«Мої спостереження із Закарпаття»

Про Закарпаття писалося порівнюючи вже досить багато. Я пишу мої спостереження із Закарпаття тому, що це мій обов'язок супроти українського народу Закарпаття сказати те, що я знаю про події про які до тепер ніхто нічого не сказав.

Крім того я виходжу з принципу, що ми всі є Одно Тіло, що практично означає, що ми всі учимося один від одного. Я вчуся від інших, а інші вчаться від мене. При цьому обміні думок між собою, ми всі користаємо, бо в той спосіб ми наближаємося ближче до правди.

Я щиро вдячний всім тим особам, що своїми порадами допомогли мені написати цю працю.

Моя особлива подяка належить:

Моїй дорогій дружині - Марії Химинець, яка була свідком і активним учасником згаданих подій, і яка багато мені допомогла відсвіжити в моїй пам'яті різні події.

Ганусі Гарас, яка, жиючи в нашому домі, спочатку цікаво приглядалася, а потім і сама взялася до праці із своїми подругами. Гануся багато років не давала мені спокою, стало запитувала: “Коли вже напишеш свої спомини?”

Дальша цінна поміч і поради приходили від таких осіб: Орест Бедрій, о. д-р Богдан Волошин, ред. Антін Драган, Імре Кардашинець, Юрко Костюк і д-р Вікентій Шандор. Моя щира подяка належиться так само тим особам, писаним матеріялом яких я користався. Це є: Любомир Гірняк, д-р Микола Кушніренко, д-р Петро Мірчук, д-р Степан Росоха, Мстислав Скит-Закарпатський, Володимир Стахів, проф. д-р Петро Стерчо й проф. Августин Штефан.

Кожна людина на протязі свого життя здобуває багатий досвід. Коли вона намагається використати цей досвід логічно, аналізуючи його й витягаючи з нього позитивні вартості життя, можна сказати, що вона вивчила свою лекцію.

Ми оце маємо перед собою книжку “Мої спостереження із Закарпаття”, яка представляє отой життєвий досвід, що ми його мали за останніх 20 років від прилучення Закарпаття до Чехо-Словаччини, з яких найбільш вагітні у своєму значенні були роки 1938-39.