«Код зламано, або Наука про те, що змушує купувати»

Код зламано, або Наука про те, що змушує купувати (fb2) - Код зламано, або Наука про те, що змушує купувати 8949K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Фил Барден

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

ISBN 978-617-12-3037-8 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

УДК 339.1

ББК 65.42

Б24

All rights reserved. This translation published under license with the original publisher John Wiley & Sons, Inc.

Перекладено за виданням:

Barden Ph. Decoded: The Science Behind Why We Buy / Phil Barden. — New York : John Wiley & Sons, Inc., 2013. — 288 p.

Переклад з англійської Юлії Кузьменко

Дизайнери обкладинки Тетяна Важинська, Аліна Ачкасова

ISBN 978-617-12-2516-9 (укр.)

ISBN 978-1-118-34560-3 (англ.)

© John Wiley & Sons, 2013

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2017

Присвячую Люкові і Джеку

Передмова

Мабуть, дивно починати передмову книжки про маркетинг з історії про данського астронома XVI століття, та прошу мені пробачити.

Історики, що спеціалізуються на природничих науках, нині багато говорять про Тихо Брахе (1546—1601) — людину, без якої не було б досліджень Йоганна Кеплера та Ісаака Ньютона.

Формулювання законів фізики, що мало вагоме значення для розвитку цієї науки, стало можливим тільки завдяки роботі Брахе із систематизації руху небесних тіл. Без масиву емпіричних даних, які зібрав Брахе, світ ніколи не ознайомився б із теоріями його учня Кеплера або Ньютона. Найімовірніше, могли з’явитися й утвердитися інші теорії, що були б правдоподібними та раціональними, однак… хибними.

Доволі мало дослідників, серед них економіст Пол Ормерод, зверталися до цього аргументу під час критики конвенційної економічної теорії. Воно й не дивно. Теорія людської діяльності, розроблена в рамках неокласичної економічної теорії, не була заснована на жодних емпіричних дослідженнях у галузі прийняття рішень або нейробіології. Натомість, на відміну від астрономії та фізики, де спостереження заклали підвалини майбутніх теорій, в економіці все навпаки: спершу з’явилася правдоподібна теорія про те, як люди мають приймати економічні рішення, а тоді почалися екстраполяції на основі вихідних припущень.

Однак такі припущення, попри зручність у використанні, можуть виявитися абсолютно хибними. Люди не приймають рішень з огляду на ідеальну інформацію, не порівнюють значень у межах різних категорій і до того ж зазнають впливу поведінки інших людей (або власної поведінки, що була притаманна раніше). Контекст або зовнішні умови теж мають вплив на їхні цінності або ідеї. Якщо визнати ці істини, уся математична споруда економічної думки починає руйнуватися.

Подібний закид може стосуватися і значно слабшого наукового напрямку, що розглядає прийняття рішень, — маркетингу. У будь-якому разі, маркетинг зазвичай і не претендує на статус науки, а коли таки претендує, не намагається бути емпіричним ученням. Так само як економіка, маркетинг ґрунтується на припущеннях про вплив будь-якого способу дій на людей і конструює цілий набір «правил», що базуються на вихідних припущеннях. Крім того, порядок дій визначається на основі надзвичайно небезпечної ілюзії: люди усвідомлюють і можуть чітко описати ментальні механізми, що спричиняють їхні рішення та дії.

У цій книжці Філ Барден зробив влучний і вчасний постріл у битві проти оберненого підходу.

Тож, попри те, що йдеться про книжку з маркетингу, вона охоплює й інші галузі. У ній зіставлено безліч наукових даних, які свідчать, що люди приймають рішення інакше — зовсім не так, як зазвичай спрощено припускають маркетологи (або економісти). Тож так само як економіка часто заплющує очі на різноманітні людські емоції й тенденції (жаль, страх перед втратою, шкідливий вплив або ефект володіння), маркетинг теж не бере до уваги цілої низки неусвідомлених впливів на рішення людей (контекст або зовнішні умови, розфокусування цілі, траєкторія розвитку або ефект обмеження рамками).

Саме тому ця книжка — з усіма предметними дослідженнями й посиланнями — безцінний посібник для маркетологів, працівників рекламних агентств, цифрової індустрії, засобів масової інформації, а також спеціалістів із ринкових досліджень. Не завадить звернутися до неї й тим, для кого важливо краще розуміти людей, їхні сприйняття і мотивації, тобто політикам, полісімейкерам, роздрібним торговцям, продакт-дизайнерам, фінансовим інспекторам, законодавцям і підприємцям.

Дуже сподіваюся, що такі люди відкриють для себе цю книжку. Припускаю, що серед них вона набуде навіть більшої популярності, ніж у спільноті маркетологів і рекламістів. Чому? Бо, щиро кажучи, досі серед тих, хто працює з маркетинговими послугами, бракувало інтересу до нинішньої, не побоюся цього вислову, коперниківської революції в галузі біхевіористських теорій. Реакція на публікації таких авторів, як Еренберґ, Джоунс і Кінґ (де припущення оскаржували на основі реальних емпіричних даних), свідчить про те, що маркетологи зазвичай вчиняють у такий спосіб: виявляють великий інтерес і хвалять нові дослідження, а тоді продовжують працювати як звикли. «Це все добре, Філе, але я відстаю від місячної норми “лайків” на Facebook».

Як зауважив Ептон Синклер задовго до того, як концепція про «страх перед втратою» увійшла до наукового обігу, «складно змусити людину щось зрозуміти, коли її зарплатня залежить від нерозуміння цього “щось”».

Та не варто засмучуватися. По-перше, ця незвичайна книжка не тільки містить корисні спостереження, а й пояснює, що слід робити за таких умов. Ідеться про дещо більше за новий погляд на світ маркетингу — перед вами винятково практичний посібник, який навчає пристосовуватися.

Книгу опубліковано саме вчасно. Раніше маркетологи, зокрема Девід Оґілві, Білл Бернбах і Говард Ґосседж, прагнули розробити раціональніший підхід до аналізу людської поведінки (Ґосседж навіть заснував у 1960-х роках компанію Generalists. Inc, намагаючись поєднати маркетинг із біхевіористськими теоріями). Усі спеціалісти з прямого маркетингу, зокрема й мій перший бос, чудова людина Дрейтон Берд, були першокласними психологами-біхевіористами. Глибоко в душі кожний експерт із маркетингу давно інстинктивно відчуває в цій науці величезну прогалину, що стосується розуміння індивідуальної й колективної поведінки.

Раніше головною проблемою було те, що через брак відповідної лексики та комплексної теорії дискусії на подібні теми звучали тривіально й обмежено. Ніхто не отримував вищої посади за зміну пропозицій у купоні на знижку, попри те, що, коли йшлося про продажі та прибутки, це могло принести значно більше користі, ніж тривалі й нестерпні дебати про оформлення телевізійної реклами. Компанія OgilvyChange навіть вигадала спеціальну мантру, аби наголосити на ролі дрібниць у маркетингу: «Не бійся бути тривіальним»[1].

Проте тепер ми маємо належну лексику, що відображає значення таких відомостей. Я вже не просто людина, яка розробляє купони на знижки, а «архітектор вибору». Нарешті деякими завданнями маркетингової діяльності, які зазвичай делегували офісному працівникові, може зайнятися директор із маркетингу або навіть рада директорів.

Нова лексика — ілюстративний приклад «рефреймінгу» діяльності.

Солідно звучить, еге ж?

Рорі Сазерленд,

виконавчий директор із творчих питань і заступник голови компанії OgilvyOne, Лондон, Велика Британія,

заступник голови Ogilvy Group UK

Вступ

Як співробітник Unilever, Diageo і T-Mobile я присвятив 25 років свого життя тому, що намагався вплинути на поведінку споживачів, аби ті полюбили наші бренди і продукти. Із цією метою ми, маркетологи, збираємо безліч інформації та проводимо ретельний аналіз поведінки клієнтів. Компанії, де мені випало працювати, розробили моделі і процеси на основі багаторічного колективного досвіду. Такі моделі спрямовують наші мультимільйонні інвестиції на розробляння продуктів, інновації, комунікації і дослідження. Та справжні причини того, чому ми, люди, робимо те, що робимо, залишаються загадкою. Інакше рівень провалу нових продуктів не сягав би 80—90 %, а бюджети на рекламу були б ефективними й виправданими витратами.

На жаль, життя маркетологів зовсім інше. Інколи моя робота була успішною, інколи — ні. Тому, з огляду на особистий досвід та загальний досвід багатьох маркетологів, я розробив власну ментальну модель прийняття рішень споживачами. Я усвідомлював, що ця система переконань — зовсім не ідеальна, але кращої ніхто не запропонував. Кожний спеціаліст послуговувався власною системою переконань, що, вочевидь, призвело до дискусій у професійних колах (ба навіть суперечок!), і в результаті рішення приймали відповідно до особистих переконань, відтак вони нерідко були продиктовані ієрархією.

Таким чином, ми підійшли до масштабнішої проблеми, що стосується всіх маркетологів: згідно з нещодавнім опитуванням, яке провела Fournaise Marketing Group серед 1200 виконавчих директорів у Північній Америці, Європі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, 80 % керівників компаній вважають, що маркетологи «далекі» від бізнес-результатів і працюють із хибними пріоритетами. Якщо конкретніше: 78 % респондентів заявили, що маркетологи «часто забувають про основні завдання» — збільшення попиту на товари і послуги в кількісному вимірі. Дослідження засвідчило: щоби заслужити довіру виконавчих директорів і домогтися впливовості в раді директорів, маркетологам треба перетворитися на підприємців, зосереджених на рівні прибутковості (ROI[2]). А як не вдасться, то доведеться вічно залишатися у площині, яку 65 % респондентів охрестили «паралельною реальністю маркетингу».

Завдання непросте, та маркетологи справді тримають у руках доходи компанії: працюють, аби зрозуміти споживачів і розробити відповідну продукцію та послуги. Як «хранителі» брендів ми завжди знали, що бренди мають таку собі туманну особливість, яка виходить за межі чистої функціональності будь-яких оздоблених ними продуктів чи послуг. Ця особливість — те, що ми називаємо «капіталом» бренда, що завжди складно визначити, пояснити і конкретизувати. Тож не дивно, що керівники компаній вважають маркетологів легковажними і більше довіряють фінансовим директорам, аніж відділам маркетингу. Щоби вирватися з «паралельної реальності» і здобути довіру, ми маємо дбати про конкретизацію і зрозумілість капіталу нашого бренда та краще пояснювати, чому цей капітал — аж ніяк не тривіальна робота. Саме він забезпечує преміальну націнку, порівняно з альтернативними пропозиціями широкого вжитку. Споживачі готові платити 2—3 фунти за каву Starbucks, хоча знають, що за гроші, витрачені на два горнятка напою, могли б купити в супермаркеті цілу банку. Отже, мабуть, вони купують іще щось, крім кави. За фізичним продуктом має стояти якась цінність, але яка? Як людський мозок сприймає таку цінність? Або ж коротко: як споживачі приймають рішення?

Звісно, науковий підхід додає цінності, однак, як не дивно, ментальна модель, котру нині використовують у маркетингу, заснована ще на теоріях 1970-х років, тобто майже півстолітньої давнини! За цей час наука про прийняття рішень суттєво зрушила вперед. Ми просто мусимо оновити уявлення про те, як споживачі приймають рішення. У мене виникло враження, що впродовж останніх років спільнота маркетологів мимоволі делегувала науковий прогрес дослідникам ринку, що використовують нові методи аналізу, на зразок сканування мозку. Та чи справді нам потрібно ще більше інформації? А що як нові методи даватимуть ті самі результати, що дуже ймовірно, адже більшість із них перевіряють за допомогою наявних моделей і критеріїв. А що як результати таки будуть інакшими? Що в такому разі вважати правильним, а що хибним і як доходити таких висновків? Поки ми продовжуватимемо ставити одні й ті самі запитання й не оновимо нашої ментальної моделі щодо прийняття рішень споживачами, ми не зможемо користати з ефективних ідей про прийняття рішень, які пропонує наука. Для цього потрібна зміна парадигми маркетингу, а не зміна інструментів.

Отже, для чого я написав цю книжку? Річ у тім, що чотири роки тому моя система переконань похитнулася. На той час я займав посаду віце-президента з розвитку бренда T-Mobile, дбаючи про зміни в архітектурі й позиціонуванні бренда. Я натрапив на абсолютно нову ментальну модель у галузі маркетингу і прийняття рішень споживачами, що ґрунтується на теорії прийняття рішень — висновках найновіших колективних досліджень у галузі нейробіології, біхевіористської економіки, когнітивної та соціальної психології. З одного боку, я захопився новою моделлю, що пояснювала ті питання стосовно поведінки споживачів, які раніше збивали мене з пантелику, але водночас мене дратувало, що вона заперечувала мої основні припущення щодо процесу прийняття рішень споживачами. Тоді я вперше оцінив ефективність підходу, що ґрунтується на останніх наукових даних, а не на переконаннях і припущеннях. Знання забезпечили нас не тільки новою лексикою, придатнішою для розуміння причин того, чому споживачі роблять те, що роблять, а й базовою схемою маркетингу — від стратегії до позиціонування бренда, за допомогою інновацій, реклами та інтерактивних медіа-засобів.

Новий підхід був не лише захопливим та інакшим — він приніс бренду небачені фінансові успіхи, надихнувши кампанію Dance у Великій Британії. Як для ринку, де завжди точиться запекла конкуренція, результати виявилися приголомшливими:

• 146 % ROI

• зростання продажів на 49 %

• зростання ринкової частки на 6 %

• скорочення витрат на приваблення клієнтів удвічі

• зростання рівня користування брендом утричі

• зростання відвідуваності роздрібних точок продажу вдвічі та зростання конверсії на 20 %

• частіші звернення до послуг компанії наявними клієнтами, які витрачали на 11 % більше, ніж ринок

• 36 млн переглядів у YouTube, 68 груп у Facebook

(Джерела: T-Mobile та IPA)

Зрештою, новий підхід застосували в усіх «точках дотику» бренда T-mobile: розвиток пропозицій, розробляння роздрібних пунктів продажу й обслуговування клієнтів. Як стверджує Ліса Гарді, донедавна віце-президент T-Mobile у Великій Британії, для компанії загальним результатом запроваджених змін та подальшої рекламної діяльності на основі тієї самої комунікаційної платформи стало зменшення відтоку клієнтів (відсотка клієнтів, які відмовляються від пропозицій мережі) удвічі. Загалом щодо відтоку клієнтів, то за три роки компанія пройшла шлях від найгірших позицій на британському ринку мереж мобільних комунікацій до найкращих. А тепер цей показник — найнижчий за весь період її існування. Згодом новий підхід опанували всі європейські представництва бренда, що сприяло ще більшому визнанню досягнень компанії в індустрії, зокрема й принесло їй нагороду за найкращий перезапуск бренда.

Натхненний успіхами, я почав копати глибше, студіюючи літературу на тему прийняття рішень. Як і підозрював, ментальна модель, яку я застосовував протягом багатьох років, була далеко не повною, а в багатьох випадках навіть хибною. Я дедалі більше захоплювався здобутими знаннями і їхнім значенням для розвитку брендів та забезпечення прибутків. Новий досвід виявився таким масштабним, що я наважився змінити професію. Я залишив роботу в T-Mobile і влаштувався в Decode — консалтингову компанію, якій завдячую переломним досвідом у T-Mobile і яка відтоді протягом ось уже трьох років тримає мене в постійному тонусі, й надалі стимулюючи до професійного розвитку.

Decode заснували колишні науковці — спеціалісти в галузі прийняття рішень, які й заклали кадрові підвалини компанії. Для збереження лідерських позицій Decode спів­працює з такими провідними структурами у сфері нейроекономіки, як Каліфорнійський технологічний інститут (США). До того ж консультанти компанії продовжують займатися науковою діяльністю, адже професори і доктори наук постійно перебувають в академічному колі. Штат доповнили практиками у сфері реклами і бренд-менеджменту, які забезпечили міждисциплінарну команду експертів з унікальним поєднанням навичок. Таким чином, свіжі наукові відкриття знаходять практичне й конкретне застосування у маркетингу. Саме про такий міст між наукою і щоденною маркетинговою практикою розповідає моя книжка.

Я написав її, аби поділитися здобутими знаннями щодо поєднання науки про прийняття рішень і практичного маркетингу, а також захопливими ідеями про те, чому споживачі купують те, що купують, на які я натрапив у процесі роботи. Тепер ми маємо схему роботи, лексику і дедалі ширше наукове підґрунтя, яке дає маркетологам змогу працювати з реальними важелями впливу на вибір брендів. Цією книжкою я перш за все хочу спонукати читачів до засвоєння цінних знань і їхнього використання у повсякденній маркетинговій діяльності. Переваги такого підходу можу підтвердити особистим досвідом, а також незмінно позитивними відгуками наших клієнтів і їхніх компаній: кращі пояснення і прогнози на основі нового і глибшого розуміння, влучніші пропозиції, точніші інструкції, більше продуктивності та ефективності у взаємодії між клієнтами і компаніями, більше впевненості у власних силах і можливостей для покращення знань та навчання. Крім того, міжнародні компанії забули про занепокоєння, пов’язані з типовими суперечками щодо позиціонування бренда і творчого розвитку в площині «центр — периферія». Наостанок варто наголосити на ще одному важливому моменті: наука про прийняття рішень дає змогу маркетологам зайняти гідне місце в раді директорів, залишивши позаду сумнозвісну «паралельну реальність маркетингу».

Сподіваюся, ви отримаєте від цієї подорожі не менше задоволення, ніж я.

Примітка автора: у цій книзі згадано багато досліджень та експериментів. Про них окремо йдеться у прикінцевому розділі. Детальнішу інформацію про такі дослідження та інші пов’язані зі змістом книги відомості шукайте на сайті: -book.com

1. Наука про прийняття рішень

Як збагнути поведінку споживачів

Головне завдання маркетологів — вплив на рішення споживачів щодо покупок. Що ж зумовлює такі рішення? Теорії прийняття рішень дають відповіді на це визначальне запитання, аналізуючи основні механізми, правила і принципи прийняття рішень. Протягом останніх кількох років такі теорії активно розвиваються, пропонуючи захопливі й цінні ідеї. У цьому розділі ми детально розглянемо найновіші концепції науки про прийняття рішень. Та не хвилюйтеся: щоби зрозуміти їх, не обов’язково бути науковцем! Ми ознайомимося з реальними двигунами поведінки покупців та з’ясуємо, як застосовувати ці знання для максимальної користі в маркетинговій діяльності. Насамперед ми озброїмося практичною схемою застосування здобутих знань у повсякденній роботі.

Хай буде світло!

Жодний із сучасних рекламних роликів не здобув стількох нагород за креативність і не привернув такої уваги громадськості та ЗМІ, як «Горила» (Gorilla) — реклама шоколаду Cadbury. Позиції бренда залишалися незмінними протягом кількох років, а за рік до «Горили» компанія потерпала через серйозні проблеми з якістю. Тож новою рекламою Cadbury прагнула знову завоювати серця британців. Основна ідея рекламної кампанії — «поверни собі радість». У результаті з’явився ролик «Горила», у якому тварина спершу радіє в передчутті музичного виконання, а тоді грає на ударних під пісню Філа Коллінза In the air tonight. Реклама привернула увагу не лише споживачів, а й тих із нас, хто працює у сфері бренд-менеджменту. Ідеться про дуже незвичайну, як для цієї категорії продукції, рекламу: замість шоколаду на перед­ньому плані горила. У ролику (іл. 1.1) немає звичних картинок їжі або її споживання, лише наприкінці на екрані з’являється плитка шоколаду.

Натхненна захопленням і резонансом, які викликала «Горила», Cadbury не забарилася з подальшою рекламною кампанією. Гадаєте, немає нічого простішого? Тим не менше, сиквел реклами тієї самої компанії — з тими самими стратегією, основною ідеєю, директором, цілями і медіа-бюджетом — зовсім не виправдав сподівань клієнтів. Як таке можливе? Чому «Горила» мала успіх серед клієнтів, а її сиквел зазнав краху? Більшість із нас має подібний досвід: деякі реклами зачіпають клієнтів і приносять компаніям тривалий успіх, а деякі зазнають невдачі, причому частіше трапляється другий варіант. Доволі складно, а то й неможливо, розгадати причини успіхів і провалів.

Іл. 1.1. Телереклама компанії Cadbury «Горила», що набула розголосу

Ще одна сфера, в якій принципи успіху нерідко залишаються таємницею, — інновації і розробляння новинок. Як відомо, щороку більшість нових продуктів зазнає краху на ринку. Кому з нас не доводилося побиватися через запуск нового продукту, що відтак провалився, попри надане ринковим дослідженням «зелене світло»? Проводять дослідження, тестові заходи — і зрештою прогнози виявляються хибними. Це не лише завдає підприємству збитків через змарновані ресурси, а й дошкуляє нам, маркетологам, яким ятрять душу запитання без відповідей: що ми прогледіли? що пішло не так? чого може навчити нас цей досвід, аби надалі уникнути методу спроб і помилок? що можна покращити в нашому підході й робочому процесі? Непевність, як дамоклів меч, нависає над відповідальними особами і їхніми колегами, що аж ніяк не сприяє подальшим інноваціям.

Трапляється й інший сценарій: інновації, яка має великі шанси на успіх, навіть не запроваджують через те, що ринкове дослідження прогнозує провал. Наприклад, лікеру «Бейліс» (Baileys) споживачі не оцінили під час тестування продукту, та зрештою його виробництво все ж запустили, причому з шаленим успіхом. Так само й на етапі тестування продукту Red Bull відгуки споживачів були переважно такими: «б-е-е-е», «гидота», «на смак як ліки» і «ніколи б такого не пив», однак сьогодні Red Bull продається майже в усьому світі і залишається надзвичайно популярним товаром.

У часи, коли компанії скорочують бюджети й запроваджують суворіші вимоги щодо обґрунтування витрат на маркетинг, ефективний брендинг стає ще важливішим у нашій роботі. Це не лише визначальний фактор результативності інвестицій, а й гарантія того, що ми не змарнуємо грошей на користь конкурента і не витрачатимемося на рекламу заради підтримки всієї своєї категорії. Наші комунікації — це якір наших брендів, який ми закидаємо в уяву споживачів. Як часто нам доводиться чути рекомендації щодо, скажімо, «збільшення логотипа» у разі нижчих, ніж потрібно, показників успішності бренда на етапі тестування? Однак подібні зміни навряд чи вирішать проблему. Погляньте на фото (іл. 1.2) і скажіть, що це за бренд.

Ми відразу впізнаємо O2, хоча не бачимо жодної інформації безпосередньо про бренд, наприклад логотипа. Звідки ж ми знаємо, що це O2? Можна було б сказати, що головна візуальна підказка — бульбашки. Справді так, але чи означає це, що будь-яка бульбашка пов’язана з брендом O2? Мабуть, ні. То що ж визначає O2? Які принципи успішного брендингу? У той час як деякі бренди досягають високого рівня впізнаваності, в інших він дуже низький, при цьому логотип бренда так чи інакше інтегрується. Чим різняться такі бренди?

Попри всі зусилля — стратегію, комунікації чи ринкові дослідження — шлях до успішного маркетингу найчастіше пролягає через погано освітлену кімнату, де ми постійно перечіпаємося й падаємо, і чимало питань залишаються без відповіді.

Іл. 1.2. Назви бренда немає, однак ми впізнаємо його

Якщо ці приклади — знайомі всім історії, то вони свідчать, що для прогресу нам треба краще розуміти, як люди насправді приймають рішення і що на них впливає, коли йдеться про вибір брендів і продуктів. Чудова новина: тепер ми маємо і можемо використовувати систематичну теорію прийняття рішення — науково підкріплену й ефективну у практичному маркетингу.

Поєднання науки про прийняття рішень та економіки

Досліджуючи нейрологічний рівень прийняття рішень, німецький нейроекономіст професор Петер Кеннінґ та його асистенти порівняли знімки сканування головного мозку осіб, яким показували зображення із логотипами брендів. На деяких фотографіях було зображено улюблений бренд піддослідного, на деяких — ні. Побачивши фотографію, людина мала сказати, який із брендів вибрала б, здійснюючи купівлю. Дослідники зробили два основні відкриття. По-перше, коли людина бачила улюблений бренд, у неї активізовувалися інші ділянки мозку, ніж коли їй показували два неулюб­лені. Побачивши улюблений бренд, кожна людина миттю робила вибір, а тимчасом науковці спостерігали значно менше активності в тих ділянках мозку, що відповідають за рефлексивне мислення. Цей ефект учені назвали «кортикальним комфортом». Натомість активувалися ділянки мозку, що відповідають за інтуїтивне мислення (зокрема так звана вентромедіальна префронтальна кора головного мозку в лобній частці). Іншими словами, сильні бренди дійсно впливають на мозок та зумовлюють інтуїтивне і швидке прийняття рішень без обмірковувань.

По-друге, ефект кортикального полегшення стосувався лише бренда номер один для учасника дослідження: другий улюблений бренд уже не спричиняв подібного інтуїтивного прийняття рішення. Науковці запровадили відповідний термін — «ефект бренда номер один». Одне з першочергових завдань маркетологів — потрапити до сфери інтересів або потреб цільового клієнта. Результати цього дослідження свідчать, що оптимальним завданням маркетологів має бути максимізація кількості споживачів, для яких ми — бренд номер один. Потрапляння до сфери потреб недостатньо для того, щоби домогтися інтуїтивного прийняття рішень. До того ж заробити на бренді, який МАЙЖЕ придбали, вочевидь, не вдасться!

Інтуїтивне прийняття рішень — це те, що спонукає покупця, стоячи перед полицею в супермаркеті, зробити вибір протягом мілісекунд. Та йдеться не тільки про бренд і продажі продукції — мова про особливість нашого повсякденного життя, що дається взнаки навіть у кількісному вираженні. У вступі до нобелівської промови психолог Деніел Канеман поставив таке просте запитання:

Сукупна вартість бейсбольної бити і м’яча дорівнює 1,1 долара. Бита коштує на 1 долар більше за м’яч. Скільки коштує м’яч?

Усе просто, чи не так? Майже кожен відповість на таке запитання не розмірковуючи: м’яч коштує 10 центів. Таку автоматичну відповідь дала й більшість студентів елітних Принстонського і Гарвардського університетів, яким уперше поставили це експериментальне запитання. Однак відповідь неправильна. Насправді м’яч коштує всього 5 центів (1,05 долара за биту плюс 0,05 долара за м’яч дорівнює 1,1 долара). Щось у мозку змушує нас автоматично давати хибну відповідь у цій очевидно простій задачці. Замість математичного розрахунку ми використовуємо шосте чуття: якщо бита коштує 1 долар, то 10 центів — цілком прийнятна ціна м’яча. Такий інтуїтивний підхід ґрунтується на тому, що ціна 1,1 має дві складові: 1 долар і 10 центів. Проводити підрахунки значно складніше для нашого мозку, тому більшість із нас не заморочується, адже відповідь «10 центів» видається цілком прийнятною.

Ґрунтуючись на таких прикладах, Деніел Канеман пояснює, як психологічні процеси впливають на прийняття рішень. Завдяки поєднанню психології та економіки науковець створив умови для систематичної інтеграції світу психології до світу економіки. Таким чином, дослідник зміг використати докладнішу аргументацію, що забезпечує поєднання двох напрямів.

Протягом тривалого часу економіка і психологія були абсолютно різними світами. Базова ідея економістів пов’язана з раціональною людиною, яка приймає рішення на основі об’єктивного аналізу співвідношення вартості і користі. Тимчасом психологи наголошують на психологічному характері прийняття рішень, за якого оцінка вартості і користі видається ірраціональною на тлі чогось на зразок психо-логіки. Наразі, якщо ввести слова «нейроекономіка», «нейромаркетинг» або «поведінкова економіка», пошуковик Google видає кілька мільйонів результатів[3]. Зумовлено це насамперед концепціями Канемана — першого психолога, який отримав Нобелівську премію з економіки (2002 р.).

Наукове підґрунтя маркетингу

Щороку в науковій періодиці (скажімо, у Journal of Neuroscience, Journal of Consumer Psychology, Journal of Experimental Psychology та Behaviour and Brain Sciences) публікують, без перебільшення, тисячі наукових праць. Нові напрями науки про прийняття рішень породжують численні дослідження і сприяють появі нової інформації. Та як розібратися в цьому всьому і застосувати нові ідеї у практичній роботі маркетологів?

Для застосування нових ідей у царині маркетингу потрібна схема, яка дасть змогу систематично застосовувати найважливіші принципи, правила й механізми, пропоновані теорією прийняття рішень. Схему, якою ми послуговуватимемося для структуризації знань, розробив на засадах науки про прийняття рішень і запровадив Канеман (іл. 1.3). За неї психолог і здобув найпрестижнішу премію. Ця схема — підсумок і результат усіх його ключових досліджень у сфері прийняття рішень.

Принісши Канеману Нобелівську премію, модель згодом була підтверджена подальшими дослідженнями, зокрема в галузі нейронаук, які, своєю чергою, посилили і розширили ідеї психолога щодо прийняття рішень. У своєму бестселері «Мислення, швидке і повільне» (Thinking, Fast and Slow, 2011) Канеман представив сучасне наукове підґрунтя, що є підвалинами його схеми.

Іл. 1.3. Схема нобелівського лауреата Деніела Канемана, у якій представлено дві системи, що визначають наші рішення й поведінку

Схема Канемана базується на відмінностях між двома системами ментальних процесів, які визначають рішення і поведінку людей. Він назвав ці процеси системою 1 і системою 2. Система 1 заснована на сприйнятті та інтуїції. Вона завжди працює: як стверджує Канеман, «ніколи не спить». Вона дуже швидка, опрацьовує всю інформацію, проводячи паралелі, не потребує зусиль, а також використовує асоціативне мислення та характеризується повільним пристосуванням (засвоєнням нової інформації). Ця система слугує для швидких, автоматичних та інтуїтивних дій без обмірковування. Професійна розумова діяльність заснована на системі 1: аналіз ЕКГ кардіологами, рішення гросмейстерів щодо наступних ходів або розроб­ляння нового дизайну креативниками компаній. Натомість система 2 — повільна. Вона працює поступово, потребує багато енергії, тому що для неї необхідні зусилля. Перевага цієї системи — гнучкість. Саме вона дає нам змогу приймати добре обдумані рішення. Системою 2 люди послуговуються для мислення — розмірковувань.

Згаданий вище експеримент, результатом якого стало відкриття ефекту кортикального комфорту, довів, що сильні бренди сприймаються через систему 1. Насправді головне завдання сильного бренда — активувати систему 1 та оминути опрацювання інформації через систему 2. Натомість слабкі бренди активують систему 2, тобто споживачам треба подумати, перш ніж прийняти рішення щодо купівлі.

На суб’єктивному рівні ми зазвичай не відчуваємо активації двох окремих систем, і зрештою приймаємо єдине узгоджене рішення. Ми зауважуємо обидві системи, тільки коли вони вступають у конфлікт між собою, як у вищезгаданому прикладі з бейсбольною битою. Наш розум може провести обчислення, але інтуїція підказує іншу відповідь. Ще один приклад дії цього принципу — наступна вправа. Прогляньте таблицю (іл. 1.4) рядок за рядком, якомога швидше промовляючи вголос кольори надрукованих слів (починайте з лівого верхнього кута: «зелений», «чорний», «червоний»).

Іл. 1.4. Тест Струпа демонструє активацію двох систем

Довелося потрудитися, еге ж? Принаймні не обійшлося без значних зусиль і концентрації. Значення кожного слова людина сприймає автоматично, як і його колір (система 1). Однак, коли значення і колір слова суперечать одне одному, назвати колір нелегко — знадобиться трохи часу й роздумів (система 2). Дві складові сприйнятої інформації не відповідають одна одній, що породжує конфлікт і змушує нас докладати більше зусиль та зосереджуватися для уникнення помилок. Проглядаючи так званий тест Струпа від рядка до рядка, ви, певно, мусили дедалі більше напружуватися й зосереджуватися, щоби не припуститися помилки. Річ у тому, що енерговитратніша система 2 втомлює мозок — і він автоматично перемикається на значно енергоефективнішу систему 1. Ця вправа також засвідчує всеосяжність системи 1: вона спрацьовує в усьому, чим ми займаємося, аж до читання й володіння рідною мовою.

Збагнути спільну роботу двох систем допоможе метафоричне сприйняття системи 1 як автопілота, а системи 2 — як пілота. Пілот відповідає за завдання, що потребують гнучкого прийняття рішень (зліт і приземлення або вирішення проблем), тимчасом як автопілот регулює всі рішення, які людина може приймати автоматично. Поки немає проблем, пілот може покладатися на роботу автопілота протягом усього польоту, не звертаючи особливої уваги на те, що відбувається в автопілоті. Усі операції автопілота залишаються непрозорими для пілота. Автопілот працює в закритому режимі, у той час як рішення пілота — відкриті. Для кращого розуміння особливостей цих систем розгляньмо їх на прикладі знайомого для всіх нас досвіду — керування автомобілем.

Як ми бачили на схемі Канемана, автопілот пов’язаний зі всіма нашими органами чуття. Перший урок водіння був справжнім жахом — із погляду засобів сприйняття. Треба було одночасно зосередитися на світлофорах, кермі, приладовій панелі і гальмах, а ще й прислухатися до порад і вказівок інструктора. Як наслідок, виникали проблеми із зорово-моторною координацією, сприйняттям сигналів світлофорів та перевантаженням новою інформацією, що зазвичай призводило до виникнення паніки. Доводилося багато думати, що сповільнювало реакцію. Над нашими рішеннями взяла гору пілотна система, адже про інтуїцію, що ґрунтується на досвіді, не йшлося. Та завдяки практиці потреба в зосередженні зменшилася. Тепер ми можемо знайти третю передачу наосліп. Зауважте лише, як ми їдемо на роботу: усе те, що спершу здавалося страшенно складним і стресовим, здійснюємо інтуїтивно. Ми маневруємо серед потоку авто, зупиняємося на червоний сигнал, особливо не фокусуючись на світлофорі, і до того ж виконуємо всі ці складні завдання, слухаючи музику або навіть розмовляючи по телефону (звісно, за допомогою bluetooth-гарнітури). Іноді ми навіть не уявляємо, як дісталися з пункту А до пункту Б, бо кермуємо автомобілем несвідомо протягом усього шляху.

Усе це ми здійснюємо автоматично й інтуїтивно. У період засвоєння нових навичок вмикається пілот. А тоді, завдяки регулярній практиці та досвіду, розвивається інтуїція — і процеси набувають автоматичності та, як наслідок, стають ефективнішими. Ми перетворюємося на експертів із водіння.

Приблизно такий самий процес навчання проходять лікарі, гросмейстери, креативники компаній і навіть споживачі, які набувають досвіду у сприйнятті реклами, здійсненні покупок та використанні продукції.

Коли ми озброюємось достатнім досвідом та розвиваємо інтуїцію, пілотна система вступає у гру тільки в разі виникнення проблем або нового незнайомого досвіду. Якщо, повертаючись з офісу додому, ми раптом натрапляємо на перекритий через дорожні роботи звичний шлях, доводиться обміркувати варіанти об’їзду. У такій ситуації ми, скоріше за все, вимкнемо радіо або припинимо теревенити по телефону, бо треба буде зосередитися.

З одного боку, наш мозок схильний до автоматизму, та з іншого, ми маємо можливість користуватися вмінням розмірковувати й осмислювати для вирішення нових проблем. У цьому й полягають головні принципи еволюціонування двох систем.

За кожним нашим рішенням стоять дві системи їхнього прийняття — неявна система, що працює на автопілоті, та усвідомлена — система, що виконує функції пілота.

Отже, у нашому мозку працює дві системи, що є визначальними основами прийняття рішень. Маркетологам важливо розуміти ці системи, які стоять за рішеннями клієнтів щодо здійснення покупки стосовно всіх категорій, галузей, брендів і продуктів. Тож розглянемо детальніше принципи роботи автопілота і пілота.

(Майже) безмежний потенціал автопілота

Уявіть собі типову офісну кухню. Біля чайника ви можете побачити коробку, в яку треба класти гроші за придбані офісом чай, каву і молоко. Її називають «коробкою чесності». Зазвичай вартість спожитих чаю, кави і молока не відповідає сумі, що накопичується в коробці. Експеримент показав, що в офісах, де біля коробки за відвідувачами спостерігали вирізані з паперу очі (іл. 1.5), працівники були більше схильними платити за спожиті напої. Здебільшого люди, зайняті приготуванням кави або чаю, не помічали цього «погляду». Однак пару очей, напевне, сприймала система автопілота, адже суттєво впливала на поведінку людей. Очі автоматично активували прагнення не нехтувати тими соціальними нормами, яких працівники дотримувалися б у разі присутності в кухні іншої людини. Працівники не помічали впливу очей, які спонукали їх до чеснішої поведінки.

Цей експеримент довів, що автопілот опрацьовує величезний пласт інформації — не тільки тієї, на якій ми концентруємося, а й також будь-яких ситуативних повідомлень з оточення. Отож, коли ми стоїмо перед полицею в супермаркеті, наш автопілот обробляє не лише інформацію про той продукт, що привертає нашу увагу у певний момент, а й про інші продукти і їхнє розташування на полиці, кольори, дизайн інтер’єру, запахи й освітлення в крамниці, музику, що грає, тощо. Так само, й коли ми заходимо на якийсь сайт, наш автопілот опрацьовує дані про оформлення сторінки, кольори, дизайн і зміст, перш ніж і в той час як ми зосереджуємося на потрібній інформації.

Іл. 1.5. Автопілот опрацьовує сигнали оточення, навіть коли людина їх не усвідомлює

Автопілот обробляє кожнісінький біт інформації, що сприймають наші органи чуття. Його величезна потужність з опрацювання інформації сягає 11 млн бітів на секунду, що дорівнює обсягу старої дискети (1,4 мегабайта) (іл. 1.6). Щосекунди наші органи чуття передають автопілоту 11 млн бітів інформації — дещо на свідомому рівні, дещо на несвідомому. Кожне надходження даних опрацьовує автопілот, і воно потенційно впливає на нашу поведінку. Згідно з одним із досліджень, коли ми відвідуємо сайти в Інтернеті, автопілот дозволяє нам сформувати перше враження протягом менш як однієї секунди, і таке враження суттєво впливає на нашу подальшу поведінку.

Порівняно з обмеженою потужністю пілотної системи, переваги автопілота очевидні. За відомим принципом, виявленим когнітивними психологами, максимальна межа нашої функціональної пам’яті, що лежить в основі пілота, — сім плюс-мінус два елементи (цифри, літери, слова або обличчя), що становить приблизно 40—50 бітів у випадку цифр або літер. Саме через обмежену потужність пілота нам складно запам’ятати телефонні номери, що містять понад сім цифр, або зосередитися на доповіді чи презентації, коли поруч хтось перешіптується, виходить із зали або коли лунає телефонний дзвінок. Ми відволікаємося і не здатні слідкувати за тим, про що йдеться, тому частина інформації не засвоюється. Те саме стосується всіх тих рішень, які ми приймаємо перш ніж піти вранці на роботу. Сорок бітів інформації — замало для виходу з будинку! Якби нам доводилося обмірковувати кожну покупку в супермаркеті, ми проводили б там стільки часу, що зрештою померли б із голоду. Навіть якби ми хотіли купувати виваженіше, це було б неможливо через обмежену потужність пілота.

Іл. 1.6. Величезна потужність автопілота дає змогу опрацьовувати всю інформацію, яку сприймають наші органи чуття

До того ж середня тривалість контактування людини з рекламою свідчить, що здебільшого ми сприймаємо рекламу без участі повільної пілотної системи:

• реклама в популярних журналах — 1,7 секунди

• реклама у спеціалізованих журналах (наприклад, The Lancet) — 3,2 секунди

• рекламні постери — 1,5 секунди

• рекламне розсилання (побіжний перегляд) —2 секунди

• банерна реклама — 1 секунда

Отже, більшість маркетингових комунікацій мають доносити до людей свої послання в межах кількох секунд. Враховуючи час, необхідний для осмисленого опрацювання інформації з реклами, очевидно, що повільна пілотна система практично не буде залучена. Таким чином, автопілот із його великою потужністю і здатністю до миттєвого опрацювання інформації дає маркетологам можливість передавати повідомлення протягом мінімального проміжку часу.

Поміркуйте

Прочитайте текст однієї з ваших реклам або брошур і зафіксуйте, скільки часу ваш клієнт витратить на прочитання та осмислення інформації.

Завдяки величезній потужності автопілот опрацьовує кожен сигнал з оточення людини. Таким чином, навіть периферійні, приховані й віддалені сигнали з навколишнього середовища можуть впливати на прийняття рішень і поведінку.

Велика потужність автопілота дає нам можливість брати до уваги контекст або ситуацію, у межах яких приймаємо рішення. Авто­пілот опрацьовує інформацію про все, що сприймає людина зі свого оточення в будь-який момент — свідомо чи несвідомо. Усім нам доводилося відчувати автопілот у дії на несвідомому рівні завдяки так званому «ефекту коктейльної вечірки». Захоплені розмовою на гучному святі, ми все ж таки відразу чуємо, коли хтось поруч згадує наше ім’я. Це явище трапляється тільки тому, що автопілот невтомно опрацьовує всю інформацію навкруги, незалежно від того, чи ми на ній зосереджуємося. Тож якщо маркетологам вдасться ефективно використати потужність автопілота в маркетингових комунікаціях, наші меседжі матимуть значно більше впливу.

