтось» може бути живою людиною чи іншою книжкою - коментарем або підручником). Або ж можете вирішити, що не варто завдавати собі мороки через незрозумілі частини, бо ви й так розумієте достатньо. В будь-якому випадку, ви не прочитали цю книгу як слід.

Ви можете прочитати її як слід лише одним способом - самостійно працюючи над книгою без жодної сторонньої допомоги, однією лише силою свого розуму опрацьовуючи знаки, що перед вами, так, аби піднестися від меншого до більшого розуміння. Такий підйом, який уможливлює праця розуму над книгою — ось насправді високомайстерне читання, якого заслуговують книги, що кидають виклик вашому розумінню.

Таким чином, ось як можна приблизно означити те, що ми маємо на увазі під «мистецтвом читання»: це процес, за якого розум, не керуючись нічим, крім прочитаних знаків, без сторонньої допомоги підноситься внаслідок своїх власних дій . Розум переходить від меншого до більшого розуміння. Різноманітні умілі дії, які це уможливлюють, і складають мистецтво читання.

Перехід від меншого до більшого розуміння лише завдяки власним розумовим зусиллям при читанні схожий на те, якби ви самі себе тягли за комір. Саме такі тоді відчуття. Це чимале зусилля. Очевидно, що цей вид читання активніший за той, який ви застосовували раніше. Він передбачає не лише більше різноманіття дій, але й вищу майстерність виконання цих необхідних дій. Також очевидно, що речі, які зазвичай вважаються складнішими для прочитання, а отже, й такими, що призначені для кращих читачів, з більшою імовірністю заслуговують та потребують цього виду читання.

Але різниця між читанням заради інформації і читанням заради розуміння ще глибша. Спробуємо розказати про неї більше. Для цього нам доведеться взяти до уваги обидві цілі читання, адже різниця між текстами, які слід читати тим чи іншим способом, часто не дуже чітка. За умови, що вдасться розділяти ці дві цілі читання, саме слово «читання» можна вживати у двох значеннях.

Перше значення ми маємо на увазі, коли кажемо, що читаємо газети, журнали та інші тексти, які, залежно від наших умінь і талантів, відразу ж вповні нам зрозумілі. Ці тексти можуть розширювати наш запас інформації, але не наше розуміння, яке лишилося незмінним від початку читання. В іншому разі ми би враз відчули розгубленість та сум’яття, що виникають, коли якась робота нам не до снаги — якщо, звісно, ми уважні і щирі.

Друге значення — це коли людина робить спробу читати щось, що на початку не вповні розуміє. У цьому випадку те, що треба прочитати, від початку краще чи вище за читача. Автор передає щось, що здатне поглибити читачеве розуміння. Така комунікація між нерівними очевидно існує, інакше не можна було би вчитися в інших ні за допомогою усного мовлення, ні за допомогою письма. Під «навчанням» тут мається на увазі поглиблення розуміння, а не запам’ятовування інформації, яка настільки ж зрозуміла, як і та, якою ви вже володієте.

Зрозуміло, що в інтелектуальному плані геть нескладно отримувати за читанням нову інформацію, якщо нові факти не надто відрізняються від вже вам відомих. Людина, яка знає певні факти з американської історії і певним чином їх розуміє, може, читаючи - в першому значенні слова — легко отримати ще більше таких фактів і схожим чином їх зрозуміти. Та припустимо, що вона читає працю з історії. Ця праця має на меті не лише дати їй більше фактів, але й по новому, або й зрозуміліше, представити всі відомі їй факти. Припустимо, при цьому можна здобути глибше розуміння, ніж те, яке було до початку читання. Якщо людині вдасться здобути це глибше розуміння - то вона читає в другому значенні цього слова. Вона і справді підноситься завдяки своїм діям, хоча й за посередництва - завдяки автору, який зміг її чомусь навчити.

За яких умов може відбутися таке читання - читання заради розуміння? їх дві. По-перше, це початкова нерівність у розумінні. Автор повинен розуміти більше, ніж читач, а його книга - містити в письмовій формі ті його ідеї, яких бракує потенційним читачам. По-друге, читач має бути в змозі хоча б частково перебороти цю нерівність. Рідко коли це вдається цілком, але метою має бути рух до все більшої рівності з автором. Наскільки близькою є ця рівність, настільки ясною є комунікація.

Коротко кажучи, навчитися можна лише від «кращих» за нас. Нам слід знати, хто вони і як у них учитися. Людина, що володіє таким знанням, володіє і мистецтвом читання в тому значенні, яке особливо важливе для цієї книги. Кожен, хто вміє читати, певно, має й хоч якусь здатність читати таким способом. Але кожен з нас без винятку може навчитися читати краще і поступово досягати все більшого і більшого, докладаючи зусиль до все цікавіших матеріалів.

Не думайте, ніби завжди легко відрізнити факти, що ведуть до більшої інформації, від ідей, що ведуть до глибшого розуміння. І треба визнати, що часом простий виклад фактів може привести до глибшого розуміння. Але ми хочемо наголосити на тому, що ця книга — про мистецтво читання задля поглибленого розуміння. На щастя, якщо ви навчитеся читати так, то читання задля інформації повинно покращитись саме собою.

Звісно, крім здобуття інформації та розуміння, існує ще одна мета читання — розвага. Проте ця книга не розглядатиме читання задля розваги. Це найменш вимогливий вид читання, який потребує найменших зусиль. Більше того, для нього не існує правил. Кожен, хто вміє читати, може за бажання читати задля розваги.

В принципі, будь-яку книгу, яку читають для розуміння чи інформації, напевно, можна читати і для розваги; як і книгу, що може поглибити наше розуміння, можна читати лише задля наявної в ній інформації. (Це твердження не можна перевернути: не кожну книгу, яку можна читати заради розваги, можна також читати для розуміння). Ми не намагаємось віднадити вас від читання хороших книг для розваги. Мається на увазі, що ми зможемо вам допомогти, якщо вам хочеться прочитати хорошу книгу заради розуміння. Відповідно, наша тема — мистецтво читати хороші книги, якщо ви прагнете глибшого розуміння.

Рівні читання

У попередньому розділі ми запропонували декілька важливих розрізнень. Від того, що читач хоче отримати від читання — розвагу, інформацію чи розуміння — залежить, як саме він читатиме. Ефективність його читання залежить від обсягу вкладених у це зусиль та майстерності. Загальне правило таке: чим більше зусиль, тим краще, особливо якщо йдеться про книги, що спочатку є недосяжними для читачів, а відтак, можуть перенести їх зі стану меншого розуміння до більшого. Зрештою, також важливим є розрізнення між навчанням і відкриттям (чи між відкриттям зі сторонньою допомогою та без неї), адже більшість із нас у більшості випадків змушена читати без сторонньої допомоги. Читання, як і відкриття без сторонньої допомоги — це навчання у відсутнього вчителя. Воно вдається лише тоді, коли знаєш, як це робити.