Нейрони, які збуджуються разом, зв’язуються теж разом

Що ж робить мозок, чи то автопілот, з усіма отриманими даними? Використовує їх для навчання. Щоправда, навчається автопілот зовсім не так, як ми це зазвичай собі уявляємо. Усе інакше, ніж у школі: автопілот базується на так званому асоціативному навчанні. Розглянемо приклад.

Уперше почувши слово «ні», дитина сприймає просто фонетичну конструкцію, звук. Та другого разу вона вже зауважує, що мама підвищує голос і змінює вираз обличчя, вимовляючи це слово. Наступної миті мама щось забирає — і саме такого сенсу набуває слово «ні». Згодом дитина засвоює значення цього слова. Таке неявне навчання суттєво відрізняється від методики вивчення іноземної мови у школі. Проходячи з мамою за руку повз компанію сумнівних молодиків, дитина відчуває, що мама сильніше стискає її руку, відводить її подалі, а, можливо, і прискорює ходу. Наступного дня вона вчиняє так само, але вже не через компанію молодиків, а через пса. Цього разу мама каже: «Стережися собаки, він може вкусити». Таким чином, дитина усвідомлює, що при небезпеці її руку міцніше стискають. Відтак розуміє, що молодики асоціюються з небезпекою, адже під час зустрічі з ними мама продемонструвала відповідну модель поведінки. Із часом, побачивши телерекламу, в якій хтось міцно стискає руку іншої людини, а при появі рекламованого бренда — відпускає, ми розуміємо, що була небезпека, але її вдалося уникнути завдяки бренду. Таким чином, шляхом асоціативного навчання вибудовується зв’язок між брендом або продуктом і «безпекою».

Асоціативне навчання базується на такому принципі: «Нейрони, які збуджуються разом, зв’язуються теж разом». Нейропсихологія стверджує, ніби наш мозок вибудовує асоціативні зв’язки між сигналами, що з’являються в один час або в одному місці й одночасна поява яких згодом періодично повторюється. Якщо з людиною щось трапляється один раз, то, вочевидь, ідеться про випадковість, але коли те саме стається регулярно, мозок починає засвоювати інформацію, адже виникає висока ймовірність повторення випадковості. Нервові клітини, які неодноразово збуджуються разом, зв’язуються теж разом, переплітаючись дедалі тісніше.

Асоціативну мережу мозку і пам’яті людини до народження можна порівняти із землею, щойно вкритою снігом. Здобуття досвіду і засвоєння нового — це прогулянка засніженою землею, де людина залишає свіжі сліди. Згодом вона легше і швидше долає протоптані стежки (завдяки регулярному повторенню засвоєного досвіду), тимчасом стежки, випробувані лише один раз або мало використовувані, нечітко проглядаються на снігу, а отже, й рідше використовуються. Тож коли, вловивши аромат завареного чаю, ми за кілька хвилин тішимося родинними посиденьками, наш мозок пов’язує аромат з ідеєю «товариства». Коли ми бачимо, як батько готує горнятко чаю перш ніж узятися до роботи, вибудовується асоціація між «роботою» і чаєм. Тому, коли ми стаємо дорослими, традиція пити чай на роботі інтуїтивно видається нам природною. Звісно, ми можемо зустріти когось, хто п’є чай у пабі, але це виняток — отже, асоціативний зв’язок між чаєм та відпочинком у пабі залишиться слабким.

Мозок не зберігає інформації про світ окремими файлами, як комп’ютер, натомість організовує її у так звані нейронні мережі, де все взаємозв’язано. Саме тому таку пам’ять називають «асоціативною». Згадка про чай активує не тільки ідею про «товариство», а й про все, що асоціюється з ним (наприклад, смачний пиріг). Якщо ми неодноразово бачимо зображення бульбашок із бренда O2, то мимоволі засвоюємо зв’язок між специфічними бульбашками і цим брендом.

Автопілоту потрібен досвід у певній галузі тривалістю близько 10 тисяч годин для повноцінного розвитку інтуїції. Якщо батько заварює чай під час роботи коли-не-коли, цього замало. Таку дію син має бачити часто, щоб автопілот вибудував чіткий зв’язок між роботою і чаєм. Поява інтуїтивного досвіду сприяє швидкому прийняттю рішень. Досвідченим кардіологам достатньо побіжного погляду на ЕКГ для оцінки стану пацієнта. Вони інтуїтивно знають, що і як робити. Однак ця інтуїція зовсім не тотожна поняттю «шосте чуття». Шосте чуття експертів — це справжні неявні знання. Споживачі — теж експерти, зокрема в купівлі і споживанні продуктів, виборі брендів та комунікацій. Їхні автопілоти працювали значно довше, ніж 10 тисяч годин, у справі споживання продуктів і брендів, прийняття купівельних рішень і повсякденної взаємодії з рекламою.

Неявне асоціативне навчання дає нам змогу ефективно й автоматично надавати значення сприйнятим сигналам.

Та навіть експерти — професіонали або споживачі — не мають доступу до неявних знань. У відповідь на запитання про те, чому вони роблять те, що роблять, споживачі часто згадують про шосте чуття («Просто приємнє відчуття») — єдиний свідомий сигнал автопілота. На жаль, тези про «благоденство» або «приємні відчуття» часто фігурують під час позиціонування брендів і визначення завдань, попри те, що йдеться про шаблонні характеристики, а не про справжні двигуни прийняття рішень. Це єдиний сигнал щодо процесів неявної системи, до якого ми маємо доступ на свідомому рівні. Перевести неявні знання на конкретизований і контрольований рівень, як ми побачимо у цій книжці, допоможе схема Канемана і відповідна теорія.

Фреймінг: автопілот створює рамки досвіду людини

Отже, у нашому мозку працює дві системи, та наприкінці дня нам доводиться вирішувати, який продукт або бренд придбати. Як це діє? Яким чином автопілот і пілот взаємодіють, коли ми здійснюємо покупки? Розглянемо приклад.

Косметична компанія хотіла розробити новий крем для догляду за шкірою, тому запропонувала споживачам протестувати пробники з різним складом для визначення найкращого. Тестування крему провели в кількох містах. Оцінюючи результати, спеціалісти компанії виявили, що в одному місті один із пробників отримав значно кращі відгуки, ніж в інших. Тимчасом думки покупців щодо решти пробників у цьому місті не дали змоги враховувати його як загальний фактор. Після ретельних досліджень компанія розгадала таємницю: у цьому місті використали нову баночку для крему, бо стандартних не вистачило. Альтернативна тара мала іншу форму. Тож саме ця нібито незначна деталь суттєво вплинула на оцінювання крему учасниками тестування. Баночка створила рамки сприйняття крему і його впливу на шкіру. Річ у тому, що автопілот у голові людини опрацьовує навіть найнезначніші сигнали (такі, як форма баночки), що, своєю чергою, можуть позначатися на враженні від продукту.

Кожен сигнал, який сприймає людина, створює рамки її рішень. Якось провели експеримент, під час якого люди, що заходили до торгового центру, мали відчувати різні запахи: солодкої випічки або смажених кавових зерен. Дорогою їм траплявся незнайомий учасник експерименту. Ця людина вдавала, ніби потребує їхньої допомоги: скажімо, у виборі товару або збиранні речей, що повипадали із сумки. Виявилося, що люди, які відчули сильні аромати, більше схильні допомагати. Піддослідні не усвідомлювали, що відчувають запахи, коли заходили до торгового центру, однак цей сигнал впливав на їхню поведінку.

Не тільки сигнали зовнішнього світу, а й внутрішній стан людини позначається на її виборі, рішеннях і поведінці. Нам чудово відомо, що, перебуваючи в доброму гуморі, ми спокійно ставимося до помилок колег на роботі. Хороший настрій безпосередньо впливає на наші рішення — ми випромінюємо щастя. Корисні ідеї частіше виникають у нас на робочому місці, ніж на терасі з виглядом на океан, адже просторові умови теж мають вплив — це тло, що безпосередньо позначається на всіх наших вчинках, хоча ми й не усвідомлюємо цього.

Як це працює? Який принцип лежить в основі таких впливів? На іл. 1.7 показано основний малюнок з нобелівської промови Канемана. Спершу старий трюк зі сприйняттям видається дивним як на, мабуть, найважливішу промову в науковій кар’єрі. Однак ідеться не про ілюзію сприйняття, а про найважливіший принцип роботи мозку. Ілюстрація демонструє те, що науковці називають фреймінг-ефектом. Фреймінг — ключова концепція теорії прийняття рішень. Цей принцип дає змогу зрозуміти, як автопілот і пілот доходять до комплексного рішення про купівлю.

Іл. 1.7. Фреймінг: тло змінює сприйняття сірого квадрата на передньому плані

Якщо поглянути на два маленькі квадрати в центрі, здається, що вони розміщені перед більшими. Маленькі квадрати, зображені на так званому передньому плані, у геометрії називають фігурами. Великі квадрати формують так зване тло, створюючи рамки для маленьких квадратів. Здається, що два сірі квадрати в центрі мають різні відтінки сірого кольору. Через різні відтінки кольору великих квадратів на тлі зображення виникає враження, ніби колір двох центральних квадратів (фігур) має різні відтінки. Тло створює рамки і таким чином змінює сприйняття. Це означає, що тло «випромінюється» на фігуру і змінює її вигляд.

Баночка була тлом, що вплинуло на те, як клієнти сприйняли крем. Звісно, клієнти звертали увагу перш за все на засіб, який мали оцінити, але тло створило рамки сприйняття продукту. Запах кави створив рамки сприйняття досвіду перебування в торговому центрі, а тому вплинув на поведінку. Фреймінг — неявний процес. Ми не усвідомлюємо впливу, не помічаємо наслідків, і навіть тепер, коли знаємо, що два маленькі квадрати ідентичні, все одно бачимо відмінності.

Шляхом фреймінгу автопілот і його неявні процеси визначають наше сприйняття й поведінку у навколишньому світі.

Вплив тла і його наслідки — невловимі процеси. Тло опосередковано й попри наше бажання змінює наше сприйняття, а відповідно — й рішення. Саме таким чином спільно функціонують автопілот і пілот. Вони взаємо­зв’язані. Автопілот створює рамки, а пілот фокусується на фігурі. Разом вони визначають нашу взаємодію зі світом і закладають підвалини прийняття рішень.

Фреймінг-ефект відіграє важливу роль у маркетингу. За допомогою моделі, яку нині використовують у маркетингу, значення упакування у сприйнятті продукту складно пояснити. Те саме стосується брендів. Ми знаємо про вплив згаданих вище факторів, та важко збагнути, як саме працюють бренди, — йдеться про нематеріальні активи. Фреймінг пояснює, як бренди впливають на купівельні рішення: бренди функціонують як тло, що визначає рамки сприйняття, а разом із тим — взаємодію з продукцією. Ми багато знаємо про усвідомлені потреби людей — від шампунів до банківських рахунків і автомобілів (маленький сірий квадрат). Та значно складніше осягнути залежність між функціонуванням бренда як тла і продуктом, на який споживач звертає увагу. Фреймінг пояснює реальний капітал брендів для продажу продукції. Ми довідалися про це завдяки «сліпим» тестам: брендові продукти оцінюють вище, порівняно з небрендовими, попри те, що насправді йдеться про ідентичні товари. Фреймінг-ефект брендів не маркетинговий фокус. Він підвищує гадану цінність продукту і спонукає покупця платити преміальну націнку навіть за ідентичні, з об’єктивного погляду, товари. VW Sharan та Ford Galaxy — однакові машини, вироблені на одних і тих самих заводах, але споживачі готові платити значно більше за VW (на 2 тисячі євро) завдяки рамкам, доданим до бренда. У Великій Британії Virgin Mobile вважають брендом із кращою якістю роботи мережі і вищим рейтингом серед споживачів, порівняно з T-Mobile, попри те, що він використовує точнісінько таку саму мережу.

Starbucks може собі дозволити преміальну націнку на каву. На рамках цього бренда варто зупинитися детальніше: інтер’єр кав’ярень створює теплу й затишну атмосферу, відвідувачі насолоджуються екзотичними ароматами і приємною музикою. Кав’ярні Starbucks можна знайти в усьому світі. Їх відвідування — щось більше за одноразовий відпочинок у простій забігайлівці (те, що пропонує, скажімо, Wild Bean Café). Кав’ярня Starbucks — тиха гавань між домом і роботою. Таким чином, цей бренд створює рамки взаємодії з кавою у вигляді приємного відпочинку або свята (іл. 1.8).

Святкові й відпочинкові рамки водночас і правдоподібні, й інтуїтивні, бо є елементами споживання кави (аромати, екзотичний асортимент, особливі техніки приготування). Кава як продукт — вдалий міст до таких рамок. Рамки можуть різнитися в залежності від культури. Наприклад, у Китаї Starbucks асоціюється радше зі статусом і матеріальним добробутом, аніж із приємним відпочинком і святом. Це суттєво вплинуло на моделі продажів бренда в цій країні, адже відвідувачі приходили до кав’ярень, щоб їх там побачили, а отже, й не купували кави з собою. З огляду на ці рамки та їхній вплив на поведінку споживачів, 2005 року компанія Starbucks розширила площі китайських кав’ярень, аби збільшити кількість відвідувачів та компенсувати низький рівень продажів кави з собою.

Іл. 1.8. Рамки бренда Starbucks виправдовують його преміальну націнку

Навряд чи під час «сліпих» тестів споживачі зможуть відрізнити смак або якість кави Starbucks, порівняно з кавою конкурентів. Однак люди готові платити більше за рамки, пропоновані брендом і його закладами. Саме це неявне значення рамок формує нематеріальні активи, які ми назвали «капіталом бренда». Сумами, які люди готові переплачувати за продукт, вимірюється цінність рамок, що забезпечує бренд на момент купівлі. Простий підрахунок: націнка на кожне горнятко кави, помножена на мільйони горняток, що продає Starbucks щороку, свідчить про неоціненне значення рамок для успішності бізнесу, що виправдовує бюджет на маркетингову підтримку.

Приклад Virgin Mobile доводить, що фреймінг дієвий не лише для таких дотикальних продуктів, як кава чи автомобілі, а й для невловимих переваг на зразок якості роботи мережі. Ба більше, можливо, бренди як рамки для продуктів відіграють особливо важливу роль, коли йдеться про нематеріальні речі — послуги, передавання даних (наприклад, високошвидкісний Інтернет) або контенту, позаяк у цих випадках якість і значущість складно оцінювати, а ще складніше порівнювати. У таких галузях рамки брендів — головний інструмент інакшості. Про значення брендів для нематеріальних товарів свідчить також рейтинг провідних брендів на ринку, який нещодавно склав дослідницький центр Millward Brown. Більшість брендів Топ-20 працюють у галузі інформаційних технологій, телекомунікацій і послуг (скажімо, банківський сектор). Бренди в таких випадках мають важливе значення, бо пропоновані продукти або послуги неосяжні: їх складно оцінити, тому їхню вартість визначають рамки.

Опубліковані в науковому журналі Brain Research Bulletin (Deppe et al., 2005) результати дослідження Мюнстерського університету, котре провели із застосуванням методів нейровізуалізації, продемонстрували, як бренди засобів масової інформації впливають на рівень довіри до новин через створення рамок (іл. 1.9). Дослідники проаналізували інформаційні повідомлення з погляду рівня довіри до них. Опитуваним пропонували переглянути новини з розміщеними на їхньому тлі брендовими символами (логотипи брендів і візуальні індикатори з відомих журналів) та без них (у вигляді ізольованих фігур).

Іл. 1.9. Рамки брендів ЗМІ впливають на рівень довіри до новин

Виявилося, що на рівень довіри до будь-якої новини суттєво впливає тло, на якому її презентують. Залежно від бренда ЗМІ на задньому плані, суб’єктивний рівень довіри кардинально змінювався, причому респонденти не усвідомлювали причини таких змін. Дослідження засвідчило, що фреймінг-­ефект спрацьовує в ділянках мозку, робота яких триває на неявному рівні. До того ж цей ефект виникає миттєво: респонденти формували думку щодо довіри до новини перш ніж встигали прочитати її та обміркувати. Процес запускався за рахунок сигналів бренда на тлі. Автопілот працює дуже швидко, тож інформацію про логотип система автопілота опрацьовувала за частки секунди, і саме ця інформація визначала рамки новини. Суб’єктивні судження респонденти формували тільки на основі новин, тому що авто­пілотна система функціонує попри волю людини. Таким чином, усвідомлена думка щодо правдоподібності новини зазнавала суттєвого впливу і її визначали неявні процеси в автопілоті.

Погляд на бренди як «рамки» допоможе покласти край типовим суперечкам між відділами маркетингу та продажів: продавці прагнуть зосереджуватися на продукті, у той час як маркетологи та рекламісти — на «іміджі» бренда. Цей дуалізм нерідко спричиняє дискусію щодо того, скільки уваги, часу та простору в рекламі слід приділяти продукту (характеристики, факти, текст) і бренду (картинки, історії, емоції). Розробляючи комунікації, бренд і продукт зазвичай уявляють як антагоністів: бренд або продукт, продажі або імідж, функціональна або емоційна користь. Таке протиставлення бере початок від застарілої моделі прийняття рішень — «емоційність на противагу раціональності», якою ми послуговуємося (здебільшого несвідомо) для концептуалізації ролей бренда (емоційність) та продукту (раціональність), коли приймаємо купівельні рішення. Відповідно до нового підходу, бренд і продукт — не антагоністи. Вони взаємозв’язані: бренди забезпечують тло, що підвищує вартість продукту в очах клієнтів. Якщо прибрати сірий квадрат із центру (продукт), цінність повністю втрачається — бракує сутності. На іл. 1.10 показано, що трапляється, коли вилучити рамки (бренд): залишається тільки продукт, а всі ми знаємо, що якості продукту, особливо на сформованих ринках, заледве достатньо для відчутної й суттєвої інакшості серед конкурентів. Про це свідчить успішність власних торгових марок. З огляду на те, що в більшості категорій споживачі переважно задоволені функціональністю продукції, належну інакшість винятково на рівні продукту забезпечити дедалі складніше.

Іл. 1.10. Без брендових рамок продукти видаються ідентичними

Ідея про те, що за сприйняттям і взаємодією споживачів із брендами та продуктам стоїть щось більше, ніж об’єктивні характеристики продукції, не нова. «Додана вартість» брендів пояснює готовність компаній витрачати величезні кошти на придбання брендів інших компаній. У річному звіті 2010-го Coca-Cola оцінила імідж компанії і торгової марки (тобто такі нематеріальні активи, як бренд) на 22 % вище за матеріальні активи (майно, заводи та обладнання). Однак досі складно було точно осягнути значення брендового ефекту, попри широке застосування відповідних означень — нематеріальний, прихований, несвідомий, психологічний, емоційний або ірраціональний. Головна перевага сучасної науки про прийняття рішень — забезпечення аналітичного та систематичного доступу до системи автопілота, а отже, до неявного рівня прийняття купівельних рішень та його зв’язку з усвідомленим рівнем.

Бренди — це рамки, які через фреймінг-ефект впливають на вартість товарів та взаємодію з продукцією на неявному рівні споживачів.

Чому ми недооцінюємо впливу неявного рівня

Попри готовність платити втричі дорожче за кульку морозива або горнятко кави, порівняно з об’єктивною вартістю продукту, споживачі рідко називають бренд причиною здійснення покупки. Як було зазначено вище, ми не маємо доступу до меж впливу рамок на сприйняття маленького сірого квадрата. Компанія GfK якось дослідила, чому люди купують саме той, а не інший годинник, і виокремила кілька «типажів» покупців. Дослідники назвали людей, «зациклених на матеріалах», головною цільовою аудиторією. Такі люди обирають певний годинник, коли вподобають матеріали виробу. Бренди нібито не мають значення. Та чи варто вірити таким висновкам? Чи можна говорити про розмаїття матеріалів, коли йдеться про годинники? Металева основа і шкіряний або пластиковий ремінець. Чи перевіряємо ми якість металу під збільшувальним склом, купуючи годинник за 200 євро? Чи взагалі здатні покупці оцінити цей аспект і чи справді він відіграє визначальну роль у прийнятті купівельного рішення? Чи справді бренд не має жодного значення?

На таку думку споживачів можна було б не зважати, адже тема брендів не фігурує навіть у вищому ціновому сегменті. Звернемося до цитати з раніше згаданого дослідження: «У вищому ціновому сегменті, тобто коли йдеться про годинники вартістю щонайменше 350 євро, левову частку продукції забирає “функціональний естет”: близько 40 % усіх годинників цієї цінової категорії купують саме такі споживачі. Найважливіше, щоби годинник мав додаткові функції — скажімо, секундомір, індикатор дати».

Знову про бренд ані слова. Та чи справді це так? Адже йдеться про годинник вищого цінового сегмента! Аксесуар, за яким стоїть стільки історії та культури, що він стає впізнаваним і може багато розповісти про свого господаря! То чи можуть дисплей із датою або функція секундоміра бути вирішальними факторами для купівлі?

Поміркуйте

До купівлі яких товарів вас стимулюють бренди? Як щодо годинника? кухонного начиння? меблів? зубної пасти? кави?

Пілотна система, яку ми випробововуємо відкритими запитаннями, має обмежений доступ до неявних двигунів купівельних рішень. Під час соціологічних опитувань споживачі можуть дати детальну відповідь, чому обирають той чи інший шампунь або послугу. Вони не помиляються — просто розповідають тільки про відкриту, усвідомлену частину процесу прийняття рішень. Учасники тестування крему говорили про якість продукту і ціну (і не помилялися), але повна картина зосталася «за кадром». Вплив рамок, які визначає система автопілота, залишається поза увагою. Ми не маємо свідомого доступу до роботи автопілота, тому відповіді респондентів, найімовірніше, не дають цілісного уявлення.

Вплив рамок, а отже, й брендів, на нашу поведінку є неявним, тому ми не відчуваємо його на усвідомленому рівні.

Фреймінг-ефект пояснює, чому значення бренда так часто недооцінюють під час досліджень та опитувань. Адже фреймінг працює не безпосередньо і ми не усвідомлюємо його впливу. Отож, коли нас питають про мотиви придбання годинника, ми згадуємо радше про параметри товару (маленький сірий квадрат), аніж про бренд (рамки, тло). Річ у тому, що вплив тла не відчутний. Ми просто не помічаємо прихованого, але суттєвого «випромінення» тла. Дивовижно, та автопілот створює рамки рішень поза нашою увагою. Процес відбувається в ділянках мозку, діяльності яких ми практично, ба навіть зовсім, не усвідомлюємо. Тимчасом привабливість брендів пояснюють саме тлом. Аби розуміти й контролювати вплив брендів, маркетологам потрібно докопатися до опосередкованого впливу автопілота.

Наукова довідка

Нейрологічні підвалини функціонування пілота й автопілота

Попри проблематичність асоціювання комплексних функцій пілота чи автопілота з анатомічними структурами, певні найважливіші ділянки мозку таки можна орієнтовно пов’язати з обома системами.

Робота пілота базується, серед іншого, на функціонуванні префронтальної кори головного мозку, що являє собою зони лобових часток. Припускають, що центр короткочасної пам’яті міститься у цій ділянці мозку. Ми використовуємо її, наприклад, коли обмірковуємо, де провести наступну відпустку. Крім того, частиною пілотної системи є передня поясна кора головного мозку, яка, серед інших функцій, відповідає за фіксацію та реагування на конфлікти і відхилення в автопілоті.

Автопілот працює в різних нейроструктурах, які об’єднує спільна особливість — переважно неявне функціонування. Ідеться про всі сенсорні зони, орбітофронтальну кору (ОФК, центр задоволення), вентромедіальну префронтальну кору (поєднання емоцій та пізнання, самовдоволення), мигдалеподібну залозу (емоційний центр) та базальні ядра (впізнання та засвоєння моделей і винагород).

Тим, хто зацікавиться цією темою, рекомендую прочитати статтю професора Метью Лібермана з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, де ви знайдете чудовий огляд нейрологічних підвалин системи 1 і системи 2 (Lieberman, M.D. Social cognitive neuroscience: A review of core processes («Соціально-когнітивна нейронаука: процеси кори головного мозку»). Annual Review of Psychology — 2007. — 58, 259—289.)

Зламуємо код автопілота, щоби докопатися до сутності

Протягом минулих 20 років науковці озброїлися всебічними знаннями про будову й функціональність неявної системи. Нова інформація про неусвідомлений рівень прийняття рішень базується на обґрунтованих і точних методах, які дають можливість проаналізувати неявні процеси доволі об’єктивно і точно. Серед таких методів — основні парадигми психології та візуальні інструменти нейронауки, зокрема фМРТ (функціональна магнітно-резонансна томографія). Завдяки прогресу в методології й теорії, неявний рівень уже не вважають «внутрішнім вогнем аморальних імпульсів», як стверджувала теорія Фройда. Розглянемо аспекти, з якими має справу автопілот. У подальших розділах ми повернемося до кожного з них окремо, а на цьому етапі нашої подорожі варто сформувати загальне уявлення про те, як автопілот опрацьовує інформацію.

Згідно з моделлю Канемана, перший модуль автопілота — сприйняття через п’ять органів чуття. Сприйняття є ключовим орієнтиром роботи маркетологів у всьому — переваги продукції, бренд, аромат крему для обличчя, розмір і колір упакування або розхвалювання товару і музика в рекламі. Для того щоб усі заходи мали належний вплив, треба проникнути в голови людей, а сприйняття — це двері, крізь які мають заходити продукти і бренди. Перш ніж наші послання справлять враження, люди мають їх сприйняти. Сприйняття здебільшого відбувається на неявному рівні: ми й гадки не маємо, як зауважуємо червоний сигнал світлофора впродовж частки секунди або які процеси в мозку це зумовлюють. Ми просто дивимося на червоне світло — так, ніби маємо фотокамеру замість очей. Одначе реальна картина досить далека від концепції «погляду крізь фото­камеру», про що детальніше поговоримо у роділі 3. Сприйняття — це активний процес автопілота, як засвідчує фреймінг-­ефект: з об’єктивного погляду, маленькі квадрати мають однаковий колір, але наш мозок сприймає їх по-різному.

Радше активне й креативне, ніж пасивне сприйняття навколишнього світу добре ілюструє нещодавно проведений експеримент. Споживачів частували ванільним пудингом, що мав коричневий колір завдяки використанню харчового барвника без смаку, тож візуально пудинг здавався шоколадним. Учасників експерименту просили скуштувати десерт та описати його смак. Результати виявилися просто неймовірними: описи смаку абсолютно не відповідали фактам: більшість учасників говорили про шоколадний присмак. У всіх піддослідних, збитих із пантелику виглядом пудингу, враження сформувалося на підставі неявних очікувань.

В учасників подібного дослідження, які гадали, що п’ють звичайну каву, пришвидшувався пульс і серцевий ритм, хоча насправді їм подавали каву без кофеїну. Це пояснює оману споживачів, які зауважують функціональні розбіжності між ідентичними товарами, представленими їхнім улюбленим брендом і невідомою торговою маркою, попри те, що товари насправді абсолютно однакові. Брендові рамки зумовлюють очікування, які, своєю чергою, впливають на суб’єктивне, гадане сприйняття продукту, що формується мимоволі. Наше сприйняття, а отже, і взаємодія з продуктом, зумовлюють переважно неявні процеси автопілота.

Експеримент із пудингом засвідчив, що очікування є частиною роботи автопілота. Люди вважають, що коричневий пудинг має смакувати як шоколадний, і таке очікування модулює тло суб’єктивного враження. Окрім неявних очікувань, виникають ще й неявні судження. Судження щодо продуктів і брендів відіграють важливу роль у маркетингу. Ми розглядаємо такі фактори, як відчуття симпатії, довіра або оцінювання якості споживачами, адже ймовірність уваги клієнтів до нас залежить від їхнього позитивного судження про бренди. Проте слід враховувати два рівні суджень — неявний і усвідомлений. В одному з досліджень розглянули неявні й усвідомлені судження клієнтів двох конкурентних компаній банківського сектора (іл. 1.11).

Якщо поглянути на графік, що ілюструє усвідомлений імідж компаній, то показники двох брендів збігаються удвічі частіше (коефіцієнт — 0,64) порівняно з показниками на графіку неявного іміджу (коефіцієнт — 0,3). Та й не дивно, адже ми вже з’ясували, що реальні розбіжності між брендами випливають на поверхню тільки за наявності рамок. Лише рамки — неявний рівень — забезпечують цілісну картину та суттєву інакшість брендів.

Іл. 1.11. Усвідомлений та неявний іміджі банків суттєво різняться

Іще один приклад — судження споживачів щодо здорової їжі. У той час як більшість із нас позитивно ставиться до здорової їжі на усвідомленому рівні, автопілот визначає інші орієнтири. Згідно з дослідженням, яке опублікували у Journal of Marketing 2006 року, що менше продукт позиціонують або сприймають як здоровий, то вищими є оцінки його сма­кових якостей до, під час і після споживання. Автопілот послуговується правилом «нездоровий = смачний». Неявне судження — це рамки досвіду, незалежні від задекларованого, усвідомленого судження. Принцип стосується людей, які відверто стверджують, що нездорова їжа — смачна, а також тих, хто свідомо не вірить у такий постулат. Це пояснює провал низькокалорійної Pizza Hut або знежирених бургерів McLean — суб’єктивні смакові враження змінюються, коли людина знає, що їсть знежирений бургер.

Так само британські споживачі мали очікування, сформовані багаторічною рекламою кави миттєвого приготування, що запевняла, ніби кава у гранулах — продукт кращого смаку та якості, порівняно з порошковою кавою. Очікування поширилися й на інші категорії: коли компанія Unilever аналізувала популярність супів миттєвого приготування, споживачі оцінили продукт у гранулах як суттєво кращий, порівняно з порошковим супом, у той час як пропоновані варіанти продукції були ідентичними.

До того ж автопілот визначає велику кількість наших мотиваційних двигунів. Окрім усвідомлених мотивів, слід враховувати неявний мотиваційний рівень. Скажімо, ми можемо запланувати купівлю засобу для прання, і за цією усвідомленою ціллю стоятиме неявний рівень мотивації, пов’язаний із купівельним рішенням, про що свідчить нижчерозглянутий експеримент.

Автопілот керує здебільшого уявленнями, очікуваннями, судженнями та мотиваційними двигунами, на яких ґрунтуються купівельні рішення.

Деякі учасники цього експерименту опинялися в ситуації, коли їм вигідніше було збрехати. Після цього вони мали змогу вибрати собі продукти, зокрема безалкогольні напої, печиво або гігієнічні серветки. Респонденти, які казали неправду, частіше обирали гігієнічні серветки, ніж ті, що не брехали. У суміжному експерименті науковці фіксували час, витрачений учасниками на миття рук. Виявилося, що респонденти, які збрехали, мили руки значно довше за чесних учасників. Ці дослідження свідчать, що очищення підсвідомо асоціюється з провиною й етикою. Далі ми розглянемо питання про те, що такі неявні мотиваційні двигуни автопілота суттєво впливають на купівельні рішення — і це відкриває широкі можливості для бренд-менеджменту.

Ось ми й дісталися першої зупинки в нашій подорожі на шляху до розуміння поведінки споживачів. З’ясувалося, що ми маємо аналітичні рамки для управління усвідомленим та неявним рівнями прийняття рішень. Спробуємо з’ясувати, як узяти все це на озброєння для ефективнішого маркетингу.

Що ми засвоїли із цього розділу?

• Розрізняють дві системи прийняття рішень, що стоять за кожним рішенням людини, — неявну, що функціонує як автопілот, та усвідомлену, що виконує роль пілота.

• Укупі ці системи визначають сприйняття продуктів і брендів, а також зумовлюють купівельні рішення.

• Неявна система автопілота впливає на рішення за рахунок опосередкованого, однак потужного фреймінг-­ефекту.

Яке значення це має для нас, маркетологів?

• Для належного розуміння процесу прийняття рішень споживачами та задля можливості переконати клієнтів купити наші продукти або послуги треба враховувати усвідомлений і неявний рівні прийняття рішень.

• Ми завжди знали, що за людськими рішеннями стоїть щось більше, ніж усвідомлені двигуни, та складно було визначити неявний рівень цих процесів і керувати ним. Тепер у наших руках систематичний та аналітичний підходи для керування неявним рівнем прийняття рішень.

• Величезний потенціал автопілота забезпечує нас новими можливостями для впливу на поведінку людей. Теоретично всі надіслані нами сигнали можуть сприяти переконливості маркетингової діяльності.

2. Момент істини

Зламуємо код до купівельних рішень

Ми вже з’ясували, що людськими рішеннями керують дві системи — автопілот і пілот. Та як люди доходять до своїх рішень, стоячи перед полицями в супермаркетах або порівнюючи пропозиції постачальників послуг? Що визначає рішення на користь того чи іншого бренда? Як люди роблять вибір між різноманітними опціями? У цьому розділі ми зануримося в згадані питання та розглянемо основоположні принципи купівельних рішень.

Нейрологія купівельних рішень

Завдання маркетологів — вплив на поведінку споживачів у коротко- та довгостроковій перспективі на користь брендів своїх компаній. Ми маємо зберегти клієнтську базу, збільшити рівень продажів та заохотити неклієнтів стати клієнтами. Тому в основі маркетингу лежить питання про те, чому і що купують споживачі, а також аналіз факторів, які визначають їхній вибір.

Нейроекономіст Браян Кнутсон, професор Стенфордського університету, разом зі своїми колегами якось замислив з’ясувати, чи можна передбачити купівельну поведінку людей на підставі аналізу нейронної активності (2007). У рамках експерименту (іл. 2.1) учасникам спершу протягом кількох секунд показували зображення продуктів і брендів (наприклад, коробку цукерок). Потім на екрані з’являлася ціна. Зрештою респонденти мали, натиснувши на кнопку, відповісти, чи купили б показаний продукт.

У процесі експерименту постійно фіксували мозкову діяльність учасників за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ). З’ясувалося: зображення продукту або бренда активізує так званий центр задоволення, що, як відомо, запускається тоді, коли ми щось позитивно оцінюємо або чимось насолоджуємося. Так, ніби мозок каже: «Хочу це!».

Таке бажання пов’язане із цінністю, якої людина очікує від продукту. Наша асоціативна пам’ять зберігає інформацію про досвід взаємодії із брендом — безпосереднє чи опосередковане використання продукту, ознайомлення з рекламою або спостереження за іншими людьми, які ним користувалися.

Іл. 2.1. Ілюстрація класичного нейроекономічного дослідження Кнутсона і його колег зі Стенфордського університету «Нейронні прогнози покупок» (Neural predictors of purchases)

Завдяки асоціативному навчанню бренд має очікувану цінність для людини. Якщо така очікувана цінність висока, спостерігають високий рівень активації центру задоволення, якщо низька — рівень активації теж низький.

Що ж відбувалося, коли людина бачила ціну на екрані? У респондентів, які дізнавалися ціну продукту, активувалася зовсім інша ділянка мозку, а саме — інсула. Ця зона здебільшого активується, коли людина відчуває біль — наприклад, поріже палець (фізичний біль) або не знайде собі місця у товаристві (соціальні переживання). Іншими словами, отримавши інформацію про ціну, мозок відчуває біль, тобто ціна не є раціональним поняттям. Ціна дошкуляє і завдає болю. Варто розуміти, що в мозку немає «шопінгового» модуля, кнопки «купити» чи брендового модуля. Мозку доводиться «вирішувати», якою з наявних нейронних моделей, сформованих із не пов’язаних із шопінгом причин, слід скористатися у випадку з продуктами, брендами та цінами.

Зрештою, до справи береться інтуїція. Продукти і бренди приносять нам задоволення, бо допомагають реалізувати наші цілі. Ціни передбачають необхідність відмовитися від чогось, що вже належить нам і має суттєву цінність, — тобто від грошей. Тож сприйняття цін як болісного досвіду видається цілком резонним.

Дослідники виокремили принцип, що визначає, чи придбає споживач бренд або продукт. Принцип дуже простий: якщо співвідношення «задоволення — біль» виходить за певну межу, респонденти готові придбати пропонований товар за пропоновану ціну. Мозок людини підраховує щось на зразок «чистої вартості», і коли така вартість (співвідношення «задоволення — біль») достатньо висока, клієнт здійснює покупку. З огляду на цей принцип, науковці змогли розробити точні прогнози щодо придбання учасниками того чи іншого продукту. Звідси і назва дослідження — «Нейронні прогнози щодо покупок».

Нейрологія купівельних рішень зводиться до рівності: чиста вартість = задоволення – біль. Що вище значення чистої вартості, то більша ймовірність здійснення покупки.

Результати експерименту Кнутсона засвідчили, що купівельні рішення базуються на співвідношенні «задоволення — біль». Це означає, що маркетологи мають два важелі впливу на рішення споживачів — задоволення й біль, і з кожним із них можна працювати окремо. Ми можемо збільшувати рівень задоволення і водночас послаблювати біль, аби змусити клієнтів купувати. Тимчасом маркетологи нерідко вдаються до дуалістичного підходу. Для нас постає питання: зосереджуватися на бренді чи, наприклад, на спеціальних цінових пропозиціях — так, ніби робити це одночасно ніяк не вдасться. Насправді ж — вдасться. Наше завдання — підвищити «чисту вартість», яку оцінює мозок, аналізуючи очікуваний рівень задоволення від продукту і ціну на нього. Це дає змогу в одній рекламі акцентувати на цінності бренда або послуги та водночас надсилати «агресивний» рекламний меседж (скажімо: тільки х днів знижка х %). Перша складова реклами посилює очікуваний рівень задоволення, друга послаблює біль — і в результаті таке поєднання підвищує «чисту вартість».

Ось такий елементарний фундамент процесу прийняття рішень пояснює готовність людей платити преміальну ціну за каву Starbucks або суми з трьома нулями за дизайнерські сонцезахисні окуляри. Очікування задоволення посилює гадану вартість продукту і нівелює протест проти високої ціни. Ціна — вища, але й рівень задоволення теж, що зумовлює краще співвідношення «вартість — цінність», порівняно з дешевими окулярами.

Як підвищити цінність продукту

Нам багато відомо про те, якою має бути практична цінність продукту. Наприклад, гель для душу повинен забезпечувати очищення тіла, приємно пахнути, добре пінитися тощо. Споживачі можуть чітко розповісти, чого хочуть на функціональному рівні. Та біда в тому, що всі наявні на ринку гелі для душу пропонують однакову базову цінність, тож на цьому рівні нелегко забезпечити інакшість, а рекламувати «краще очищення» іще складніше. Розглянемо для прикладу гель для душу від Adidas із назвою Dynamic Pulse (іл. 2.2).

Іл. 2.2. Пляшка гелю для душу Dynamic Pulse від Adidas підвищує «чисту вартість» продукту за рахунок посилення очікуваного рівня задоволення

Ідеться про звичайний гель для душу, що задовольняє базові практичні потреби споживачів. Однак у цьому випадку упакування забезпечує рамки, додаючи цінності продукту. Цінність продукту сприймається в контексті приймання душу. Щоденний ритуал може передбачати різноманітні види задоволення: заряджання енергією, заспокійливий ефект, свіжий початок дня, зняття стресу тощо. То яким чином на цьому тлі упакування додає цінності продукту? Пляшка за формою нагадує каністру з автомобільним мастилом. Її зручно тримати — відразу видно, що вона не вислизатиме з рук. Крім того, відкривання пляшки супроводжує характерний звук. Емоційної цінності продукту додає дизайн — форма пляшки, характерний звук і назва Dynamic Pulse. Упакування наголошує на призначенні продукту — підзаряджання і свіжий старт. Таким чином, приймання душу більше асоціюється із заряджанням енергією завдяки опрацюванню всіх рекламних сигналів автопілотом, потужність якого сягає 11 млн бітів, і в уявленні споживача загальна чиста вартість продукту зростає.

Отож, забезпечено ідеальне поєднання практичної та емоційної цінності продукту — принаймні для споживачів, які прагнуть від душу енергетичного ефекту. Для клієнтів, які сприймають душ як спосіб розслабитися, цінність продукту буде нижчою, адже їхня мотивація не вміщається у визначені розробниками рамки. Практична цінність продукту — очевидна і зрозуміла, бо про неї можна запитати у споживачів.

Однак емоційна цінність часто залишається поза увагою споживача, і респонденти про неї не згадують. Таким чином, виникає небезпека недооцінювання цього аспекту маркетологами. Тимчасом неявна цінність забезпечує величезний потенціал для надійної інакшості, яку значно складніше копіювати конкурентам. Як з’ясувати, що визначає ексклюзивний дизайн Apple? До цього нелегко докопатися, а отже, й відтворити.