Але якими б важливими не були ці розрізнення, вони відносно незначні в порівнянні з тим, про що йтиметься в цьому розділі. А йтиметься про рівні читання. Без розуміння різниці між цими рівнями не можна говорити про жодне покращення навичок читання.

Існує чотири рівні читання. Ми називаємо їх рівнями, а не видами, адже види, власне кажучи, існують кожен окремо, тоді як вищі рівні включають в себе нижчі. Так і з рівнями читання — вони кумулятивні. Перший рівень не витісняється другим, другий третім, а третій — четвертим. Як на те пішло, четвертий і найвищий рівень читання включає в себе всі решту. Просто він ширший і ними не вичерпується.

Перший рівень читання ми назвали ПОЧАТКОВИМ ЧИТАННЯМ. Його також можна назвати основним, базовим або першим читанням. Кожен із цих термінів нібито каже, що, опанувавши цей рівень, людина може перейти від неписьменності до хоча б мінімальної письменності. Опановуючи цей рівень, людина вивчає основи читацького мистецтва, отримує базову читацьку підготовку та перші читацькі навички. Та все ж нам більше подобається назва «початкове читання», бо на цьому рівні читання зазвичай вивчається в початковій школі.

На цьому рівні, як правило, відбувається перше знайомство дитини з читанням. Перед нею (як і перед нами, коли ми починали читати) стоїть завдання: розпізнати на сторінці окремі слова. Дитина бачить набір чорних знаків на білому тлі (а може, й білих знаків на чорному тлі, якщо вона читає з дошки). Знаки пишуть «Мама мила раму». Першокласнику ще не дуже важливо, чи справді мами миють рами, і що це каже про мам, рами, і загалом про світ. Для нього важливі лише використані автором слова.

На цьому рівні читач має відповісти на питання «Що означає це речення?». Звісно, можна подумати, що це питання складне чи важке. Але тут ми маємо на увазі найпростіше його значення.

Чи не кожен, хто читає цю книгу, колись здобув навички початкового читання. Тим не менш, ми й далі стикаємося з проблемами на цьому рівні читання, хоч би якими здібними читачами ми були. Наприклад, коли нам хочеться прочитати написане іноземною мовою, якою ми володіємо не над то добре. У цьому разі перше, що ми мусимо зробити — ідентифікувати слова. Лише впізнавши їх одне за одним, ми можемо починати спроби їх зрозуміти, намагатися визначити, що ж вони значать.

Але навіть читаючи написане рідною мовою, багато читачів стикаються з різноманітними складнощами на цьому рівні читання. Більшість цих складнощів — механічного характеру. Деякі беруть початок з періоду раннього навчання читанню. Зазвичай, переборовши ці складнощі, людина по минає читати швидше, тож більшість курсів швидкочитання концентрується на цьому рівні. Більше про початкове читання ми скажемо в наступному розділі, а в четвертому розділі зупинимось на швидкочитанні.

Другий рівень читання ми назвали ОЗНАЙОМЧИМ ЧИТАННЯМ. Його головною ознакою є важливість часу. Для читання на цьому рівні учню дається визначений відрізок часу, щоб виконати заданий обсяг читання. Наприклад, йому можуть дати 15 хвилин на прочитання цієї книги чи навіть вдвічі довшої.

Тож цей рівень читання також можна описати, сказавши, що його мета — взяти від книги якнайбільше за наявний час. Зазвичай часу відносно небагато і завжди (за визначенням) недостатньо, щоб взяти із книги все, що можна взяти.

Цей рівень також називають побіжним або ж попереднім читанням. Нам, проте, не йдеться про те побіжне читання, коли знічев’я чи навмання гортаєш книгу. Ознайомче читання — це мистецтво систематично побіжно читати.

Мета читання на цьому рівні — пройтися по верхах книги і дізнатися все, що можна звідти взяти. Часто і це непогано.

Якщо на першому рівні запитують «Що значить це речення?», то на цьому рівні зазвичай запитують «Про що книга?». Це поверхове питання. Серед інших питань цього типу — «Яка у цієї книги структура?» чи «З яких частин вона складається?».

Завершивши ознайомче читання книги за який завгодно короткий час, ви повинні отримати відповідь на питання «Що це за книга - роман, історична хроніка, науковий трактат?».

Ми присвятили цьому рівню читання Розділ 4, тож поки на ньому не зупинятимемось. Але хочемо зазначити, що більшість людей, серед яких і досить непогані читачі, не усвідомлюють цінності ознайомчого читання. Вони розкривають книгу на першій сторінці і мужньо продираються крізь неї, навіть не глянувши на зміст. Відтак їм доводиться отримувати поверхові знання про книгу паралельно зі спробами зрозуміти її. Від цього складність лише зростає.

Третій рівень читання ми назвали АНАЛІТИЧНИМ ЧИТАННЯМ. Це водночас і складніша, і більш системна діяльність, ніж обидва вже згаданих рівні читання. Залежно від складності тексту, читачеві треба докласти більших чи менших зусиль для такого читання.

Аналітичне читання — це ретельне, повне, хороше читання, найкраще читання, яке тільки можливе. Якщо ознайомче читання — найкращий і найповніший вид читання за умови обмеженого часу, то аналітичне читання — найкращий і найповніший вид читання при необмеженому періоді часу.

«Аналітичний» читач має ставити багато продуманих питань до тексту. Нам не хочеться зараз їх тут наводити, бо більша частина цієї книги якраз про читання на цьому рівні: у Частині 2 розглянуті правила такого читання і розказано, як це правильно робити. На цьому рівні читання читач береться за книгу і працює над нею, аж доки не «приручить». Френсіс Бекон колись зауважив, що «деякі книги слід пробувати на смак, деякі ковтати, а лише декілька - жувати і перетравити». Прочитати книгу аналітично — це якраз означає її «пережувати і перетравити».

Хочемо також наголосити, що рідко коли треба вдаватися до аналітичного читання, маючи на меті просто читання заради інформації чи розваги. Аналітичне читання в основному має на меті розуміння. І навпаки — майже неможливо перейти за допомогою книги від меншого до більшого розуміння, не маючи хоча б якихось навичок аналітичного читання.

Четвертий і найвищий рівень читання — СИНТОПІЧНЕ ЧИТАННЯ. Це найскладніший і найбільш системний вид читання з усіх. Він найбільш вимогливий до читача, навіть якщо самі по собі матеріали для читання відносно легкі та невигадливі.