Іл. 2.3. Рамки дозволили Voss досягти високої чистої вартості, попри високу ціну товару

Припустимо, ми шукаємо шляхи підвищення цінності товару в категорії «питна вода». Нашою першою ідеєю можуть бути нові домішки — скажімо, ароматизована вода. Підхід, звісно, непоганий, але іншим брендам і приватним торговим маркам дуже просто скопіювати таку ідею. Тож про надійну конкурентну перевагу в такому разі не йдеться. Розробники Voss — брендової норвезької води (див. іл. 2.3) — вдалися до іншого підходу. Гадана цінність продукції суттєво зросла, попри те, що під час «сліпих» тестів навіть досвідчені дегустатори вин не могли відрізнити Voss від води з-під крана. Однак завдяки мові дизайну Voss стала більше ніж просто водою: емоційна цінність бренда передбачає оздобу для столу преміум-класу. Додаткова цінність товару частково ґрунтується на тому, що гарно оформлений стіл суттєво змінює харчовий досвід учасників трапези. Саме тому ця вода продається в барах і ресторанах. Крім того, наш автопілот засвоїв, що зірки (наприклад, Мадонна) п’ють Voss, бо вона чиста, норвезька і її можна купити тільки в елітних і модних місцях.

Таким чином, асоціації, що формуються навколо продукту, ґрунтуються не тільки на нашому досвіді: автопілот записує, хто п’є воду Voss і де її продають. До того ж автопілот бере до уваги соціальний контекст. Дослідження в галузі соціальної психології засвідчують вплив соціального контексту на купівельну поведінку споживачів. Завдяки інформації про те, хто і де використовує продукт, яку споживачі засвоювали із власних спостережень або десь вичитали, гадана цінність Voss змінювалася, виходячи за межі ефекту від дизайну пляшки.

Отже, для формування цілісної картини щодо купівельних рішень споживачів ми маємо враховувати співвідношення «вартість — цінність» як на усвідомленому, так і на неявному рівні (іл. 2.4).

Іл. 2.4. Загальна цінність зростає за рахунок рамок неявного рівня

Для максимізації чистої вартості продукту необхідно забезпечити його щонайвищу практичну й емоційну цінність.

Класичний економічний підхід «вартість — цінність» відповідає процесу усвідомленого прийняття рішень (пілотна система): споживачі обмірковують інформацію, оцінюючи доцільність тверджень та реальні й об’єктивні факти і приймаючи рішення на основі аргументації, намірів та суджень. Неявний процес прийняття рішень на рівні автопілота теж базується на співвідношенні «вартість — цінність». Однак ця система чутлива до периферійних сигналів, сподівань, звичок, евристичних правил, інтуїції та контексту, в якому приймають таке рішення.

Вартість може підвищувати гадану цінність товару

Преміальна ціна води Voss експлуатує ще одне правило, яке всі ми неусвідомлено засвоїли: краща якість — вища ціна. Ціни можуть бути сигналом про цінність товару — і зазвичай так і є. Обговорюючи ціни і наше ставлення до них, ми, очевидно, розглядаємо співвідношення «вартість — цінність» насамперед із погляду вартості. Як ми вже з’ясували, ціни активують у мозку зону болю, та водночас впливають на сприйняття вартості через співвідношення. Для споживачів ціна — це також сигнал про якість продукту, бо вони засвоїли (доцільно чи недоцільно), що «якість має ціну».

Вартість товару як сигнал про якість — значно потужніший інструмент, ніж просто спосіб підвищення чи пониження свідомих сподівань. Німецький нейроекономіст Хіль­ке Плассманн провела експеримент для визначення впливу вартості на «реальний» досвід взаємодії з продуктом, розглянувши фізіологічну реакцію, що відбувається в мозку людини, коли та споживає продукти різних цінових категорій. Учасники експерименту пили вино, лежачи в томографі (так-так, це можливо!). Їм повідомляли ціну кожного дегустованого напою. От тільки вони не знали, що час від часу двічі куштували одне й те саме вино з різними цінниками — начебто дороге за 80 доларів і дешеве — за 10. Експеримент Плассманн показав, що учасники сприймали «дороге» вино як значно краще на смак, і це супроводжувалося суттєвою активністю в мозковому центрі задоволення.

Учасники не усвідомлювали ролі вартості товару. Це означає, що вартість — не тільки сигнал якості на свідомому рівні, а й фактор, що впливає на цінність із вищезгаданого співвідношення, та водночас такий сигнал може підвищувати якість продукту із суб’єктивного погляду. Щоправда, є одна умова: ціна має сприятливий вплив на гадану цінність товару, тільки коли йдеться про високу цінову категорію. Ціни на вино варіюються від чотирьох до кількох сотень фунтів стерлінгів. Тимчасом у випадку з шампунями ціновий діапазон — вужчий, а отже потенційний вплив вартості на цінність товару є доволі обмеженим. Розробникам води Voss вдалося підвищити вартість пляшки до такої міри, що автопілот мимоволі доходить висновку: «Якщо ця вода так дорого коштує, то вона просто неймовірна». Дизайн, ексклюзивність та історії про Мадонну забезпечують фундамент правдоподібності. Звичайного підвищення ціни до максимуму недостатньо.

Мовні засоби можуть підвищувати гадану цінність товару

Отож, бренд, дизайн, упакування і навіть соціальна інформація забезпечують додаткову емоційну цінність товару. Те саме стосується мовних засобів. Мова — важливий інструмент у повсякденній роботі маркетологів, що слугує для надсилання меседжів споживачам. Ми ретельно обмірковуємо назви продуктів, описуємо їхні властивості і намагаємося переконати споживачів, використовуючи текстові повідомлення на упакуваннях або в рекламних гаслах. Що ж потрібно знати про вплив мови на гадану цінність товару?

Браян Вансінк із Корнелльського університету провів дослідження, у рамках якого клієнтам пропонували меню з описовими назвами страв («Традиційна каджунська червона квасоля з рисом», «Соковите рагу з морепродуктів» та «Ніжна курка-гриль») і з простими назвами («Червона квасоля з рисом»). Метою експерименту було з’ясувати, чи впливає красномовна назва на сприйняття смаку (тобто цінності) їжі. Виявилося, що страви з описовими назвами не тільки замовляли частіше, а й оцінювали як смачніші, порівняно з ідентичними стравами з простими назвами. Звісно, в людини не виникає усвідомленої думки: «Я надаю перевагу їжі з яскравими означеннями», проте опис страви відіграє важливу роль у сприйнятті її смаку. Річ у тому, що красномовні назви посилювали очікування щодо цінності продукту. Тимчасом на полицях супермаркетів можна знайти чимало товарів, упакування яких містить тільки фактичну інформацію (скажімо, «овочевий суп»), яка не сприяє виникненню жодних сподівань щодо можливих наслідків купівлі і споживання продукту. А от «ніжна курка-гриль» обіцяє щось більше за просто «курку-гриль» із погляду цінності продукту.

Ціннісно орієнтована лексика не тільки додає цінності товару, а й впливає на очікування щодо його функціональності або досвіду від взаємодії з ним. Тестове упакування для м’яса з написом «знежирене на 75 %» споживачі сприймали позитивніше за аналогічну упаковку з написом «25 % жирності». Цікаво, що гадана цінність такого товару не змінювалася й після споживання м’яса. Отже, опис товару впливає не тільки на купівельне рішення, а й на суб’єктивний досвід взаємодії з продуктом.

Вплив мови простежується і на нейронному рівні, зокрема в зоні мозку, що відповідає за оцінку ступеня задоволення, — в орбітофронтальній корі, розташованій безпосередньо за очима. Одне з досліджень показало, що середня орбітофронтальна кора більше активується, коли нюховий подразник описано як, наприклад, «насичений і п’янкий аромат», а не просто «відвар з овочів». У межах іншого дослідження учасників, що лежали в томографі, піддавали впливу стандартного експериментального ароматичного подразника — ізовалеріанової кислоти, змішаної з незначною кількістю сирного ароматизатора. Для деяких учасників екпериментальний аромат називали як «сир чедер» і створювали візуальне доповнення, тимчасом для інших ішлося про «тілесний запах». З’ясувалося, що активація в орбітофронтальній корі у відповідь на стандартний експериментальний подразник була значно сильнішою у випадку з назвою «сир чедер», аніж коли застосовували назву «тілесний запах». Понад те, назви впливали на суб’єктивні оцінки приємності аромату, і варіації оцінок збігалися з рівнями активації в орбітофронтальній корі. Ось як підсумував результати експерименту нейробіолог Едмунд Т. Роллс (2006):

Результати дослідження засвідчили, що в такому випадку когнітивний вплив, який виникає на винятково словесному рівні, може зумовлювати та модулювати активації на першому етапі опрацювання інформації корою головного мозку, що говорить про значення сенсорних стимулів.

Зрозуміти маркетингові переваги для продукту допоможе схематичне розрізнення «здобутків» і «відсутності втрат». Ідеться про два боки однієї медалі: «здобутки» — це те, що люди отримують, а «відсутність втрат» — переваги, пов’язані з тим, чого вони не втрачають. У категорії косметичних товарів, у якій мета споживачів — щось змінити і чогось досягти, доцільно зосереджуватися на здобутках (скажімо: «Неперевершена пляжна засмага із Bronze Goddess від Estée Lauder»). Відсутність втрат відіграє важливу роль у категоріях, де є ризики.

Наприклад, занепокоєння у зв’язку з нещодавніми фінансовими кризами та загрозу знецінення заощаджень через інфляцію використовують ріелтери, спонукаючи людей інвестувати в нерухомість, аби не втратити грошей. Орієнтована на здобутки рентабельність інвестицій не матиме ефективності в період економічної рецесії. Розгляньте наведені в таблиці (іл. 2.5) приклади типової лексики, яку можуть використовувати в рекламі, скерованій на здобутки і відсутність втрат.

Іл. 2.5. Два основні методи підвищення гаданої цінності товару: акцент на здобутках та обіцянка відсутності втрат

Поміркуйте

Яку з двох рамок ви схильні використовувати у своїх маркетингових комунікаціях?

Зниження гаданої вартості

Ті самі принципи й механізми, що підвищують гадану цінність продукту, можна використовувати для регулювання сприйняття ціни: як і у випадку з цінністю, слід розрізняти усвідомлений та неявний рівні вартості. З усвідомленим рівнем усе зрозуміло: йдеться про об’єктивний ціновий орієнтир. Проте навіть у цій площині виникає неявний рівень. Замість зміни (скажімо, зниження) реальної ціни ми можемо змінити гадану — за допомогою відповідних контекстуальних сигналів, які «розуміє» автопілот.

На іл. 2.6 показано, що товар із ціною на тлі блискучої зірки класифікують як найдорожчий, у той час як товар за такою ж ціною, представленою на чорно-білому тлі, — як дешевший. Своєю чергою, товар із ціною на чорно-білому тлі — як дорожчий за товар із позначкою про знижку або перекресленою «старою» ціною. Об’єктивно ціна не змінюється, але сприйняття «болю» (а отже, і вплив на споживача) стає інакшим, залежно від того, як її подають. Згідно з дослідженнями, навіть у разі підвищення ціни маркетингові хитрощі її презентації сприяють зростанню продажів, тому що гадана вартість знижується. У наступному розділі ми розглянемо відносність сприйняття ціни і відповідні можливості контекстуального впливу на таке сприйняття. Отже, ставлення до вартості товару суттєво залежить від неявних сигналів.

Іл. 2.6. Спосіб презентації ціни має значення

Інший спосіб зниження гаданої вартості — механізм із назвою «якорування». На презентації iPad Стів Джобс розписав характеристики продукту і запитав: «Скільки ж він коштує? Якби ми послухали експертів, довелося б виставити ціну, що сягає близько 1 тис. доларів». На екрані з’явилася гігантська ціна — «999 $». Дозволивши публіці пропустити через себе цю цифру, він заявив: «Маю приємність повідомити, що ціни на iPad стартують не з 999 доларів, а всього лиш із 499». На екрані ціну 999 $ урочисто розтрощує 499 $. Таким чином, остаточна ціна товару видається вигідною пропозицією — гадану вартість знижено. Джобс свідомо порівняв ціну новинки з її очікуваною ціною, а не з вартістю ноутбука. У такий спосіб він зміг уникнути сприйняття ноутбуків як орієнтиру з погляду і вартості, і функціональності/ параметрів, акцентувавши увагу на унікальності iPad. Початкова ціна — це якір, а остаточна сприймається відповідно до цього якоря.

Механізм якорування, за допомогою якого можна впливати на сприйняття вартості, протиставляючи її іншим цінам, є дієвим інструментом. Розглянемо його на прикладі спілкування. Численні експерименти, під час яких продавці спілкувалися з покупцями, засвідчили, що незмінним і надійним якорем остаточних результатів є перша пропозиція. Різноманітні дослідження довели, що під час продажу товарів найдієвішою зазвичай виявляється стратегія «від високої до низької ціни»: показати людині варіант за найвищою ціною, закинувши якір для наступних дешевших пропозицій.

У своїй чудовій книзі про сприйняття ціни «Безцінні: міф про чесну ціну» (Priceless: The Myth of Fair Value) Вільям Паундстоун розповідає про захопливе польове дослідження, яке провели вчені Массачусетського технологічного інституту та компанія, що спеціалізується на доставці поштою. Використання «магічних» цін, що закінчуються на дев’ятку, є поширеною практикою, і компанія — учасниця експерименту не виняток. Компанія продає жіночий одяг, переважно виставляючи ціни з дев’ятками в доларах. Один із товарів в експерименті коштував 39 доларів. Компанія випустила експериментальні версії каталогу, де той самий товар пропонували за ціною 34 і 44 долари. Кожен каталог надіслали однаковій кількості споживачів із наявного списку розсилання компанії. Продажі товару по 39 доларів виявилися більшими, ніж товарів за двома іншими цінами: сукні по 39 доларів придбало на 23 % більше людей, ніж сукні по 34 долари. Цікаво, що суттєвої різниці між продажами суконь по 44 і по 34 долари не виявили.

Як і у випадку з цінністю, розрізняють усвідомлений та неявний рівні вартості. Усвідомлена вартість — це об’єктивний ціновий орієнтир. Неявну вартість визначає спосіб презентації ціни.

Компанія переважно зазначає в каталогах стару й нову ціну товару: «Звичайна ціна — x доларів; ЗНИЖКА — y доларів». У рамках експерименту надрукували каталоги, в яких товари пропонували за тими самими знижками, проте без уточнення інформації про них. Як і слід було сподіватися, вищими виявилися продажі за каталогами із зазначенням знижок. Споживачі не знали, що y доларів — вигідніша ціна, якщо католог не інформував їх про це за рахунок якоря у вигляді вищої ціни без знижки. Проте з’ясувалося також, що маркування знижок — ефективніший маркетинговий хід, порів­няно з «магічними» цінами. Споживачі більше схильні купувати товар за 40 доларів, якщо знають про якір у вигляді звичайної ціни 48 доларів, ніж товар за 39 доларів, однак без якоря.

Гроші — не єдина складова вартості товару

Окрім грошової складової вартості товару, виокремлюють ще й часову. У галузі послуг втрата часу може суттєво підвищити вартість пропозиції в очах клієнтів, коли йдеться про співвідношення «цінність — вартість». Усі розглянуті вище аспекти про ціни й цифри стосуються й часу: сприйняття часу відносне. Коли ми їдемо потягом на зустріч із добрим другом, здається, ніби час летить, а от коли після тяжкого робочого дня поруч із нами галасливі діти, час тягнеться нестерпно довго. Скорочення часу обслуговування обходиться компаніям недешево (скажімо, через необхідність наймати більше персоналу), тому можливість впливати на сприйняття періоду очікування — вигідна альтернатива.

Існують перевірені інструменти скорочення гаданого часу очікування. По-перше, із початком процедури обслуговування (скажімо, після повідомлення про технічну проблему) ми готові чекати довше, бо «процес пішов». Таким чином, важливо вивести клієнта на цей етап якомога швидше. По-друге, ніхто не хоче втрачати або марнувати часу, тому для уникнення такого відчуття слід зайняти клієнтів продуктивною діяльністю, яка створюватиме враження «часу, проведеного з користю», а не його марнування. Деякі автосервіси мають чисті та приємні зони очікування, де клієнти можуть подивитися телевізор, почитати газету, скористатися WiFi й освіжитися безкоштовними напоями. По-третє, людям потрібні причини для чекання, які дають змогу їхній пілотній системі вище оцінювати якість обслуговування, попри те, що об’єктивний час очікування залишається незмінним. Загалом найкращий засіб — обмежити (а ще краще — усунути) відчуття непевності. Люди охоче чекають на потяг протягом дев’яти хвилин, коли знають, що він прибуде рівно за дев’ять хвилин, і ледь витримують п’ять хвилин очікування, якщо не знають, коли буде наступний потяг.

Нарешті, ще один вимір «ціни — вартості» — витрата зусиль. Гадана вартість продукту вимірюється також кількістю зусиль, необхідних для його придбання або споживання. Тут варто згадати відому історію про кнопку «на 300 млн доларів» із книги Люка Вроблевскі «Проектування веб-форм: заповнення пробілів» (Web Form Design: Filling in the Blank). Завдяки простим змінам у процесі здійснення покупок один із сайтів домігся зростання продажів на 45 %, заробивши додаткових 15 млн доларів лише за перший місяць. А протягом першого року змінений сайт заробив на продажах 300 млн доларів. Як таке сталося? Раніше користувачі мали вводити адресу електронної пошти, перш ніж оформити купівлю. Аби купити знову, відвідувачі могли ввести електрон­ну адресу для входу в систему. Спеціалісти придумали таку опцію, щоби прискорити процес для постійних клієнтів. На думку розробників, люди, які відвідували сайт уперше, не мали заперечувати проти додаткових зусиль, адже завдяки реєстрації подальші покупки можна здійснити значно швидше і простіше. Та на практиці покупці ненавиділи реєстрацію, що була необхідна для здійснення першої покупки. Дехто не пам’ятав, чи купував щось на цьому сайті раніше, і дратувався через невдалі спроби увійти в систему після введення електронної пошти і пароля. Навіть постійні клієнти не надто раділи цій схемі, бо більшість не могла згадати логіна. Виявилося, що 45 % клієнтів сайту неодноразово реєструвалися в системі — дехто разів із десять. Зі 160 тис. запитів із паролями, які вводили щодня, 75 % не доходили до завершального етапу купівлі. Онлайн-форма для реєстрації, замислена як засіб спрощення купівельного процесу, насправді стала перешкодою для безлічі потенційних покупців.

Рішення було простим: дизайнери прибрали кнопку «Зареєструватися». Замість неї з’явилася опція «Продовжити» і звичайне повідомлення: «Для здійснення купівлі на нашому сайті вам не треба створювати акаунта. Просто клацніть “Продовжити” для оформлення замовлення. Для ще швидшого шопінгу на нашому сайті в майбутньому ви можете створити акаунт у ході оформлення замовлення».

Із досвіду бренда автострахування Geico, акцент на простоті взаємодії з компанією може слугувати ефективним інструментом. У рекламній кампанії Geico 2004 року розхвалювали сайт, користування яким потребує мінімум зусиль. Зміст реклами такий: неандерталець на тлі сучасності і гасло — «Так просто, що впоралася б і печерна людина».

Слід розрізняти два виміри вартості — гроші і зусилля. Для оцінювання другого виміру важливою є кількість часу й зусиль, необхідних для отримання винагороди (товару).

Як засвідчують наведені приклади, визначення зусиль, необхідних для взаємодії з товаром, і максимальне обмеження таких зусиль — важливий інструмент оптимізації шляху клієнта до здійснення покупки. Крім того, виходить, що численні перешкоди на цьому шляху виникають у зоні взаємодії, якою ми забезпечуємо споживачів (у зазначених випадках — сайти і послідовність дій у процесі придбання товарів).

Цінність і вартість — поняття відносні

Погляньте на іл. 2.7. Як гадаєте, зображений круг великий чи маленький?

Іл. 2.7. Ми не можемо оцінити розміру круг без прикладів для порівняння

Відповідь: як подивитися. Цей приклад ілюструє головний принцип, за яким ми оцінюємо продукти і бренди. Свій висновок щодо цінності обраного продукту ми формуємо відносно інших наявних варіантів. Коли нам спекотно і хочеться пити, а поруч тільки пляшка теплої коли, ми дуже високо оцінюємо такий товар. Та коли маємо вибір між теплою колою і холодним пивом, цінність першої суттєво знижується. Якось The Economist розмістив на своєму сайті пропозицію про річну передплату (приклад наводить Ден Аріелі у своєму бестселері «Передбачувано ірраціональний» (Predictably Irrational, 2010)):

Тільки електронна версія: 59,00 доларів США

Тільки друкована версія: 125,00 доларів США

Друкована та електронна версії: 125,00 доларів США

Ми можемо не знати, чи є передплата тільки електронної версії за 59 доларів вигіднішою за передплату тільки друкованої — за 125 доларів. Однак відразу розуміємо, що опція з друкованою та електронною версією за 125 доларів — краща пропозиція, порівняно з передплатою тільки друкованої версії, що коштує стільки ж. Саме тому лише 16 % передплатників обрали електронну версію за 59 доларів — 84 % передплатили друковану та електронну версії видання. Не дивно, що ніхто не вибрав передплати на тільки друковану версію. Якщо є нікому не потрібна опція, виникає природне бажання вилучити її з пропозицій. Тож The Economist спробував обмежитися двома варіантами:

Тільки електронна версія: 59,00 доларів США

Друкована та електронна версії: 125,00 доларів США

Як же відреагували передплатники? Найменше цікава для споживачів версія стала найпопулярнішою, і навпаки: електронна версія, яку спершу обрали тільки 16 % передплатників, тепер сподобалася 68 %, тимчасом на друковану та електронну версії, які раніше замовили 84 % передплатників, звернули увагу лише 32 %.

Для The Economist це означало менше можливостей заробити на передплаті, порівняно з рівнем продажів на тлі трьох опцій. Наявність саме трьох, а не двох, опцій забезпечувала виданню зростання прибутку від продажу передплат 100 клієнтам із 8012 доларів до 11 444 доларів — тобто на 43 %. Як це пояснити? Опція з винятково друкованою версією була зайвою з погляду того, що її ніхто не замовляв, але на практиці відігравала важливу роль, впливаючи на сприйняття цінності — вартості: відносно проміжної опції (тільки друкована версія) друкована та електронна версії вкупі видавалися вигіднішою пропозицією.

Цей приклад ілюструє базовий і дуже важливий принцип роботи людського мозку: сприйняття цінності товару залежить від опцій для порівняння, представлених у певному ситуативному контексті. Звичайна зміна структури пропозицій суттєво вплинула на рішення споживачів щодо тільки електронної версії видання. Річ у тому, що цінність — відносне поняття. За цим принципом працюють ріелтери: показують клієнту будинок, дуже схожий на той, що клієнт нібито міг би купити, але дорожчий і трохи гірший. Тоді значно простіше буде продати будинок, на який клієнт потенційно налаштований. Численні експерименти засвідчують так звану «збалансовану довільність»: певну послідовність поведінки у зв’язку з визначенням базових цінностей — довільних за інших умов.

Відносність сприйняття цінності означає, що нам слід уважно стежити за пропозиціями конкурентів, адже купівельні рішення споживачів залежать від цінності наших товарів відносно конкурентних.

У таблиці (іл. 2.8) показані результати дослідження, яке провело агентство Mountainview. Перед вами три сценарії продажів пива Carling і Budweiser за ціною, відповідно, 1 і 2 фунти стерлінгів.

1. Сценарій із пропозиціями A і B: 67 % споживачів купують Budweiser за 2 фунти стерлінгів і 33 % — Carling.

Іл. 2.8. Конкурентне середовище визначає відносну цінність продукту

2. Сценарій із пропозиціями A, B і C: додано Tesco Value Lager за 30 пенні. Його ніхто не купує, але воно знижує цінність решти продукції цієї категорії на ринку: тепер 47 % купують Carling і 53 % — Budweiser.

3. Сценарій із пропозиціями A, B і D: додано французьке пиво преміум Kronenbourg, що обходиться в 4 фунти за пляшку. Тепер 10 % споживачів купують його, 90 % — Budweiser і вже ніхто не купує Carling.

Результати експерименту демонструють, як люди обирають товари з огляду на відносну, а не абсолютну цінність. Вибір здійснюють у межах порівнянь з аналогами, наявними на момент купівлі. Цікавий факт: якщо спитати у вас зараз, велика чи маленька акваріумна золота рибка, ви скажете — маленька. Чому цього разу відповідати простіше, ніж у випадку з кругом? Судження виникає відносно засвоєної раніше інформації. Ми порівнюємо золоту рибку з прототипними рибами і, з огляду на свій досвід (а точніше — збережені у пам’яті дані), сприймаємо її як маленьку, порівняно з прототипними видами, що постають в уяві. Тож навіть за браком безпосереднього контексту ми самі створюємо рамки для порівняння на основі досвіду і збереженої в пам’яті інформації, бо інакше не можемо сформувати враження. Наприклад, якщо ми запам’ятали, що роздрібна ціна нашого улюбленого іспанського вина становить 50 фунтів за пляшку, то за можливість придбати його по 30 фунтів ухопимося обома руками — просто тому, що це вигідна ціна у відносному вираженні. Однак, коли йдеться про ціни, споживачам часто бракує очікувань або чіткої інформації, тому створення конкретних рамок для порівняння може бути ще ефективнішим.

Розглянемо ще один приклад, аби добре розібратися в цій важливій темі. Nespresso вдається втримувати величезну преміальну націнку на свій продукт, що не можна пояснити винятково смаковими якостями. Реклама, інший досвід взаємодії з продуктом за рахунок оригінальної форми, кава для спеціальних капсульних кавомашин цього бренда та ексклюзивність — усе це зумовлює інакшість Nespresso. Однак ключовим аспектом успіху компанії, на який зазвичай не звертають уваги, є те, що Nespresso вдалося вилучити звичайну каву з орієнтирів споживачів для зіставлення цін. Як свідчать дослідження, за браком безпосередніх прикладів для порівняння люди схильні платити більше, бо не мають рамок. Таким чином, продаж кавових капсул через Nespresso Club не тільки наголошує на ексклюзивності бренда, а й дає можливість користати з браку аналогічних товарів для порівняння.

Як би вплинуло на споживачів рішення компанії розмістити капсули поруч із кавою на полицях супермаркетів? Попри те, що пропонують радше еспресо, ніж звичайну каву, покупці порівнювали б вартість продукції зі стандартними цінами на каву. Тож гадана вартість Nespresso виявилася б значно вищою за вартість без рамок. Ось що відбувається: автопілот споживачів, який звик до порівняння різних опцій, шукає аналоги для зіставлення — і знаходить знайомий досвід: готове еспресо, яке вони купують поза домом (наприклад, у кав’ярнях або точках продажу Starbucks). Порівняно з ціною такої кави, 25 пенні за одну капсулу Nespresso видається відносно дешевою пропозицією. Шалений успіх вуличної і капсульної кави на ринку з часом створить нові рамки для порівняння. Саме тому Рік Райнгарт, виконавчий директор Асоціації кави Америки (SCAA), вважає, що на ринку рамками для порівняння дедалі більше стають горнятка готової кави, ніж банки. Для американців віком до 40 років мірилом цін на каву є вартість порції готового напою, у той час як попередні покоління порівнювали ціни на банку кави у крамницях.

Для прийняття рішень людям потрібні порівняння. Цінність і вартість — відносні поняття.

Відносність гаданої вартості/цінності пов’язана з основними принципами сприйняття. Окремі нейрони сенсорних зон мозку мають одну спільну особливість: усі вони реагують тільки на відмінності і зміни. За браком відмінності або контрасту рецептори залишаються неактивними. Для ілюстрування цієї думки наведу цитату Ніка Чейтера, професора з біхевіоризму Ворвікської бізнес-школи:

Ми не маємо жодних абсолютних уявлень про цінність будь-якого об’єкта, послуги або досвіду навіть за наявності найдетальнішої інформації. Усе, що в нас є, — порівняння аналогів. Я порівнюю страву, яку зараз їм, із подібними стравами, а не з автомобілями чи автомобільними подорожами. Що й казати про прання.

Цей принцип суттєво впливає на обмірковування купівельних намірів. Намір здійснити покупку — один із найпоширеніших індикаторів у маркетингу. Ми часто запитуємо у споживачів про купівельні наміри, акцентуючи увагу на тому чи іншому продукті, концепції, рекламі або дизайні упакування, не порівнюючи їх із пропозиціями конкурентів або навіть використовуючи ціну як контекст. Професор Вікі Морвіц і її колеги з Нью-Йоркського університету з’ясували, що дослідження купівельних намірів шляхом опитувань може бути значно кращим інструментом прогнозування рівня продажів, якщо продукт оцінюють у конкурентному середовищі, що дає можливість визначити відносну цінність пропозиції. Крім того, наявність інформації про вартість тестованого продукту і конкурентної продукції покращує результати. Річ у тому, що без цього контексту неможливо інтуїтивно визначити цінність і вартість товару. Споживачі міркують і створюють власні — потенційно упереджені — рамки. Необхідність оцінити новий продукт можна порівняти з потребою визначити розмір золотої рибки, якщо ви ніколи не бачили риб іншого виду. Креативні дизайнерські ідеї або реклама часто зазнають краху на етапі тестування, бо за браком рамок для порівняння споживачі віддають перевагу знайомим або стандартним товарам.

Казуальний маркетинг

З огляду на відносність вартості і цінності, на них можна суттєво впливати за рахунок ситуативного контексту. Для спраглої людини відносна цінність коли значно вища, ніж для людини, яка не хоче пити. Загалом цінність продуктів і брендів для нас визначає ситуація. У психології поведінка — це взаємодія ситуативних та особистих факторів. З одного боку, люди мають особисті риси, потреби і характери, які впливають на цінності і вчинки. З іншого боку, усім відомо, що ситуації теж позначаються на поведінці людей (скажімо, спекотного і холодного дня у людей виникають різні потреби). У маркетинговій діяльності ми часто зосереджуємося на стабільних особистих факторах — ставленнях, потребах, судженнях, що не залежать від ситуації. Цю тенденцію пояснюють двома чинниками. По-перше, як маркетологам, нам бракує систематичного підходу для розуміння впливу зовнішнього світу, зокрема ситуативного контексту, на гадану цінність продукції. По-друге, як і більшість людей, ми не усвідомлюємо впливу ситуацій та оточення на нашу поведінку. Отож, ризик недооцінювання впливу контексту на прийняття рішень є доволі високим, адже контекст, як і рамки, залишається поза увагою — на неявному рівні. Оцінка поведінки споживачів радше із ситуативного, ніж з особистого погляду передбачає великий потенціал для розуміння вчинків покупців. Ідеться про додатковий модуль позиціонування бренда і цікавий плацдарм для інновацій. Тому не дивно, що провідні компанії, на зразок Kraft Foods або Nestlé, практикують казуальний маркетинг. Яким чином казуальний погляд на ринок може прислужитися маркетологам?

У рамках дослідження, яке провели для одного з клієнтів, ми аналізували ринок морозива. Бренд замовника посідав друге місце на ринку і використовував стандартні маркетингові підходи: бренд позиціонув себе на основі специфічних характеристик та особливостей продукції, а поведінку споживачів оцінювали відповідно до таких концептів, як спонтанна відомість бренда, лояльність клієнтів і сегментація за властивостями. Загалом, компанія зосереджувалася радше на споживачах, аніж на ситуаціях.

Подивимося, що змінилося завдяки фокусуванню на ситуативних факторах. Розглянемо перш за все концепт впізнаваності бренда. Цей показник зазвичай оцінюють за допомогою опитування: «Коли ви думаєте про морозиво, який бренд спадає вам на думку першим? другим?» Для відповіді на це запитання споживачам треба порпатися в пам’яті. За браком конкретного ситуативного контексту люди використовують прототип морозива, який засвоїли у зв’язку з цим запитанням. Та, як ми вже з’ясували, автопілот опрацьовує інформацію з оточення, в якому споживають продукти, тому асоціативна пам’ять людини об’єднує ситуації та конкретні випадки в мережу асоціативної пам’яті. Скажімо, колишні наркомани можуть відчути ломку, проїжджаючи повз місце, де купували наркотики, — ситуативний пусковий механізм активується винятково за спогадами. Алкоголіки часто у стані сп’яніння ховають пляшки з міцними напоями, а наступного дня не можуть згадати куди. Однак, хильнувши знову, раптом усе пригадують. Експерименти свідчать: коли людина завчає слова, пірнувши під воду, ця інформація найкраще пригадується саме під водою.

Контекст відіграє важливу роль не лише для сприйняття, а й для запам’ятовування сприйнятої інформації. Під час дослідження з морозивом ми отримали різні результати в контексті запитання «Який бренд морозива спадає вам на думку, коли ви хочете поласувати ним на Різдво?» та в контексті узагальненого запитання про перший бренд морозива, що спадає на думку. Ситуативні рамки суттєво впливають на пріоритетність брендів.

Той самий принцип стосується сфери уваги споживачів, улюбленого бренда і лояльності. Ми вже з’ясували, що кортикальний комфорт виникає тільки у зв’язку з улюбленим брендом, а не з брендом номер два або три. Недостатньо просто потрапити до сфери уваги, треба конче стати брендом номер один — точніше, брендом номер один за певних обставин. У прикладі з морозивом лідер на ринку користав із загальної спонтанної відомості бренда — і був номером один у сфері уваги споживачів. Однак бренд номер два на ринку лідирував за інших важливих обставин — як морозиво «на десерт» і морозиво-«забаганка». З огляду на можливість оцінити потенційний дохід за різних обставин, позиціонування бренда на основі таких обставин може слугувати ефективним інструментом для виявлення ніш із великим потенціалом для продажів, досі не заповнених іншим брендом. Такі ніші можуть обіцяти суттєве зростання.

Це дає змогу інакше поглянути і на лояльність. Споживачі можуть виявляти високий рівень лояльності за певних обставин і низький — за узагальнених умов. Тож ефективним засобом управління брендами може бути визначення обставин, за яких ми прагнемо лідирувати, тобто за яких наш бренд першим спадатиме споживачам на думку. Для брендів, що посідають друге або третє місце на ринку, такий підхід дає стимул і обіцяє плідніші результати, ніж намагання стати брендом номер один загалом шляхом конкуренції з наявним лідером на ринку без ситуативного контексту.

Акцент на казуальному маркетингу може посилити рівень проникнення бренда на ринок. Стандартний підхід до сегментації — формування сегментів на основі стабільних преференцій, потреб, демографічних факторів або життєвого циклу. Звісно, ці аспекти можуть пояснити поведінку людей у деяких категоріях. Але в категоріях, де продукт використовують за різних обставин (скажімо, морозиво) або не купують чи не використовують як особисту річ, котра може щось розповісти про господаря (скажімо, товари широкого вжитку), сегментація базується на споживачах, а не на обставинах. У таких категоріях складніше проаналізувати і пояснити купівельні рішення. Люди з дітьми в дорозі мають інші потреби стосовно морозива, ніж люди без дітей або пара в ресторані. Це стосується і молодих людей, і літніх. У таких випадках стає зрозуміло, що зараховувати певного споживача винятково до одного сегмента — надто обмежений підхід. Споживачі можуть належати до різних сегментів, з огляду на обставини.

Казуальний підхід доцільно використовувати в рамках виходу на нові ринки. Одна фармацевтична компанія вирішила розширити бізнес шляхом продажу нового препарату проти сезонної алергії на цвітіння. Терапія передбачала ін’єкції, що роблять пацієнтам протягом доволі тривалого часу для послаблення чутливості імунної системи до алергенів. Проте кожен лікар, який займається такою терапією, уже звик працювати з певним виробником. Лікарі опанували наявну терапевтичну схему, і серед доступних препаратів немає жодної різниці з погляду ефективності та ціни. Отже, гадана цінність переходу на препарати іншої компанії — дуже низька, а гадана вартість — висока, з огляду на необхідні зміни. Тому компанія зосередилася на специфічній особливості свого продукту: тривалість терапії суттєво коротша. Зазвичай це не має значення, бо лікування починають після сезону цвітіння і пацієнти не поспішають. Та є один нюанс: чимало людей звертаються до лікаря незадовго до початку сезону.

Таким пацієнтам переважно радять прийти наступного року, а от із новим препаратом лікар може почати терапію відразу. Відділ маркетингу зупинився на специфічному позиціонуванні продукту, аби наголосити на цій обставині, і домігся великих успіхів. Лікарям не доводилося цілком змінювати систему лікування (жодних жертв щодо лінії поведінки) — вони просто змогли допомагати іншим пацієнтам і отримувати додатковий прибуток. Ознайомившись із новою терапевтичною схемою, лікар і його команда прописували препарат навіть тим пацієнтам, які не конче потребували термінового лікування.

Акцент на ситуаціях і випадках, а не на індивідах, може також слугувати трампліном для інновацій. Розглянемо для прикладу бренд м’якого сиру Frubes (іл. 2.9).

Іл. 2.9. Успішність Frubes базується на високій доданій вартості та вдалому використанні специфічних умов взаємодії з продуктом

М’який сир вважають органічним та здоровим молочним продуктом. У яких випадках можна ефективно використовувати такі асоціації? Як варіант, дитячий ланч-бокс, наповнення якого здоровою їжею є важливим моментом. Мами прагнуть найкращого харчування для своїх дітей, і обід із дому дає їм змогу контролювати, що їдять діти у школі. У такому випадку м’який сир — чудовий вибір. Для бренда йдеться про потенційно високий прибуток за рахунок використання шкільного контексту з огляду на його поширеність. Однак слід враховувати поведінкові фактори як бар’єр для використання продукту: для споживання м’якого сиру з традиційної тари потрібна ложка, а якщо таку тару дорогою до школи випадково розчавити, ланч-бокс (а отже, і дитина) забрудниться. Frubes у тюбиках — чудове рішення за таких умов, бо дає змогу з’їдати сир без ложки, до того ж таке упакування доволі тривке й не загрожує протіканням. Люди й раніше позитивно сприймали м’який сир, але використання ситуативного контексту відкрило для бренда нові можливості вартістю не один мільйон фунтів.

Купівельні рішення визначає ситуативний контекст, який зумовлює гадану цінність і вартість продукту.

Окрім пристосування брендів до обставин, ми можемо використовувати такий підхід для аналізу процесу прийняття рішень як низки обставин. У такому разі наше завдання — визначити, як підвищити цінність і/або знизити вартість на різних етапах купівельного процесу. Вдалим прикладом може слугувати SMA — світовий лідер з виробництва інвертувальних підсилювачів потужності для панелей сонячних колекторів на дахах. Зазвичай бренд контактував із клієнтами (охочими встановити в себе панелі) тільки на завершальному етапі технічного планування та придбання товару. Проаналізувавши весь купівельний процес, SMA знайшла можливість підвищити цінність і знизити вартість товару для клієнтів. Компанія розробила додаток Solarchecker, який можна використовувати під час перемовин із власником будинку. Мешканець кладе смартфон на дах — і додаток вимірює та підраховує потенційний рівень продуктивності панелей. За наявності додаткової інформації майстри можуть відразу сказати власникові будинку, чи варто купувати сонячні панелі, а після визначення продуктивності за допомогою додатка — замовити потрібні інвертувальні підсилювачі безпосередньо в SMA. Додаток ніяк не покращує продукту, але підвищує його чисту вартість на користь SMA.

Що ми засвоїли із цього розділу?

• Нейрологія купівельних рішень зводиться до такої рівності: чиста вартість = задоволення – біль. Що вище значення чистої вартості, то вища ймовірність здійснення покупки.

• Для підвищення чистої вартості можна використати такі стратегічні ходи, причому одночасно:

1. Цінність (рівень задоволення)

a) усвідомлена цінність

б) неявна цінність

2. Вартість (біль)

a) усвідомлена вартість (фінансова)

б) неявна вартість (поведінкові фактори)

• Для прийняття рішень потрібні приклади для порівняння. Цінність і вартість — відносні поняття.

• З огляду на відносність вартості і цінності, на них можна суттєво впливати за рахунок ситуативного контексту.

Яке значення це має для нас, маркетологів?

• Необхідно подбати про збалансований агресивний та імідж-орієнтований маркетинг. Для максимізації чистої вартості продукту в одному засобі комунікації зі споживачем можна наголосити на цінності бренда або послуги та на привабливій ціновій пропозиції.

• Неявний рівень вартості дає нам змогу максимально підвищити чисту вартість продукту, не знижуючи при цьому фактичної ціни.

• Обмеження поведінкових факторів може слугувати ефективним інструментом підвищення чистої вартості, а отже, й забезпечення конкурентної переваги.

• Казуальний маркетинг — додатковий погляд на поведінку споживачів. Він забезпечує нас трампліном до інновацій і відчиняє стратегічні вікна можливостей.

3. Зламуємо код інтерфейсу

Як автопілот сприймає точки дотику

Сприйняття — це двері, крізь які маркетингові ходи потрапляють у голови споживачів. Сприйняття сигналів, що їх утворює інтерфейс між брендом і споживачем, — перший бар’єр на шляху впровадження будь-якої промо-акції, продукту, упакування, сайту або телереклами. Тому схема Канемана з процесу прийняття рішень поєднує такий важливий інтерфейс із зовнішнім світом. У цьому розділі ми розглянемо, як працює сприйняття і як ми можемо використати ключові ідеї в цьому напрямку для оптимізації маркетингової діяльності.

Ефект сприйняття

Розглянемо приклад для ілюстрації потужного впливу на наші рішення. Подивіться на іл. 3.1 і скажіть: яка з трьох жінок найбільше приваблює чоловіків? Чому так?

Близько 70 % респондентів чоловічої статі обрали варіант B (незалежно від послідовності подання зображень). Який фактор відіграє вирішальну роль? Чим відрізняються фотографії? Усе пояснюють пропорційністю об’ємів стегон і талії. У всьому світі взірцевим вважають співвідношення 0,67. Що далі жіноче тіло від цього ідеалу, то менш привабливим видається воно чоловікам (A — 0,8; C — 0,9). Результати дослідження свідчать про вміння системи сприйняття фіксувати найнезначніші відмінності й приймати відповідні рішення. Тож навіть на абсолютно автоматичному рівні цінність товару визначається за рахунок цілком неявних сигналів.

Наступний приклад ілюструє, яке значення для маркетингу має такий безпосередній зв’язок між сприйняттям та оцінюванням. Погляньте на форми двох пляшок на іл. 3.2. У яку з них можна налити більше рідини?

Переважно люди гадають, що пляшка A має більший об’єм, однак насправді місткість пляшок однакова. У чому ж річ? Прія Раґубір, професор маркетингу Нью-Йоркського університету, вирішила з’ясувати, яка особливість або елемент тари визначає сприйняття її об’єму, а отже, й виправдовує вартість продукту. Виявилося, споживачі використовують висоту тари як основний орієнтир, а високі упакування, що асоціюються з більшим об’ємом, забезпечують вищий рівень продажів та активніше споживання. Таким чином, вертикально видовжені тари — безпрограшний варіант для бренд-менеджерів: товари в таких упаковках не тільки охочіше купують, а й споживають швидше. Чому ж висота, а не глибина чи ширина? Розглянемо іл. 3.3.

Іл. 3.1. Яка з трьох жінок найбільше приваблює чоловіків?

Джерело: Shutterstock.com

Іл. 3.2. Об’єм якої пляшки більший?

Іл. 3.3. Насправді ці дві лінії однакові завдовжки, хоч як би ми їх не сприймали

Коли ми порівнюємо дві лінії, вертикальна видається таки довшою, ніж горизонтальна. Та насправді це не так — лінії однакової довжини. Чому ж вони сприймаються інакше? Річ у тому, що ми не сприймаємо світ у співвідношенні 1 : 1. Ми бачимо об’єктивний сигнал, пов’язаний із досвідом, збереженим у нашій пам’яті, та очікуваннями, що ґрунтуються на таких спогадах. У чому ж причина сприйняття вертикально видовжених упакувань як тари більшої місткості? Мимовільно ми засвоїли, що вищі об’єкти — зазвичай більші (наприклад, слон у порівнянні з мишею), і проектуємо цей емпіричний досвід на оцінку об’єму, гадаючи, що у вищих упакуваннях міститься більше продукту. Ось чому у випадку, показаному на малюнку, вища пляшка A сприймається як тара більшого об’єму, хоча насправді пляшки мають однакову місткість. Якщо споживачі трохи поміркують, вони можуть згадати про глибину тари, але в автоматичному режимі прийняття рішень керуються емпіричним досвідом.

Висновок для маркетологів: зменшуючи об’єм продукції в упакуванні і при цьому зберігаючи ціну на товар, слід враховувати особливості сприйняття місткості.

Усвідомлення безпосереднього зв’язку між сприйняттям і поведінкою дає змогу впливати на рівень продажів.

Озброївшись правилами та механізмами, які визначають межі сприйняття, маркетологи мають можливість оптимально розробляти інтерфейси відповідно до таких принципів. Якби довелося обирати між тарами, зображеними на малюнку, вища пляшка була б інструментом збільшення гаданого об’єму, а отже, й підвищення гаданої цінності товару.

Очі — не фотокамера

Є таке прислів’я: «Бачити — означає вірити». Але зазвичай ми навіть не замислюємося про значення сприйняття і його функціонування. Чому так? Нам вдається безпечно пересуватися серед дорожнього руху, то нащо перейматися? Ми не прокидаємося вранці з думкою: «Треба сьогодні звернути увагу на сприйняття». А от для маркетологів сприйняття має неоціненне значення, адже йдеться про відправний пункт для впливу на купівельні рішення. Як звичайні люди, ми, маркетологи, вважаємо сприйняття природним та очевидним фактором, тому схильні припускати, що всі наші послання до споживачів вони сприймають саме так, як ми собі замислили. Приклад із пляшками, на сприйняття об’єму яких впливає висота, засвідчив, що мозок споживачів — не пасивний, а активний учасник процесу сприйняття.

Сприйняття — активний процес: наш мозок одразу ж конструює те, що ми сприймаємо.

У нижче наведеній вправі ви побачите, що наш мозок активно конструює те, що ми суб’єктивно сприймаємо. На іл. 3.4 зображено зірку ліворуч і жирну точку праворуч. Закрийте ліве око і подивіться на зірку правим. Не розплющуючи лівого ока, повільно нахиліться нижче до книжки. У певний момент точка праворуч зникне з поля зору (якщо нахилитися ще нижче, з’явиться знову).

Річ у тому, що ваш мозок заповнює прогалину, де має бути точка. У цьому випадку — на сірому тлі. Якщо ваше око не зафіксувало чорної точки, як йому вдалося сфокусуватися на сірому тлі? Насправді фокусування не було — мозок уявив тло.

Іл. 3.4. Ілюзія зникнення точки

Іл. 3.5. Ліворуч зображено те, що, як нам здається, ми бачимо, праворуч — те, що насправді сприймає наш зір

Якби тло було іншого кольору — скажімо, зеленого, — ваш мозок так само «домалював» би «неповну» картинку за допомогою зеленого.

Яким чином наш мозок керує процесом сприйняття світу? Почнемо з першого запитання: яку «картинку» надсилають очі до ділянок мозку, що відповідають за візуальне сприйняття (цікаво, що такі ділянки розташовані із заднього боку мозку, попри те, що очі містяться з переднього)? На іл. 3.5 показано, що відбувається. Ліворуч ви бачите зображення вулиці так, як ми суб’єктивно його сприймаємо. Ми бачимо все у високій роздільній здатності і повній колірній гамі. Це наш суб’єктивний погляд на світ: здається, ніби в очах у нас вмонтовані фотокамери. Одначе реальність кардинально інша.

Праворуч зображена об’єктивна картина, яку сприймає мозок. Ми бачимо тільки маленьку кольорову частинку в чіткому фокусі, а решта зображення дедалі більше розпливається і втрачає колір ближче до периферії поля нашого зору. Об’єктивну картинку продукує маленький сенсор високої роздільної здатності (так звана центральна ямка), а також периферійне сприйняття низької роздільної здатності. Сенсор високої роздільної здатності охоплює тільки частину загальної картини — завбільшки з ніготь великого пальця. Решта — розмите зображення. Що це означає для маркетологів?

Периферійне сприйняття — ключ до максимізації ефективності маркетингової діяльності: за його допомогою мозок сканує оточення, вирішуючи, на чому сфокусуватися. Ми хочемо, щоби покупці в супермаркетах виявляли периферійним сприйняттям наш бренд раніше, ніж бренди конкурентів. Тож, якщо прагнемо, щоби споживачі зосередили всю увагу на наших продуктах, треба використовувати неявні сигнали для унікального меседжу про бренд і його цінність. У рекламі це означає: якщо ми зможемо розповісти про бренд і його цінність, пробившись крізь «розмитий» периферійний зір споживача, наша робота буде значно ефективнішою. Адже реклама діятиме навіть тоді, коли споживач зосереджується на чомусь іншому — скажімо, на керуванні автомобілем (у випадку зовнішньої реклами) або на редакційному змісті (у випадку реклами у пресі та онлайн-виданнях). Наша реклама не тільки працюватиме як ефективна комунікація, а й підвищить імовірність того, що покупці справді звернуть на неї увагу.

Погляньмо на полицю супермаркету крізь об’єктив авто­пілота (іл. 3.6). Продукти мають розмитий вигляд. Написи неможливо прочитати — отже, вербальні меседжі до нього не доходять. Автопілот шукає та впізнає продукт або його переваги, послуговуючись такими підказками, як кольори, форма і розмір упакувань.

Сприйняття базується тільки на розмитій картинці, яку надсилає периферійний зір, і доповнюється маленькою частинкою високої роздільної здатності.

Вправа з поглядом на рекламу, дизайн упакування, полиці магазинів або сторінки сайтів у розмитому вигляді дуже корисна і часто може багато розповісти. Маркетологам слід запитати себе, що саме споживачі сприймають у такому «розмитому режимі». Чи виринає бренд? Наскільки він інакший? Які взагалі елементи сприймають потенційні покупці? Чи сприймають незначну зміну у фірмовому знаку? Чи має для них упакування інший вигляд після оновлення? Чи помітно, що щось змінилося? На ці запитання можна відповісти, спираючись на експертну оцінку, але можна використати й емпіричні методи тестування. Ми можемо визначити різні ступені розмитості і перевірити, наскільки учасники експерименту впізнають категорію продукту, бренд та ключову ідею в якомога швидшому режимі. Якщо додати рекламу або упакування конкурентів, можна вибудувати схему, що ілюструє, який вигляд мають наші рішення у порівнянні з галузевим стандартом.

Іл. 3.6. Ось так споживачі бачать полиці супермаркетів периферійним зором

Експеримент, у межах якого застосували такий метод у друкованій рекламі, показав, що рекламі Garnier і Dove найкраще вдається передати послання про продукти і бренди, навіть у найбільш розмитому режимі. Їхні високоефективні рекламні ходи змогли зацікавити споживачів своїми продуктами і брендами менш як за 100 мілісекунд, тобто одну десяту секунди. Ідеться про чверть часу, необхідного, щоби кліпнути очима. Для Garnier і Dove це означає очевидні переваги, адже, як показують дослідження, середній період уваги до друкованої реклами в популярному журналі становить менш ніж дві секунди.

Найпоширеніші перезапускання брендів (так звані релон­чі) — тактичні заходи, що передбачають тільки незначні зміни в упакуванні. Можливо, аромат продукту отримав нову назву чи додали нову функцію. Якщо новини про такі зміни не сприймаються в «розмитому режимі», особливого зростання рівня продажів сподіватися не варто. Сенс перезапускання може зводитися до створення в підприємця враження, що ми досі інвестуємо в бренд, але на сприйняття продукту споживачами це навряд чи якось вплине. Нижченаведений приклад з антисептичними серветками Dettol і Tesco (іл. 3.7) доводить, що для периферійного зору упакування двох брендів дуже схожі. Це може зіграти на руку приватній торговій марці, та аж ніяк не брендовому продукту.

Іл. 3.7. Щоб автопілот звернув увагу на упакування, периферійний зір має сприймати його як інакше (оригінальне)

Форма упакувань невиразна, переважають білий, синій і зелений кольори. На обох зображено звивистий блакитний елемент. Назви брендів — нечитабельні. Чітким сигналом є кругла форма і колірна гама логотипа Dettol. Ефективний рівень упізнаваності бренда Dettol може базуватися тільки на таких виразних сигналах. Отже, напрошується висновок, що в комунікації зі споживачем — через телерекламу чи полиці супермаркетів — упакування товарів повинні містити виразні сигнали для вибудовування потужного асоціативного зв’язку між такими сигналами, брендом і його посланням. Без такого зв’язку впізнаваність бренда і продукту опиниться під загрозою. Понад те: за браком сприйняття відчутної різниці між упакуванням приватної торгової марки і брендового товару гадана цінність брендової продукції знижується, позбавляючи бренд будь-яких потенційних переваг.

Для ефективності й виразності маркетингових комунікацій необхідно враховувати особливості сприйняття через автопілот: продуктивні послання бренда має фіксувати навіть «розмите» периферійне бачення споживача.

Поміркуйте

Погляньте на ваші упакування й рекламу в розмитому вигляді? Що сприймає зір? Якою є ваша комунікація зі споживачем? Які елементи виразні та впізнавані: бренд, категорія, продукт, меседж?

Що таке впізнаваність?

Ми хочемо, щоби споживачі знаходили наш продукт, сприймали наше послання та впізнавали наш бренд і його переваги. Та як цього досягти, коли людське сприйняття базується на розмитій картинці периферійного зору, що доповнюється лише маленьким елементом високої роздільної здатності? Для того щоби мозок міг визначитись із цінністю продукту, йому треба спершу знайти відповідь на запитання «що це?». Що б це не було — келих вина, автомобіль, людина чи продукт, — ми не здатні сформувати судження, якщо не впізнаємо їх. Упізнавання продуктів, та загалом будь-яких об’єктів, — процес швидкий (буквально не встигнеш і оком змигнути), автоматичний, і усвідомлений доступ до нього закритий. Ми просто впізнаємо — та й по всьому. То як мозок упізнає бренди, продукти і меседжі?

Повернімося до візуального розпізнавання образів для ілюстрації базового механізму (подібні принципи діють і для решти органів чуття, але зір — найважливіша функція, бо постачає автопілоту 90 % інформації з тих 11 млн бітів, які він опрацьовує за секунду). Ми вже з’ясували, що очі — не фотокамера і до мозку не доходять картинки. Отже, сприйняття не може ґрунтуватися на картинках. На іл. 3.8 показано, що відбувається насправді.

Почнемо з того, що для мозку продукти — це лише лінії, обрамлення, кути, вигини, кольори або рухи. Мозок розбирає продукт на окремі компоненти, які поступово об’єднуються в цілісний або загальний образ. Інакше кажучи: неявне та усвідомлене сприйняття продуктів — це конструкція, що вибудовується в голові людини. Наша свідомість може бачити автомобіль, але для мозку автомобіль спершу був сукупністю ліній, рамок, кутів, вигинів і кольорів — не більше.

Іл. 3.8. Те, що ми сприймаємо на усвідомленому рівні, формується завдяки активному процесу конструювання на різних рівнях опрацювання інформації в мозку

Не здатний бачити картинок людський мозок, вочевидь, і не зберігає їх. У голові людини не знайдеш бібліотеки картинок. Це зумовлює гнучкість мозку. Людина впізнає в автомобілі автомобіль, навіть якщо ніколи не бачила жодної моделі або побачила її в незвичному кольорі. Зрештою, нам потрібно просто впізнати що це. Для цього не знадобиться зберігати інформацію про кожнісіньку деталь, адже то було б страшенно неефективно і потребувало б величезної місткості мозку. Якщо ми впізнаємо об’єкти винятково на основі попередньо збережених картинок, то всі ми мали б бачити однаковісінькі об’єкти раніше. Кожна лінія, кожний кут, кожний колір мали б бути такими, які ми колись бачили. Незначне відхилення — скажімо, інший колір — унеможливило б упізнавання, адже про ідентичність у такому разі не йдеться. На щастя, усе інакше. Ми впізнаємо в нових моделях автомобілі і в перехожих — давніх друзів, яких не бачили багато років і які змінилися ззовні (більше зморщок, менше волосся або сивина). Гнучка здатність мозку до впізнавання поширюється і на продукти та бренди, як показано на іл. 3.9.

Що це за бренд? Ми відразу впізнаємо Coca-Cola, попри те, що ніколи раніше не бачили саме цієї картинки і що компанія суттєво змінила логотип. Яким чином працює таке впізнавання бренда? Наш мозок функціонує як ефективний і водночас гнучкий інструмент. Саме тому процес впізнавання не базується на жодному з 11 млн бітів інформації, доправленої до нього органами чуття.

Іл. 3.9. Ми одразу впізнаємо бренд, попри неточності зображення

Упізнавання ґрунтується на сигналах найважливішого діагностичного значення. Наприклад, головною характеристикою стільця є наявність чотирьох ніжок і спинки. Якщо немає спинки, стілець стає табуретом. Саме завдяки цьому принципу (впізнаванню основних характеристик або рис найважливішого діагностичного значення) ми впізнаємо друзів, яких не бачили протягом тривалого часу, попри інший одяг або нову зачіску. Загальна картина може суттєво змінюватися, але, за наявності діагностичних параметрів, ми її впізнаємо.

Яскравим прикладом слугують карикатури: попри численні зміни прототипа, основні риси, тобто домінантні діагностичні параметри, зберігаються (скажімо, зачіска, зуби і ніс Марґарет Тетчер), тому ми без проб­лем впізнаємо зображену людину.

Люди не зберігають у пам’яті картинок: здатність до впізнавання пов’язана із сигналами великого діагностичного значення.

Нам, маркетологам, це, з одного боку, дає більше свободи, а з іншого, змушує бути обережними зі змінами. Якщо ми розширюємо ексклюзивну лінію продукції, яку хочемо бачити преміальнішою, у нас можуть виникнути ідеї щодо нового забарвлення логотипа — замість синього золотий або срібний. Якщо ми припускаємо, що споживачі зберігають у пам’яті повні картинки і використовують їх для впізнавання бренда, така стратегія приречена на невдачу. Однак, враховуючи щойно розглянуті принципи процесу впізнавання мозком продуктів і брендів, ми можемо почати обговорювати цю тему систематичніше. Якщо колір не має великого діагностичного значення для нашого бренда, споживачі надалі впізнаватимуть його, попри зміну забарвлення логотипа. Та, якщо колір відіграє важливу роль у процесі впізнавання, як у випадку з Coca-Cola, змінювати його не варто. У той час як адаптація логотипа до нової стратегії може бути проблематичною з огляду на внутрішні фактори (наприклад, для когось це буде сигналом до перегляду корпоративної ідентичності), принцип діагностичних параметрів — справді продуктивний інструмент для прийняття рішення, чи варто змінювати певний сигнал (візуальний ефект, форма упакування або колір тла), чи краще обійтися без змін.

Перш ніж щось змінювати, важливо визначитися з діагностичними параметрами — тоді ми маємо певну свободу для впровадження змін. Головне, будь-що уникати одночасної зміни кількох діагностичних параметрів.

Розібравшись з усіма вищезгаданими принципами, розглянемо приклад релончу Tropicana — бренда апельсинових соків (іл. 3.10). Перезапуск компанії привернув неабияку увагу спеціалізованих маркетингових видань. Річ у тому, що упакування, запуск якого супроводжували рекламною кампанією вартістю кілька мільйонів, завдало Tropicana збитків на 30 млн євро протягом усього двох місяців. Звісно ж, нову упаковку негайно вилучили з продажу.

Іл. 3.10. У рамках релончу Tropicana змінила кілька діагностичних параметрів, що мали ключове значення для впізнаваності бренда

Апельсиновий сік анітрохи не змінився і смакував так само добре, як і раніше. Не змінилася й назва бренда та його ключові меседжі. Крім того, нове упакування, без сумніву, має сучасніший вигляд (підтверджено ринковим дослідженням) і краще пасує до столу за сніданком. Однак щодо впізнаваності, параметри упакування суттєво змінилися: апельсин, проштрикнутий соломинкою, замінено склянкою, змінено шрифт і розташування всіх основних елементів. Апельсин і форма логотипа колишнього упакування мають велике діагностичне значення для впізнаваності бренда і продукту. На тлі змін автоматичне розпізнавання, особливо за умов низької роздільної здатності (яку забезпечує периферійний зір), практично неможливе.

Отже, відомості про діагностичне значення сигналів та елементів бренда відіграють важливу роль під час планування перезапуску або зміни дизайну упакування. Та як з’ясувати такі відомості? Що зумовлює діагностичне значення сигналу? Розглянемо приклад: на іл. 3.11 показані товари різних категорій. Як виокремлюються серед них низькокалорійні продукти?

Іл. 3.11. Один із діагностичних параметрів низькокалорійних продуктів — блакитний колір

Ми можемо легко відповісти на це запитання. Що ж у такому разі визначає низькокалорійний продукт? Який параметр має найбільше діагностичне значення? Відповідь ґрунтується на порівнянні всіх низькокалорійних продуктів і виявленні спільної характеристики. Чи мають усі вони однакові кути, кольори, форми тощо? У нашому випадку відповідь очевидна: упакування усіх низькокалорійних продуктів оформлено в блакитній гамі. Саме такий принцип і використовує наш мозок, визначаючи основні діагностичні параметри в умовах величезного надлишку інформації. З огляду на засвоєну в процесі асоціативного навчання інформацію та принцип «нейрони, які збуджуються разом, зв’язуються теж разом», ми доходимо висновку щодо вірогідної низькокалорійності продуктів у блакитних упакуваннях.

Отримуючи візуальну картинку від рецепторів, мозок узгоджує її з будь-якими збереженими в асоціативній пам’яті даними. Щойно належний зв’язок зі збереженими діагностичними параметрами знайдено — впізнавання відбулося. Цей процес абсолютно неявний і триває протягом мілісекунд. Причина такої швидкості в тому, що для впізнавання наш мозок не потребує деталей, натомість він зосереджується на ключових елементах і попередньо збережених діагностичних параметрах. Якби людям доводилося аналізувати кожну дрібничку, йшлося б про надзвичайно непродуктивний процес. Маркетологи здатні оцінити діагностичну цінність кожного з параметрів свого бренда. Для цього можна, наприклад, змінити певні елементи дизайну і протестувати рівень впізнаваності. За браком основних діагностичних параметрів рівень впізнаваності знижується. Ще один варіант — визначити ключові діагностичні параметри у своїй категорії. Вибірково знімаючи товари певних брендів із типової полиці супермаркету і пропонуючи учасникам експерименту якомога швидше назвати категорію, ми можемо визначити, які бренди мають найбільше діагностичне значення у такій категорії.

Способів визначення діагностичних параметрів безліч, але, щоб отримати результати на рівні автопілота, необхідно подбати про якомога швидші й автоматичніші відповіді учасників досліджень — для уникнення участі пілота.

Контекстуальні підказки — ще один фактор упізнаваності

Із принципом «блакитний колір = низькокалорійний продукт», здається, усе зрозуміло. І все ж таки чогось бракує. А що як ми побачимо блакитну машину? сорочку? взуття такого кольору? Навряд чи ми припускатимемо, що це низькокалорійні продукти, чи не так? Крім діагностичних параметрів, для ефективного розпізнавання потрібен іще один крок. Уявіть собі випадкову зустріч із бізнес-партнером, з яким ви працювали протягом десяти років, скажімо, в сауні чи ще в якомусь місці, де раніше ви ніколи не бачилися. Ви не відразу впізнаєте його і згадаєте, звідки вам знайоме обличчя. Річ у тому, що впізнавання тісно пов’язане з контекстом. Спробуйте уявити троянду, футбол або будинок. Складно зробити це без додавання загального тла та/або інших об’єктів. Наш досвід взаємодії з візуальним світом підказує, які ще об’єкти може містити така картина, а також якою має бути їхня просторова конфігурація. Побачивши кермо в автомобілі, людина відразу здогадується, де може бути програвач, попільничка і дзеркала. Передбачувані властивості нашого оточення допомагають розпізнавати об’єкти. Наприклад, розпізнання чиєїсь руки суттєво обмежує можливі інтерпретації про об’єкт на зап’ястку людини — годинник або браслет (навряд чи це буде ремінь або шина). Отже, використання контексту — ефективний засіб у процесі розпізнавання.

Нейробіолог із Массачусетського технологічного інституту Моше Бар і його колеги виявили в людському мозку два функціональні напрями, які уможливлюють розпізнавання. У цьому процесі завжди задіяні обидва напрями: один відповідає за зосередження на об’єкті, який сприймають органи зору, а інший — за паралельне опрацювання інформації про контекст. На іл. 3.12 показано, яку роль відіграє контекст у процесі розпізнавання об’єкта мозком. Фен на зображенні ліворуч і дриль праворуч — візуально ідентичні об’єкти: в обох випадках контекстуальна інформація дає змогу уникнути дво­значних інтерпретацій. Таким чином, контекст так само важливий для впізнаваності об’єкта, як діагностичні параметри.

Іл. 3.12. Контекст підказує, щó саме перед нами — фен (зображення ліворуч) чи дриль (зображення праворуч)

Саме тому ми часто не впізнаємо знайомого, зустрівши його за незвичних обставин: наша пам’ять зберігає інформацію не тільки про визначальні риси такої людини, а й про контекст, у якому ми зазвичай взаємодіємо. Саме тому ми з легкістю відповіли на запитання про низькокалорійні продукти: усі представлені на зображенні об’єкти були харчовими продуктами, а в цій категорії низькокалорійні товари асоціюються з блакитним кольором (діагностичний параметр).

Таким чином, розпізнавання залежить від об’єкта і контексту, в якому фігурує об’єкт. Це дає нам можливість використовувати контекст для впливу на ментальну «шухляду», до якої споживачі кладуть наш продукт. Компанія Unilever відзначила суттєве зростання продажів своїх м’ясних закусок Peperami після зміни розташування продукту в точках продажу. Раніше, у 1980-х, компанія намагалася заробити капітал на стійкості продукту до впливу зовнішнього середовища — закуски не треба класти до холодильника і можна зберігати поруч із, наприклад, чипсами. Однак споживачі не сподівалися, що м’ясний продукт зберігатимуть деінде, крім морозилки, і це позначалося на рівні продажів. Враховуючи тодішнє розташування Peperami на полицях супермаркетів, асоціювання закуски з м’ясним продуктом було дуже низьким. Коли продукт перемістили до інших заморожених товарів, він почав значно краще продаватися.

Для розпізнавання брендів і продуктів автопілот використовує діагностичні параметри та контекст.

Залежність упізнаваності від контексту означає, що не треба втискати на упакуванні багато інформації, адже для розпізнавання призначення товару можна використати оточення, в якому його продають. Ця залежність також пояснює, чому люди часто згадують елементи реклами, якої не бачать у момент взаємодії з товаром. Приклад: зубна паста, яку протягом багатьох років рекламує літній чоловік. Після заміни героя на молоду жінку більш як половина респондентів казали, що в кадрі — літній чоловік, попри абсолютну несхожість героїв.

Насправді ж респонденти бачили рекламу, в якій грала жінка. Так трапилося через те, що бренд сприймається в межах контексту, в якому представлений. Герой багаторічної реклами потрапив до нейронної мережі кожного респондента — й активувався під час кожного впізнавання бренда. Інші деталі реклами затьмарювало сподівання побачити немолодого чоловіка.

Концепти — і що за ними стоїть

Міжнародна пивна компанія Anheuser-Busch InBev торгує зокрема німецьким брендом пива Hasseröder (див. іл. 3.13). Компанія нещодавно вклала 30 млн євро в оновлення півлітрової пляшки. Змінили форму пляшкової шийки: замість круглого перетину — шестикутна форма. Вміст пляшки не змінився — пиво те саме.

Іл. 3.13. Німецький бренд Hasseröder змінив форму шийки пивної пляшки

Зміна пляшкової шийки мала вплинути на гадану цінність продукту для підвищення рівня продажів. Але чому пляшкова шийка з круглим перетином має зумовлювати іншу гадану цінність? Розглянутого вище аспекту «що це?» недостатньо для відповіді на запитання, адже йдеться про той самий бренд, логотип і продукт. Аби розібратися у впливі змін на гадану цінність, а отже, й на рівень продажів, проаналізуємо цікаве дослідження Крістофа Коха з Каліфорнійського технологічного інституту. Кох і його дослідницька група залучили хворих на епілепсію пацієнтів до участі в незвичайному експерименті. У мозок пацієнтів імплантували електроди для локалізації епілептичного центру. Дослідники показували учасникам фотографії знаменитостей — від Барта Сімпсона до Білла Ґейтса й Геллі Беррі. Яким же був результат? На кожну знаменитість реагував різний набір нейронів. Найцікавіше, що «нейрони Геллі Беррі» активувалися незалежно від ракурсу (лівий чи правий), наявності аксесуарів (капелюх чи сонячні окуляри), виразу обличчя (усміхнена чи ні), наявності костюма Жінки-Кішки, — ба навіть саме лиш ім’я «Геллі Беррі» спричиняло нейронну реакцію. Причому щоразу активувалися одні й ті самі нейрони. Що це означає? Мозку байдуже, яким чином бренд «Геллі Беррі» зашифровано (як зображення чи як текст) — нейрони реагують на будь-який упізнаваний символ, що означає «Геллі Беррі». Людський мозок не тільки відповідає на запитання «що це?», а й розшифровує сигнал. Ось чому ми впізнаємо бренд O2, побачивши бульбашки і блакитне тло. Отож, друге найважливіше запитання, яке ставить мозок, сприймаючи сигнал, — «що це означає?». Варто детальніше зупинитися на цьому визначальному другому етапі розшифрування брендів і продуктів.

Змоделюйте собі ситуацію: колега з роботи запросила вас на день народження, і ви даруєте їй букет троянд. Навіть уявляти таке якось незручно. Чому так? Троянда — гарна квітка з приємним ароматом… Троянди насправді нічим не кращі за соняшники, але реакція іменинниці (та й усіх свідків привітання) на такий букет буде зовсім іншою. Дарування троянд замість соняшників змушує всіх ніяковіти через значення цих квітів у такому контексті. Троянди символізують романтику і кохання — принаймні в нашій культурі. Соняшники натомість — символ щастя (іл. 3.14). Ці квіти мають різні значення, що й визначає гадану цінність у певному контексті. Якщо ваша колега у вас закохана, гадана цінність подарунка буде дуже високою, та якщо вона у щасливому шлюбі, троянди можуть спричинити щонайменше багато незручностей.

У стародавні часи чоловіки через бійки змагалися за роль альфа-самця — лідера племені. Тепер відбувається те саме, але у вишуканіший і не такий травматичний спосіб. Умовними символами ієрархії в компаніях є відстань від особистого паркомісця до вхідних дверей, розмір робочого столу або кабінету, місце боса в мітинг-румі або те, хто найчастіше виступає під час засідань. Ми можемо освідчитися в коханні не тільки словами, а й таким подарунком, як троянди чи перстень із діамантом. Ми готуємо суп для хворого, а каву — для бесіди з приятелем. Тільки люди вміють інтуїтивно розуміти, що холодний відтінок синього символізує здобутки, а теплий — догляд і турботу.

Іл. 3.14. Різні квіти активують різні ментальні концепти. У нашій культурі соняшники символізують щастя, а троянди — романтичне кохання

Таке розпізнавання — унікальна людська здібність. Ми маємо багато спільного з тваринами щодо емоцій, цікавості до оточення й соціальної поведінки, проте вміння абстрактно інтерпретувати сигнали і формувати відповідні ментальні концепти — винятково людське. У дослідженні, яке опублікував журнал Annual Review of Psychology, відомий економіст-біхевіорист Ден Аріелі називає це вміння «концептуальним споживанням»:

Наші доісторичні пращури витрачали більшу частину денного періоду неспання на добування і споживання їжі — інстинкт, реалізація якого давала очевидні результати. Нині цей інстинкт не слабший, але мільярди людей задовольняють його за лічені хвилини, забігаючи до найближчого супермаркету і розігріваючи готову їжу в мікрохвильовій печі. Задовольнивши фізіологічні потреби й маючи вдосталь часу, ми дедалі частіше знаходимо психологічне звільнення від прадавнього рефлексу в пошуку і споживанні концептів.

Сигнали, які надсилають маркетологи, — від кольорів і форм до логотипів брендів — розшифровуються як ментальні концепти на основі засвоєних асоціацій, збережених у пам’яті. Гадана цінність об’єкта визначається за рахунок ментальних концептів, що виникають у результаті взаємодії з брендом і продуктом. Купівельні рішення залежать від ментальних концептів, а не від сигналів.

У мозку відбувається такий процес: після розпізнавання об’єкта інформація інтерпретується як ментальний концепт, а тоді їй приписується додаткове значення. Ми бачимо троянду, впізнаємо її — й асоціативна пам’ять активує засвоєну прототипну інформацію щодо троянд (скажімо, типові випадки, в яких з’являються троянди). Завдяки цьому процесу ми надаємо значення об’єктам. Спортивний кросовер біля під’їзду лише частково свідчить про потребу в транспортному засобі: соціальний статус є основним засвоєним концептом. Численні дослідження дали змогу виокремити варіанти впливу таких концептів на купівельні або споживацькі звички людей, що виходить за межі фактичного продукту. Схематично це має такий вигляд: фізичний об’єкт X перетворюється на ментальний концепт Y (наприклад, букет троянд — на концепт кохання, або кросовер — на концепт статусності). Цю трансформацію «X дорівнює Y» називають розкодовуванням (кросовер = статусність). Візуальні елементи — форма, колір, логотип або шрифт — сприймаються не тільки з погляду фактичних або технічних параметрів, а й з погляду ментальних концептів, що активуються у процесі.

Наприклад, логотипи округлої форми зазвичай вважають гармонійнішими і менш агресивними, порівняно з логотипами з гострими краями. Крім того, дослідження засвідчили залежність між відносною висотою продукту і його гаданими позиціями на ринку. Цей феномен можна пояснити, спираючись на емпіричні знання: висота (зріст, висока позиція) асоціюється зі зверхністю (візуальна зверхність над нижчими продуктами) або владою (об’єктами простіше маніпулювати зверху). Знаючи з повсякденного досвіду про зв’язок між вертикальною комунікацією і такими поняттями, як домінування, гонор або зверхність, ми відчуваємо, що варіації відносної висоти впливають на сприйняття репрезентації продуктами відповідних концептів (скажімо, гонор або домінування).

Розкодовування: від сигналів до концептів

Розкодовування — це перетворення сенсорних і моторних сигналів на ментальні концепти. На іл. 3.15 по­казано, як це працює на нейронному рівні. Автор схеми — Йоахим Фустер, провідний нейробілог Каліфорнійського університету.

Іл. 3.15. Усе, що ми сприймаємо і робимо, розкодовується у вигляді ментальних концептів

За схемою, у мозку слід виокремлювати дві основні зони — зону сигналів органів чуття й зону сигналів дій (наприклад, рух пальців). Найвища ціль двох зон — утворення ментальних концептів, що також безпосередньо пов’язані з нижчими цілями. Це означає, що йдеться про систематичний і недовільний зв’язок між сигналами і концептами. Ось чому червоні троянди породжують концепт «кохання», а кросовер — статусність.

Ілюстративний приклад — компанія, що продає будівельні баштові крани. У рекламі вона подає факти і розповідає про переваги такої техніки, функціональні параметри тощо. Рекламісти вирішили показати крани крупним планом, аби привернути увагу. Жодних людей у кадрі. Як наслідок — реклама зазнала краху. Дослідження показало, що проблема криється в страху кранівника перед «зверхністю» гігантського крана. Ідеться про підтвердження всіх аргументів щодо роботи усвідомленої системи — пілота. Таким чином, спосіб зображення кранів у рекламі неявно сприяв надсиланню меседжа, якого клієнт зовсім не замислював. Автопілот кранівника суб’єктивно сприйняв меседж так: «Кран сильніший за тебе». Для ефективності в цій рекламі треба було переконати автопілот кранівника, що для «командування» краном і цілковитого контролю над ним потрібні лише кілька ручних операцій. Оптимізація реклами вимагає не просто людини в кадрі — треба показати, як кранівник може контролювати кран.

Розуміння структурних взаємозв’язків між візуальними елементами і символічними значеннями відіграє важливу роль зокрема через те, що численні дослідження засвідчили суттєвий вплив ментальних концептів на процес прийняття рішень споживачами і формування іміджу брендів. У цьому руслі для споживачів найважливішою функцією зовнішнього вигляду продукту, крім естетичного задоволення, є відображення ментальних концептів. Тому один із основних висновків для маркетологів такий: не слід оцінювати візуальні елементи, кольори, шрифти, форми або рекламний текст із погляду естетичного задоволення (тобто чи подобається нам зовнішній вигляд). До цього питання ми ще повернемося пізніше. Натомість маркетологам варто враховувати процес, що відбувається в мозку, і з’ясувати, що означає і який концепт активує сигнал.

Значення сигналів і концепти, які вони активують, можна об’єктивно визначити за допомогою кількісних інструментів, розроблених нейро­наукою і психологією. Такі інструменти встановлюють неявні зв’язки між сигналами і ментальними концептами.

Нейронаука і сучасна психологія ефективно забезпечують нас кількісними та аналітичними методами оцінки неосяжного рівня. Один із таких методів — спеціально розроблений нейронний маркер (відомий за назвою N400), що дає змогу визначити наявність семантичної відповідності між сигналом (наприклад, основним зображенням) і певним концептом (наприклад, функціональністю) без використання опитувань. Адже усвідомлені відповіді передбачають залучення пілота замість автопілота. Коли мозок фіксує семантичну відповідність між сигналом і концептом, у певних його ділянках змінюється нейронна активність, зокрема у фронтальному і бічному неокортексі. Зміну активності може показати електроенцефалограма, а також вивчення так званих «викликаних потенціалів» (ВП) після приблизно 400 мілісекунд.

Нейронні маркери семантичної відповідності — цікаві, але зазвичай не дуже практичні засоби для оцінки репрезентативних зразків у різних містах, або навіть країнах, чи для їхнього прив’язання до інформації, отриманої з досліджень (відкликання товару або купівельні наміри). На щастя, існують додаткові, практичніші способи визначення концептів, активованих сигналом, як-от так званий праймінг-ефект (або фіксування установки) у психології. Завдяки розвитку технологій, зокрема можливості перевіряти реакції на сигнали, для аналітичної оцінки ментальних концептів, сформованих у результаті маркетингових сигналів, не доводиться обмежуватися суб’єктивними судженнями і поглядами споживачів або нейронними маркерами. Одна з головних переваг кількісних методів — можливість порівняти мимовільні зв’язки в різних країнах і культурах. Збагнути неявні значення, що надають представники певної культури, цілком можливо, та значно складніше порівняти результати, отримані в різних культурах. Це той випадок, коли може прислужитися об’єктивний кількісний аналіз.

Повернімося до прикладу з релончем і зміною форми шийки пивної пляшки Hasseröder та спробуймо розібратися. Ідеться про такий собі трюк чи щось більше? Яке значення, який ментальний концепт формується під час сприйняття нової «фішки»? За формою шийка вигнута і нерівна, тобто менше згладжена, порівняно зі стандартною округлою. Згідно з дослідженнями, вигини й нерівності впливають на сприйняття функціональності продукту. Так, прямі і вигнуті форми зазвичай асоціюються із силою та маскулінністю, на відміну від округлих, загнутих форм, що, своєю чергою, пов’язують із чимось м’яким, ніжним та жіночним.

Виходить, шестикутна форма пляшкової шийки — маскулінніша, ніж заокруглена, що налаштовує сприймати бренд як маскулінний. Враховуючи гасло бренда — «Бо чоловіки знають чому» (Because men know why), — видозмінена форма вписується в рамки позиціонування та підвищує гадану цінність продукту серед поціновувачів пива, яких тішить ідея маскулінності. Споживач купує разом із пивом концепт маскулінності. Дослідження, яке провели експерти з Університету Твенте (Нідерланди), показало: коли форма (природна, а не штучна) пляшки з водою перегукується з концептом рекламного гасла, це справляє позитивний вплив на оцінку і продукту, і бренда. Таким чином, концептивна відповідність між позиціонуванням Hasseröder і формою пляшкової шийки забезпечує бренд додатковими перевагами.

Іл. 3.16. Новий дизайн упакування активує інші концепти, а отже, забезпечує іншу цінність продукту, порівняно з початковим дизайном

Погляньмо ще раз на упакування бренда Tropicana (іл. 3.16), застосувавши тепер принцип активації концептів. Виходить, що новий дизайн не тільки перешкоджав ефективній упізнаваності бренда, а й суттєво змінив концепт (значення або сутність), який виникав у результаті.

Головний візуальний елемент нового упакування — склянка апельсинового соку. Де ми зазвичай стикаємося з такою склянкою в повсякденному житті? Де можемо її побачити? Таке трапляється доволі рідко. Навряд чи знайдеться багато сімей, у яких такі склянки щоранку стоять на столі. Тоді який меседж отримують пересічні сім’ї? Якій прототипній родині відповідає упакування бренда? Заможній і вишуканій. Коли нам доводилося пити з такої склянки? Може, у готелі або на якомусь святі, чи хіба що за вечерею у друзів. Відповідний досвід активує концепт «особливі випадки». У яких тоді випадках слід купувати продукт?

А тепер погляньмо на попереднє упакування. Апельсин, вочевидь, підказує, що перед нами — саме апельсиновий сік. Варто звернути увагу на ще одну деталь — листочок. Знайомий образ? Насправді таку картинку ми могли бачити тільки в одному контексті — щойно зірвані апельсини. Отже, виникає концепт свіжості. Склянка не може викликати таких асоціацій. Купуючи сік зі склянкою на упакуванні, ми не знаємо, чи свіжий сік. Може, й так, однак жодного сигналу про це немає. А ми тепер знаємо, що асоціативна пам’ять не здатна автоматично активуватися через брак чіткого сигналу. Які ж асоціації викликає соломинка? Що це за соломинка? Коктейльна? Навряд чи, бо вона смугаста — такі соломинки дають дітям. Отож, це соломинка для повсякденного використання. Таким чином, споживача збиває з пантелику не тільки запитання «що це?» (розпізнавання), а й кардинально змінене значення бренда за рахунок нового дизайну.