Цей рівень читання також можна назвати порівнянь ним читанням. Читаючи синтопічним способом, читач читає не одну, а багато книг, і вибудовує систему зв’язків між ними, а також з темою, що всіх їх об’єднує. Але одного порівняння текстів недостатньо. Синтопічне читання ще глибше. За допомогою прочитаних книг синтопічний читач може і сконструювати такий аналіз теми, якого нема в жодній книзі. Тож ясно, що синтопічне читання — найактивніший і найбільш затратний вид читання.

Ми розглянемо синтопічне читання в четвертій частині. Поки що досить сказати, що синтопічне читання — непросте вміння, правила якого мало кому відомі. Тим не менш, і поміж усіх варіантів читання саме синтопічне приносить чи не найбільше задоволення. Користь від нього цілком варта зусиль, витрачених, щоб йому навчитися.

Як бути вимогливим читачем

Правила того, як приспати себе читанням, простіші, ніж того, як не заснути, читаючи. Зручно вмостіться в ліжку, переконайтеся, що світло достатньо тьмяне, аби довелось ледь напружувати зір, виберіть вкрай складну або вкрай занудну книжку — але саме таку, щоб вам було байдуже, прочитаєте ви її чи ні — і за кілька хвилин заснете. Експертам релаксації з книжкою навіть не доведеться чекати настання ночі. Зручне крісло в бібліотеці стане в пригоді в будь-який час.

На жаль, щоб не заснути, недостатньо робити все навпаки. Можливо не засинати, читаючи в зручному кріслі чи навіть в ліжку, а деякі люди, бувало, псували собі зір, читаючи допізна при тьмяному світлі. Як же вдавалося не заснути тим, хто читав при свічках? Нема сумніву, що причина одна — їм було не байдуже, геть не байдуже, прочитають вони книгу, яку тримають в руках, чи ні.

Вдасться вам не заснути чи ні, значною мірою залежить від вашої мети при читанні. Якщо вашою метою є отримання користі від читання — якогось розумового чи душевного зростання — вам не можна засинати. Тобто читати слід якомога активніше. Це означає, що треба робити зусилля, від яких ви очікуєте віддачі.

Хороші книги, чи то художня література чи науково-популярна, варті такого читання. Використовувати хорошу книгу як снодійне — очевидне марнотратство. Заснути чи дозволити собі замріятися протягом часу, що ви планували присвятити читанню задля вигоди — тобто в основному задля розуміння – це ж очевидно самим собі робити гірше.

Але сумний факт полягає в тому, що багатьом людям, які вміють розрізняти користь та задоволення — розуміння з одного боку, і розвагу чи всього лише реалізацію цікавості з іншого — все одно не вдається виконати свої читацькі плани. Вони зазнають поразки, навіть знаючи, що саме дає кожна книга. Річ у тім, що вони не вміють бути вимогливими читачами та зосереджувати свій розум на виконуваних завданнях і змушувати його виконувати роботу, без якої не здобудеш жодної вигоди.

Суть активного читання: чотири базові питання, які ставить читач

У цій книзі ми вже всебічно обговорювали активне читання. Ми сказали, що активне читання — найкраще читання, і зауважили, що ознайомче читання завжди активне. Це справа, яка потребує зусиль. Але поки ми ще не добралися до самої суті справи, а саме не виклали одне просте правило активного читання. Ось воно: ЧИТАЮЧИ, СТАВТЕ ПИТАННЯ — ТАКІ ПИТАННЯ, НА ЯКІ ВАМ ТРЕБА БУДЕ СПРОБУВАТИ САМИМ ДАТИ ВІДПОВІДЬ В ПРОЦЕСІ ЧИТАННЯ.

Чи йдеться про будь які питання? Ні. Мистецтво читання на рівні, вищому за початковий, полягає у звичці ставити правильні питання в правильному порядку. Існують чотири основних питання, які слід ставити до кожної книги .

1. ПРО ЩО ЦЯ КНИГА ЗАГАЛОМ? Вам треба спробувати знайти основну тему книги і те, як автор по порядку розвиває її, ділячи на найважливіші складові частини чи теми.

2. ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ В ДЕТАЛЯХ, І ЯК? Вам слід спробувати з’ясувати основні думки, твердження та аргументи, що складають конкретну ідею автора.

3. ЧИ ЦЯ КНИГА ІСТИННА, ЦІЛКОМ ЧИ ЧАСТКОВО? На це питання можна відповісти, лише давши відповідь на перші два. Треба знати, про що саме йдеться, аби мати змогу вирішити, правда це чи ні. Але коли ви розумієте книгу, то за серйозного читання вам доведеться визначитися самим. Недостатньо знати, що на думці в автора.

4. І ЩО З ТОГО? Отримавши з книги інформацію, вам треба поставити питання про її значущість. Чому автор думає, що знати ці речі важливо? Чи вам важливо їх знати? І якщо книга не лише вас проінформувала, але й просвітила — то чи треба шукати дальшого просвітлення, запитуючи, що йде далі, що мається на думці чи про що це свідчить?

Ми будемо часто повертатися до цих питань в решті книги. Якщо їх переформулювати, можна створити базові правила читання, про які в основному йдеться в другій частині. З важливих причин тут вони записані у формі питань. Читати книгу на будь-якому рівні після початкового — це, по суті, змушувати себе ставити до неї питання (і відповідати на них якомога краще). Цього забувати не слід. І ось тому вимогливий і невимогливий читач настільки відрізняються. Невимогливий читач не ставить питань — і не отримує відповідей.

Чотири викладені вище питання відображають всі зобов’язання читача. Вони стосуються будь-чого, вартого читання — книг, статей, і навіть рекламних матеріалів. Ознайомче читання дозволяє краще відповісти на перші два питання, ніж на останні два, хоча й з ними може допомогти. Аналітичне читання книги виконане задовільно тільки тоді, коли у вас є відповіді на останні два питання — коли ви більш-менш уявляєте, чи правдива книга цілком чи частково, і чи значуща вона, хай навіть лише для вас. А останнє питання — і що далі? — є, напевно, найважливішим питанням синтопічного читання. Звісно, вам доведеться відповісти на перші три запитання перед тим, як підступитися до останнього.

Недостатньо лише знати, в чому полягають чотири питання. Треба не забувати ставити їх при читанні. Ця звичка — ознака вимогливого читача. Більше того, треба знати, як давати на них точні й правдиві відповіді. Набута здатність робити це і становить мистецтво читання.