Дизайнери прагнули наголосити на «преміум-класі» соку. Їм це вдалося, адже нове упакування, без сумніву, вишуканіше. Однак мотиваційна складова концепту для споживачів викликає великі сумніви з огляду на різке скорочення продажів. Для нас, маркетологів, концептуальний рівень — ключ до впливу на гадану цінність продуктів і її підвищення.

Так само, як розпізнавання, значення пов’язане із контекстом. У маркетинговій діяльності ми витрачаємо багато часу на обговорення сигналів, які потрібно використати в телерекламі або на упакуванні. Проте зазвичай зосереджуємося, скажімо, на ключовому візуальному елементі, нехтуючи систематичною роботою з контекстом. Іл. 3.17 допоможе з’ясувати, як це відволікає нас від ефективних і об’єктивних дискусій. Адже значення, так само як сприйняття і пам’ять, залежить від контексту.

Іл. 3.17. Значення залежить від контексту

Якщо прочитати на зображенні два окремі рядочки, ми майже напевне розшифруємо символ посередині верхнього рядка як «B» і посередині нижнього рядка — як «13», попри те, що вони абсолютно однакові. Вочевидь, контекст визначає значення, якого ми надаємо символам. Уявіть, що хочете використати діамант як символ у комунікаціях із клієнтами. Цей камінь асоціюється з різними значеннями.

Значення залежить від контексту.

Він може означати тривкість, блиск, розкіш, шлюб. Яке із цих значень сприйме споживач, залежить від контексту, в якому ви представите символ. Якщо діамант фігурує в рекламі будівельних інструментів, домінантним значенням, найімовірніше, буде тривкість. Якщо на упакуванні фарби для волосся — найпевніше, активується концепт блиску. Тож під час розробляння стратегій потрібно обов’язково враховувати контекст — заради більшої ефективності.

Новий і послідовний продукт — фікція чи реальність?

Можна скористатися безліччю способів донесення до споживачів таких концептів, як статус або кохання. Троянда — один із символів кохання або романтики. Обручка або серце, пронизане стрілою, можуть символізувати той самий ментальний концепт. Гнучкість людського мозку і здатність асоціювати різні сигнали з одним концептом дають змогу здолати головну дилему бренд-менеджменту: баланс між новизною і послідовністю. Усі ми визнаємо ці дві потреби — новий і водночас послідовний. Ми хочемо щось змінити для підвищення рівня продажів і ринкової частки бренда, для пошуку нових стимулів до купівлі наших товарів або повернення лояльності клієнтів. Та водночас прагнемо підтримувати нинішні або історичні переваги нашого бренда, який має залишатися впізнаваним і стабільним. Ми не можемо ризикувати прихильністю клієнтів, яких маємо. Аргументів за послідовність так само багато, як аргументів за новизну. Тож не дивно, що в нас виникає чимало дискусій на цю тему: у чому можна і треба дотримуватися постійності, а що варто змінити?

Когнітивним психологам давно відомо, що наш мозок найкраще засвоює інформацію, коли може поєднати нові знання з уже отриманими. Таким чином, знайомі образи відіграють важливу роль стосовно ефективності та дієвості реклами. Про це ми знаємо. Та чому людям часто так складно запам’ятати щось нове? Це пов’язано з тим, як наш мозок реагує на подразники. Дослідники Університету Редбаунд, що в Неймеґені (Нідерланди) вимірювали активність нервових клітин у відповідь на знайому і нову (наприклад, несподівану) інформацію. Якщо сигнал був очікуваним, тобто відповідав очікуванням учасника експерименту, — інформації мозок далі не опрацьовував. Інформація, що збігається з очікуваннями, пригнічується. Клітини перемикаються на інші завдання. Таке нейронне «відключення» — одна з причин того, що більшість автокатастроф трапляється на добре знайомих водіям дорогах. Ми припиняємо зосереджуватися, і мозок доповнює інформацію з пам’яті. Щойно наше очікування або гіпотеза підтверджується таким сигналом, мозок береться до інших справ. Це дуже ефективно. Навіщо марнувати час на обмірковування і так відомої інформації? Тому комунікації маркетологів мають бути достатньо новими, щоби споживач їх сприймав. Без новизни активуються тільки наявні асоціації і нічого не засвоюється. Новизна відчиняє двері для входу нових відомостей.

Вирішити дилему збалансованості між послідовністю і новизною допоможуть заходи, спрямовані на послідовність на рівні значення і новизну на рівні сигналів.

Для забезпечення балансу між новизною і послідовністю необхідно розрізняти сигнали, які сприймає мозок, і концепти, що виникають за рахунок розкодування. Ми можемо користати водночас із послідовності та новизни, якщо залишаємося послідовними на рівні значення бренда і дбаємо при цьому про новизну на рівні сигналів. Ілюстративний приклад — пляшка пива Hasseröder. Пляшкова шийка зміненої форми — новий сигнал, але він вписується в концепт маскулінності і навіть утверджує його, а отже підвищує гадану цінність у контексті головного гасла бренда «Бо чоловіки знають чому». Ще один вдалий приклад, як налагодити потрібний баланс, — бренд Lynx/Axe (іл. 3.18). Цей бренд — дуже послідовний на концептуальному рівні, але використовує щоразу новий спосіб представлення своєї пропозиції. У кожній телерекламі пересічний хлопець завойовує прихильність найгарніших дівчат, що, звісно, передбачає високу гадану цінність, надто для молодих хлопців. Однак ідею постійно подають по-різному. Найважливіше, що в кожній рекламній кампанії певний продукт і його характеристики пов’язані з головним гаслом бренда. Таким чином досягають упізнаваності на рівні бренда або меседжу й прив’язування продукту до неї.

Іл. 3.18. Lynx/Axe: нові сигнали і завжди одне й те саме значення

Скільки новизни може осилити споживач? Скільки потрібно знайомих образів? «Деструктивна» комунікація, що суперечить усім очікуванням, дійсно привертає увагу і стимулює високу когнітивну активність, бо споживачі намагаються розібратися з непослідовною інформацією. Однак підтримувати таку комунікацію протягом тривалого часу можна тільки у виняткових випадках, до того ж знадобиться активна участь аудиторії. Тимчасом рекламу зазвичай опрацьовують практично без участі споживачів (дослідники в цій галузі одностайні). Згідно з дослідженнями, найефективніша стратегія — принцип MAYA (Most Advanced Yet Acceptable — максимально просунутий, але прийнятний). Результати більшості експериментів свідчать, що помірна суперечність очікуванням — найефективніший спосіб привернення уваги, стимулювання порівнянь та забезпечення впізнаваності. Якщо бренду вдається бути послідовним на рівні значення і новим на рівні сигналів, то це один зі способів реалізації принципу MAYA.

Принцип MAYA: помірна новизна в поєднанні зі знайомими образами — найефективніший засіб маркетингових комунікацій.

Ціннісно орієнтована увага: ми бачимо те, що хочемо бачити

Ми розглянули перший етап процесу прийняття рішень — як мозок упізнає продукти і бренди та як розкодовує сигнали, перетворюючи їх на концепти за допомогою контексту, в якому сприймаються сигнали. Та ключове питання залишається відкритим: як привернути увагу споживачів до сигналів? Що впливає на те, чи звертаємо ми увагу на той чи інший продукт, рекламу або упакування? Зазвичай більшість із нас упізнає деякі продукти частіше за інші, причому вони повсяк­час різні. Наприклад, ставши батьками, ми раптом помічаємо навкруги більше дітей, і зокрема немовлят, ніж раніше. Якщо ми замислюємося над придбанням автомобіля певної марки, чомусь постійно натрапляємо на таку модель, та й не тільки на власне машини, а й на їхню рекламу. Згідно з дослідженнями, ми зауважуємо відповідну рекламу частіше, якщо прийняли рішення придбати певну модель автомобіля.

Отже, розробляючи комунікації, маркетологам треба знати, що наявна клієнтська база звертатиме на них найбільше уваги. Який механізм покладений в основу таких процесів? Як це працює? Таким чином, ми підійшли до найпопулярнішої теми в маркетингу та рекламі — увага. Коли йдеться про те, як наші послання, бренди або продукти потрапляють до голів споживачів, перше, що спадає на думку, — увага. Нам потрібна рекламна кампанія для привернення уваги! Нам потрібна впливовіша комунікація з полиць супермаркетів! Нам треба прорватися серед надміру на ринку! Такі вимоги й цілі знайомі будь-якому маркетологу. Погляньмо, що говорить на цю тему наука.

Як зазначено вище, розрізняють два види сприйняття — периферійне та центральне. Для отримання якомога чіткішої картини довколишнього світу, очевидно, необхідні рухи очима. Таким чином формується центральна увага. Як це відбувається? Як людина вирішує, куди дивитися спочатку і куди потім? З огляду на те, що ми приймаємо такі рішення двічі-тричі на секунду (якщо відняти години сну, виходить приблизно 150 тисяч разів на день) і рухаємо очима несвідомо, подібні рішення не можуть базуватися на свідомому, контрольованому процесі. Ідеться радше про неявний, автоматичний рівень прийняття рішень. Тоді за яким визначальним принципом ми вирішуємо, куди спрямувати сенсорний датчик із високою роздільною здатністю, тобто чи бачимо ми продукт або рекламу у фокусі? Ось ми і повертаємося до основного принципу прийняття рішень: цінність як підґрунтя процесу.

Згідно з дослідженням, яке провела маркетингова компанія, що спеціалізується на зовнішній рекламі, серед людей, котрі звертають увагу на таку рекламу, втричі більше любителів вина, ніж любителів пива (висновки на основі ай-трекінгу — відстеження рухів очей). Можна подумати: то й що? Чому б прихильнику вина не поглянути на рекламу вина? Та, якщо замислитися, виникає серйозне запитання: що спонукає любителів вина взагалі звертати погляд на рекламу на вулиці? Ідеться не про любителів вина, які роздивляються рекламу довше, ніж любителі пива, або частіше затримують на ній погляд. Уся дивовижа в тім, що серед любителів вина виявилося втричі більше людей, які фокусували на рекламі своє центральне сприйняття.

Що ж тоді спонукає їх до першого погляду? Відповісти на це запитання дає змогу інформація, яку ми щойно розглянули: люди мають два види уваги — периферійну і центральну. Ось як це діє. Вхідні периферійні сигнали приховано опрацьовує автопілот. Він сканує оточення у великому масштабі (з 11 млн бітів інформації, що обробляє автопілот, 90 % сприймається візуально) та опрацьовує всі вхідні дані. Інформація про об’єкт (наприклад, логотипи брендів, зовнішня чи телереклама) миттєво передається до ділянки мозку, про яку ми говорили в попередньому розділі, — у центр задоволення, або орбітофронтальну кору (ОФК). Активацію центру задоволення фіксують між 80 і 130 мілісекундою після сприйняття подразника, тобто людина буквально не встигає й оком змигнути. Мета в цьому процесі — відразу визначити цінність об’єкта, який сприймає людина.

Як ціннісний розвідник, автопілот постійно оцінює все, що ми сприймаємо. Виявивши, що якісь зі сприйнятих даних відповідають нашим потребам, бажанням і цілям, автопілот не забариться надати їм високого значення. Якщо цінність об’єкта висока, центральна увага людини спрямовується на сигнал і «підказує» окоруховим м’язам зосередити на ньому погляд. Моше Бар, нейробілог із Массачусетського технологічного інституту, з яким ми вже познайомилися в цьому розділі, описує цей процес так:

Реакція, що сигналізує про значущість, актуальність або цінність об’єкта, не є окремим етапом після ідентифікації об’єкта. Натомість емоційна реакція супроводжує зорове сприйняття від початку візуальної стимуляції.

Таким чином, мозок не тільки впізнає об’єкт блискавично швидко, а й визначає його цінність протягом частки секунди. Саме від цієї оцінки залежить, куди ми спрямовуємо свій погляд, а отже, й центральну увагу. Як показано на іл. 3.19, коли ми голодні, автопілот сканує оточення і спрямовує наше центральне сприйняття на сигнали, які обіцяють задовольнити таке бажання, — у цьому випадку мова про логотип McDonald’s. Коли ми шукаємо взуття, центральна увага спрямовується на інші сигнали — скажімо, вітрини взуттєвих магазинів. Іншими словами, цінність — двигун уваги.

Іл. 3.19. Увага людини спрямовується на об’єкт, цінний для неї у певний момент. Два нижні зображення демонструють результати відстеження рухів очей учасників, які були голодними (ліворуч), та учасників, які щойно пообідали (праворуч). Голодні учасники дослідження зосереджували увагу на логотипі McDonald’s, у той час як ситі більше звертали увагу на вітрини магазинів і логотипи

Виходить, що актуальність — рушійна сила уваги: ми бачимо те, що хочемо бачити. Завдання маркетологів — сигналізувати про цінність, якої шукають споживачі, таким чином, щоб їхній автопілот зафіксував і сприйняв її.

Численні дослідження свідчать, що цілі, які ставить перед собою людина в певний момент, спрямовують автоматичне фокусування її уваги. У пошуках бляшанки кóли людина опрацьовує червоні зони візуальних вхідних даних, посилюючи нейронну чутливість до цього кольору. Отже, червоні бляшанки привертатимуть увагу і людина зауважить їх швидше, ніж, скажімо, сині. Розібравшись із цим, погляньмо ще раз на полицю з побутовою хімією (іл. 3.20).

Для привернення уваги сигнали, які надсилають бренди і продукти, мають відповідати цілям споживачів. Увага — це радше тяга, ніж тиск. Люди «пропускають» наше послання до мозку, якщо воно збігається з їхніми потребами.

Автопілот споживача шукатиме сигнали, що підкажуть, яке з упакувань серед візуальної вхідної інформації (здебільшого розмитої) найбільше відповідає його цілям або потребам. Якщо покупець вибирає пральний засіб для чорних речей, яке упакування найкраще сигналізуватиме про таку функцію? Увагу приверне тара, що забезпечить автопілот чітким сигналом про те, що перед ним саме такий засіб. Що б ви шукали очима, якби хотіли знайти засіб для догляду за шерстяними тканинами? Скоріш за все — упакування рожевого кольору. У Франції бренд засобу для прання шерстяних речей змінив колір упакування з рожевого на кремовий, аби наголосити у своїй пропозиції на ідеї «догляду, турботи». Продажі скоротилися, і більшість утрачених клієнтів переметнулися до конкурента, товар якого — у рожевому упакуванні. Так само у випадках, коли споживачі шукають конкретні бренди. На що ви звертали б увагу, якби мали намір купити Ariel? Імовірно, на зелені упакування з розмитим червоним написом і символом із переплетеними кільцями посередині.

Іл. 3.20. Аби привернути увагу, сигнали, які надсилають продукти, мають відповідати цілям споживачів

Автопілот — це вартовий для маркетингових меседжів. Він відчиняє двері нашим посланням, пропозиціям, продуктам і брендам, тільки коли їхня гадана цінність є достатньо високою. Найсучасніший дитячий садочок із модними ідеями не знайде цілі для активації, щоби привабити 20-річного неодруженого хлопця. Такий хлопець може зафіксувати інформацію про садочок мимовільно, але це сприйняття ніяк не вплине на нього чи його поведінку. Тож важливо засвоїти: споживачами не вдасться маніпулювати. Просто показати їм кілька гарних картинок — і вони слухняно побіжать до крамниць купувати ваш бренд? Так не буде — це очевидно. Людиною неможливо маніпулювати, якщо вона цього не хоче. Якщо інформація не збігається з неявними чи усвідомленими цілями (у певний момент, у певному контексті), то споживач не «купиться», ба навіть не сприйме її.

Іл. 3.21. Контраст також може привернути увагу

Ефект «виринання»: контраст також привертає увагу

Розглянуті механізми пов’язані із цінністю: увага вибирає те, що для нас важливе, що може задовольнити наші цілі й потреби. Та варто розглянути ще один шлях спрямування уваги, що ґрунтується винятково на сигналах. На іл. 3.21 показано, як працює цей механізм.

Знайдіть на малюнку літери Q і F. Більшість людей легко знаходять Q, а от із F їм значно складніше (12 літера в 6 рядку). Обидві літери відрізняються від E, але Q більше виділяється через візуальний контраст з E — форми цих літер кардинально різні.

Наша візуальна система запрограмована на виявлення і фокусування на контрастах: без контрастів ми не можемо виокремити об’єкт із загального тла. П’ятдесят тисяч років тому людина мала вміти розрізняти морду тигра серед зарослів. Тож, якщо ми хочемо вирізнятися на тлі оточення або спрямувати увагу споживача на наш продукт, необхідно подбати про помітний контраст. Саме це мають на увазі, коли йдеться про здатність «виділитися» на полиці супермаркету або «прорив», коли реклами надто багато. Ми прагнемо завоювати центральну увагу споживача завдяки порушенню стандартів, інакшості і виокремленню. Однак привернення уваги недостатньо, щоби люди придбали ваш товар. Припустимо, що E, F та Q — це продукти. Коли покупець шукає продукт F і зауважив Q через його несхожість на інші, він не придбає Q, якщо той не відповідає цілі покупки.

Іл. 3.22. Який колір найкраще відображає ідею «дієвого плямовивідника»?

Ілюстративний приклад поєднання стратегій «тяги» і «тиску» — плямовивідник Vanish (іл. 3.22): бренд створює ефект «виринання» завдяки яскравому люмінесцентному кольору. Важливу роль відіграє відповідність рожевого кольору основному призначенню продуктів цієї категорії — «ефективне виведення плям». Жовтий колір теж впадав би у вічі, але не відповідав би цілям споживачів. Чому так? Подумайте, який колір уявляється вам у зв’язку з ефективним плямовивідником — рожевий чи жовтий? У більшості країн колір бренда Vanish асоціюється з концепцією сили чи потужності, що, безперечно, на користь продажів засобу для виведення плям.

Перцептивна побіжність додає цінності

Погляньте на два шматки торта на іл. 3.23. Зображення використали професори з маркетингу Раян Елдер та Арахна Крішна для дослідження, метою якого було визначити, котрий із продуктів викликає більше купівельних намірів. Як гадаєте — який?

Якщо ваш варіант — шматок торта праворуч, то ви маєте рацію: порівняно із зображенням ліворуч, він викликав на 20 % більше купівельних намірів (серед праворуких учасників дослідження).

Іл. 3.23. Місце розташування виделки допомагає переконати споживачів здійснити покупку

Зображення використано з дозволу Раяна Елдера. Джерело: ‘The “Visual Depiction Effect” in Advertising’ («“Ефект візуального зображення” в рекламі», 2011)

Чому так? Єдина відмінність між зображеннями — розміщення виделки. З якої причини така нібито дрібниця впливає на поведінку людей? Річ у тому, що зображення праворуч краще відтворює образ, який зазвичай сприймають споживачі (праворукі). Власне такий образ добре пасує автопілоту, позаяк його легше опрацьовувати. Науковці називають це перцептивною побіжністю, адже опрацювання знайомих образів потребує менше зусиль, тож автопілот оцінює їх вище.

У маркетингу перцептивна побіжність — це стимулятор уваги та інструмент підвищення цінності товару в очах споживачів. Споживач може одного вечора побачити телерекламу й мимовільно засвоїти з неї певну картинку. Натрапивши наступного дня на подібну картинку на полиці супермаркету, він легко впорається з опрацюванням знайомої інформації. Менше зусиль на сприйняття — вищий рівень побіжності. Така перевага може виявитися особливо сприятливою в категоріях, де продукти і бренди мають практично однакову гадану цінність. Аби це спрацювало, потрібно подбати про візуальний, перцептивний зв’язок між телерекламою, дизайном упакування і POS-матеріалами. Доволі часто трапляється так, що одна команда застосовує класичі інструменти реклами, а інша — POS-комунікації. Як наслідок, багатьом ключовим візуальним образам, що використовують у POS, бракує оптимального взаємозв’язку з телерекламами, тож ефект побіжності не дає належних результатів.

Для отримання належних результатів від ефекту побіжності необхідний чіткий зв’язок між рекламою у ЗМІ (зокрема на телебаченні) і POS-комуніка­ціями.

Ознакою ефекту побіжності в дії може бути така ситуація: від моменту старту і впродовж рекламної кампанії продажі суттєво зростають, але, щойно вона закінчилася, рівень продажів повертається до початкового показника. Це свідчить про те, що продажі зумовлює перцептивна побіжність: рекламна кампанія сприяє спрощенню ментального сприйняття бренда, що допомагає опрацьовувати інформацію про бренд на рівні точок продажу.

Одним зі свіжих прикладів забезпечення побіжності сприйняття бренда є ус­пішна кампанія Sandwich від Walkers, що допомогла продати на 15,6 млн пакетів чипсів більше, ніж зазвичай. У рекламі було відображено креативну ідею про те, що Walkers можуть «пожвавити будь-який сендвіч»: знаменитості — Памела Андерсон, Дженсон Баттон і Марко П’єр Вайт — дивують мешканців міста Сендвіч у графстві Кент і пожвавлюють саме місто. Рекламна кампанія сприяла ментальній зрозумілості, а отже побіжності бренда, зокрема в контексті сендвічів. У рамках POS-комунікації продукт розмістили поруч із сендвічами, що теж сприяло ефекту побіжності за рахунок концептуальної відповідності ідеї кампанії.

Іл. 3.24. Текст великими літерами читати складніше

Ще один аспект побіжності в контексті спрощення та ефективності опрацювання інформації — сприйняття словесного послання. Нам часто трапляються тексти, написані великими літерами (іл. 3.24) здебільшого з естетичних міркувань (або щоб виділитися). На жаль, дослідження свідчать, що великі літери — перешкода для опрацювання інформації автопілотом.

Річ у тому, що, навчаючись читати, ми починаємо з окремих літер, а тоді об’єднуємо їх у слова. Тим, кому доводилося навчати дітей або спостерігати за їхнім навчанням, відомо, що це повільний процес. Як завжди, завдяки повторенням автопілот засвоює інформацію і застосовує ефективніші принципи, що базуються на досвіді та пам’яті. Розпізнавання слів перестає залежати від сприйняття кожної окремої літери — використовується додаткова інформація, а саме — форма або вигляд усього слова. Це дає можливість читати швидко. Однак, коли слово написане великими літерами, скористатися засвоєним образом не вдається. У такому разі наш мозок поводиться так, ніби ми щойно навчилися читати: читає по буквах, тому доволі повільно. Великі літери мають гарний вигляд та, як може здаватися, допомагають впливати на споживача.

Але вони шкодять побіжності, а отже, й ефективності, якщо надісланий меседж орієнтований на продуктивне сприйняття — зокрема на упакуваннях, плакатах або в телерекламі.

Обличчя мають значення

Одним із найпоширеніших візуальних образів у будь-якій рекламі є людське обличчя. Адже лиця — особливо цінні для мозку людини. Картинка з (гарним) обличчям активує в мозку центр задоволення. Понад те, у мозку міститься ділянка, яка відповідає за розпізнавання облич. Ця ділянка (веретеноподібна звивина) «спалахує» щоразу, коли людина бачить чиєсь лице, зокрема і в рекламі. Зона обличчя — вузькоспеціалізована.

Однак є певні сфери сприйняття, де її теж використовують, адже відповідні об’єкти мають риси обличчя. Ідеться про тварин, мультиплікаційних героїв, славнозвісні смайлики  або логотип бренда Thomson Holidays/TUI. Подібні образи мозок сприймає як «обличчя», навіть якщо вони ледь на них схожі. Саме тому під час сприйняття «обличчя» автомобіля — з передніми фарами замість очей та решіткою на радіаторі замість усмішки — активується зона обличчя.

З огляду на потенційне отримання задоволення, ми автоматично звертаємо увагу на обличчя. Тож використання облич у рекламі практично гарантує увагу аудиторії. Відтак важливо враховувати так званий ефект спільної уваги: люди схильні спрямовувати погляд у тому ж напрямку, що й інші. Усім відомий факт: коли п’ятеро людей стоять, втупивши очі в небо, решта, найчастіше, зупиняється й собі подивитися — попри те, що нічого особливого не відбувається. Схильність дивитися туди, куди й інші, має сенс із точки зору еволюції: одна людина може поглядом застерегти іншу про появу об’єкта небезпеки (наприклад, лева). Цією тенденцією можна скористатися для спрямування уваги споживачів у потрібному керунку. Це підтвердили результати попереднього експерименту: реклама викликáла сильніший купівельний намір, якщо героїня дивилася на продукт, а не прямо перед собою. Реклама пива забезпечила значно кращі продажі, коли зображена на фотографії знаменитість дивилася саме на пиво, а не деінде.

З огляду на те, що досвід людини з «опрацювання» облич становить значно більше, ніж 10 тисяч годин, не дивно, що розпізнавання облич — процес неявний, автоматичний. У рамках одного дослідження в обличчя невідомої людини непомітно (за межами сприйняття) інкорпорували риси певної людини за допомогою цифрових маніпуляцій — так званого морфінгу. Виявилося, що нове обличчя викликає більше довіри і симпатії, ніж незнайоме. Захопливий експеримент Робіна Теннера з Вісконсинської бізнес-школи, під час якого незнайоме обличчя поєднували за допомогою цифрових технологій із 35 % рис обличчя гольфіста Тайґера Вудса, показав цікаві результати. Новоутворене обличчя сприймали як гідне більшої довіри, порівняно зі справжнім до скандалу за участю гольфіста, а після погіршення його репутації — навпаки. При цьому 100 % учасників експерименту не бачили подібності між створеним завдяки морфінгу і власне обличчям Тайґера Вудса (іл. 3.25).

Річ тут у знайомих рисах: для автопілота обличчя знаменитості після морфінгу — більш знайоме, а отже, викликає довіру, навіть якщо на свідомому рівні пілотна система не може ідентифікувати знаменитість. У зв’язку з цим ефектом виникає ідея: замість зірок і добре знайомих постатей як головних посланців бренда краще використати обличчя, в які інкорпоровано риси незнайомих моделей (а ще краще — подібних до них осіб).

Іл. 3.25. Знайомі риси спрацьовують на неявному рівні

Використано з дозволу Робіна Теннера. Джерело: його публікація A tiger [Tiger Woods] and a president: imperceptible celebrity facial cues influence trust and preference («Тигр [Тайґер Вудс] і президент: непомітно використані риси обличчя знаменитості викликають довіру і симпатію») в Journal of Consumer Research, грудень 2012 року

Насправді така стратегія, за певних обставин, може навіть перевершити цілеспрямоване залучення знаменитостей. За результатами дослідження, «обличчя» бренда видаються переконливішими, якщо їхньої першої появи ніхто не пам’ятає. Адже такий спогад зумовив би хибне приписування перцептивної побіжності, що спрацьовує під час обробляння інформації про відому людину. Іншими словами, коли представника бренда можна чітко ідентифікувати, ефект побіжності, найімовірніше, небезпідставно приписуватимуть радше славі й знаменитому обличчю героя реклами, аніж бренду чи продукту.

Цінове відчуття — шосте чуття

Завершуємо розділ про сприйняття темою шостого чуття — цінового відчуття. Виявляється, наш мозок опрацьовує ціни за принципами, подібними до тих, що використовують, сприймаючи інформацію, органи зору, слуху або дотику. Найважливіше, що на сприйняття ціни, як і на всі інші наші відчуття, впливає контекст, а отже воно дуже відносне. У попередньому розділі ми розглянули, як можна знизити гадану вартість товару за рахунок контекстуальних сигналів, зокрема рекламно-інформаційних засобів.

Те, що графічне зображення ціни має вплив на її сприйняття, зрозуміти легко. Та чи має значення відстань або простір між двома цінами? Це питання розглянули під час дослідження Кіта Коултера для Journal of Consumer Psychology. Який же результат отримали? Що більша фізична горизонтальна відстань між основною ціною і ціною за знижкою, то більше сприймається різниця між ними (іл. 3.26). За рахунок фізичної відстані зростає гаданий розмір знижки, а разом із тим привабливість пропозиції за знижкою і, відповідно, ймовірність здійснення покупки.

Іл. 3.26. Відстань між цифрами знижує ціну у сприйнятті покупця

Люди швидше і простіше сприймають цифри в горизонтальному, ніж у вертикальному вигляді. Ми вчилися читати й опрацьовувати цифрові дані саме таким чином, тому, показуючи жестами розмір об’єкта, зазвичай розводимо руки горизонтально: прагнучи показати щось величезне, збільшуємо відстань між руками — так, ніби розтягуємо мотузку.

Іл. 3.27. Закон Вебера — Фехнера: що більша цифра, то менше її розрізняють

Дослідження психологів засвідчують, що цифри вибудовуються у ментальний числовий ряд із більшими графами праворуч і меншими ліворуч (іл. 3.27). Просуваючись числовим рядом, розрізняти цифри стає дедалі складніше через скорочення відстані між ними. Що більша цифра, то тісніше вона «притуляється» до сусідньої. Ідеться про закон Вебера — Фехнера, який доцільно застосовувати щодо будь-яких оцінок величини, зокрема і в контексті сприйняття цін та знижок.

Ключова ідея: спосіб представлення ціни — потужний інструмент, ефективність якого не залежить від зміни ціни, що й казати про продукт. Науковцям багато відомо про те, як люди уявляють і сприймають цифри, зокрема ціни. Ми можемо використовувати ці знання для оптимізації сприйняття ціни замість її зниження.

Якщо говорити про високі ціни — до сотень або тисяч фунтів стерлінгів (скажімо, вартість автомобілів або розцінки на розширення споруди від будівельника), то особливого значення немає, коштує товар більше чи менше на 50 фунтів. Однак коли ми купуємо взуття приблизно за 100 фунтів, то плюс-мінус 50 фунтів — це суттєво. Для сприйняття різниці в низькій ціновій категорії потрібен інший, порівняно з високою, підхід до зниження чи підвищення абсолютної ціни. Тож коли ми знижуємо ціни, слід добре обміркувати, чи сприймуть споживачі запропоновану знижку.

Якщо ні, то в нас тільки скоротиться дохід, а отже, й рентабельність. Те саме, безперечно, стосується й максимальної вигоди від підвищення цін. Крім того, слід брати до уваги контрастність.

Якщо нові, але подібні цінові пропозиції постійно з’являються на ринку, споживач просто звикає до них. За таких умов звикання до суб’єктивного сприйняття контрасту між звичайними цінами і знижками нівелює ефект полегшення болісного досвіду.

Що ми засвоїли із цього розділу?

• Сприйняття — активний процес у мозку, що ґрунтується на попередньо засвоєному досвіді.

• Периферійне сприйняття — ключ до максимальної ефективності маркетингової діяльності.

• У людській пам’яті не зберігаються картинки. Розпізнавання об’єктів визначають чіткі діагностичні параметри і контекст.

• Сигнали, які ми надсилаємо, — від кольорів і форм до логотипів брендів — дешифруються в ментальні концепти на основі збережених у пам’яті асоціацій. Купівельні рішення здебільшого базуються радше на таких ментальних концептах, аніж на самих сигналах.

Яке значення це має для нас, маркетологів?

• Споживачі сприймають наші бренди і продукти переважно периферійним зором, що дає розмиту картину. Необхідно використовувати сигнали, які можуть ефективно пробиватися до свідомості споживачів і доносити наші послання навіть через розмите бачення.

• При оновленні або перезапусканні бренда йдеться не про те, скільки елементів ми змінюємо, а про те, що саме зазнало змін. Треба дуже обережно змінювати діагностичні параметри. З огляду на ментальний концепт, який ми хочемо донести, можна використовувати гнучкий підхід способу його презентації, якщо сигнали інтуїтивно пов’язуються з потрібним ментальним концептом. Це забезпечує нас гнучкістю і свободою в рамках релончу і водночас гарантує послідовність на концептуальному рівні.

• Головний інструмент привернення уваги — відповідність периферійних сигналів цілям споживачів. Що більша така відповідність, то більше уваги привертає продукт («тяга»).

4. Оптимізація шляху до купівлі

Інтерфейс рішень має значення

Ми підійшли до наступного етапу подорожі шляхами автопілота. Поширена маркетингова теорія стверджує, що для зміни поведінки споживачів необхідно спершу змінити їхні судження або ставлення. У цьому розділі ми оскаржимо цю теорію й розглянемо суттєвий вплив інтерфейсу рішень на поведінку людей. Визначимо ключові принципи прийняття рішень на неявному рівні й навчимося застосовувати їх для максимально ефективної маркетингової діяльності.

Інтерфейси рішень впливають на купівельні рішення: зазирнемо до студентської їдальні

Уявіть, що ви директор коледжу, який переймається здоров’ям студентів. Ви хочете покращити харчові звички студентів і зменшити кількість калорій у їхньому раціоні. Який підхід найкраще обрати? У вас може виникнути ідея щодо внутрішньої «рекламної» кампанії, покликаної поінформувати студентів про переваги здорової їжі та наслідки понаднормового споживання калорій. Психологічні дослідження, присвячені здоров’ю, свідчать, що подібні кампанії дійсно можуть змінити ставлення до висококалорійної їжі та спонукати до здорового харчування. Однак ті самі дослідження показують, що вплив на поведінку людей при цьому мінімальний.

Мабуть, усім нам доводилося відчувати це на собі. Якби ми поводилися відповідно до намірів, серед нас було б значно менше курців і людей з вищим за 25 індексом маси тіла. Отже, наступним вашим кроком як директора були б жорсткіші й дієвіші заходи у студентській їдальні — тільки здорова їжа й вилучення шкідливих продуктів. Та, скоріш за все, такі заходи не спрацюють, адже ви не можете завадити студентам їсти деінде, скажімо, у бургер-барі за рогом. Що ж робити?

Браян Вансінк, професор із поведінки споживачів Корнел­льського університету й автор бестселера «Бездумне харчування: чому ми їмо більше, ніж гадаємо» (Mindless Eating: Why We Eat More Than We Think, 2006), підійшов до цієї проблеми інакше. У рамках експерименту він не прибрав жодної позиції з меню, проте змінив облаштування їдальні і розміщення продуктів. Іншими словами, змінив не пропозиції, а спосіб їх представлення, тобто інтерфейс рішень. Ось кілька прикладів нового вигляду їдальні й результатів вибору їжі (іл. 4.1):

• Броколі переставили на початок ряду контейнерів зі стравами — і її споживання зросло на 10—15 %.

• Яблука та апельсини поклали в гарні миски замість сталевих контейнерів — продажі зросли більш ніж удвічі.

• Прозору кришку камери з морозивом замінили на затемнену — відсоток студентів, які купували морозиво, скоротився із 30 до 14.

Іл. 4.1. Зображення деяких змін у їдальні з експерименту Браяна Вансінка

• Вартість корисних десертів (фруктів) врахували в загальну вартість обіду, тимчасом за некорисні (печиво) доводилося платити окремо — споживання фруктів зросло на 71 %, а печива — скоротилося на 55 %.

• Шоколадне молоко розмістили за натуральним так, щоб охочі не могли самотужки дотягнутися до штучного продукту і мусили просити допомоги, — більше студентів перейшли на натуральне молоко.

• Салатну стійку забрали від стіни, розмістивши перед касою, — продажі салатів зросли майже втричі.

Усі нововведення в комплексі забезпечили суттєве зменшення споживання калорій та значно корисніший раціон, попри те, що студенти не знали про зміни. Та, щойно зміни скасували, студенти повернулися до колишніх харчових звичок.

Чому такі нібито незначні зміни в інтерфейсі рішень (місце розташування страв, доступність продуктів для огляду, зусилля, яких потребує отримання страви, тощо) так суттєво вплинули на купівельні рішення? Чому студенти почали купувати більше броколі, коли змінився лише звичний інтерфейс рішень, тобто продукт розмістили на початку ряду з контейнерами? Які принципи виявилися визначальними?

У випадку з броколі переміщення означало, що студенти звертали увагу на страву на першому етапі прийняття купівельного рішення. Отже, важливе значення має мотиваційний контекст, у якому опиняються студенти, заходячи до їдальні. Доцільно припустити, що студенти голодні і це відчуття відіграє роль внутрішнього пускового механізму для автопілота, який шукає способу задовольнити потребу — насититися. Перший продукт, побачений у цьому контексті, високо оцінюють. Таким чином, гадана цінність броколі значно вища, коли таця в руках студента порожня, ніж коли вона наповнена тарілками з м’ясом і картоплею фрі, як траплялося за колишнього облаштування їдальні. Тримаючи повну тацю, студенти відчували ментальну ситість, що знижувало гадану цінність страв, зауважених наприкінці процесу прийняття рішення. Голодні відвідувачі були схильними обирати першу серед запропонованих страву, вирішуючи таким чином проблему голоду і не залишаючи місця для подальших у ряді.

Розміщення апельсинів у гарній фруктовниці створило інші рамки сприйняття плодів, підвищивши їхню гадану цінність так само, як трапляється з упакуванням. Фрукти видавалися смачнішими і ціннішими. Затемнена кришка камери з морозивом перешкоджала першому етапу прийняття рішення — сприйняттю. Кришка не давала змоги сприйняти сигнал про морозиво, тому не спонукала відвідувачів до придбання продукту (попри його високу гедоністську цінність). Певно, усім нам, стоячи в черзі до каси, доводилося відчувати нестерпне бажання взяти плитку шоколаду, яке виникало просто через те, що ми її бачили. Без візуального сигналу ми не відчули б потягу. Зовсім як у прислів’ї: «Чого очі не бачать, того серцю не жаль».

Той самий принцип стосується і переміщення молока. Натуральне молоко, яке стояло перед шоколадним, перешкоджало опрацюванню сигналу про шоколад. Окрім того, виникала потреба просити працівника їдальні передати шоколадне молоко, тобто йдеться про додаткові зусилля, що особливо актуально, коли інші студенти стоять за вами в черзі і ви змушені поспішати. Тож студенти вибирали натуральне молоко, до якого легше дотягнутися і яке позбавляло їх зайвих зусиль.

Щодо печива, студенти мали платити за нього однакову суму, незалежно від того, чи купували окремо, чи у складі комплексного обіду.

Однак із погляду сприйняття опції суттєво відрізняються. У комплексному обіді вартість печива не сприймається у момент здійснення покупки. Студенти знають, що мають заплатити за нього певну суму, але жодного чіткого сигналу про це не отримують. Таким чином, гадана вартість печива низька. Коли ж студенти змушені платити за печиво окремо, вони усвідомлюють його фактичну вартість і більше відчувають болісний досвід, що підвищує гадану вартість. У результаті сприйняття співвідношення «вартість — цінність» призводить до невеликої ймовірності придбання печива.

На початку 2012 року Google застосував подібний підхід у своїх їдальнях. Розглянемо деякі з нововведень і їхніх результатів:

• Солодощі прибрали з прозорих підвішених посудин, натомість помістивши в затемнені контейнери, до яких треба було тягнутися, — скорочення споживання солодощів на 9 % лише за один тиждень.

• З огляду на те, що люди схильні наповнювати таці стравами, які першими трапляються на очі, найближчим до входу об’єктом у їдальні стала салатна стійка.

• З’явилися кольорові маркери відділів: зелений — для овочів, червоний — для десертів, плюс чіткі сигнали про корисність і некорисність продуктів.

• Раніше звичайну воду пропонували на розлив, а газовану — у холодильнику. Новий варіант: звичайна вода у пляшках — на рівні очей у холодильнику, газована — на нижній полиці. У результаті споживання звичайної води зросло на 47 %.

На сприйняття цінності і прийняття рішень впливають не тільки представлені об’єкти, а й спосіб представлення.

Паралелі з експериментом Вансінка очевидні: Google також отримав помітні результати. Як свідчить іще одне дослідження Браяна Вансінка, принцип впливу інтерфейсу рішень на поведінку працює навіть із дієтологами. Експертів запросили на «свято морозива» з нагоди відзначення кар’єрних успіхів колеги. Їм навмання видали маленькі або великі креманки та маленькі або великі ложки для морозива. Виявилося, що навіть дієтологи, отримавши більшу тару, несвідомо накладали собі на 31 % більше морозива. І порції зросли на 14 %, коли піддослідні отримали більші ложки.

Ці приклади стосуються не тільки харчування. Вони ілюструють загальні принципи науки про прийняття рішень: на рішення суттєво впливають не тільки представлені об’єкти, а й значною мірою спосіб представлення. Класична економічна теорія не здатна пояснити цих ефектів через те, що об’єктивна цінність і вартість страв у їдальні не змінюється. Броколі є броколі незалежно від місця розташування в ряді контейнерів.

Інтерфейси змінюють поведінку споживачів, не впливаючи на судження

Зміна мислення споживачів заради зміни поведінки — фундамент роботи маркетологів. Нам утовкмачили, ніби неклієнтам бракує знань про наші продукти, тому ми намагаємося переконати їх купувати, доносячи те, що, як нам здається, має важливе значення. Ми прагнемо викликати позитивне ставлення до продуктів, розробляючи цікаву телерекламу і сподіваючись, що позитивний ефект (психологічно приємні відчуття) від перегляду сприятливо вплине на судження про бренд. Типові методи попереднього тестування товарів свідчать про глибоке переконання спеціалістів у тому, що поведінку зумовлюють винятково судження: беруть до уваги здебільшого задекларовані наміри й судження респондентів. Ми оцінюємо, як впливає продукт, упакування або реклама на імідж бренда, і доходимо висновку щодо ефективності тестового стимулювання відповідно до того, чи виявляють споживачі позитивне ставлення. У центрі уваги — незмінно людина, а не контекст, у якому вона приймає рішення. Припускають, що необхідно забезпечити неклієнтів переконливими аргументами та інформацією для зміни ставлення до нашого продукту і бренда, аби домогтися купівельної поведінки нам на користь.

Звісно, це не зовсім хибна концепція, і в наступному розділі ми розглянемо особистісний фактор, однак обмежуватися нею не варто. Ми вже з’ясували, що будь-яка поведінка — результат взаємозв’язаних ситуативних (зовнішніх) та особистих (внутрішніх) чинників. Експеримент у їдальні продемонстрував процес прийняття рішень, що базується не на судженнях і намірах, а на конкретному, перцептивному досвіді у певний момент і в певному ситуативному контексті, в якому споживачі приймають рішення. Те, що периферійні, однак конкретні сигнали і приховані поведінкові наслідки впливають на купівельні рішення, підводить до іншого, ще важливішого висновку: рішення регулюють не тільки судження. Тож зміні поведінки не обов’язково має передувати зміна ставлення. На вибір споживачів можна впливати завдяки зміні інтерфейсу рішень, а відповідно — контексту, який визначає гадані особливості у момент прийняття рішень.

Інтерфейс впливає на прийняття рішень і спонукає до здійснення покупок, не змінюючи при цьому суджень споживача. Це забезпечує маркетологів додатковим методом впливу на поведінку споживачів, даючи змогу уникнути поширеної практики зміни суджень.

Можливість змінювати поведінку, не впливаючи на мислення, — одна з ключових ідей біхевіористської економіки. Концепція настільки поширилася, що уряди Великої Британії та США створили підрозділи, які спеціалізуються на її застосуванні в державній політиці. Американці використовують цю ідею, щоби краще розуміти і впливати на рішення громадян у сфері енергоспоживання, охорони здоров’я, боротьби зі злочинністю й безпеки на дорозі. Так, якщо раніше послуговувалися дорожніми знаками, які сигналізують про наближення автомобіля, то тепер місцева влада додала індикатор швидкості руху авто — прилад зі смайликом. Тепер тих, хто під’їжджає до знака, не перевищуючи швидкості, вітає веселий смайл (іл. 4.2), а порушників — сумний. Завдяки новим знакам більше водіїв дотримуються правил, а відтак суттєво поменшало дорожньо-транспортних пригод. Знаки виявилися навіть ефективнішими за стандартні камери відеоспостереження й обійшлися доволі дешево.

Дієвість смайликів пов’язана з тим, що вони ілюструють відображену на екрані швидкість, адже просто цифру автопілоту зрозуміти набагато складніше.

Іл. 4.2. Сигнали породжують зміни в поведінці

Смайлики спрацьовують краще за традиційні методи, позаяк миттєвий зворотний зв’язок — кращий інструмент зміни поведінки, ніж повідомлення про штраф за кілька тижнів, ба навіть місяців. Невдоволене обличчя звертається безпосередньо до автопілота, повідомляючи про перевищення швидкості в момент, коли той приймає рішення. На відміну від штрафу, що загрожує пізніше, сигнал сумного смайлика сприймається відразу.

Наближеність до періоду прийняття рішення — ключовий фактор впливу сигналів на поведінку. Звернімося до знайомого прикладу з маркетингу: рекламно-інформаційні засоби повністю відповідають такому ефекту, тому що інтерфейс стосується моменту прийняття рішення. В одному з досліджень науковці перевірили вплив різних засобів просування на рівень продажів батончиків Snickers. Перший засіб комунікації передбачав тільки заклик до дії («поклади кілька штук собі у холодильник»). Реклама забезпечила продаж у середньому 1,4 батончика одному покупцю. Потім комунікація змінилася — додали поведінковий якір: «Поклади 18 штук собі у холодильник». Звучить смішно, але результат виявився суттєвим: цього разу продали в середньому 2,6 баточика кодному споживачу. В обох випадках знижки не запропонували. Звичайна згадка про кількість як конкретний і доступний для сприйняття якір дала змогу збільшити продажі майже вдвічі — тимчасом попередньої зміни ставлення до продукту не знадобилося.

Особливо корисними такі методи можуть бути в галузі інтерактивних засобів зв’язку. Нині практично неможливо розробити бренд-стратегію без застосування соціальних мереж, інтерактивних засобів зв’язку і методики Веб 2.0. У багатьох стратегічних планах інтерактивний світ обертається на 360 градусів, включаючи Facebook-сторінку, YouTube-канал та нову телерекламу. Крізь призму біхевіористської економіки ми можемо чіткіше диференціювати ролі точок дотику для найповнішого використання їхнього потенціалу.

Уявіть собі, що, очікуючи потяга, людина дивиться на рекламний плакат. Як можна перетворити цю пасивну точку дотику на інтерактивну? Tesco в Кореї і Peapod у Чикаго використовують інтерактивні білборди на зразок віртуальної полиці, де споживачі, чекаючи на потяг, можуть залишити замовлення через смартфони, а потім забрати товар у крамниці.

Доступність інтерактивних засобів забезпечує маркетологів як ніколи великою кількістю інтерфейсів рішень, створюючи можливості для наближення до «моменту істини». Ефект «тут і зараз» зумовлює здатність інтерактивних засобів комунікації конструювати гадану цінність і/або знижувати гадану вартість у процесі прийняття купівельного рішення або навіть формувати зовсім нові інтерфейси рішень. Додаток Solarchecker від SMA, про який ми говорили раніше, — це приклад нової точки дотику на одному з етапів прийняття рішень, до якого раніше бренд не мав доступу. Ще один приклад — Westpac Bank. Натхненний ідеями TED[4] Рорі Сазерленда, банк хотів спонукати клієнтів до заощадження коштів. Спеціалісти банку прагнули, щоби клієнти при заощадженні виявляли таку саму імпульсивність, як при здійсненні покупок. Люди завжди мають підстави заощаджувати, але не роблять цього через необхідність витрачати зусилля — похід до банку, телефонний дзвінок або навіть онлайн-­транзакція видаються надто складними процедурами. Тому Westpac розробив мобільний додаток Impulse Saver, за допомогою якого клієнти можуть переказувати кошти з поточного на накопичувальний рахунок, просто натиснувши на велику червону кнопку на екрані телефону (іл. 4.3).

Іл. 4.3. Заощаджуй в один дотик

Ідеться не просто про чергову мобільну точку дотику, а про новий інтерфейс рішень. Він дає клієнтам можливість реалізувати їхній намір «тут і зараз» без зайвих зусиль. Немає потреби шукати відділення банку, телефонувати, чекати з’єднання з онлайн-ресурсом… Крім того, можна переказувати на накопичувальний рахунок зовсім маленькі суми — таким чином обмежили болісний досвід під час кожної транзакції. Ніхто не захоче марнувати час на візит до банку і заповнення паперів для заощадження 2 фунтів стерлінгів на рахунку або витрачати нехай і 10 хвилин на ту саму процедуру онлайн. Таким чином, функція нового інтерфейсу полягає в його наявності в момент виникнення бажання заощадити кошти і можливості зробити це імпульсивно.

Найновіші розробки в галузі інтерактивних засобів зв’язку забезпечують ефективні інтерфейси, які споживачі застосовують у момент прийняття рішень. Це дає змогу створювати для клієнтів нові та інноваційні інтерфейси рішень.

Вищенаведені приклади засвідчили, що на поведінку споживачів можна впливати, не змінюючи ставлення. Та варто розглянути ще один цікавий аспект нових можливостей. Окрім того, що рішення визначає інтерфейс, вчинки людини внаслідок таких рішень можуть змінювати її судження. Ден Аріелі називає це «самовипасанням»: віра в позитивні (або негативні) властивості об’єкта на основі попереднього досвіду. У книжці «Передбачувано ірраціональний» (Predictably Irrational, 2010) Аріелі наводить такий приклад:

Уявіть: сталося щось таке, від чого ви почуваєтеся щасливим і щедрим (скажімо, команда, за яку вболіваєте, перемогла в чемпіонаті світу). Того ж дня ви йдете до тещі на вечерю, і, оскільки перебуваєте в доброму гуморі, імпульсивно купуєте їй квіти. Місяць по тому від радісних емоцій немає й сліду, так само, як грошей у гаманці. Знову час навідати тещу. Ви замислюєтеся, як має поводитися гарний зять. Попорпавшись у пам’яті, ви пригадуєте щедрий жест попереднього візиту і повторюєте його. Жест перетворюється на ритуал — і зрештою на звичку (до слова, зовсім непогану). Попри відсутність першочергового мотиваційного фактора (радості у зв’язку з перемогою), ви використовуєте попередній вчинок як орієнтир для подальшої поведінки та підтримання образу гарного зятя (який дарує тещі квіти). Таким чином, першочергова емоція впливає на тривалу систему прийняття рішень.

«Самовипасання» проявляється в тому, що замість копіювання дій інших людей у громадському місці ми пригадуємо власні дії, які чинили колись, і вони стають нашими неявними орієнтирами. Периферійні ситуативні фактори впливають на наші рішення, про що свідчить розглянутий вище приклад, коли після зміни розташування броколі у їдальні студенти почали активніше споживати цю страву. Своєю чергою, спонтанне рішення формує їхнє подальше ставлення до неї. Наступного разу, замовляючи броколі, вони цінуватимуть страву вище, бо вже обирали її. Тож новий, простіший інтерфейс рішень забезпечує частішу взаємодію з брендом або продуктом, що покращує ставлення до нього, бо що частіше ми користуємося чимось, то вище цінуємо це. Подібні маркетингові інструменти дають особливо великі можливості в галузі послуг, де запропонована цінність здебільшого не така очевидна, а рівень взаємодії доволі низький.

Ми можемо простежити цей ефект зокрема й у дослідженнях іміджу брендів: споживачі позитивніше ставляться до відомих брендів, які використовували щонайменше кілька разів. Сформовані ставлення беруть початок із купівельних рішень. Дії людини не тільки засвідчують її зацікавлення й пріоритети, а й створюють їх. Відповідно до принципу «дії — потім судження», вчинки можуть і таки формують пріоритети й упереджені спогади, а тоді підкріплюють їх. Тож, щойно студенти починають замовляти броколі через те, що ця страва першою потрапляє їм на очі, їхнє ставлення до неї змінюється на краще. Висновок для маркетологів: новий досвід відіграє важливу роль для зміни ставлення до бренда. Забезпечення активнішої взаємодії із брендом — спосіб впливу на ставлення споживачів до нього.

Формування активнішого досвіду (тобто взаємодії з брендом) — метод впливу на ставлення споживачів до бренда, адже поведінка людини провокує зміну її уявлень. Це забезпечує новий та ефективний підхід — на противагу традиційному, відповідно до якого зміна поведінки потребує попередньої зміни суджень.

Інтерфейси рішень — потужні інструменти, якими маркетологи часто нехтують. Зазвичай ми не розглядаємо специфічні інтерфейси й контексти як двигуни купівельних рішень і не беремо їх до уваги, розробляючи стратегії. Якщо враховувати неявний рівень сприйняття гаданої цінності та вартості продукту на кожному етапі прийняття купівельного рішення, це може відкрити нові можливості для зростання продажів. За умови оптимізації таких інструментів на основі загальних принципів психології та біхевіористської економіки такі інструменти можуть стати важливою частиною бізнесу. Цей підхід до зміни поведінки споживачів — ідеальне доповнення до принципу фокусування на індивіді та його цілях або судженнях. Головна його перевага — оптимізація шляху до купівлі: підвищення гаданої цінності і/або обмеження гаданих перешкод. Отже, звернемося до маркетингових інтерфейсів, де можна скористатися засадами біхевіористської економіки. Розглянемо приклади, коли споживач безпосередньо взаємодіє з продуктом або має відреагувати чи прийняти рішення в певний момент.

Результативні поетапні інновації

У маркетингу ми постійно шукаємо можливостей посилення конкурентних позицій, розробляючи нові продукти і їхні нові параметри та вдосконалюючи якість продукції. Звісно, це необхідно. Однак розглянутий вище принцип свідчить про потенційну ефективність здобуття конкурентних позицій за рахунок покращення інтерфейсу рішень шляхом зміни незначних деталей недорогою ціною. Результати можуть виявитися значно суттєвішими за необхідні інвестиції. Автори доповіді Інституту державного управління і секретаріату Кабінету міністрів, присвяченої застосуванню біхевіористської економіки в політиці, пишуть:

Методи «зміни контекстів», тобто умов, за яких люди приймають рішення і реагують на сигнали, мають потенціал суттєво змінювати поведінку порівняно недорогою ціною. Формування стратегії насамперед навколо імпульсивних реакцій на довкілля може бути ефективним способом покращення комфортного самопочуття та соціального добробуту індивіда.

Доволі очевидно, що той самий висновок стосується маркетингу: якщо формувати маркетингову стратегію насамперед навколо імпульсивних реакцій споживачів на довкілля, можна досягти ще більшого успіху й отримати додаткове стимулювання продажів. Отже, розглянемо детальніше переваги такої стратегії. Якось провели експеримент серед клієнтів автомийки з використанням карток лояльності як інтерфейсу рішень.

Клієнтам видавали картки, які проштамповували під час кожного користування послугами автомийки. Зібравши потрібну кількість штампів, вони отримували одне безплатне миття. Треба було зібрати десять штампів, але половина клієнтів отримала маленький подарунок — картки уже з двома штампами (тож їм залишалося зібрати ще вісім). Інша половина клієнтів отримала такі самі картки без наявності «безплатних» штампів для старту, однак мала зібрати загалом тільки вісім штампів замість десяти (іл. 4.4). Виходить, що всі клієнти мали оплатити вісім миттів авто, щоб отримати одне безплатно.

Іл. 4.4. Попередньо проштамповані картки забезпечили удвічі вищий рівень продажів

Логічно було б припустити, що обидва варіанти карток забезпечили однакові результати, адже групам клієнтів пообіцяли однакову винагороду за ті ж самі витрати — оплата восьми миттів. На практиці сталося інакше. Дослідники виявили, що клієнти, які отримали попередньо проштамповані картки, вдвічі частіше користувалися послугами автомийки, порівняно з клієнтами, яким не дали безкоштовних штампів. Чому так? Сигнал «два безкоштовні штампи» активував так званий «ефект володіння»: власник картки відчував себе на шляху до заповнення картки, що спонукало його до завершення процесу. Оформлення завдання як нібито вже розпочатого і не завершеного, а не такого, що не розпочалося, викликало в клієнтів бажання довести справу до кінця, та й до того ж якомога швидше. Незначна й економічно нейтральна зміна в інтерфейсі рішень суттєво вплинула на рівень продажів. Ефект володіння також частково пояснює нашу терплячість в очікуванні завантаження або встановлення програми, коли ми бачимо стан виконання операції. Процес запущено, тож ми хочемо його завершити.

Наступний наш приклад засвідчує, що нібито незначні зміни в інтерфейсі рішень можуть позитивно впливати на рівень прибутку і продажів. Розглянемо результати невеликої, але відчутної зміни представлення пропозиції дня в меню ресторану. Спеціалісти Корнелльського університету дослідили, як спосіб представлення цін впливає на обсяг продажів ресторану. Ціни в меню презентували у трьох варіантах (іл. 4.5):

Цифрами зі значком євро: 10,00 €

Цифрами без значка євро: 10

Словами: Десять євро

Незначні зміни в інтерфейсах рішень можуть мати непропорційно великий вплив на сприйняття чистої вартості продукції, а отже, й на рівень продажів.

Дослідники очікували, що найприбутковішою виявиться версія з «десятьма євро», адже слова ускладнюють процес підрахунку, а отже, й контроль над тим, на яку суму робите замовлення. Та найбільші продажі забезпечила версія з цифрами без значка євро. Кожний столик, що отримував меню з цінами без значка євро, витрачав на 5 євро більше, порівняно з рештою клієнтів. Ціни активують у мозку зону болю, і результати експерименту засвідчили, що болісний досвід посилюється на тлі сприйняття сигналу «євро» — словом чи значком. За браком сприйняття безпосереднього сигналу вартості в євро ціну сприймали як нижчу. Незначна зміна, реалізація якої не потребувала зусиль і витрат, суттєво вплинула на купівельні рішення клієнтів і забезпечила ресторану більший прибуток.

Іл. 4.5. Спосіб представлення ціни суттєво впливає на рівень прибутку

Шукаючи натхнення для інновацій та ідей, варто почати з точок дотику зі споживачем. Розглянемо приклад з енергопостачальником. Подібно до інших компаній у галузі послуг, він має доволі мало точок дотику з клієнтами. Зазвичай ми контактуємо з енергопостачальником, тільки коли виникають проблеми. Регулярна комунікація відбувається переважно раз на місяць під час оплати рахунку. Американська компанія Opower продемонструвала, як цю точку дотику, що найчастіше викликає негативні асоціації у зв’язку з витратами, можна використати для підвищення цінності продукту та зміни поведінки споживачів. Opower друкувала на рахунках графіки використання електроенергії в порівнянні із середнім рівнем споживання інших мешканців вулиці, розмістивши після цифр просте повідомлення — похвалу за ощадливіше споживання, порівняно з сусідами, або пропозиції щодо способів скорочення споживання в майбутньому, які допоможуть вийти на рівень сусідів (іл. 4.6).

Іл. 4.6. Порівняльні таблиці споживання електроенергії сусідами суттєво вплинули на майбутню поведінку споживачів

Проста й недорога ідея сприяла такому ж скороченню споживання електроенергії, як при підвищенні тарифу на 20 %. До того ж як показали подальші дослідження, зміна поведінки утверджується на тривалий період. Таким чином, Opower не намагалася переконати споживачів шляхом рекламних чи інформаційних кампаній, а скористалася зі схильності людей до дотримання соціальних норм та копіювання поведінки оточення. Усім нам знайомий так званий «соціальний доказ» із повсякденного життя. У який бар ви зайдете, якщо в одному тільки два клієнти, а в іншому — 20? Якому рейтингу Amazon ви більше довіряєте — тому, що ґрунтується на двох відгуках, чи тому, що на двох сотнях відгуків? Численні дослідження свідчать, що інформація про дії інших людей за подібних обставин суттєво впливає на поведінку індивіда. Коли в готельному номері почепили оголошення з проханням про вторинне використання рушників для захисту довкілля, відреагували 35 % клієнтів. Коли в повідомленні додали фразу про те, що більшість гостей у період перебування в готелі щонайменше один раз використовує рушники вдруге, відгукнулися 44 %. Коли ж в оголошенні повідомляли, що всі попередні мешканці цього номера повторно використовували рушники під час перебування в готелі, 49 % гостей номера обрали вторинне використання. Вплив соціальних норм посилюється в разі їхнього максимального підлаштування під цільову аудиторію (як у випадку, коли порівнювали кількість спожитої електроенерегії серед сусідів). У стратегії Opower «соціальний доказ» активував доречне порівняння із сусідами. Будь-яка цінність — відносна, тож порівняння спонукає до переоцінювання власної поведінки та, відповідно, до її зміни.

Усі розглянуті приклади об’єднує один принцип: люди відчувають більше невдоволення через втрати, ніж задоволення через здобутки такого ж обсягу. Тобто ми схильні уникати втрат. Уникнення втрат — це фундаментальна засада прийняття рішень. Розглянемо її застосування в маркетингу. Прагнучи заохотити споживачів до придбання нашого продукту, ми часто закликаємо їх до дій, наголошуючи переважно на можливостях заощадити. Такий підхід сприяє обмеженню болісного досвіду, тому спрацьовує. Однак важливу роль відіграє спосіб заощадження. Американська енергетична компанія виявила: коли клієнти дізнавалися, що перехід на енергоефективний режим забезпечував заощадження (а отже здобутки) до 200 доларів на рік, поведінкові зміни виявилися незначними. Коли ж меседж компанії трохи змінився і до споживачів доносили, що, не переходячи на енергоефективний режим, вони втрачають 200 доларів, вдалося одразу досягти позитивних результатів. За цим стоїть саме ефект уникнення втрат: можливість не втратити цінують вище за можливість здобути ту саму суму. Приймаючи рішення взяти участь у розіграші, де шанс виграти або програти становить 50/50, люди зазвичай наважуються тільки на ті «афери», де сума потенційного виграшу щонайменше вдвічі перевищує суму програшу (наприклад, шанс 50/50 — виграти 100 доларів або програти 50 доларів). Більшість заходів, спрямованих на уникнення втрат, свідчать, що люди схильні оцінювати можливість щось втратити приблизно вдвічі вище за можливість отримати те саме. Точнісінько як у прислів’ї: «Краще синиця у жмені, ніж журавель у небі». У сприйнятті автопілота співвідношення «вартість — цінність» зміщується, тому наголошення на сумі потенційної втрати за браком дій — кращий мотиватор для споживачів, ніж обіцяне заощадження.

Інтерфейси, навіть простенькі — на зразок рахунку за електроенергію або проштампованої картки клієнта автомийки, — активують неявні правила прийняття рішень, що, своєю чергою, сприяє зміні поведінки.

Уникнення втрат — головний бар’єр, що перешкоджає споживачам переходити на інші бренди або сприймати інновації. Ризик втрати чогось цінного може переважити лише вдвічі цінніша пропозиція. Часом це очевидно у дослідженнях із фокус-групами. Споживачі позитивно відгукуються про новий продукт або послугу, але, коли їм пропонують обміняти звичний бренд на новий, відмовляються та обирають те, до чого звикли. Часто йдеться не про максимально велику цінність, а про уникнення загрози втрат або розчарувань.

Принципи переконливих інтерфейсів рішень

Незначні зміни в інтерфейсі рішень можуть суттєво впливати на купівельні рішення споживачів і рівень продажів. Механізми, що регулюють розглянуті вище приклади, тобто ефект володіння, соціальний доказ та уникнення втрат, — це автоматичні правила прийняття рішень або евристичні методи, які можна зумисне активувати за рахунок інтерфейсу і, відповідно, впливати на сприйняття цінності та вартості. Ці евристичні методи — практичні рішення, якими послуговується мозок, реагуючи на ситуації та оточення. Ідеться про цілковито автоматичні реакції, які дають змогу швидко приймати рішення на рівні автопілота, не докладаючи зусиль. Перевага таких правил у тому, що ми можемо дуже швидко й інтуїтивно вирішувати, що і як робити, без залучення енерговитратного рефлективного мислення.

Систематичне використання евристичних методів дає змогу маркетологам регулювати кожний інтерфейс рішень на шляху до здійснення покупок, впливаючи на вибір споживачів і таким чином розвиваючи можливості для зростання продажів. Для покупців товарів народного споживання основним інтерфейсом рішень є точка продажу (POS) у супермаркеті. Залежно від категорії, 40—70 % усіх купівельних рішень приймають у точках продажу без попереднього планування, а отже на рішення впливають насамперед місцеві сигнали. Тому навіть у точках продажу, де споживачі зазвичай точно знають, по що прийшли, конкретні сигнали відіграють важливу роль. Про це якось говорив Рорі Сазерленд:

Під час прийняття рішень — свідомих чи несвідомих, великих чи маленьких, — що стосуються нашого життя, покупок і поведінки, контекст, рамки, інтерфейс цих рішень, середовище і шляхи, за яких ми їх формуємо, можуть впливати на остаточні рішення більше, ніж їхні довгострокові наслідки.

Однак залишається проблема — науковці виокремлюють десятки неявних правил прийняття рішень. Для маркетологів це занадто. Тож, аби розібратись у цій важливій та цікавій сфері, розглянемо основні засади, які допомагають систематично посилювати переконливість інтерфейсів рішень наших клієнтів.

Наведені нижче принципи дають змогу зрозуміти, чому споживачі поводяться не так, як нам хотілося б, та, відповідно, оптимізувати інтерфейси рішень:

1. Конкретизація: активація евристичних методів потребує конкретних і доступних для сприйняття сигналів.

2. Миттєвість: автопілот надає перевагу миттєвим, а не майбутнім винагородам.

3. Певність: автопілот надає перевагу безпечному, певному вибору.

Далі в цьому розділі ми переконаємося, що розуміння згаданих трьох принципів суттєво сприяє оптимізації шляху до купівлі та розробці відповідних інтерфейсів рішень.

Конкретизація: немає сигналу — немає дії

Розібратися з конкретизацією допоможе технологія, що має великий потенціал для маркетингу, — доповнена реальність. Lego розробив систему доповненої реальності, за допомогою якої можна піднести коробку з конструктором до екрана в магазині і побачити відображення готової зібраної моделі (іл. 4.7). Задум такий: показати зацікавленим у придбанні батькам і дітям, який вигляд матиме готова конструкція Lego. Згідно з дослідженнями, що довше покупець торкається товару, то більша ймовірність здійснення покупки. Таким чином, необхідність потримати коробку в руках (щоби побачити зображення на екрані) — додаткова перевага. До того ж ознайомлення покупців із віртуальним продуктом може сприяти зростанню продажів за рахунок конкретизації переваг, тобто цінності товару.

Іл. 4.7. Віртуальна реальність сприяє конкретизації продукту та підвищує його гадану цінність

Швейцарський бренд годинників Tissot теж скористався цим інструментом, дозволивши охочим роздивлятися вітрини приміря´ти елітні годинники просто на тротуарі. Вітрини крамниць трансформували у знаряддя інтерактивного шопінгу: за допомогою камери і тачскрина 3D-технологія перетворює паперовий ремінець на будь-який годинник Tissot. Споживачі не тільки оцінюють, як годинники виглядають на зап’ясті, а й мають змогу випробувати на тачскрині додаткові функції (компас, висотомір, термометр) таких годинників. Крім того, примірявши годинник, можна сфотографуватися й розмістити фото у Twitter або Instagram, щоб узяти участь у щотижневому розіграші годинника на вибір. Нова рекламна кампанія Tissot виявилася успішнішою за всі попередні у Великій Британії. Продажі в бутику Tissot Selfridges зросли на 83 %.

Французький елітний бренд ювелірних виробів Boucheron дав клієнтам можливість «віртуально» приміря´ти прикраси з домашнього комп’ютера або смартфона, що забезпечило зростання онлайн-продажів на 50 %.

Доповнена реальність має потенційно високі цінність та значення і в роздрібній торгівлі. Ангела Маурер, керівник відділу інновацій компанії Tesco, каже: «Tesco дозволяє клієнтам міряти й випробовувати, перш ніж купувати. Це важливий момент, адже таким чином покупці можуть візуалізувати товари, які хочуть придбати». Однак Маурер наголошує на необхідності спрощення процедури. Іншими словами, роздрібники мають підлаштувати випробовування товару до особливостей функціонування автопілота: тільки в такому разі послуга дійсно додаватиме цінності товару. Не слід використовувати технології тільки тому, що вони модні, — йдеться про засіб поліпшення споживацького досвіду, надто коли потрібні додаткові зусилля (скажімо, завантажити додаток, витратити час, аби зрозуміти, як він працює, тощо).

Для підвищення гаданої цінності товару необхідні конкретні сигнали. Без сигналу евристичні методи не активуються.

Конкретні сигнали в точках продажу можуть вплинути на здійснення покупок. Уявіть собі полицю супермаркету із засобами для догляду за ротовою порожниною. Зазвичай покупці знають, по що прийшли — по зубну пасту або щітку. Проте, як свідчать дослідження, коли крамниця надсилає сигнали, що активують ширшу концепцію «здоров’я зубів», споживачі купують додаткові засоби, окрім запланованих. Покупці, які підходять до відповідної полиці з конкретним планом («Треба купити зубну пасту»), схильні купувати тільки цей товар. Тимчасом у разі загальнішої думки («Треба подбати про здоров’я зубів») зростає ймовірність придбання додаткових товарів. Виникнення загальної думки можна стимулювати конкретними сигналами з оточення — наприклад, розташувати сигнали щодо «здоров’я зубів» на початку секції із засобами для догляду за ротовою порожниною або розробити рекламну кампанію з розрахунку на загальні орієнтири мислення.

Принцип конкретизації допомагає маркетологам краще розуміти гадану вартість товару. Слід уникати сигналів, які підвищують таку вартість, що засвідчив розглянутий вище приклад зі значком євро в меню ресторану. Ще один ілюстративний приклад — програма Bank of America «Решти не треба». У рамках цієї безплатної послуги суми всіх операцій округлюють, і різниця потрапляє на ощадний рахунок клієнта. Таким чином, клієнти можуть заощаджувати кошти без зайвих зусиль, при цьому банк максимально обмежує болісний досвід розставання з грошима. Так само як у прикладі з печивом у їдальні, конкретизація витрат (або заощаджень) має важливе значення. Програма «Решти не треба» стартувала 2005 року, і відтоді банк здобув понад 12 млн нових клієнтів, заощадження яких сягнули 3,1 млрд доларів.

Аби скористатися принципом конкретизації у розвитку інтерфейсів рішень, варто поставити такі запитання: які конкретні сигнали можна надіслати у процесі здійснення покупки? які сигнали конкретизують винагороди і втрати? які сигнали варто змінити для закріплення сприятливого співвідношення «вартість — цінність»?

Про конкретизацію витрат варто замислитися, коли йдеться про структури тарифів. Уявіть, що вам треба визначитися із системою оплати членства у спортклубі. Навряд чи у вас одразу виникне думка, що запропонований спосіб оплати якось вплине на розвиток бізнесу. Навіть коли й виникне, то ви, скоріш за все, вирішите, що можливість придбати річний абонемент позбавить клієнта болісного досвіду на цілий рік. Таким чином, ви можете дійти висновку, що така система — найкраща. Яка ж схема оплати справді забезпечить більший потік клієнтів — купівля річного абонемента вартістю 600 фунтів стерлінгів чи місячний абонемент вартістю 50 фунтів стерлінгів? Згідно з дослідженнями, помісячна оплата частіше нагадує відвідувачам про необхідність платити за спорт, тобто конкретизує витрати, і зумовлює регулярніші заняття у спортзалі. Після дати оплат частота відвідувань зростає, але потім поступово повертається до базового рівня. У цьому випадку конкретизація витрат має сприятливий вплив: частіші тренування — краща фізична форма, а отже, й вища гадана цінність послуг. Лояльність клієнтів посилюється за рахунок частіших відвідувань, зумовлених помісячною оплатою.

Цей ефект базується на евристиці «неповоротних витрат», що супроводжує конкретизацію вартості: люди прагнуть уникати необхідності марно витрачати. Якщо ми витратили на щось гроші, то хочемо цим користуватися. Тому уточнення вартості, а не її приховування, має в деяких випадках свої переваги. Це залежить від того, яку поведінку ми хочемо стимулювати через інтерфейс рішень, тобто яка поведінка найбільше відповідає нашим маркетинговим цілям.

Миттєвість: хочу ЗАРАЗ!

Іще один ключовий принцип розробляння переконливих інтерфейсів рішень — миттєвість. Автопілот функціонує перш за все у теперішньому часі, опрацьовуючи інформацію, сприйняту в конкретний момент. Тому майбутні наслідки рішення, яких споживач не усвідомлює у момент його прийняття, мають значно менший вплив. Цінність і вартість знижуються на відстані. Наприклад, тигр, побачений здалеку, і тигр поблизу викликають зовсім різні реакції. У 2010 році в рамках експерименту нейроекономіст Антоніо Рангель із Каліфорнійського технологічного інституту довів, що люди готові платити за фізично наявну страву із фаст-фуду на 60 % більше, ніж за страву, візуально чи текстуально представлену в меню. Дослідник також виявив, що страви, розміщені на вітрині, послаблюють бажання платити, порівняно зі стравами у вільному доступі. Що менша відстань до товару, то вища його гадана цінність і менші гадані бар’єри для його отримання.

Це стосується і часової відстані. Шанс захворіти через 20 років не такий загрозливий, як головний біль завтра. Зазвичай ми надаємо перевагу незначним миттєвим наслідкам, а не значним і далеким. Сто фунтів стерлінгів зараз — привабливіша пропозиція, ніж обіцяні на наступний рік 120 фунтів. Економісти-біхевіористи називають це «гіперболічним дисконтуванням»: схильність сприймати дисконтні ставки на майбутнє як вищі за ставки тут і зараз. Тому ми суттєво недооцінюємо майбутніх наслідків, коли жертви необхідні вже тепер (скажімо, кинути курити або більше займатися спортом). Усім нам добре відомо, що потрібно вести здоровий спосіб життя, аби уникнути хвороб у майбутньому, однак цей наслідок погано сприймається через віддаленість у часі. У результаті ми обираємо цигарки і пиво, цінність яких очевидна просто зараз. Недооцінювання майбутніх наслідків пояснює схильність людей витрачати більше у разі користування кредитними картками — болісний досвід відкладаємо на пізніше.

Особливості людського сприйняття визначають: що миттєвіша винагорода — то краще, і що пізніша втрата — то теж краще.

Як можна використати цю тенденцію у маркетингу? Автомобільна галузь — вдалий приклад. Автовиробники регулярно розробляють спеціальні пропозиції — переважно дисконтні схеми. Скажімо, Fiat 2012 року відверто апелював до автопілота, схильного недооцінювати майбутнє. Компанія пропонувала клієнтам виплатити половину вартості автомобіля відразу, а решту — протягом подальших двох років. У телерекламі наголошували на розмірі першого платежу (5900 євро), що сприяло зниженню конкретизованої вартості. Тимчасом другий платіж знижується в уявленні споживача з огляду на віддаленість у часі.

Схожу стратегію із назвою «спортивна угода» розробили гарвардські економісти-біхевіористи. У центрі їхньої уваги опинився славнозвісний бар’єр — регулярне відвідування спортзалу. У цьому випадку йдеться про винагороду в майбутньому завдяки зусиллям і витратам тепер. «Спортивна угода» змінює правила. Члени спортклубу зобов’язуються до певної кількості тренувань на тиждень. Якщо вони виконують норму, мають сплатити певну суму, а ще можуть заробити повернення коштів, коли продовжать систематично тренуватися. У разі невиконання угоди їм доведеться платити більше.

Таким чином, у зв’язку з невиконанням плану витрати членів клубу зростають одразу — отже, негативні наслідки, що раніше стосувалися майбутнього, конкретизуються вже сьогодні. Базовий принцип доданої вартості і зниження вартості послуг за рахунок принципу миттєвості для членів спортклубу — блискуча стратегія.

Коли проводять акції на зразок безплатних розіграшів, цим принципом можна пояснити різні реакції споживачів. Якщо приз обіцяно на майбутнє, його цінність знижується через віддаленість. Крім того, слід враховувати цю особливість сприйняття під час розробляння інноваційних стратегій.

Застосовуючи принцип миттєвості для вдосконалення інтерфейсів рішень, варто поставити такі запитання: якою є часова і просторова відстань до конкретизованого сприйняття цінності і вартості? як можна зменшити (для миттєвого сприйняття цінності) або збільшити (для віддалення сприйняття вартості) цю відстань?

Перевагами такого підходу скористалися розробники німецького додатка для смартфонів Wynshen. Це додаток, який можуть використовувати покупці в точках продажу та роздрібні торговці у торгових центрах. Покупці магазину, що бере участь у проекті, фотографують продукт, яким зацікавилися, і відправляють Wynshen. Генератор випадкових даних додатка миттєво відображає виграш покупця. Це може бути знижка на обраний або схожий продукт чи навіть флаєр на безкоштовну каву в найближчій кав’ярні Starbucks. Розігрують і цінніші призи. Додаток зводить період очікування результатів розіграшу буквально до нуля: винагороду можна отримати відразу, а не колись у майбутньому. Таким чином, додаток підвищує гадану цінність і не вимагає особливих зусиль. Завдяки йому вдалося не тільки забезпечити зростання продажів, а й подовжити час перебування покупців у магазинах. Загалом приклади свідчать, що на гадану цінність і вартість товарів можна ефективно впливати за рахунок регулювання фактичного часу сприйняття цінності і вартості.

Певність — синиця у жмені

Окрім конкретизації й миттєвості, варто розглянути третій принцип — певність. Певність — це зваження ймовірності отримання винагороди і гаданого ризику у зв’язку з нею, а також потенційного болісного досвіду. Певність передбачає гаданий шанс на здобуття чогось цінного і/або уникнення втрат. Саме тому акції з великим шансом на перемогу виявляються ефективнішими (скажімо, анонс, що один зі ста клієнтів отримає виграш, вражає значно менше, ніж приз, обіцяний одному з десяти учасників).

Розглянемо приклади, що ілюструють принцип певності. Уявіть, що ви займаєтесь шопінгом десь за кордоном, де жодний із брендів вам не знайомий. Який оберете? Може, той, який займає найбільше місця на полицях супермаркетів, адже це означає, що цей бренд купує більшість інших споживачів, тож він має бути якісним? Це суттєво обмежує гаданий ризик при прийнятті купівельного рішення, а тому збільшує певність щодо цінності товару. Ще один приклад принципу певності — люди схильні особливо високо цінувати речі, якими вже володіють. Ніщо не може бути певнішим за тримання предмета в руках. Споживачі, яким давали в руки кавове горнятко, готові були платити за нього суму, вдвічі більшу, ніж інші. Економісти-біхевіористи називають цю схильність «ефектом володіння».

Ще одну схильність ми успадкували від своїх прапрапращурів — «підвищена цінність за умов дефіциту».

Не знаючи, коли буде ще одна нагода щось здобути, ми дбаємо про те, щоб отримати це негайно. Дефіцит був частиною життя наших пращурів, проте нині навряд чи нам доводиться переживати подібний досвід. Тим не менше, евристична складова досі наявна. Таким чином, сигнали про дефіцит підвищують гадану цінність товару. Принцип перевірили в рамках дослідження за участю бренда консервів Campbells. Перший варіант акційної пропозиції передбачав знижку 12 %. У результаті кожен покупець придбав у середньому 3,3 бляшанки. У другому варіанті було додано сигнал про дефіцит: «Знижка 12 % — максимум 4 бляшанки в одні руки». Реклама сигналізувала про обмежену кількість товару і забезпечила незначне зростання продажів — у середньому 3,5 банки купив кожен споживач. Третій варіант: «Знижка 12 % — максимум 12 бляшанок в одні руки». Така акція виявилася надзвичайно ефективною — зростання рівня продажів до 7 консервів на одного покупця! Навряд чи цифра «12» спрацювала як якір, однак евристичний метод спонукав людей скористатися акційною пропозицією. Сигнал свідчив про дефіцит консервів Campbells, що підвищило цінність товару і бажання його придбати.

Тож коли кількість товару обмежена і/або невідомо, чи він знову з’явиться у продажу, інстинкт підказує нам запасатися (як робили пращури тисячі років тому, дбаючи про резерви на зиму). Навесні 2012 року британський уряд порадив водіям автомобілів наповнити баки через загрозу страйку водіїв бензовозів. На заправках миттю вишикувалися черги — і бензин швидко закінчився. Дивно, але уряд, який просуває біхевіористську економіку, не усвідомлював, що надсилає сигнал, провокуючи ефект підвищеної цінності за умов дефіциту. Загроза дефіциту самореалізувалася, коли водії побачили черги на заправках і собі кинулися купувати бензин.

Коли йдеться про гадану винагороду і витрати, що більше певності, то краще.

Іще приклад принципу певності в дії — фіксована ціна. Не має значення, чи йдеться про телекомунікації, інтернет-послуги чи громадське харчування, — люди надають перевагу фіксованим цінам. Такі ціни сприймаються як привабливіші, хоч не обов’язково є оптимальними. Наприклад, із фінансового погляду, для понад половини клієнтів, які оплачують послуги провайдерів за фіксованою ставкою, платежі за використаний трафік були б вигіднішими. Чому ж вони надають перевагу фіксованим тарифам? Споживачам невідома сума майбутнього платежу — тож виникає ризик непередбачувано великих витрат. Дослідження свідчать: коли рахунок за послуги провайдера більший за очікувані споживачем витрати, різниця між очікуваним і реальним платежем в уявленні споживача перебільшується. Відтак гадана вартість послуги суттєво зростає, тому споживачі схильні уникати такої ситуації. Отже, вони обирають фіксовану ставку, щоби мати певність щодо витрат.

Евристичний метод копіювання поведінки інших — соціальний доказ — здебільшого теж базується на принципі певності. Люди наслідують поведінку інших для уникнення ризику і заради максимальної певності щодо цінного надбання за свої гроші — і купуючи книгу на Amazon, і вибираючи готель для відпустки на туристичному сайті. Схильність цінувати надійний вибір також простежується в популярності дефолтних пропозицій. Більшість людей ніколи не змінює дефолтних налаштувань своїх браузерів і мобільних телефонів. Ми часто погоджуємося на дефолтні опції, тому що в більшості випадків вони прийнятно функціонують і передбачають безпечний вибір.

Наступний приклад ілюструє вплив евристичного методу обрання дефолтних пропозицій на рішення людей. Щороку помирають тисячі людей, для яких вчасно не знаходять донорських органів. Політики та медичні установи багатьох країн закликають до донорства. Розгляньте графік (іл. 4.8), який демонструє рівень згоди на донорство в різних країнах. У деяких із них цей показник високий (наприклад, в Австрії і Франції), а в деяких — зовсім низький (наприклад, у Великій Британії та Німеччині).