Люди засинають над хорошими книгами не тому, що не бажають робити над собою зусилля, а тому, що не вміють його робити. Хороші книги незрозумілі, інакше вони не були б для вас хорошими. А незрозумілі книги стомлюють, хіба що вам вдасться дотягнутися до них і підтягнутися до їхнього рівня. Стомлює не так саме підтягування, як досада від невдалого підтягування, на яке у вас не вистачає вмінь. Щоб і далі читати ефективно, потрібне не лише бажання цим займатися, але й уміння — мистецтво, що дозволяє піднестися над своїм рівнем, опановуючи те, що на перший погляд здається недосяжним.

Як приборкати книгу

Той, хто має звичку ставити до книги запитання при читанні, є кращим читачем, ніж той, хто цього не робить. Проте, як ми зазначали, недостатньо лише ставити запитання. Вам слід спробувати відповісти на них. І хоча в теорії можна це робити подумки, набагато легше це вдається з олівцем в руках. Тоді олівець є нібито знаком вашої концентрації під час читання.

Старе прислів’я каже, що треба «читати між рядків», щоб взяти від будь якого тексту якомога більше. Правила читання — це формалізований спосіб сказати те ж саме. Але ми хочемо переконати вас і «писати між рядків» теж. В іншому випадку читати найефективніше у вас скоріше за все не вийде.

Купуючи книгу, ви стверджуєте своє право власності на неї, як і тоді, коли купуєте і платите за одяг чи меблі. Але коли йдеться про книгу, акт купівлі — це лише прелюдія до володіння. Повне володіння книгою настає лише тоді, коли ви зробите її частиною себе, а найпростіший спосіб зробити себе її частиною — що в принципі те ж саме — це писати в ній.

Чому при читанні книги не обійтись без позначок? По-перше, це не дає вам заснути — ви не лише не спите, а й сповнені пильності. По друге, активне читання — це думан ня, а думання переважно виражається у вимовлених чи на писаних словах. Якщо хтось каже, що знає, про що думає, але при цьому не може цього висловити, то зазвичай він не знає, про що думає. По-третє, записування своїх реакцій допоможе вам запам’ятати думки авторів.

Читання книги має бути розмовою між вами й автором. Ми виходимо з того, що він знає про предмет більше за вас; якщо ж ні, то вам, певно, не варто марудитися над його книгою. Але розуміння — операція двостороння; при навчанні слід ставити питання як самому собі, так і вчителеві. Слід навіть бути готовим сперечатися з учителем, зрозумівши, що той каже. Позначки в книзі — це не що інше, як вираження вашої з автором згоди чи розбіжностей. Це найвища по шана, яку ви йому можете виявити.

Існують різні види засобів для того, щоб робити в книзі розумні та плідні позначки. Ось підбірка таких засобів:

1. ПІДКРЕСЛЕННЯ — основних тез, важливих чи переконливих тверджень.

2. ВЕРТИКАЛЬНІ РИСКИ НА ПОЛЯХ — щоб зробити наголос на вже підкресленому твердженні чи позначити уривок, який є задовгим для підкреслення.

3. ЗІРОЧКА, ВИНОСКА ЧИ ЩЕ ЯКИЙСЬ ЗНАЧОК НА ПОЛЯХ - щоб зробити наголос на десяти-дванадцяти найважливіших твердженнях чи уривках книги. Можливо, вам доведеться позагинати кутики сторінок з такими відмітками, або позначити їх закладкою. В обох випадках ви зможете будь-коли взяти книгу з полиці і, відкривши на позначеній сторінці, освіжити пам’ять.

4. ЦИФРИ НА полях — щоб позначити послідовність тез, за допомогою яких автор вибудовує аргумент.

5. НОМЕРИ ІНШИХ СТОРІНОК НА полях - щоб позначити, де ще в книзі автор висловлює схожі тези чи тези, які пов’язані з позначеним або суперечать йому; пов’яза ти ідеї, які, хоч і розділені сторінками, становлять одне ціле. Багато читачів для посилання на інші сторінки користуються позначкою «Cf»; це значить «порівняйте» або «див.».

6. ОБВЕДЕННЯ КЛЮЧОВИХ СЛІВ ЧИ ФРАЗ — мета цього десь така ж, як і при підкресленні.

7. НАПИСИ НА ПОЛЯХ, АБО Ж НА ВЕРШИНІ ЧИ ВНИЗУ СТОРІНКИ — щоб записати питання (а іноді й відповіді), які у вас викликає якась частина тексту; звести складне обговорення до простого твердження, записати послідовність основних тез протягом всієї книги. Задній форзац можна використати для записування власного покажчика авторських аргументів у порядку їх появи. Для запеклих любителів книжкових позначок зазвичай найбільшу роль грає передній форзац. Дехто відводить його під екслібрис. Але він позначає лише фінансове володіння книгою. Передньому форзацу більше пасує відображати хід вашого мислення. Закінчивши книгу і склавши свій особистий покажчик на задньому форзаці, поверніться до початку і спробуйте законспектувати книгу, не сторінка за сторінкою чи аргумент за аргументом (це вже зроблено в задній частині книги), але як інтегровану структуру, що містить базовий конспект і порядок частин. Цей конспект слугуватиме мірою вашого розуміння твору; на відміну від екслібриса, він відображатиме ваше інтелектуальне володіння книгою.

Три види занотовування

Існує три досить різні види нотаток, які можна робити в книгах і про книги. Які саме робитимете ви — залежить від рівня, на якому ви читаєте.

Коли ви піддаєте книгу ознайомчому читанню, у вас може не бути достатньо часу, щоб зробити в ній нотатки. Як ми писали, ознайомче читання завжди має обмежені часові рамки. І все ж, читаючи на цьому рівні, ви ставите важливі питання про книгу, і було б бажано — хоч і не завжди можливо — записувати ще свіжі відповіді.

Питання, на які відповідає ознайомче читання, такі — по-перше, якого типу ця книжка? По-друге, про що вона загалом? І по-третє, який структурний порядок книги, завдяки якому автор розвиває свою концепцію чи розуміння загального предмета? Ви можете і, певно, мусите робити нотатки по ваших відповідях на ці питання, особливо знаючи, що можуть минути дні чи місяці до того, як ви зможете повернутися до книги і зайнятися аналітичним читанням. Найкраще місце для таких нотаток — титульна сторінка чи сторінки змісту, для яких у вищенаведеній схемі нема інших використань.

Важливо визнати, що ці нотатки в основному стосуються структури книги, а не її змісту — принаймні не в деталях. Тож ми називатимемо цей вид занотовування структурним.

Під час ознайомчого читання, особливо читання довгої та складної книги, ви можете досягти певного уявлення про ідеї автора щодо обговорюваної теми. Проте часто це не буде можливим: в будь-якому випадку вам доведеться відкласти будь які судження щодо точності чи правдивості цих тверджень, аж поки ви не прочитаєте книгу уважніше. Тоді під час аналітичного читання вам треба буде дати відповіді на питання про правдивість та вагомість книги. Відтак нотатки, зроблені на цьому рівні, не структурні, а концептуальні. Вони стосуються як авторських, так і ваших концептів, оскільки вони були поглиблені чи розширені вашим прочитанням книги.

Існує очевидна різниця між структурним і концептуальним занотовуванням. Який тип нотаток ви ведете, читаючи декілька книг синтопічно — тобто читаючи декілька книг на одну і ту ж тему? У цьому випадку ці нотатки скоріше за все будуть концептуальними; нотатки на окремій сторінці можуть стосуватися не лише інших сторінок тієї ж книги, але й сторінок інших книг.

Але існує ще один крок, що його може зробити справді досвідчений читач, який синтопічно читає декілька книг. Йдеться про записування нотаток у формі дискусії — дискусії, в якій беруть участь всі автори, хоч вони цього і не знають. За причин, що стануть зрозумілими в четвертій частині, нам більше подобається називати такі нотатки діалектичними. Оскільки вони стосуються кількох книг, а не одної, то часто їх доводиться записувати на окремому аркуші (чи аркушах) паперу. Тут вказується на структуру концептів — порядок тверджень та питань, що стосуються одного предмета. Ми повернемось до цього виду занотовування в Розділі 20.

Як сформувати звичку читати

Ті, хто володіє будь яким умінням чи навичкою, сформували звичку діяти згідно з його правилами. Саме цим митець чи майстер в будь-якій галузі відрізняється від того, хто не володіє такою майстерністю.

Нема жодного іншого способу сформувати звичку діяти, ніж як власне діяти. Ось що мається на увазі, коли кажуть, що вчаться робити за роботою. Що відрізняє вашу діяльність до і після формування звички, так це легкість та готовність. Напрактикувавшись, можна робити одне і те ж набагато краще, ніж коли тільки починаєш. Ось що значить вислів «поки не упріти, доти не уміти». Спершу робиш щось дуже недосконало, поступово набуваючи майже автоматичної досконалості, яка буває при інстинктивному виконанні.

Знати правила майстерності — це не те ж саме, що мати звичку. Називаючи когось майстерним, ми маємо на увазі не те, що він знає правила виконання чи виготовлення, а те, що він володіє звичкою виконувати чи виготовляти щось. Звісно, більш чи менш явне знання правил — це передумова набуття навички. Не вийде дотримуватися правил, яких не знаєш. Неможливо набути мистецької звички — якої б то не було майстерності чи навички — без дотримання правил. Навчання будь-якого мистецтва складається з правил, які треба виконувати під час діяльності. Набуте мистецтво складається зі звички, що є результатом дій за правилами.

Як то буває, не всякий розуміє, що бути митцем — це діяти згідно з правилами. Люди тицяють пальцем у вкрай оригінального художника чи скульптора і кажуть; «Він не діє за правилами. Він робить щось цілком оригінальне, що не має під собою жодних правил». Але вони не можуть побачити ті правила, за якими діє митець. Власне, не існує жодних безапеляційних та непорушних правил виготовлення картини чи скульптури. Але існують правила готування полотна, замішування і накладання фарб, формування глини чи зварювання сталі. Ось цих правил художник чи скульптор все ж має дотримуватися, бо інакше йому не вдалося б те, що він зробив. Яким би оригінальним не був його фінальний твір, як би мало він не відповідав «правилам» мистецтва у їхньому традиційному прочитанні, автору треба бути достатньо майстерним, щоб виробити його. І саме це є тим мистецтвом — навичкою чи майстерністю — про які ми ведемо мову.

Від багатьох правил до однієї звички

Читання схоже на катання на лижах. Як читання, так і катання на лижах — заняття, сповнені грації та гармонії. Коли ж це робить початківець, то обидва заняття незграбні, дратівливі та повільні.

Навчання кататися на лижах — це одна з найбільш принизливих речей, яких може зазнати доросла людина (ось і причина починати замолоду). Адже доросла людина вже давно ходить, вона знає, де її ноги і як ставити одну ногу поперед іншої, щоби кудись добратися. Але тільки-но вона одягає на ноги лижі, як їй практично доводиться заново вчитися ходити. Вона підковзується, падає, ледь піднімається, лижі схрещуються, вона знову спотикається і загалом виглядає — та й почувається — як дурепа.

Спершу навіть здається, що і від найкращого інструктора жодної користі. Майже образливою є та легкість, з якою інструктор виконує прості за його словами дії, які, втім, в душі здаються учневі неможливими. Як же можна запам’ятати все те, що інструктор каже запам’ятати? Зігніть ноги в колінах. Дивіться вниз пагорба. Переносьте вагу тіла на ковзну лижу. Тримайте спину прямо, при цьому нагинаючись вперед. Настановам нема кінця-краю -- як же можливо про все це думати і при цьому їхати на лижах?

Звісно, штука в тому, що ви не мали би думати про різні дії, що вкупі складають гладкий поворот чи декілька зв’язаних поворотів а натомість лиш дивитися вперед, вниз пагорба, остерігатися вибоїн та інших лижників, насолод жуватись холодним вітром на щоках, усміхатись від задоволення текучою грацією власного тіла, яке мчить вниз по горі. Інакше кажучи, вам треба навчитися забувати окремі дії, щоб добре робити їх всі разом і кожну зокрема. Але для того, щоб забути про них як про окремі дії, спершу треба вивчити їх як окремі дії. Лише тоді можна скласти все разом і стати вправним лижником.

Так і з читанням. Певно, ви вже давно вмієте читати, і починати все заново може бути принизливим. Але як і з качанням на лижах, не вийде скласти багато різних дій в єдиний складний, гармонійний процес, не ставши експертом із кожної з них. Не вийде сплавити різні частини справи так, щоб вони міцно поєднувалися, формуючи єдине ціле. Кожна окрема дія вимагає вашої повної уваги при вико панні. Натренувавшись виконувати кожну частину окремо, ви не лише зможете виконувати її, витрачаючи менше сил та уваги, але й поступово складати їх всі в одне налагоджене ціле.

Ця інформація про набуття складних навичок всім відома. Ми проговорюємо її лише тому, що хочемо, аби ви зрозуміли, що навчитися читати не менш складно, піж навчитися кататися на лижах, друкувати на машин ці чи грати в теніс. Якщо ви зможете згадати, з яким терпінням навчалися раніше, то будете терпиміші до інструкторів, які коротко наведуть довгий список правил читання.

Вже маючи досвід набуття складної навички, людина знає, що не варто боятися низки правил, що з’являються па початку вивчення чогось нового. Вона знає, що не треба перейматися тим, як ті окремі дії, які їй треба опанувати, працюватимуть всі вкупі.