Іл. 4.8. Кількість охочих до участі в донорській програмі суттєво різниться у залежності від країни

Різні показники свідчать не про етичні, соціальні чи релігійні розбіжності між країнами. Насправді річ в оформленні бланків на участь у донорській програмі, тобто у вхідних даних, що отримує автопілот. У Великій Британії вимагають активної реєстрації донора (згоди). Усі мешканці Австрії — донори за замовчуванням (дефолтна опція), а незгідні можуть підписати відмову (іл. 4.9).

Єдина відмінність між бланками — дефолтна опція, що суттєво впливає на рішення. У Нідерландах Міністерство охорони здоров’я не тільки надсилало листи кожному громадянину, а й відправляло представників, які навідували людей й особисто вмовляли брати участь у донорській програмі. У результаті 28 % громадян погодилися. Очевидно, проста і недорога зміна в оформленні бланку, який дає можливість відмовитися від участі в програмі за замовчуванням, є значно ефективнішою.

Застосовуючи принцип певності для вдосконалення інтерфейсів рішень, варто поставити такі запитання: який рівень певності щодо цінності і вартості? як можна посилити гадану цінність і зменшити гадану вартість?

Інші дослідження свідчать, що споживачі, змушені відмовлятися від дефолтного розсилання, удвічі частіше залишаються в переліку охочих отримувати листи, ніж споживачі, яким пропонують два варіанти — розсилання або відмова. Люди автоматично асоціюють позначку в анкеті зі згодою, навіть коли фактична ситуація інша. Крім того, з досвіду вони припускають, що дефолтна опція — надійний вибір.

Іл. 4.9. Важливу роль відіграє те, що пропонує бланк, — згоду чи відмову

Іл. 4.10. Дефолтні опції сприяли збільшенню чайових для нью-йоркських таксистів

Джерело: -a-taxi-button-cha.php

Розумний підхід до розробляння дефолтних опцій може сприяти суттєвому зростанню продажів. У 2007 році влада Нью-Йорка зобов’язала таксистів приймати кредитні картки, для чого, відтак, встановили пристрої з тачскрином для здійснення платежів. Розплачуючись, клієнт міг натиснути на одну з трьох кнопок, обравши дефолтну суму чайових: 20 %, 25 % чи 30 % (див. іл. 4.10). Коли в таксі можна було платити тільки готівкою, пасажири давали «на чай» у середньому 10 % від суми за проїзд. За умов нової системи цей показник підскочив до 22 %. Три кнопки принесли на 144 млн долари більше чайових на рік!

Як це працює?

Як ми, макретологи, можемо використати знання з біхевіористської економіки для оптимізації інтерфейсів рішень, що створюють для клієнтів? На іл. 4.11 ви знайдете підсумки розглянутої нами теорії.

Проаналізуємо ще один приклад, який показує, що в одному інтерфейсі можна використати кілька принципів та евристичних методів для оптимізації шляху до купівлі. Groupon.com — сайт, який набув широкого розголосу, коли Google запропонував купити його за 6 млрд доларів, а власники відмовилися. Нещодавні проблеми компанії можна пояснити різними причинами, але дизайн сайту до них не належить (іл. 4.12). Якщо ціль — продаж купонів онлайн, сайт непогано справляється. З’ясуймо, як йому це вдається, з огляду на наші принципи.

Іл. 4.11. Підсумки щодо ключових принципів біхевіористської економіки

Перший — конкретизація цінності. Відвідувачі сайту бачать, що отримують. Цінність очевидна, коли люди планують замовити їжу в ресторані. Текстове повідомлення супроводжує візуальний сигнал. Крім того, сигнал про цінність розташований поруч зі звичайною ціною: створюється рефреймінг звичайної ціни як «орієнтира цінності», а не як «звичайної ціни». Фраза «кількість обмежена» активує евристичний принцип «підвищена цінність за умов дефіциту», що вкупі з часовими рамками забезпечує посилення гаданої цінності. Як щодо вартості? Поруч із фактичною вартістю послуги розміщено чітко визначений сигнал про економію у двох вираженнях — обсяг знижки у відсотках та заощаджень у доларах. Звичайна ціна слугує якорем, який спонукає споживача сприймати суму економії як велику. Миттєвість забезпечує дуже помітна кнопка «Замовити» — винагороду можна здобути завдяки одному клацанню мишкою. За рахунок часових рамок посилюється відчуття терміновості, що тим паче сприяє помітності кнопки. Інформація про кількість людей, які вже придбали той чи інший товар, сигналізує про соціальний доказ, що обмежує непевність і гаданий ризик у зв’язку з купівлею, скажімо, продукції невідомого походження. Зменшується гадана вартість товару і відчувається уникнення втрат. До того ж сигнал про дефіцит спонукає діяти негайно, адже певність щодо цінності пропозиції можна максимізувати тільки за рахунок дій без зволікань.

Іл. 4.12. Інтерфейс рішень Groupon.com поєднує кілька евристичних сигналів

Ще одна сфера успішного застосування принципів біхевіористської економіки — заощадження до пенсії. Усім відомо, що варто заощаджувати сьогодні, щоби жити краще завтра. Чому ж ми так не робимо? Збагнути це допоможуть наші три принципи. З огляду на визначальну роль сигналів, що сприймаються, треба зрозуміти, якими є гадані цінність і вартість заощаджень до пенсії. Єдиний конкретний сигнал — сума (вартість), яку доводиться відкладати щомісяця. У мить, коли потрібно прийняти рішення щодо обсягу заощаджень, виникає болісне відчуття у зв’язку з розставанням із грошима. Примиритися з відчуттям допоможе усвідомлення цінності такої стратегії.

Однак у потрібний момент цей бік медалі не сприймається: ми знаємо, що заощаджувати корисно і правильно, але не вловлюємо жодної цінності. Цінність стосується майбутнього часу, що знижує для автопілота цінність у теперішньому.

Отже, залишається вартість — реальні витрати. Як зробити їх не такими відчутними? Проблема надихнула економіста-біхевіориста Річарда Талера на створення інноваційного й ефективного механізму для працівників компаній, які прагнуть подбати про власний пенсійний фонд. План «Заощаджуй більше завтра» полягає ось у чому: працівник нічого не сплачує до наступного підвищення зарплатні; певна сума з підвищеної зарплатні автоматично потрапляє у пенсійний фонд.

Фактично працівник сплачує ту саму суму, але відчуття зовсім інші. По-перше, немає безпосереднього сигналу про вартість — сприймається радше сигнал «більше грошей», тобто цінність пропозиції. По-друге, працівникові не доводиться розставатися з отриманими «на руки» коштами (тобто ефект володіння не спрацьовує). Це суттєво полегшує болісний досвід.

Крім того, завдяки відкладанню додаткових виплат на майбутнє (адже заощадження перераховують тільки в разі підвищення зарплатні) вартість пропозиції знижується за рахунок періодичної віддаленості в часі. Таким чином, використання принципів конкретизації, миттєвості й певності дало змогу обмежити бар’єри і, відповідно, покращити «чисту вартість» рішення.

Поміркуйте

Скористайтеся всіма трьома принципами (конкретизація, миттєвість і певність) для оптимізації ваших інтерфейсів рішень.

Міжнародність евристичних методів

Принципи прийняття мимовільних рішень мають важливе значення для маркетологів у зв’язку зі ще одним аспектом — міжнародністю. Маркетологи часто стикаються з проблемою управління міжнародними брендами, належно збалансовуючи ефективність масштабної діяльності і регіональний вимір. Чи мають інтерфейси рішень і відповідні евристичні методи міжнародний характер? Аби з’ясувати це питання, дослідники спробували визначити, як структура пропозиції може вплинути на рівень продажів. За основу вони взяли доставку піци у США та Італії. Учасники експерименту могли «зробити» власну піцу, використавши основу та додаткові начинки (дефолтна пропозиція — основа для піци без начинок) або обрати готовий продукт і відмовитися від деяких начинок (дефолтна пропозиція — основа для піци з багатьма начинками) — див. іл. 4.13. В обох країнах споживачі, яким пропонували вилучити начинки з дефолтної пропозиції, замовляли вдвічі більше інгредієнтів, ніж ті, що могли вибрати додаткові начинки. Очевидно, що перша категорія забезпечила вищий дохід продавцеві.

У рамках подібного дослідження покупцям пропонували автомобіль «повної комплектації» і давали можливість відмовитися від додаткових функцій для заощадження коштів. Зрештою ці клієнти купували автомобілі з дорожчим набором функцій, ніж ті, кому пропонували базову модель і можливість додати функції. Процеси додавання і відмови від функцій (начинок) однаково привертають увагу споживачів, проте з різними наслідками. Додавання акцентує на підвищенні ціни, у той час як відмова — на скороченні витрат. Висновки для маркетологів очевидні. Велика кількість компонентів чи функцій і можливість здешевити пропозицію зумовлює готовність покупців викласти гроші за дорожчий товар, на відміну від можливості доповнювати базовий продукт.

Іл. 4.13. Принципи прийняття рішень мають міжнародне застосування

Експеримент із доставкою піци дав іще один цікавий результат: практично всі евристичні методи спрацьовують у будь-якій країні і в будь-якій культурі. Автоматичний рівень прийняття рішень, що розглядаємо в цьому розділі, базується на особливостях людського сприйняття, характерних і майже однакових для більшості мешканців світу. Доцільно припустити, що всі люди схильні до уникнення втрат — із погляду еволюції. Дієвість фреймінг-ефекту виявили по всьому світу. Вплив культурних уявлень на дешифрування сигналів дійсно простежується, але на іншому, радше семантичному рівні опрацювання інформації. Культура вступає у гру і зумовлює розбіжності у сприйнятті тоді, коли автопілот ставить запитання: «Що це означає?». Розробляння міжнародних рекламних кампаній — справа нелегка, адже використані сигнали (рекомендаційна реклама, символи або кольори) можуть мати різні значення в різних культурах. Фіолетова корова як символ бренда шоколаду може бути успішною ідеєю в Німеччині, Франції чи Великій Британії і водночас дуже невдалою в Індії, де корова — священна тварина. Однак, з огляду на автоматичність і залежність від принципів роботи сприйняття, евристичні методи дають можливості, які можна використовувати в умовах різних країн і культур.

Ось ми і завершуємо огляд ключових принципів неявного прийняття рішень та евристичних методів, які маркетологи застосовують для оптимізації точок дотику. Проте залишається відкритим важливе питання: що взагалі спонукає людей відвідувати, скажімо, такі сайти, як Groupon.com? Що їх мотивує? Очевидно, за прийняттям купівельних рішень стоїть щось більше, ніж конкретизація, миттєвість і певність щодо винагороди. Ці принципи суттєво посилюють імовірність продажу при контактуванні з інтерфейсом рішень, але що підштовхує споживача до такого контакту? Fiat може заробити на рекламній кампанії «Виплати 50 % вартості через два роки», але що зумовлює увагу споживачів до бренда Fiat? Та й чому вони взагалі хочуть придбати автомобілі? Для відповіді на ці запитання слід розглянути ще один ключовий двигун купівельних рішень: цілі, яких прагнуть досягти споживачі, купуючи продукти і послуги.

Що ми засвоїли із цього розділу?

• Інтерфейси рішень змінюють поведінку споживачів, не впливаючи на мислення. Зміна поведінки спричиняє і зміну суджень.

• З огляду на те, що сприйняття суттєво впливає на опра­цювання інформації автопілотом, «чиста вартість» товару формується на основі сигналів, які споживачі сприймають органами чуття. Усе решта — задекларована цінність, що ніяк не позначається на автопілоті.

• Маркетологи можуть впливати на процес прийняття рішень за рахунок інтерфейсів рішень, застосувавши три ключові принципи — конкретизацію, миттєвість і певність.

Яке це має значення для нас, маркетологів?

• Через сигнали в інтерфейсах рішень маркетологи можуть безпосередньо впливати на поведінку споживачів, а отже, на продажі, не змінюючи при цьому суджень споживачів. Такий підхід доповнює типові методи неінтерактивних точок дотику (наприклад, теле- і радіореклама), що покликані насамперед змінювати судження.

• Для максимально переконливого маркетингу треба поставити ключове запитання: як перетворити точки дотику на інтерфейси рішень? Іншими словами, як залучити споживача до активної участі у процесі прийняття рішень замість пасивного спостереження в точці дотику (наприклад, телереклама).

• Сприйняття і взаємодія з продуктом — усе, що ми маємо як маркетологи. Тож наша цінна пропозиція повинна бути доступною для сприйняття і взаємодії через органи чуття споживачів, інакше вплив на автопілот буде мінімальним.

5. Цілі — двигуни прийняття рішень

Для розуміння купівельної поведінки споживачів необхідно з’ясувати, що взагалі мотивує людей до придбання продуктів і брендів. Чому вони купують те, що купують? Аби відповісти на це запитання, необхідно ознайомитися з поняттям «цілі». Цілі — провідна тема у психології й нейробіології. Оцінка, що ґрунтується на цілі, — найпродуманіший рівень визначення цінності людським мозком, а також ключове поняття у нашому пошуку відповіді на запитання «чому люди купують те, що купують?» У цьому розділі ми розглянемо значення і потенційні переваги поняття «цілі» для маркетингу.

Цільова цінність — двигун вмотивованої поведінки

Ми розглянули численні ефективні способи оптимізації інтерфейсів на шляху до купівлі. Засади біхевіористської економіки відкривають надзвичайні можливості для підвищення цінності і зменшення вартості товару. Маркетологам доступні евристичні методи для оптимізації структури тарифів, флаєрів і рекламних кампаній для продажу, скажімо, автомобілів. Та чому в людей узагалі виникає бажання купувати автомобіль? Які бренди вони використовують як інформаційні орієнтири? Без сумніву, треба враховувати додатковий рівень формування співвідношення «вартість — цінність», що виходить за межі евристичних методів. Цей рівень — мотивація, що є головним двигуном усієї людської поведінки, а отже, й купівельної. Тож розглянемо детальніше, що таке мотивація з погляду нейропсихології.

Захопливе дослідження Ґреґорі Бернса і Сари Мур з Університету Еморі «Нейронне прогнозування культурної популярності» (A neural predictor of cultural popularity, 2012) дещо проливає світло на сутність вмотивованого вибору. Дослідники використали ф-МРТ для визначення реакцій мозку у групи молодих людей, які слухали пісні маловідомих виконавців. По завершенні сканування респонденти мали оцінити пісні. Метою дослідження був пошук орієнтирів для прогнозування майбутніх продажів, тому впродовж трьох років після ф-МРТ стежили за рівнем продажу пісень. Таким чином, дослідники розробили нейронне прогнозування продажів, порівнявши реакції мозку з фактичними показниками. Які ж ділянки мозку можуть підказати майбутній рівень продажів?

Ми вже розглядали дослідження Браяна Кнутсона (2007), яке показало, що активація в мозковому центрі задоволення прогнозує покупки споживачів при певному рівні болісного досвіду сприйняття ціни. Бернс і Мур (2012) з’ясовували, чи може такий механізм активації у центрі задоволення передбачити купівельні рішення населення загалом. Вони виявили суттєвий взаємозв’язок між активацією в центрі задоволення (ОФК, вентральний стріатум) та майбутніми продажами: пісні, які викликали високий рівень активації в ОФК, продавалися значно краще за пісні, які не актвивували цієї системи. У той час як активація в центрі задоволення була суттєво пов’язана з кількістю проданих одиниць товару, суб’єктивне ставлення до пісень ніяк не сприяло прогнозуванню продажів. За словами Бернса і Мур, «це свідчить, що звичайні суб’єктивні відповіді учасників фокус-груп не можуть слугувати надійними орієнтирами для прогнозів комерційного успіху».

Доволі давно відомо, що бажання і вподобання регулюють різні нейронні ланцюги мозку. Нам це знайоме з повсякденного життя. Ми любимо стареньку книгарню за рогом, але купуємо книжки на Amazon. Наркомани постійно вводять собі наркотик, попри болісність ін’єкцій. Річ у тому, що за відчуття «подобається» і «хочу» відповідають різні мозкові ланцюги.

Тож, якщо бажання й очікування задоволення, а не вподобання, визначають купівельну поведінку споживачів, задоволення має бути ключовим чинником готовності людини витрачати гроші на товар. Саме такого висновку дійшли науковці після нещодавніх нейроекономічних досліджень. Готовність платити — ключовий параметр нейроекономічних досліджень, пов’язаний із сутністю економіки: чому люди купують продукти і бренди? У рамках експерименту 2008 року провідні нейроекономісти Антоніо Ранґель, Джон О’Догерті і Гільке Плассманн спостерігали на сканері мозку за голодними людьми під час проведення аукціону, де респонденти мали робити ставки (у доларах), щоби придбати товари. Деякі запропоновані на аукціоні лоти були неїстівними, а деякі — їстівними (наприклад, шоколадний батончик). Виявилося, що центр задоволення ОФК визначає готовність заплатити за їстівні товари. Голодні учасники були готовими платити більше за такі лоти, тому що мозок оцінював потенційне задоволення, про що свідчила активація в ОФК. Ситим учасникам їстівні пропозиції видавалися менш привабливими, тому їхня готовність витрачатися була низькою і супроводжувалася значно меншою активацією в ОФК. Отож, коли ми голодні і, відповідно, маємо ціль поїсти, то надаємо продукту, який відповідає такій цілі, високої цінності, що, своєю чергою, посилює готовність витрачатися. Експеримент підтвердив базові принципи готовності споживачів до витрачання грошей: що більше товар або послуга відповідає активній цілі, то вищий очікуваний рівень задоволення і, відповідно, готовність платити. Нейробіологи називають цей феномен «цільовою цінністю».

Оцінка, що ґрунтується на цілі, — найпродуманіший рівень визначення цінності людським мозком. Завдяки новітнім технологіям сканування мозку та доцільним пси­хологічним експериментам науковцям вдалося збагнути визначальні принципи цього важливого рівня оцінки. Продукти і бренди, що відповідають цілям споживачів, забезпечують високу цільову цінність, а отже, й високу готовність витрачатися. Тільки завдяки універсальній актуальності — цільовій цінності — мозок людини здатний прийняти рішення, куди краще вкласти гроші — у нову машину чи відпочинок у спа-центрі, тобто вибрати одну з двох абсолютно не пов’язних пропозицій або ж зупинитися на одному з двох конкурентних брендів. Звісно, людина не завжди має активні цілі, що узгоджуються, якщо брати до уваги окремі ситуації. На роботі ми прагнемо здобутків і визнання, а вдома — гармонії і товариства. Жінці потрібна одна помада для «догляду», а інша для «привабливого вигляду». У нас виникають одні активні цілі, коли ми обираємо автомобіль, і зовсім інші, коли купуємо пральний порошок або зубну пасту. Приймаючи остаточне рішення, мозок формує такий собі рейтинг опцій, виходячи з відносної цільової цінності, а відтак обирає одну з найбільшою цільовою цінністю в конкретному контексті. Це пояснює, чому деякі споживачі розглядають варіант придбання певного бренда, а зрештою його не купують. Такий продукт може мати непогану цільову цінність, але не найкращу. Нейроекономісти називають це ефектом «переможець отримує все». Обраний буде тільки бренд номер один у цільовому рейтингу споживача. Недостатньо потрапити до відповідного переліку опцій (бренд має посісти перше місце з погляду обставин, як підтверджує приклад із морозивом, розглянутий у розділі 2) або рівня задоволення чи винагороди (скажімо, у випадку засобів безпеки в автомобільній категорії).

Визначення цільової цінності і готовності витрачати — на їжу, музику, послуги або автомобілі — відбувається здебільшого на рівні центру задоволення (ОФК, вентральний стріатум). Відомий психолог Ап Декстергюйс, автор книжки «Розумна підсвідомість» (The Smart Unconscious), називає цілі «ментальними репрезентантами поведінки або поведінковими наслідками, що приносять задоволення». Ґрунтуючись на досвіді та очікуваннях, мозок визначає, наскільки продукт відповідає цілям і допоможе їх реалізувати.

Ефект «переможець отримує все»: споживачі обирають продукт, який найбільше відповідає їхній основній цілі за певних обставин.

Сутність умотивованої поведінки — досягнення цілей, які мають для нас високу цінність. Люди вступають до університету заради успішної кар’єри. Стають панк-рокерами, щоби протестувати проти системи. Вирушають на сафарі у Південній Африці заради вражень. Для голодних людей їжа має високу цільову цінність, мотивуючи їх до походу в супермаркет або пошуку найближчого McDonald’s. Коли ми поїли в ресторані, інший заклад, який ми проминемо дорогою додому, не матиме цільової цінності. Наслідки браку цільової цінності фіксують у людей, хворих на депресивні розлади: їхній мозок ні в чому не знаходить цільової цінності. Дехто навіть не їсть і не встає з ліжка, бо ніщо його не мотивує.

Що це означає для маркетингу? Цілі — ключове поняття у спробах з’ясувати, чому ми купуємо те, що купуємо. Ми купуємо напої, щоби втамувати спрагу. Пральний порошок — щоби випрати одяг, а Ariel обираємо, бо теж хочемо перемогти у «великому марафоні чистоти». Ми купуємо автомобіль, бо хочемо їздити з пункту A до пункту B, а бренд Volvo — бо прагнемо робити це максимально безпечно. Дехто має ціль похизуватися статками, тому сідає за кермо Porsche або купує Rolex за тисячі фунтів стерлінгів. Що б ми не робили, який би період не переживали, наші цілі завжди визначають учинки. На цьому, зокрема, наголошує відомий антрополог Рой Д’Андраде:

Щоби збагнути людей, треба зрозуміти, що спонукає їх до певної поведінки, а щоби зрозуміти, що спонукає їх до певної поведінки, треба знати їхні цілі.

Продукти і бренди — це інструменти, за допомогою яких споживачі реалізовують цілі. Як зауважив знаний гарвардський професор Теодор Левітт, «людям потрібне не чвертьдюймове свердло, а чвертьдюймова дірка!» У блискучій статті в Harvard Business Review із промовистою назвою «Маркетингова недолугість: причини і засоби подолання» (Marketing malpractice: the cause and the cure, 2009) професор маркетингу Клейтон M. Крістенсен із Гарвардського університету називає цю вимогу «роботою, на яку споживачі наймають продукт». Маючи роботу, яку треба виконати (тобто ціль, якої необхідно досягти), споживачі наймають продукти, що виконають її для них. Отже, маркетологам треба подбати про взаємодію з продуктами, які реалізують цілі споживачів.

Здається, усе просто — лише поставити запитання: яка ціль? виконання якої роботи потребують споживачі? Саме ці запитання суттєво впливають на наше уявлення про ринки, підходи до сегментації ринку і розвитку продукту, що ілюструє наступний приклад зі статті Клейтона Крістенсена (2009).

Ресторан фаст-фуду хотів покращити продажі молочних коктейлів за рахунок удосконалення продукту. Спершу заклад вдався до стандарного підходу: окреслення ринку категорії «коктейлі» і сегментація споживачів за демографічними й особистими характеристиками. Далі дослідили такі сегменти, щоби з’ясувати, яким параметрам продукту споживачі надають перевагу (скажімо, густіший або зі шматочками) і який ціновий орієнтир сприяє його придбанню. На жаль, відповідні покращення ніяк не вплинули на рівень продажів.

Підхід до проблеми змінився на тлі врахування цілей. Намагаючись визначити, для чого споживачеві потрібен коктейль, компанія проаналізувала купівельну поведінку й ситуативний контекст придбання та споживання продукту. Аналіз фактичної поведінки споживачів показав, що коктейль купують для різних цілей. Одна з них — це коктейль як закуска на дозвіллі (боротьба з нудьгою). Орієнтовані на таку ціль споживачі купують коктейль уранці, здебільшого на самоті, і п’ють протягом тривалої дороги на роботу. На запитання про можливі варіанти заміни коктейлю в такій ситуації споживачі відповіли, що іноді їдять бублики або пампушки. Респонденти пояснили, що в момент придбання коктейлю не відчувають голоду, а просто не хочуть зголодніти перед обідом. Коктейль годиться краще за альтернативні варіанти, адже він густий, пиття потребує багато часу, тому триває протягом усієї поїздки. Смакувати коктейль із соломинки приємно і цікаво, а пити в автомобілі — зручно.

Знайшовся сегмент споживачів і з іншою ціллю — коктейль на десерт. Батьки купують коктейлі дітям. Дослідження показало, що така покупка важко дається батькам, бо діти витрачають доволі багато часу, тягнучи густий напій через тоненьку соломинку. Тривала процедура споживання коктейлю не пасує до контексту відвідування фаст-фуд-ресторану з дітьми. Отже, ресторан виявив два сегменти споживачів з абсолютно різними цілями, тобто різними «роботами», на які люди «наймають» коктейль.

Сегменти споживачів за цілями дають змогу визначити способи вдосконалення продукту та зони найкращого сприйняття, які комунікація зі споживачами має активувати для підвищення продажів. Для найкращої реалізації цілі «закуски на дозвіллі» коктейль має бути густим, а соломинка — тонкою. До того ж такі сюрпризи, як шматочки фруктів у коктейлі, допоможуть подолати нудьгу під час тривалої дороги. Тимчасом для найкращої реалізації цілі «десерт для дітей» треба подбати, щоби коктейль можна було швидко випити. Попередні дослідження не давали змоги визначитися з «роботою», якої потребував кожний індивід, коли купував коктейль.

У зв’язку з цим пропозиції щодо вдосконалення продукту зводилися до надто узагальнених (адже комусь потрібен густіший продукт, комусь — рідкіший). Виходячи з винятково соціально-демографічних та особистих характеристик, неможливо було розмежувати два сегменти, і в результаті розвиток продукту не задовольняв достатньою мірою цілей жодного з них.

Це головна причина провальності інноваційних проектів: нерідко вони спрямовані на вдосконалення конкретної цільової цінності, тобто не сприяють належному виконанню потрібної споживачам «роботи». Використовуючи цілі, що переважають у конкретній ситуації, як рамки діяльності, маркетологи можуть спонукати відчуття «хочу» (а отже, «купую») замість «подобається».

Приклад коктейлю підводить до ще одного висновку: ціль споживача — робота, що має бути виконана, — визначає ринок, а разом із тим фактичну конкуренцію, за якої ми працюємо над покращенням продажів. Головний принцип роботи людського мозку — «цільова категоризація».

Ціль споживача або категорія — а не споживач чи категорія — фундаментальний показник, що визначає ринок, сприяє успішному розвитку нового продукту і маркетингових стратегій. Продукти мають високу цільову цінність, коли краще виконують роботу, ніж будь-який продукт, що розглядає споживач за певних обставин.

Уявіть, що перед вам лежать пампушок, яблуко й апельсин. Якби вас попросили згрупувати здорові продукти, ви створили б категорію з яблука й апельсина. А якби потрібно було згрупувати швидкі закуски, ви створили б категорію з пампушка і яблука. Спосіб групування продуктів залежить від цілі, якої хочуть досягти споживачі в певний момент. У розглянутому вище випадку з коктейлями ресторан конкурує не тільки з коктейлями, а й, скажімо, з бананами, пампушками та бубликами. Розгляд цілей або роботи, що має бути виконана за певної ситуації, змінює уявлення маркетологів про ринок і конкуренцію, відкриває можливості й забезпечує потенціал для зростання. За словами Крістенсена (2009):

Ринки визначених цілей зазвичай значно більші за ринки категорій продуктів. Маркетологи, які потрапляють до пастки, ставлячи знак рівності між масштабом ринку і категоріями продуктів, не розуміють, із ким конкурують із погляду споживача.

Цілі — двигуни уваги

Якщо мотивовану поведінку регулюють актуальні на певну мить цілі, логічно припустити, що цілі — основний критерій, за яким мозок фільтрує вхідні сигнали. Ми вже розглядали приклад, як люди сприймають інформацію, коли голодні: звертають увагу на сигнали, пов’язані з їжею (зокрема на логотип McDonald’s). Наш автопілот сканує оточення й узгоджує вхідні сигнали з цілями. Якщо ми ставимо собі за мету придбати гель для душу, що заряджає енергією, то автопілот запрограмовується на пошук сигналів в оточенні, які обіцяють реалізацію такої мети. Зауваживши пляшку, що нагадує автомобільне мастило і має назву Dynamic Pulse, ми виявляємо високу відповідність нашій цілі і звертаємо на продукт увагу. Іншими словами, цілі визначають увагу: ми зауважуємо товари, які сигналізують про високу цільову цінність. Насправді це зовсім не відкриття: російський психолог Альфред Ярбус дослідив, як цілі регулюють людську увагу, ще сорок років тому. У рамках класичного психологічного дослідження він давав людям завдання і просив поглянути на картину. Одне із завдань стосувалося, наприклад, віку людей, зображених на картині. Психолог спостерігав за напрямком погляду учасників за допомогою ай-трекера. На іл. 5.1 видно, що люди звертали увагу на різні елементи картини, залежно від цілей. Якщо ціллю учасника був пошук інформації про матеріальний стан родини, він звертав увагу на картини на стіні, а якщо визначення віку зображених персонажів, у фокусі опинялися людські обличчя.

Цілі регулюють увагу і при взаємодії з рекламою у пресі, як свідчить дослідження професорів із маркетингу Ріка Піетерса і Майкла Ведела. Кілька експериментів дали змогу дослідникам дійти такого висновку:

Результати цього дослідження свідчать про миттєвий і систематичний вплив цілей на візуальну увагу до реклами. Крім того, з’ясувалося, що інформаційний контент реклами залежить від цілей, яких хочуть досягти споживачі під час взаємодії з нею. Попри те, що споживачі сприймали рекламу в середньому протягом чотирьох секунд, їхні цілі визначали тривалість взаємодії з брендом, картинкою і текстом.

Іл. 5.1. У рамках класичного експерименту психолог Альфред Ярбус з’ясував, що цілі визначають увагу. Ай-трекінг він проводив відповідно до трьох завдань: (1) оцінити матеріальний стан родини, (2) визначити вік усіх зображених на картині людей, (3) визначити, як довго відвідувача не було вдома.

Принцип функціонування цільової уваги детальніше ілюструє нещодавнє дослідження Джулії Фоґт із Ґентського університету (Бельгія). Дослідниця хотіла з’ясувати, чи спрямовують цілі увагу до стимулів, які сигналізують про способи реалізації таких цілей, тобто стимули високої цільової цінності. В учасників експерименту викликáли відчуття відрази, пропонуючи їм торкнутися штучних гидких об’єктів, зокрема пластикового таргана на тістечку або пластикових фекалій. Учасники контрольної групи мали торкатися негидких об’єктів. Далі проводили тест, у рамках якого планували оцінити увагу учасників до низки картин. Виявилося, що учасники, які контактували з неприємними стимулами, більше звертали увагу на картинки із зображенням чистоти (мило в руках або краплі, що падають у воду). Образи чистоти мали високу цільову цінність для учасників, у яких дослідники викликáли відчуття відрази, тому автопілот спрямовував їхню увагу до таких зображень. Ключовий висновок: продукти, які обіцяють найкраще впоратися з потрібною роботою, привертають найбільше уваги.

Для виокремлення наших реклам та ефективності сигналів на полицях супермаркетів потрібно розуміти цілі, які намагаються реалізувати споживачі, контактуючи з нашим продуктом і брендом, адже цільова цінність буде головним двигуном уваги.

Автопілот неявно узго­джує сигнали оточення з активними у певний момент цілями. У результаті такого узгодження увага людини спрямовується до сигналу, який найкраще відповідає активним цілям.

Головні показники ефективності в маркетингу — спонтанна відомість бренда. Тобто бренд має згадуватися першим під час опитування споживачів про те, який бренд їм спадає на думку в певній категорії (наприклад: який бренд першим спадає вам на думку у зв’язку з автомобілями). Відповідно до принципу цільової уваги, пригадування певного бренда залежить від активних цілей споживача. Якщо ми замислюємося про автомобіль, який найкраще відповідає цілі «приємна подорож», на думку спадають одні бренди, а якщо про автомобіль заради статусу чи безпеки — вже інші. Тож цілі активують у пам’яті людини інформацію про бренди, що слід враховувати, працюючи над позиціонуванням бренда і стратегією. Замість з’ясовувати, з якими параметрами асоціюється бренд, ми можемо зайнятися цілями, що активує наш бренд (наприклад, шляхом відстеження). Іншими словами, важливо визначити, наскільки помітний наш бренд як спосіб реалізації певної цілі за певних купівельних обставин.

Байрон Шарп, директор Інституту маркетингових досліджень Ehrenberg-Bass, пише: «Судження — це оцінка бренда (хороший він чи ні?), тимчасом помітність — це шанс на згадку про бренд (який шанс на увагу до бренда або його пошук за певної купівельної ситуації?)».

Коли йдеться про позиціонування бренда, це підтверджує, що для досягнення актуальності й інакшості маркетологам необхідно прив’язати бренд до певної цілі, якої не задовольняє інший бренд.

Неявне досягання цілей: цілі можуть активуватися й відстежуватися на рівні автопілота

З огляду на величезну кількість рішень, які ми приймаємо щодня, варто з’ясувати, яким чином мозок керує цілями. Здавалося б, ціль передбачає, що ми можемо прийняти рішення тільки після обмірковування й ретельного аналізу всіх аспектів. Однак із досвіду нам відомо, що ми недовго роздумуємо задля прийняття рішень. Ми обмірковуємо професійні цілі не кожної хвилини протягом дня, ба навіть не кожної хвилини протягом робочого дня. Переважно діємо інтуїтивно — на автопілоті. Останні дослідження свідчать, що цілі можуть активуватися й відстежуватися на неявному рівні — нейропсихологи називають цей феномен «неявним досяганням цілі».

Наступне дослідження засвідчує принцип неявного досягання цілі на рівні автопілота. Експеримент ґрунтується на високій цільовій цінності грошей, адже споживачі засвоїли: гроші дають змогу досягти багатьох цілей. Учасники мали виконати кілька завдань, а на екрані висвітлювалася сума, яку вони можуть заробити за належне виконання кожного. Якщо винагорода за завдання становила тільки 0,05 євро, учасники працювали менш завзято, ніж коли могли заробити 1 євро. Та й не дивно. Цікаво інше: різні практичні реакції на винагороду супроводжувалися різним неусвідомленим реагуванням, зокрема розширенням зіниць та іншими психологічними проявами. Ще цікавіше: ціль здобуття грошової винагороди активувалася, навіть коли дослідники показували суму на екрані так швидко, що учасники не встигали сприйняти її на свідомому рівні. Ключову інформацію щодо вагомості суми неусвідомлено фіксував автопілот, який визначав той самий рівень досягання цілі й відповідні психологічні реакції, що й свідоме сприйняття суми грошової винагороди.

В іншому експерименті досвідченим і недосвідченим велосипедистам завуальовано поставили за мету подорожі містом. Після експерименту учасники виконували завдання, що визначало доступність слова «велосипед» (наприклад, наскільки швидко слово виринає в пам’яті). У результаті серед учасників, які неусвідомлено сприйняли мету «подорожі», слово «велосипед» виявилося доступнішим для свідомості досвідчених велосипедистів, ніж для недосвідчених. Цікаво, що доступність слова «велосипед» була однаковою для досвідчених і недосвідчених учасників, коли перед ними не ставили мети «подорожі». Це свідчить, що для пам’яті людей, які неодноразово використовували певний засіб для досягнення цілі (велосипед як засіб пересування з пункту А до пункту Б), відповідна інформація доступніша за наявності визначеної цілі. Ось чому це важливо при відповіді на запитання про бренд, який першим спадає на думку: що міцніший зв’язок між ціллю і брендом, то більша ймовірність, що бренд згадається першим, щойно ціль активовано (навіть коли ціль активується на неявному рівні).

Неявно активовані цілі сприяють не тільки доступності продуктів чи брендів для сприйняття, а й кращому ставленню до них. У низці експериментів учасники неусвідомлено сприймали слова, що стосуються цілі (наприклад, «досягнення», «дієта», «співпраця»), а потім виконували завдання на визначення своїх неявних суджень. Отож, учасники, перед якими ставили ціль, виявляли краще неусвідомлене ставлення до тих стимулів, що стосувалися реалізації такої цілі і сприяли цьому. Наприклад, люди, неявною ціллю яких було схуднення, виявляли значно краще неусвідомлене ставлення до слів «спортзал» і «салат».

Учасники ще одного дослідження, присвяченого мимовільному досягненню цілі, читали коротку оповідь про хлопця, який намагався підчепити дівчину в барі. Дослідники очікували, що в молодих людей активується ціль — випадковий секс. Потім учасників просили виконати завдання на комп’ютері за участю експериментатора жіночої або чоловічої статі. Хлопці, які читали оповідку, були більш схильними до співпраці з експериментатором жіночої статі (НЕ чоловічої), ніж ті, які не читали. Важливо: коли йшлося про усвідомлення власного рівня співпраці, не виявилося жодної відмінності між особами, на яких вплинула прочитана історія, та особами, які її не читали. Отже, ціль впливала на їхнє ставлення до експериментатора жіночої статі на неявному рівні.

Активувати цілі та досягати їх споживачі можуть на рівні авто­пілота.

Протягом тривалого часу здебільшого вважали, що ментальні процеси, які регулюють досягнення цілі, потребують свідомого підходу. Але відповідні дослідження минулих десяти років виявили, що такі процеси можуть функціонувати без усвідомленої участі людини. У дослідженні, яке опублікував журнал Science 2010 року, психологи Рууд Кастерс і Генк Аартс з Утрехтського університету підсумували нову теорію так:

Численні дослідження засвідчили, що досягання цілей може відбуватися поза межами свідомості. У людей виникає мотивація ініціювати та практикувати поведінку їхнього «репертуару», коли їх підкріплює ціль, представлена як бажані результати, навіть якщо вони не усвідомлюють ані цілі, ані її впливу на мотивацію чи поведінку.

У цьому розділі ми детальніше розглянемо неявні цілі, адже вони відіграють значну роль у маркетингу.

Актуальність: покупка як засіб досягнення цілі

Що важливіша ціль, то вища цінність товару і готовність покупця витрачати гроші, а отже, й актуальність продукту. Звернемося знову до прикладу гелю для душу Dynamic Pulse від Adidas. Гель для душу актуальний для людей, які прагнуть зарядитися енергією і розпочати день зі свіжого старту. Dynamic Pulse, вочевидь, не відповідає цілі розслаблення, тож має меншу актуальність для людей, які прагнуть перш за все роз­слабитися, а не підзарядитися. Опинившись у відділі гелів для душу, ми, вірогідно, звертатимемо увагу й обиратимемо той продукт, який найбільше відповідає нашим актуальним цілям у зв’язку з прийняттям душу.

Досягнення цілі визначає актуальність продукту, за термінологією маркетологів.

Дослідники Університету Колорадо розглянули цей принцип у дії. Учасники експерименту мали обрати між двома мінеральними добривами. Одній групі сказали вибрати продукт, який, на думку її учасників, найпростіше застосувати (ціль — «менше зусиль»), іншій — продукт, який, на їхню думку, забезпечить кращий врожай (ціль — «кращі результати»). Насправді продукти різнилися тільки за описом застосування. Один відповідав цілі «менше зусиль» («Використовуйте від половини склянки до однієї склянки мінерального добрива»), а інший — цілі «кращі результати» («Використовуйте половину склянки для рослин заввишки до 30 см і повну склянку для всіх рослин, які вищі від 30 см). То чи має значення, наскільки опис продукту відповідає цілі покупця? Результати отримали красномовні: 82 % осіб із ціллю «менше зусиль» обрали продукт із відповідним описом. Серед учасників, орієнтованих на «кращі результати», майже 90 % обрали продукт, опис якого збігався з їхньою ціллю.

Учасники іншого дослідження, яке провів Торонтський університет, мали пригадати й записати випадки, у яких почувалися зневаженими соціумом, — наприклад, коли їх не приймали до футбольної команди у школі або не запрошували на вечірки. Інша група учасників мала записати випадки із компанією добрих друзів — наприклад, спільне свято чи подорож. Усім учасникам, що пригадали й описали відповідні ситуації, пропонували потім вибрати щось серед різних продуктів, нібито щоб не зголодніли.

Іл. 5.2. Експеримент Чен Бо Цонґа і Джеффрі Леонарделлі (2008) продемонстрував, що у людей, які не знаходять собі місця в соціумі, виникає потреба у чомусь теплому

На вибір пропонували колу, крекери, каву або суп. Дослідники хотіли з’ясувати, чи впливає соціальний досвід на вибір продуктів.

Самого лише спогаду про соціальний випадок було достатньо для визначення вибору. Чому так? Про збіг обставин не йдеться. У чому ж річ? Поміркуймо: що спільного між супом і кавою? Обидва продукти — теплі, на відміну від коли і крекерів. Як виявилося, саме температура вплинула на вибір учасників, а не смак продукту. Спершу це здається дивним: який зв’язок між фізичними характеристиками тепла і незручностями у взаємодії із соціумом? Чому не прийняті соціумом люди вибрали теплий напій? Температура, як фізична величина, пов’язана з емоційним фактором, адже теплі обійми матері чи опікуна з дитинства асоціюються з тілесним контактом і теплим об’єктом — тобто людською істотою. Асоціація «соціальний комфорт — тепло» бере початок із дитинства і закарбовується в мозку за принципом «нейрони, які збуджуються разом, зв’язуються теж разом». Цей зв’язок простежується і в повсякденному житті: ми часто обговорюємо «тепле» і «холодне» ставлення людей до нас самих чи до когось іншого. Отже, завдання пригадати ситуації, пов’язані з некомфортними відчуттями в соціумі, активувало ціль «компенсація соціального холоду», якої можна було досягти за допомогою теплого супу чи кави, а не решти продуктів, які не задовольняють потреби в «теплі». У не прийнятих соціумом учасників під час вибору продукту, крім поїсти, виникла й додаткова ціль — «компенсація браку тепла», що помітно за результатами виконаного завдання.