Кількість правил свідчить про складність однієї звички, яку треба сформувати, а не про множинність окремих звичок. Коли кожна частина досягає стадії автоматичного виконання, всі вони зливаються докупи та сплавлюються в одне. Коли всі складові дії виконуються з більш-меншим автоматизмом, то у вас сформувалася звичка до всього процесу. Тоді можна думати й про приборкання склад мої траси, якою ви досі не їздили, або про читання книги, що раніше здавалася вам надто складною. Ті, хто вчиться, па початку звертають увагу на себе та на свої навички виконання окремих дій. І лише коли на зміну окремим діям прийде вміння виконувати цілий процес, тоді учень зможе нарешті звернути увагу на мету, яку йому дозволяє досягти набута техніка.

Читання та розвиток розуму

Ось ми й виконали те завдання, яке поставили перед собою на початку цієї книжки. Ми показали, що сутність умілого читання полягає в активності, і що чим активніше читання, тим воно краще.

Ми також визначили, що читати активно — значить ставити питання, і вказали, які питання слід ставити до будь- якої книжки і якими різними способами слід шукати відповіді на ці питання для різних видів книжок.

Ми визначили та розглянули чотири рівні читання й показали, що вони є кумулятивними, тобто що кожен вищий чи більш пізній рівень включає всі нижчі чи більш ранні. Виходячи зі згаданого вище наміру, ми сильніше наголосили на вищих і більш пізніх рівнях, аніж на нижчих і більш ранніх, а тому приділили найбільше уваги аналітичному й син- топічному читанню. Оскільки аналітичне читання, напевне, для більшості читачів є найменш знайомим видом читання, ми розглянули його докладніше, ніж інші рівні, подавши і пояснивши, в якому порядку треба застосовувати його правила. Проте майже все, що було сказано щодо аналітичного читання, також стосується — з певними адаптаціями, про які ми згадали в попередньому розділі — і синтопічного читання.

Наше завдання ми виконали, а от ви, можливо, ще не виконали ваше. Певно, нема потреби нагадувати вам про те, що ця книжка є практичною, як і про те, що читач будь- якої практичної книжки має щодо неї особливий обов’язок. Як ми вже казали, якщо читач практичної книжки приймає запропоновані в книзі цілі, а ті засоби, які автор пропонує для досягнення цієї мети, вважає доцільними й ефективними, то він мусить здійснити те, що пропонує автор. Ви можете не приймати нашу основну ціль, — тобто навчитися читати якомога краще — ані ті засоби, які ми запропонували для її досягнення, — тобто правила оглядового, аналітичного й синтопічного читання. (Втім, у такому разі ви, напевне, не читали 6 цю сторінку). Але якщо ви приймаєте і нашу мету, і наші засоби, то мусите докладати зусиль, щоб читати так, як, напевне, ще ніколи не читали.

Таке ваше завдання й ваш обов’язок. Чи можемо ми якось допомогти вам його виконати?

Думаємо, що так. Це завдання є насамперед вашим клопотом, а отже, це ви маєте виконати всю роботу - і зібрати всі її плоди. Та все ж є ще дещо, що ми хочемо сказати щодо мети і засобів. Почнемо з засобів.

Що можуть нам дати хороші книжки?

Слово «засоби» в нашому випадку можна тлумачити двома різними способами. В попередньому абзаці ми вжили його, маючи на увазі правила читання, тобто метод, який ви застосовуєте, щоб стати вправнішим читачем. Але під «засобами» можна розуміти також і те, що ви читаєте. Метод так само марний без матеріалів, до яких його можна було б застосувати, як матеріали марні без методу, який можна було б застосувати до них.

Отже, якщо вживати слово «засоби» в цьому другому сенсі, то засобами, які слугуватимуть для подальшого вдосконалення ваших читацьких навичок, є книжки, які ви читатимете. Ми казали, що метод можна застосовувати до всього, що ви читаєте, і це справді так, якщо розуміти під цим будь-який різновид книжок: художню та документальну літературу, праці пояснювального та розважального характеру, практичні чи теоретичні книги. Проте цей метод, принаймні в такому вигляді, в якому ми його подали під час розгляду аналітичного й синтопічного читання, не є застосовним до кожної книжки. Річ у тім, що для читання деяких книжок в ньому нема потреби.

Ми вже казали це, але хочемо знову на цьому наголосити, адже цей факт є особливо актуальним для того завдання, яке тепер перед вами стоїть. Якщо ви читаєте з метою стати вправнішим читачем, то вам не слід читати абищо. Вам не стати кращим читачем, якщо ви читатимете лише такі книги, що вже цілком вам під силу. Ви мусите братися до читання книжок, які, гак би мовити, вам не до снаги чи не зовсім доступні для вашого розуміння. Лише такі книги розширюватимуть ваш розум. А якщо ваш розум не розширюватиметься, ви не вчитиметесь.

Отже, вам вкрай важливо не лише вміти добре читати, але й вміти віднаходити книжки, які ставлять перед вами такі вимоги, завдяки яким можна вдосконалити свої читацькі навички. Книжка, яка здатна лише розважити чи потішити вас, може бути приємним способом провести вільну годинку, але ви маєте усвідомлювати, що не отримаєте від неї нічого, крім розваги. Ми не проти розваг як таких, але хочемо наголосити на тому, що їх не супроводжує розвиток ваших читацьких навичок. Те саме стосується і книг, які лише повідомляють якісь нові для вас факти, ніяк при тому не сприяючи розумінню цих фактів. Читання заради інформації не сприяє розширенню розуму, як і читання заради розваги. Вам іноді може здаватися інакше, але це лише тому, що ваш розум став після прочитання такої книжки дещо більш наповненим фактами. Але по суті стан його не змінився. Відбулася кількісна зміна, але не покращення ваших навичок.

Ми багато разів казали, що вправний читач під час читання вимогливий до себе. Він читає активно, наполегливо. Але  тепер ми маємо сказати дещо інше. Книжки, до яких ви маєте застосовувати свої читацькі навички, зокрема свої навички аналітичного читання, також мають бути вимогливими до вас. Треба, щоб вам здавалося, ніби вони за межею ваших здібностей. При цьому ви не маєте боятися, що це справді так, адже нема жодної книжки, яка була б геть недоступною для розуміння, якщо застосувати до неї описані нами правила читання. Це, звісно, не означає, що ці правила дозволять вам одразу досягти дивовижних результатів. Є, безперечно, такі книжки, які вимагатимуть від вас над- зусиль, хоч би яким вправним читачем ви були. Насправді саме такі книги вам слід шукати: вони якнайкраще допоможуть вам ставати все більш і більш вправним читачем.

Деякі читачі помилково вважають, що такі книги, що неодмінно вимагають від них постійного та нескінченного застосування читацьких навичок, завжди належать до відносно малознайомих їм галузей. На практиці для більшості читачів це означає, що лише наукові книжки — і, можливо, книжки з філософії — підпадають під цей критерій. Але насправді це зовсім не так. Ми вже зазначили, що видатні наукові книги в багатьох аспектах читати простіше, ніж ненаукові, оскільки автори таких книг усіляко прагнуть допомогти читачеві знайти з ними спільну мову, визначити їхні ключові пропозиції та головні аргументи. У художніх творах ви такої допомоги не знайдете, а отже, зрештою саме вони, напевне, будуть для вас найскладнішими, найвимогливішими книжками. Гомера, наприклад, з багатьох точок зору читати складніше, ніж Ньютона, попри той факт, що за першого прочитання ви можете більше збагнути з творів Гомера. Річ у тім, що Гомер торкається таких тем, про які складніше писати добре.

Ті труднощі, про які ми тут кажемо, дуже відрізняються від труднощів, пов’язаних із поганими книжками. Погану книжку теж складно читати, бо вона не піддається спробам її проаналізувати, і вислизає, як тільки вам здається, що ви нарешті змогли її зрозуміти. Річ у тому, що коли ви читаєте погану книжку, вам просто нема чого розуміти. Вона не заслуговує на ваші зусилля, адже вони не принесуть жодних плодів.

А от хороші книги принесуть гарні плоди, якщо ви докладете зусиль до їхнього читання, — і найбільше це стосується саме найкращих книг. Такі плоди, звісно, можуть бути двох типів. По-перше, коли ви успішно прочитуєте хорошу й складну книжку, то вдосконалюєте свої читацькі навички. По-друге, — що зрештою значно важливіше хороша книга може вас дечого навчити про світ і про вас самих. Ви не лише навчаєтеся читати краще, але дізнаєтеся щось про саме життя. Ви стаєте не просто обізнанішими — адже такий результат може дати вам і читання книжок, у яких нема нічого, крім інформації, — але мудрішими, тобто глибше усвідомлюєте великі та непорушні істини людського життя.

Зрештою, є такі людські проблеми, у яких нема розв’язку. Є такі стосунки — як між різними людьми, так і між людьми та світом — щодо яких ніхто не може залишити за собою останнє слово. Це стосується не лише таких галузей, як наука та філософія — вочевидь, нікому не вдавалося й ніколи не вдасться досягти остаточного розуміння щодо природи та її законів, щодо буття та становлення, — але й таких відомих і повсякденних речей, як стосунки між чоловіком і жінкою, між батьками й дітьми, або між людиною та Богом. Неможливо думати про ці проблеми занадто глибоко чи занадто добре. Найвидатніші книжки можуть навчити вас краще думати про ці проблеми, тому що їх написано людьми, які думали про них краще, ніж інші люди.

Книжкова піраміда

Серед тих декількох мільйонів книжок, які було написано лише в межах західної традиції, більш ніж 99 відсотків не є достатньо вимогливими, щоб їх можна було використати для вдосконалення ваших читацьких навичок. Цей факт 

може вас дещо занепокоїти, а відсоток - здатися дещо завищеним. Проте, якщо зважати на ті цифри, про які йдеться, очевидно, що це правда. Цю переважну більшість книжок можна читати лише заради того, щоб розважитися чи отримати якусь інформацію. Розважити вони вас можуть у різні способи, а інформація, яку вони містять, може бути для вас цікавою з багатьох різних причин. Але ви не маєте сподіватися, що навчитесь із цих книжок чогось корисного. На справді, вам узагалі не треба їх читати, принаймні аналітично. Такі книги достатньо побіжно проглянути.

Але є друга категорія книжок - книги, з яких ви зможете чогось навчитись: не лише як краще читати, але і як краще жити. Менш ніж одна з сотні книжок належить до цієї категорії — напевне, одна з тисячі чи навіть одна з десяти тисяч. Це справді хороші книжки. їхні автори творили їх ретельно й турботливо, і вони передають читачу важливі ідеї щодо тем, які незмінно цікавлять людей. Напевне, всього існує не більше, ніж кілька тисяч таких книжок. Вони є вкрай вимогливими до читача. їх варто прочитати аналітично — один раз. Якщо ви вправний читач, то зможете здобути з них усе, що вони можуть дати, впродовж одного ретельного прочитання. Це такі книжки, які ви прочитує те один раз і ставите назад на полицю. Ви знаєте, що вам ніколи не треба буде їх перечитувати, хоча ви, можливо, ще повернетеся до них, щоб дещо перевірити чи освіжити свою пам’ять щодо певних ідей чи складових сюжету. (Саме для таких книжок особливо важливими є нотатки на полях чи деінде в книзі).

Як ви можете знати, що вам ніколи не треба буде перечитувати ці книжки? Вам це стане відомо завдяки реакції вашого розуму на їх прочитання. Такі книжки розширюють ваш розум і поглиблюють ваше розуміння. Але відчуваючи, що ваш розум розширюється, а розуміння стає глибшим, ви починаєте усвідомлювати - досить загадковим чином, — що ця книжка більше вже вас не змінить. Ви усвідомлюєте, що цілком зрозуміли її. Витисли з неї все, що можна.

Ви вдячні їй за те, що вона дала вам, але знаєте, що більше вона вам нічого дати не зможе.

Невелика частка цих кількох тисяч книжок - навряд чи більше сотні — це книжки, зміст яких неможливо вичер пати навіть при щонайретельнішому прочитанні. Як зрозуміти, що перед вами саме така книжка? Це знов-таки відбувається дещо загадковим шляхом; але коли ви закриваєте таку книжку, прочитавши її аналітично, якнайкраще застосувавши до неї свої читацькі навички, та ставите її назад на полицю, то у вас закрадається підозра, що ви здобули не все, що ця книжка може дати. Ми кажемо «підозра», бо на цьому етапі нею й обмежується. Якби ви знали, що саме пропустили під час читання, то вашим обов’язком як аналітичного читача було б негайно повернутися до книжки, щоб це надолужити. Але тут ви розумієте, що щось таке там є, але не можете визначити, де і що саме. Ви бачите, що не можете забути про цю книжку, що продовжуєте думати про неї та про свою реакцію на неї. Тож нарешті ви повертаєтеся до неї — і тоді трапляється дещо дуже цікаве.

Якщо ця книжка належить до згаданої раніше другої категорії, то повернувшись до неї, ви усвідомите, що вона містить менше, як ви запам'ятали. Причина, звісно, у тому, що ви самі виросли за той час, що минув з першого прочитання. Ваш розум розширився, ваше розуміння стало глибшим. Книжка не змінилася, зате змінилися ви. Тому таке повернення неодмінно пов'язане з певним розчаруванням.

Але якщо ця книжка належить до найвищої категорії — до тієї дуже малої кількості невичерпних книжок, — то повертаючись до неї, ви усвідомлюєте, що вона зросла разом із вами. Ви бачите в ній щось нове - цілу низку речей, яких не бачили минулого разу. Ваше попереднє розуміння книжки не втрачає актуальності (за умови, що ви добре прочитали її вперше): книжка залишається так само правильною, як і раніше. Але тепер вона правильна ще якось по новому.

Як же книжка може зростати разом із вами? Звісно, це неможливо, адже написана й опублікована книжка ніяк вже не змінюється. Але річ у тому, що ви лише тепер починаєте усвідомлювати, що ця книжка з самого початку була настільки вищою за ваші здібності, що вона й досі є вищою за них — і, певно, завжди буде такою. Оскільки це справді хороша книжка — можна сказати, видатна, — то вона доступна на різних рівнях розуміння. І враження, що ваше розуміння стало глибшим, коли ви прочитали цю книжку минулого разу, не є хибним. Книжка справді підняла вас тоді на вищий рівень. Але тепер, хоч ви й стали мудрішими й обізнанішими, вона може підняти вас знову — і робитиме це й надалі, аж до вашої смерті.

Звісно, мало є таких книжок, які можуть зробити це для кожного з нас. Ми припустили, що кількість таких книжок значно менша за сотню. Але ще менше таких книжок для кожного конкретного читача. Люди багато чим відрізняються один від одного — не лише розумовими здібностями. Вони мають різні смаки, їх приваблюють різні речі. Можливо, ви ніколи не будете ставитись до Ньютона так, як ставитесь до Шекспіра — тому що здатні читати Ньютона достатньо добре, щоб не мати потреби його перечитувати, чи тому, що математичні системи світу просто не є для вас такими вже цікавими. Або ж, якщо це так — як, наприклад, для Чарльза Дарвіна, — то саме праця Ньютона, а не якийсь із творів Шекспіра, може бути однією з тих небагатьох книг, які є для вас видатними.

Ми не наважимося стверджувати, що будь-яка конкретна книжка чи низка книжок мусить бути для вас видатною, хоча в додатку А ми подали список тих книжок, які, судячи із нашого досвіду, мають таку вагу для багатьох читачів. Натомість ми хочемо сказати, що ви маєте прагнути віднайти ті книги — хоч там як їх було б мало, — що можуть мати таку вагу саме для вас. Саме ці книги найкраще здатні навчити вас — не лише читати, а й жити. Саме до них ви бажатимете повертатися знов і знов. Саме ці книги допомагатимуть вам розвиватися.

Життя і розвиток розуму

Є одна стара гра — вона була досить популярною ще покоління тому, — покликана допомогти вам визначити, які книжки на це спроможні. Суть така: уявіть, що вам заздалегідь відомо, що вас висадять на безлюдний острів, де ви муситимете провести решту свого життя чи принаймні багато часу. Припустімо також, що у вас є час, щоб підготуватися до цього. Звісно, ви візьмете з собою певні практичні та корисні речі. Але вам також дозволять взяти десять книжок. Які б книжки ви обрали?

Спроба скласти такий список може допомогти вам дещо дізнатися, і не лише про те, які книжки вам найбільше хотілося б читати й перечитувати. Насправді це має радше другорядне значення порівняно з тим, що ви можете дізнатися про самого себе, коли уявите, яким було б ваше життя без усіх тих джерел розваг, знань та розуміння, які зазвичай вас оточують. Не забувайте: на острові не було б ані радіо, ані телебачення, ані бібліотеки. Були б лише ви й десять книжок.

Якщо почати обмірковувати цю уявну ситуацію, вона здається химерною й нереалістичною. Але чи вона насправді така вже нереалістична? Ми думаємо, що ні. Всі ми певного мірою на безлюдному острові. Всі ми стикаємося з тим самим викликом, який постав би перед нами там: ми маємо знайти в собі внутрішні сили прожити добре людське життя.

У людського розуму є дивна властивість, що різко відрізняє його від людського тіла. Тіло обмежене таким чином, яким не обмежений розум. Про це свідчить, зокрема, те, що тіло не може нескінченно ставати сильнішим, вправнішим і граційнішим. Тіла більшості людей уже не ставатимуть кращими після того, як їм виповниться тридцять років, - насправді, в багатьох із них на той момент тіла вже почнуть поступово втрачати форму. Але для розуму нема таких меж зростання й розвитку. Розум припиняє розвиток не за якогось певного віку, а лише тоді, коли сам мозок зі старінням починає втрачати здатність розвивати вправність і розуміння.

Це є однією з найцікавіших властивостей людини, і саме у ній, можливо, полягає основна відмінність між Homo sapiens та іншими тваринами, у яких, судячи з усього, розум припиняє зростати на певній стадії розвитку. Але ця велика перевага, яку має людина, несе в собі й велику небезпеку. Як і м’язи, розум може атрофуватися, якщо його не використовувати. Атрофія «розумових м’язів» є покаранням за те, що ми не тренуємо свій розум. І це страшне покарання, адже є підстави вважати, що розумова атрофія є смертельною хворобою. Яке інше пояснення може бути в того факту, що так багато дуже зайнятих людей помирає так скоро після виходу на пенсію? їх тримали в живих ті розумові зусилля, яких вимагала від них їхня робота, — їхнє функціонування ніби штучно підтримували певні зовнішні сили. Але щойно зникає зовнішня потреба в таких зусиллях з їхнього боку, ці люди, не маючи жодних внутрішніх ресурсів, які можна було б застосувати для розумової активності, перестають думати взагалі - і їхнє життя закінчується.

Телебачення, радіо та інші інформаційні та розважальні засоби, які оточують нас у нашому повсякденному житті, також є такими собі штучними підпорами, які не дають нам впасти. Коли ми використовуємо їх, у нас може виникати таке враження, що наш розум активно працює, бо ми мусимо реагувати на певні зовнішні стимули. Але сила цих зовнішніх стимулів, яка дозволяє їм підтримувати наше функціонування, є обмеженою. Ці стимули — як наркотики. Ми звикаємо до них, потребуємо їх у все більших дозах, і зрештою вони майже перестають на нас діяти. І якщо тоді нам не стане внутрішніх ресурсів, то ми перестанемо зростати розумово, морально й духовно. А коли ми перестаємо зростати, то починаємо вмирати.

Отже, хороше, тобто активне читання є не лише благом самим по собі чи одним із засобів досягти успіхів чи кар’єрного росту. Воно допомагає нашому розуму продовжувати жити й зростати.

Оглавление