Бренди і продукти — це засоби досягнення цілі, і результативність у цілях зумовлює їхній мотиваційний потенціал. Ми «наймаємо» продукти як засоби отримання бажаного результату.

Експеримент засвідчує, що вибір учасників залежав від цілей, яких вони намагалися досягти. Мабуть, усім їм подобаються крекери і кола, але ці продукти не відповідали їхній першочерговій цілі, тому їх і не обрали. Респонденти прагнули позбутися дискомфорту у зв’язку з ворожістю соціуму, тому надавали перевагу продуктам, які найкраще могли впоратися з ціллю здобуття соціального комфорту або тепла, тобто продуктам, що пов’язані з теплом. Здатність продуктів наближати нас до цілей — нехай і символічно, як у розглянутому випадку, — називають результативністю.

Бренди слугують реалізації цілей споживачів

У рамках позиціонування бренда нерідко лунають такі заявлені цінності, як «співчутливість», «надійність», «довіра» чи «автентичність». Та, якщо бренди — це засоби досягнення цілі, постають питання: чи налаштовані люди на набуття брендами рис характеру? чи може «співчутливість» бути метою, якої намагається досягти покупець бренда? чи сприймаємо ми різні бренди, як різних людей? чи доцільно розглядати відносини з брендами як міжособистісні?

Відповідь на запитання «чи сприймає наш мозок бренди, як людей або об’єкти?» насправді доволі однозначна. Відомо, які ділянки мозку активуються, коли ми зустрічаємося з іншими людьми і формуємо судження про них. Відомо також, що інформацію про об’єкти (наприклад, автомобіль або зубну щітку) опрацьовує інша ділянка мозку. Таким чином, мозок чітко розмежовує об’єкти і людей. Логічно, чи не так? То як мозок сприймає бренди — як об’єкти чи як людей?

З’ясовували це дослідники Мічиганського університету під час нейробіологічного експерименту на чолі з професором маркетингу Керолайн Юн (2006). Учасникам, реакції яких моніторили за допомогою сканування мозку, показували знайомі бренди частого використання (наприклад, Apple, McDonald’s), а також бренди, що були знайомими піддослідним, але які вони використовували рідко. Окрім того, на екрані виринали імена відомих осіб (скажімо, Білл Клінтон) та ім’я самого учасника. Бренди й імена були представлені поруч із різноманітними означеннями зі стандартного тесту на оцінювання брендів («надійний», «чесний», «приємний» або «святковий»). Учасники мали вказати відповідність означення бренду або людині, натиснувши на кнопку. При цьому науковці слідкували за активністю в їхньому мозку.

Результати отримали дуже чіткі. Коли учасники оцінювали людей (знаменитостей чи самих себе), активувалася середня зона лобової ділянки. Відомо, що ця зона мозку реагує на людей. А от бренди активували зону, що відповідає за реагування на фізичні об’єкти. Для мозку бренди — це об’єкти: зрештою, вони дійсно стосуються фізичних об’єктів і компаній. Отже, із погляду мозку, бренди — не люди з рисами характеру. Підсумовуючи експеримент, дослідницька команда Керолайн Юн написала: «Результати ставлять під сумнів теорію про те, що продукти і бренди подібні до людей».

Звісно, ми формуємо взаємозв’язки, сприймаючи бренди, але тільки відповідно до того, наскільки бренд дає можливість досягти цілі. Що важливіша така ціль, то більше ми прив’язані до відповідного бренда. Та це не означає, що мозок сприймає бренди, як людей. Ми купуємо продукти і послуги тільки тому, що хочемо щось зробити, кимось бути, кимось стати або щось мати. Ми не купуємо крем для тіла, бо прагнемо бути або стати автентичними, надійними чи співчутливими. Тож, починаючи маркетингову стратегію з речення «Купуючи бренд/продукт, наші клієнти хочуть бути, мати, робити…» і додаючи цінності бренду, ми можемо легко визначити, чи орієнтоване позиціонування цінностей на цілі.

Поміркуйте

Зверніть увагу на риторику в описах своєї стратегії (скажімо, щодо цінностей бренда): чи йдеться про цілі, які прагнуть реалізувати споживачі, купуючи ваш продукт?

Зрештою, ми не зможемо піти на каву з брендом, як, скажімо, з другом чи знайомим. Бренди — засоби досягнення цілей, і в цьому сутність взаємин між людиною і брендом. Навіть коли бренди слугують доповненням чийогось «я», люди все одно використовують їх для досягнення цілі, сигналізуючи всьому світу і самим собі, хто вони, що мають і чим займаються. Прихильник рузу «зелених», одягаючи футболку з логотипом Greenpeace, сигналізує про власну відповідальність і турботу про довкілля.

Сутність взаємин між споживачем і брендом не зводиться до міжособистісних відносин. Споживачі купують не риси характеру бренда, а його очікувану результативність у реалізації певної цілі.

Експеримент Дюкського університету засвідчив, що бренди дійсно пов’язані з реалізацією цілей, а цілі можуть активуватися й відстежуватися на неявному рівні.

Учасників, які гадали, ніби беруть участь у перевірці зору, садили перед монітором. Побачивши зображення, вони мали сказати, де розташована картинка — ліворуч чи праворуч, і провести певні обчислення. Таким чином науковці повністю завантажили пілотну систему обмеженої потужності. Перед картинками на екрані з’являлися логотипи брендів, але так швидко, що учасники могли сприйняти їх винятково на рівні автопілота. Двом групам учасників експерименту показували різні логотипи — IBM та Apple.

Відразу після цього учасників просили виконати творче завдання. Наприклад, спонтанно назвати можливі варіанти використання цегли, крім безпосереднього — у будівництві. Скажімо, цеглу можна застосовувати як прес-пап’є або молоток. Виявилося, що в учасників, які бачили логотип Apple, виникало значно більше ідей, ніж у тих, які бачили логотип IBM. Понад те, ідеї групи Apple незалежний експерт оцінив як креативніші. Таким чином, якщо при виборі комп’ютера наша ціль — бути або здаватися креативними, комп’ютер Apple — те, що треба. Та коли наша ціль — ефективність, нам більше пасує IBM. Експеримент засвідчив, що цілі можуть активуватися на неявному рівні і керуватися автопілотом. Логотип Apple змінив поведінку учасників, попри те, що вони цього не усвідомлювали.

Ми купуємо очікувану реалізацію цілі

Уявіть собі хлопця, який бачить рекламу нового Lynx/Axe, де такий самий хлопець перетворюється на привабливого мачо, заради якого навіть ангели ладні спуститися з небес на землю. Привабливість і популярність серед гарних дівчат — безсумнівна ціль такого хлопця, тож він іде до крамниці і купує продукт цього бренда. Та ось хлопець починає користуватися дезодорантом, але нічого не відбувається — жодних ангелів, жодних амазонок, що дряпаються за ним на гору. Хлопець має бути страшенно розчарованим, але ж ні... Якщо придбання брендів і продуктів зводиться до досягнення цілі, чому ж покупці Lynx/Axe продовжують купувати продукт попри нереалізовані цілі? Для відповіді на це важливе запитання треба детальніше розглянути, яким чином бренди реалізовують цілі споживачів.

Припустимо, ми хочемо скуштувати йогурт. Що в такому разі забезпечить активацію в нашому мозку: можливість побачити коробочку з йогуртом, узяти її до рук, відкрити, покласти в неї ложку, перемішати шматочки фруктів, понюхати, з’їсти першу ложечку, з’їсти другу ложечку?.. Більшість опитаних вибрали варіант — покласти ложку в коробочку з йогуртом і перемішати. У рамках дослідження, яке провів А. К. Прадіп, генеральний директор дослідницького центру з відстеження поведінки споживачів NeuroFocus, процес споживання йогурту відслідковували за допомогою приладів для моніторингу мозкової активності. Виявилося, що, коли людина бере до рук коробочку з йогуртом і зриває кришку, у мозку помітна найбільша в процесі споживання активація — тобто більша, ніж під час куштування першої ложки! Це підтверджують і численні нейробіологічні дослідження, згідно з якими центр задоволення особливо сильно активується за рахунок очікувань. Саме очікуване задоволення визначає оцінку продукту і, відповідно, мотивує людину до купівлі. Це логічно, адже, якщо ми вираховуємо цільову цінність перш ніж здійснити вибір, така оцінка має базуватися насамперед на очікуваннях. Молоді чоловіки, які користуються Lynx/Axe, не обов’язково завойовують привабливих дівчат чи бачать ангелів, що спускаються з небес після того, як вони напахтилися дезодорантом. Тим не менше, вони продовжують купувати цей бренд. Вони не розчаровуються, коли не отримують обіцяного в рекламі. Річ у тому, що за рахунок реклами цільова аудиторія вибудовує асоціативний зв’язок між використанням продукту і ціллю — приваблення дівчат. Така асоціація зумовлює результативність бренда в досягненні цілі. Отже, для хлопців, основна ціль яких — увага дівчат, цей бренд має найвищу цільову цінність, порівняно з брендами, які не асоціюються з такою ціллю (наприклад, Sure/Rexona).

Іл. 5.3. Реклама вибудовує асоціативний зв’язок між продуктом і ціллю «втеча від реальності» (ескапізм)

Розгляньмо рекламу Bounty (іл. 5.3). Жінка на без­людному пляжі. Вона куштує батончик Bounty — і раптом на пустельному острові розростаються яскраві екзотичні й фантастичні рослини, а тоді в кадрі з’являється привабливий чоловік.

Ніхто не вірить, що таке насправді відбувається під час споживання батончика Bounty, адже це просто казка, вигадка. Саме так! Бренди створюють можливості й обіцяють вигадані, символічні задоволення, які формують рамки реальних наслідків взаємодії з продуктом. Таким чином, досягнення цілі не обов’язково має бути реальним, адже відбувається в уяві покупця за рахунок сформованих асоціацій між застосуванням бренда і досягненням цілі.

Споживачі визначають цінність потенційної покупки відповідно до очікуваних можливостей досягнення цілі.

У світі маркетингу вдосталь аналогічних прикладів. Експерт відділу маркетингу компанії Harley-Davidson каже: «Ми продаємо 43-річному бухгалтеру можливість носити чорний шкіряний одяг і ганяти маленькими селищами, жахаючи місцевих мешканців».

Батончики Snickers насправді не роб­лять нас витривалішими, але, без сумніву, забезпечують відповідне відчуття. СМС-повідомлення фізично не наближує нас до коханих, але створює враження близькості. Дизайн пляшок із міцними алкогольними напоями завжди має бути традиційним, адже міцні напої — частина «обряду ініціації» молодих людей і етикетки створюють у них враження переходу на новий етап розвитку, у доросле життя. Споживання таких напоїв має символічне значення. Ідеться про уявлення й можливості, що асоціюються з продуктами і брендами. Бренди сприймаються неявно на тлі інших вражень, але справляють тривалий ефект на судження і поведінку споживачів, активуючи очікування, які, своєю чергою, впливають на гадану й перевірену на практиці цінність продукту.

Бренди виконують роль плацебо. Силу плацебо, або ефекту очікувань, засвідчило дослідження з аспірином. Учасникам сказали, що вони тестуватимуть новий препарат проти головного болю, аби перевірити, чи кращий він за наявні на ринку. Щойно в учасника виникав біль, він мав прийняти дві таблетки і за годину занотувати, чи покращився його стан і наскільки суттєво. Декому з учасників видали справжній аспірин, а декому (хоч вони цього не знали) — плацебо. Групі на плацебо дісталися неефективні пігулки в оригінальному упакуванні від аспірину, тож вони були переконані, що приймають справжній аспірин. Яким же був результат? Лише завдяки упакуванню пігулки-плацебо, що не містили жодних активних інгредієнтів, дійсно позбавляли від головного болю: пацієнти не лише говорили про зникнення болю, а й виявляли фактичні фізіологічні реакції. Упакування з написом «аспірин» активувало очікування можливості позбутися болю, що, своєю чергою, впливало на нейронну активність у мозку так, ніби людина справді приймала аспірин. Це підтверджує суттєвий вплив очікувань на фізичні реакції людини. Експерт у цій галузі, Тор Вейджер із Колумбійського університету, стверджує: «Плацебо — це активний процес у мозку із суттєвою когнітивною та оцінювальною складовою, а не похибка пацієнта чи пасивне пристосування».

Один і той самий препарат діє вдвічі ефективніше, коли його ввести як ін’єкцію, а не прийняти у вигляді пігулки. Таке переконання пояснюють не медичними причинами, а посиленими очікуваннями у зв’язку з ін’єкціями. Колір пігулок також впливає на їхній фізіологічний ефект. Червоні пігулки, які в іншому кольорі були б неефективними, підвищують артеріальний тиск, тимчасом блакитні — понижують. Дві неефективні пігулки діють краще за одну з огляду на очікування «більше пігулок — більше ефекту». Дослідження серед хворих на рак показали, що плацебо дає не тільки лікувальні ефекти, а й побічні. У рамках одного з клінічних досліджень пацієнтів поділили на дві групи, одна з яких приймала плацебо, а інша — оригінальний препарат. Ані лікарі, ані пацієнти не знали, кому дісталося плацебо (так званий подвійний сліпий експеримент). Десь у 30 % хворих, що приймали плацебо, спостерігали типові (тобто очікувані) для хіміотерапії симптоми — від нудоти до блювання й випадіння волосся, — попри те, що їм вводили лише сольовий розчин.

Механізми очікувань базуються на принципах, що мають величезне значення в маркетингу. В учасників експерименту, які вважали, що п’ють звичайну каву, фіксували посилене серцебиття, хоча насправді їм давали каву без кофеїну. Інше дослідження засвідчило, що фізіологічний ефект енергетичного напою суттєво послаблюється, коли продукт продають зі знижкою, — очікування щодо дієвості дешевшого продукту, а отже, і його ефективність, знижуються. Принцип спрацьовує і навпаки — реклама про ефективність енергетичного напою посилює його фізіологічний ефект попри те, що об’єктивно напій не містить активних інгредієнтів (в експерименті використали напій-плацебо). Брендинг, ціноутворення та інші маркетингові ходи, які зумовлюють очікування щодо позитивного досвіду взаємодії з товаром, впливають не тільки на сприйняття такого досвіду, а й на відповідні процеси в мозку. Для маркетологів це означає, що якість продукції має важливе значення з огляду на необхідність задовольнити покупців, проте не менш важливу роль відіграють очікування, які породжує бренд.

Одне з ключових завдань маркетологів — сформувати асоціації між продуктом, його застосуванням чи споживанням і реалізацією відповідної цілі. Таким чином споживачі засвоюють, що продукт здатний впоратися з роботою (реалізувати ціль), і розуміють чому.

Завдяки розвиненому вмінню людей ментально й символічно досягати цілей, нам уже не доводиться боротися між собою за роль альфа-самця: ми можемо затвердити її, придбавши годинник Rolex або статусний автомобіль марки Mercedes, і конкурувати символічно. Значно безпечніший і нетравматичний спосіб! Якщо нам хочеться теплих обіймів, можна з’їсти суп швидкого приготування Batchelors Cup a Soup і досягти мети. У кожному з випадків достатньо наших очікувань щодо здатності певного бренда або продукту слугувати найкращим засобом досягнення основної цілі. Відповідні очікування формуються за рахунок будь-якої засвоєної інформації і досвіду у зв’язку з продуктом або брендом.

Дослідження британського науковця Джея Ґоттфріда з Університетського коледжу Лондона продемонструвало цей принцип у дії. За допомогою сканера Ґоттфрід стежив за процесами в мозку учасників, які відчували приємний аромат (скажімо, трояндової води) протягом десяти секунд. Уже за кілька секунд кожному з учасників показували якийсь об’єкт — шолом, м’яч або дерев’яну скриню. Завдання було таким: за кілька секунд вигадати коротку історію, в якій поєднувався б аромат троянд і, скажімо, шолом. Потім учасникові пропонували ще один запах, об’єкт і, відповідно, історію. Наступний етап — після розглядання близько 130 різних об’єктів і нюхання дев’яти ароматів — проводили тест на перевірку пам’яті. Для тесту Ґоттфрід поєднував використані об’єкти з новими. Учасники мали пригадати, які з об’єктів їм уже показували.

Результати виявилися несподіваними. Коли учасники впізнавали об’єкт, сканер показував, що зокрема активувалася ділянка мозку, яка реагує на запахи, попри те, що під час перевірки пам’яті ароматів не було. Такий собі «віртуальний» запах виринав у пам’яті на основі сформованої асоціації. Засвоєні асоціації визначали очікуваний досвід як щось неминуче. Ефект, який ми розглянули в прикладі зі споживачами, котрі відчували шоколадний присмак, куштуючи ванільний пудинг коричневого кольору, доцільно застосовувати й щодо цільової цінності: ми відчуваємо те, чого очікуємо.

Маркетологи повсякчас натрапляють на подібні механізми очікувань. Наприклад, досліджуючи вплив реклами, часто зауважують, що респонденти пригадують реклами певних брендів кількарічної, ба навіть кількадесятирічної давнини. Скажімо, реклами чаю PG Tips із мавпами в головних ролях не транслювали понад 15 років, але її часто згадували під час останніх опитувань. Споживачі гадають, що бачили її, бо очікують цього. Очікування базуються на спогадах і будь-якій засвоєній інформації. Отже, коли ставлять запитання (тобто кваплять), їм простіше відповісти, спираючись на очікування, аніж на фактичний досвід.

Два рівні цільової цінності

Ми з’ясували, що на цінність (зі співвідношення «цінність — вартість») визначальний вплив має цільова цінність бренда. Ґрунтуючись на цьому принципі, повернімося до прикладу гелю для душу Dynamic Pulse від Adidas. Продукт добре продаватиметься, якщо відповідатиме цілям споживачів. У цьому випадку йдеться, серед іншого, про такі цілі, як аромат, зволоження й догляд за шкірою. Рівень реалізації цілей визначає конкурентні позиції продукту на ринку. Однак виокремитися завдяки їм навряд чи можливо: кожний популярний бренд гелів для душу тією чи іншою мірою асоціюється з ними. А от скориставшись сигналами, що асоціюються з маскулінністю та енергією (за рахунок пляшки, що нагадує автомобільне мастило), розробники підвищили гадану цінність продукту.

Тепер причини дієвості такої тактики нам зрозуміліші. Надсилаючи відповідні сигнали, продукт підказує автопілоту, що, крім загальних цілей у цій категорії, є можливість досягти додаткових, психологічних — зарядитися енергією. Символічний рівень цільової цінності підвищує чисту вартість продукту для тих споживачів, чия першочергова ціль — свіжий початок дня. Безперечно, цілі варіюють, причому не лише серед різних споживачів — навіть один споживач може мати різні першочергові цілі, залежно від ситуації. Коли йдеться про ранковий душ, бадьорість — поширена ціль, а коли про вечірній — вищу цільову цінність матиме засіб, що обіцяє м’який і приємний догляд за шкірою, адже людина прагне розслабитися після тяжкого робочого дня.

Розглянемо ще один приклад. Автовиробник Toyota останнім часом мав певні проблеми, та споживачі досі пояснюють обрання цього бренда його надійністю. Однак, якщо запитати їх про інший бренд автомобілів, вони, скоріш за все, знову посилатимуться на надійність. Окрім базових факторів на кшталт надійності та якості, інші оригінальні цілі мають заохочувати споживачів до обрання певного бренда.

Іл. 5.4. Реклама розповідає про надійність на усвідомленому рівні, а на неявному — пов’язує бренд Toyota з мудрістю і розважливістю

Реклама Toyota Corolla (іл. 5.4) підказує нам оригінальну ціль, з якою може бути пов’язаний автомобіль бренда. Двоє приятелів їдуть безлюдною дорогою і бачать привабливу й відверто вбрану жінку, що схилилася над відкритим капотом машини. Чоловіки швидко й багатозначно перезираються і наближаються до автомобіля. Раптом водій замість зупинитися додає швидкості. Пасажир спантеличений, а його приятель пояснює, впевнено усміхаючись: «Це пастка: Corolla не ламається». Справді, глядач бачить, що приваблива жінка виявилася потворним лисим чолов’ягою, який сердито скидає перуку. Звісно, реклама відображає ціль — «надійність», але слід звернути увагу на ще один, мимовільний, меседж. За сюжетом, водій опирається спокусі, виявляє самоконтроль і діє розважливо. Він не дозволяє ілюзії заволодіти ним. Він серйозний, мудрий і розсудливий. Toyota слугує реалізації психологічної, несвідомої цілі. Автомобілі, без сумніву, купують не тільки з метою долати відстань від пункту А до пункту Б, інакше ми всі сиділи б за кермом триколісного Reliant Robin! Автомобіль — дзеркало власника і символ важливих для нього речей (здебільшого через те, що авто бачать інші люди). Таким чином, придбавши авто Toyota, людина символічно досягає цілі — бути чи здаватися мудрою і розважливою. Об’єктивно автомобілі інших брендів — теж надійні, проте Toyota видається найрезультативнішим брендом, коли йдеться про додаткову, психологічну ціль розважливості та протидії спокусливим пропозиціям інших брендів. Однак така цільова цінність є високою тільки для людей, які понад усе прагнуть бути розважливими. Люди, які хочуть веселитися або почуватися вільними завдяки придбанню автомобіля, не зауважать додаткової цінності в рекламі й загалом у бренді Toyota: для них значно ціннішим буде Mini або Jeep.

Розглянуті приклади свідчать про два рівні цілей і цільової цінності: усвідомлені цілі, характерні для категорії (зволоження шкіри, надійність автомобіля, видалення плям тощо), та неявні цілі — загальніші орієнтири, що діють на психологічному рівні (заряджання енергією, розсудливість, розваги або статусність). Маркетологи схильні зосереджуватися на усвідомлених цілях за категоріями. Який крем для тіла не претендує на живильний ефект? Яка страхова компанія чи комунальна служба не має бути надійною, компетентною і шанованою? Усвідомлені цілі власне зумовлюють появу категорій продуктів чи послуг, тому всі конкуренти, що прагнуть вижити на ринку, мають під них підпадати.

Коли споживачів питають про бренди і продукти, вони зосереджуються на усвідомленому рівні й говорять про якість, надійність або ціну (навіть, як з’ясувалося, у випадку годинників преміум-класу). Вочевидь, річ у тому, що неявний рівень спрацьовує на тлі й не виринає при усвідомлених відповідях. На усвідомленому рівні конкуренти практично нічим не відрізняються, надто на сформованих ринках. Маркетологам, що прагнуть розвинути якомога вищу цільову цінність і подбати про ефективну інакшість, варто звернутися до неявних цілей, працюючи з брендами, продуктами і комунікаціями. Стівен Браун, професор Школи менеджменту імені Келлоґа, переконаний: «Обмежуючись задоволенням бажань споживачів, розробники створюють замінні продукти, кальковані реклами і стагнацію на ринках». Неявні цілі сягають глибше, ніж усвідомлені бажання споживачів, сприяючи дійсній та ефективній інакшості продукції.

Ще одним прикладом може слугувати рекламна кампанія Dove «Природна краса» (іл. 5.5). Природна краса — актуальна, але невиразна пропозиція. Бренд Body Shop теж пропонує природну красу. Яку ж виразну цільову цінність сигналізує кампанія Dove? Розгляньмо сигнали бренда детальніше.

Іл. 5.5. Рекламна кампанія Dove «Природна краса» пов’язує бренд із неявною ціллю — комфортом

Перш за все, жінки в рекламі фігурують у товаристві з іншими — вони не самотні. На сайті Dove розміщені фотографії з піжамної вечірки, що нагадують жінкам про рідкісні хвилини, коли їм байдуже, який у них об’єм стегон, вага і чи є целюліт. Dove допомагає реалізувати психологічну ціль комфорту — не того, що виникає після сповіді або вибачень, а комфорту завдяки можливості забути про безперервний самоконтроль і роботу над власною зовнішністю. Комфорт відчувається й завдяки усвідомленню, що ти не сам зі своїми проблемами. Dove — ніби старі ваги, які можна налаштувати так, аби покращувати настрій. Таким чином, успішність рекламної кампанії пояснюють не тільки звичайними жінками в кадрі та автентичністю.

Люди можуть наймати бренди і продукти для виконання роботи двох рівнів: усвідомлені цілі, характерні для певної категорії продукції, та неявні цілі — загальніші, що спрацьовують на психологічному рівні.

Відтоді чимало інших брендів намагалися скопіювати стратегію Dove, проте безуспішно. Власне автентичність не може бути ціллю. Вона мо­же сприяти позитивному ставленню до бренда, та цього недостатньо для здійснення покупки. Запропонований у рамках рекламної кампанії комфорт виокремлював Dove у категорії товарів із догляду за тілом. Тимчасом комфорт як ціль — менш актуальний у таких категоріях, як декоративна косметика або засоби для волосся, орієнтованих насамперед на трансформацію і вдосконалення зовнішнього вигляду, що пояснює меншу успішність Dove у цих категоріях.

Усвідомлені й неявні цілі не обов’язково пов’язані: досвід взаємодії з продуктом визначає неявні цілі, які можуть правдо­подібно асоціюватися з усвідомленими.

Важливе значення має зв’язок між усвідомленими і неявними цілями. У випадку Bounty досвід взаємодії з продуктом слугує основою неявної цілі — втеча від реальності. Шоколад із кокосовим наповнювачем. Наявні асоціації з кокосом забезпечують правдоподібний місток до неявної цілі — пальми і безлюдні острови. Так само унікальний ніжний склад батончика та відповідні смакові асоціації визначають переконливий зв’язок із неявною ціллю. Наприклад, у випадку з батончиком Snickers, ласуючи яким доводиться пережовувати тверді горіхи, зв’язок із неявною ціллю «втеча від реальності» був би явно не таким правдоподібним, як зв’язок із ціллю «витривалість».

Розкодування неявних цілей

Відповідність цілі, а отже, й готовність придбати продукт, посилює зміцнення цільової цінності на двох рівнях: усвідомленому, специфічному для кожної категорії продукції, і неявному, психологічному, що сформувався задовго до існування продуктів. Психологічний рівень цілей — ключ до розвитку інакших пропозицій, які виходять за межі усвідомленої цільової цінності. Цей рівень значно складніше охоплювати систематично. Перш за все, ми не можемо просто спитати споживачів про такі цілі. На щастя, новітні досягнення в галузі афективної нейронауки і психології мотивацій забезпечують надійний фундамент для систематичної роботи з неявним рівнем мотивів споживачів для розробляння інакших пропозицій, що відповідають їхнім цілям. Розглянемо найважливіші відкриття і з’ясуємо, як можна використати їх у маркетингу.

У нашому мозку спрацьовують два основні мотиваційні двигуни (після таких фундаментальних інстинктів, як продовження роду):

1. Просування: наближення, рух уперед, боротьба, піднесення, здобутки тощо.

2. Запобігання: уникнення, захисні реакції, запобігання втратам тощо.

Ці дві мотиваційні сили глибоко вкорінені в нас. Вони беруть початок від стародавніх часів, коли вижити можливо було лише двома способами: боротьба (наближення) або втеча (уникнення). Ідеться про два боки однієї медалі. Якщо маркетологи прагнуть привернути увагу користувачів до шампуню для фарбованого волосся, можна взяти на озброєння мотивацію просування, наголосивши на ефекті блиску для підкреслення кольору. Або зосередитися на запобіганні: шампунь допомагає уникнути тьмяного кольору. Обидва варіанти годяться. Для досягнення максимальної ефективності варто замислитися, яка з цілей першочергова для більшості споживачів.

Поміркуйте

Проаналізуйте вашу пропозицію і пропозиції конкурентів: які мотиваційні двигуни вони зачіпають — просування чи запобігання?

Розглянемо приклад перфоратора. Ми використовуємо цей інструмент для свердління отворів — це основна, усвідомлена ціль. Однак перфоратор може слугувати для реалізації додаткових, неявних цілей: заощадження фізичних зусиль та енергії, а головне — збільшення потужності й ефективності користувача (мотиваційний двигун — просування). Потужність — головний неявний стимул майстра: здатність узяти гору над бетоном. Що функціональніший і потужніший електроінструмент, то більше цінності для користувача. Отже, на неявному рівні перфоратори слугують для цілей просування. Методом вдало скористалися розробники реклами автоматичних інструментів Metabo (іл. 5.6).

Гасло написане німецькою, проте закладена в рекламі мотиваційна ціль у рамках просування цілком зрозуміла: перфоратори — твоя зброя.

Просування та запобігання — два основні мотиваційні двигуни.

Гасло перегукується з пропозицією: «Бетону потрібні опоненти, а не жертви». Реклама, спрямована на мотиваційний двигун запобігання, була б, вочевидь, іншою. Важливо знати, на що націлені споживачі — просування чи запобігання, адже від цього залежить ефективність комунікацій. Дослідження засвідчують: коли споживачі націлені на просування, друкована реклама, сфокусована на відповідних цілях, виявляється переконливішою — і навпаки.

Іл. 5.6. Реклама ґрунтується на неявних цілях — потужність та ефективність

Формування мотивів людини — звісно, значно складніший процес, що не обмежується просуванням та запобіганням. Різноманітні наукові дисципліни, зокрема афективна нейронаука і психологія мотивацій, показують, що на основі рудиментарних мотивацій у межах просування та запобігання розвинулася така собі «велика трійка» універсальних мотивацій, які ґрунтуються на фізіологічних процесах і спрацьовують глибоко всередині людини:

• Безпека. В афективній нейронауці цю мотиваційну систему називають панікою. Її ціль — позбавлення відчуття страху, прагнення турботи від інших людей та їхнього товариства (прив’язаність, довіра, колективізм, турбота, традиції тощо). Еволюція мозку забезпечила певні гарантії, щоби батьки (насамперед мати) турбувалися про нащадків, а в нащадків розвивалися потужні емоційні системи, які дають змогу повідомляти батькам про потребу в турботі (наприклад, плач або, за науковою термінологією, «сигнали про розлуку»). Ця система слугує мотиваційною базою багатьох евристичних методів, розглянутих у попередньому розділі: уникнення втрат, соціальний доказ, усунення статус-кво, надання переваги дефолтним пропозиціям. Ключові цілі цієї системи — уникнення небезпеки, уникнення змін, збереження статус-кво, уникнення невизначеності, прагнення до стабільності і небажання марнувати зусилля, енергію.

• Автономія. Система гніву спрямована на уникнення поразок і злості шляхом зверхності над іншими людьми (статус, досягнення). Остаточна мета — найвища сходинка в ієрархії та подолання опору (сила, досягнення, боротьба тощо). Реалізації цієї мети слугує перфоратор, так само, як крем проти зморшок, що обіцяє трансформацію і красу. Швейцарський нейробіолог Вальтер Гесс отримав Нобелівську премію за детальний аналіз цієї системи, який показав, що стимуляція певних субкортикальних ділянок мозку тварин може викликати напади гніву. Ключовий гормон, що регулює систему гніву, — тестостерон. Згідно з дослідженнями, рівень тестостерону зростає, коли людина, наприклад, перемагає в тенісному матчі. Першочергові цілі системи — перевершити інших, самоствердитися, посилити могутність і впливовість, розширити власну територію, здобути й зберегти за собою контроль.

• Емоційне піднесення. Мета пошукової системи — уникнення нудьги за рахунок стимуляцій, змін, інновацій тощо. Схильність до гри тісно пов’язана із цією системою. Із погляду еволюції, пошукова система розвинулася, щоби мотивувати нас залишати домівки і, зрештою, знаходити нові гени для продовження роду. Отже, ця система найактивніша в підлітковому віці й суттєво впливає на споживацькі цілі (від фармацевтичних препаратів до моди). Пошукова система базується на дофаміні — гормональному фундаменті навчання. Маючи важіль, який регулює стимуляцію цієї системи в мозку, тварина швидко навчиться натискати на нього і продовжуватиме займатися «самостимуляцією» протягом тривалого часу, аж поки впаде від виснаження. Основні цілі пошукової системи — пошук нових і незнайомих стимулів, відмова від чогось знайомого, відкриття й дослідження власного оточення, забезпечення змін, уникнення нудьги й намагання відрізнятися від інших.

Різні наукові галузі підтверджують, що три універсальні мотивації — ключові двигуни людської поведінки. Кожна з них спрацьовує завдяки комплексній нейронній мережі, зокрема субкортикальним, тобто дуже старим, нейронним структурам. Вони регулюють нашу поведінку від народження. Поступово протягом перших місяців життя дитина засвоює, що найважливіше в житті — близькість до батьків, безпека і захист від небезпек (мотивація — безпека), у результаті здобуваючи довіру і прив’язаність. Трохи згодом, коли дитина вже повзає й особливо коли починає ходити, виникає можливість досліджувати оточення самотужки. Дитина прагне здобути досвід і випробувати різноманітні речі. До цього її спонукає природна цікавість (мотивація — емоційне піднесення). Таким чином, дитина дедалі більше віддаляється від батька і матері. На цьому етапі вона починає випробовувати власні межі і стає незалежнішою від батьків (мотивація — автономія). Пізніше, в дитячому садочку, вона береться опиратися вимогам ієрархії — до цього стимулює прагнення сили й домінування. Пошукова система і система гніву сягають піку у віці 20—30 років, тимчасом активність системи безпеки — у перші місяці життя та на схилі літ.

На іл. 5.7 підсумовано базові мотиваційні системи людини, які ми розглянули. Треба чітко розрізняти просування й запобігання та розуміти, що в процесі еволюції на їхній основі в людини розвинулися складніші системи мотивацій, ніж «велика трійка».

Яким чином продукти і бренди можуть задовольняти неявні цілі споживачів? Поміркуймо! Перфоратор Metabo дає змогу реалізувати ціль автономії, озброюючи майстра. Інший бренд може використати ціль емоційного піднесення як рамки продажу перфораторів, наголошуючи на інноваційних елементах і креативному підході. Ще якийсь бренд може акцентувати на тривалому терміні експлуатації, міцності і надійних складових виробу, апелюючи таким чином до орієнтованих на безпеку цілей споживачів. Volvo зосереджується на цілях безпеки (мотивація — безпека), BMW — на задоволенні за кермом автомобіля (мотивація — емоційне піднесення), а Mercedes — на вищості й незалежності (мотивація — автономія). Carlsberg — «мабуть, найкраще пиво у світі» (мотивація — автономія), Carling орієнтується на безпеку (чоловіча дружба), а у фокусі пивних брендів Cobra або Tiger — емоційне піднесення (пиво з таких екзотичних країн, як Індія).

Іл. 5.7. Базові системи неявних цілей у людському мозку

На практиці доцільно поєднувати цілі трьох мотиваційних систем, формуючи такі собі гібридні варіанти. Наприклад, альпінізм поєднує автономні цілі (підкорення вершини, досягнення тощо) та емоційне піднесення (життєздатність, розваги, відкриття). Оздоровлення поєднує цілі безпеки (турбота про зовнішність і здоров’я) та емоційного піднесення (ефірні олії, масажі тощо). Таким чином формується ґрунтовна система неявних цілей, яка все ж піддається регулюванню, та водночас містить шість мотиваційних площин, що дають змогу систематично послуговуватися неявними цілями (іл. 5.8):

• безпека: турбота, довіра, близькість, захищеність, тепло...

• насолода: розслаблення, безтурботність, відкритість, задоволення...

• емоційне піднесення: енергійність, розваги, цікавість, креативність, зміни...

• пригоди: свобода, відвага, бунтарство, відкриття, ризик...

• автономія: гордість, успішність, сила, вищість, визнання...

• дисципліна: точність, порядок, логіка, раціональність...

Люди схильні мати різні цілі в різних категоріях. Водій авто Toyota задовольняє брендом потребу в дисципліні, але носить годинник Rolex заради статусності (мотивація — автономія). У когось усе навпаки — авто Mercedes для статусності і спортивний годинник Sekonda. З огляду на універсальність і глибоке вкорінення, задовольняти неявні цілі можна по-різному. Люди мають гнучкий підхід до реалізації неявних цілей, прив’язаних не до певної категорії, як функціональні цілі, а до базової мотивації. Ми можемо використовувати годинники, автомобілі, взуття або стільці, намагаючись досягти такої цілі автономії, як статусність. Прагнучи розслабитися (мотивація — насолода), ми можемо податися в коротку мандрівку, на заняття з йоги, до спа-салону або придбати гель для душу, який обіцяє ефект ароматерапії. Відповідно, одна категорія продукції може задовольняти різні цілі. Морозиво може бути прагматичним вибором на десерт (мотивація — дисципліна); способом реалізувати ціль автономії — у випадку обрання ексклюзивного, вишуканого сорту; спробою освіжитися (емоційне піднесення) чи побалувати себе і втекти від реальності — ескапізм (мотивація — пригоди).

Іл. 5.8. Схема — зломщик коду цілей™ відображає неявні цілі, що мають значення в маркетингу

Поміркуйте

З якою неявною ціллю першочергово асоціюється ваша категорія продукції або бренд? Які ще категорії використовуєте для реалізації цієї цілі?

Науковці визначили базові мотиваційні двигуни людини. Ці знання дають змогу маркетологам систематично регулювати глибоко вкорінений неявний рівень прийняття рішень.

Наша компанія, надаючи консалтингові послуги, використовує схему — зломщик коду цілей™ для сотень міжнародних проектів і категорій — від засобів для миття до косметики і телекомунікацій. Наш головний висновок: кожний інтуїтивно оперує шістьма мотиваційними площинами, які відображають ключові мотиви всіх людей, де б вони не мешкали — у Мексиці, Індії, Великій Британії чи деінде. Ще один висновок: схема надає цілісну картину, бо містить усі важливі елементи для аналізу мотиваційних двигунів категорій, брендів і комунікацій. Третій висновок: схема допомагає в аналізі, позиціонуванні й управлінні брендами, позаяк, серед іншого, її можна прив’язати до усвідомлених цілей, характерних для певної категорії продукції.

Максимальна актуальність та інакшість: цільові пропозиції брендів

Усвідомлених та неявних цілей безліч. Із чого ж почати? Безперечно, з головної свідомої цілі — фундаменту актуальності. Не реалізуючи таких цілей, бізнес-гравець приречений на провал. До того ж бренд, який «монополізував» найважливішу свідому ціль, стане лідером на ринку. У категорії дезодорантів бренд, який вважають першочерговим у контексті реалізації головної усвідомленої мети (захист від поту і неприємних запахів), є лідером на ринку. У категорії кондиціонерів для білизни бренд, що «монополізував» ефект пом’якшення, — лідер на ринку. Маркетологи часто зосереджуються на можливостях бути інакшими, тому іноді забувають про базові, усвідомлені цілі категорії. Небезпека такого підходу — цілковите нехтування базовою ціллю, а отже, ризик втрати актуальності.

Ризики на цьому рівні добре ілюструє продукт Balisto від Mars — «здоровий шоколадний батончик». На 1980-ті припадає перша хвиля руху «зелених». Усе мало бути екологічним (заощадження електроенергії, зменшення відходів тощо) і здоровим. Balisto добре вписувався у тренд: укритий шоколадною глазур’ю продукт, що містить здорові й натуральні інгредієнти. Тож у комунікаціях зі споживачами наголошували: «здорові ласощі від природи». У телерекламі фігурував фермер із конячкою та візком, навантаженим пшеницею. Головний меседж: «хрусткий смак природи» і «унікальний натуральний батончик». Та з часом спеціалісти компанії зауважили, що обраним позиціонуванням охоплюють лише обмежену цільову аудиторію. Зрештою, продукт і бренд виявилися не надто успішними.

Саме тому Mars почав розробляти нове позиціонування — і знайшов простий шлях до успіху за рахунок нібито очевидної відповіді на запитання: чому люди взагалі купують шоколадні батончики? Відповівши на нього, компанія одразу визначилася з основною ціллю в категорії «шоколад»: насолода смаком. Змінилися комунікації бренда: замість «здоровий і натуральний батончик із шоколадом» — «шоколадний батончик зі здоровими і натуральними інгредієнтами». Mars збагнув, що споживачі купують шоколад не заради здорового харчування, а заради насолоди. Така основна ціль покупця шоколадного продукту, і в маркетологів вона має бути в пріоритеті.

Тренд був таким: ласувати шоколадом у здорових продуктах заради насолоди. Нове позиціонування було спрямоване перш за все на ціль «насолода», але водночас наголошувало на корисності. Продажі зросли до небаченого рівня, і за кілька років Balisto став лідером у сегменті шоколадних батончиків на німецькому ринку. Насамперед шоколад має бути шоколадом, причому смачним, тоді можна розвивати інші додаткові цілі. Однак нерідко зосередження винятково на усвідомлених цілях не залишає місця для інакшості. Біліший від білого? Чистіший від чистого? Коли не вдається передати помітної інакшості на рівні, на якому досягаються усвідомлені цілі, неявний рівень не тільки посилює актуальність товару (за рахунок можливості реалізації неявних цілей), а й створює потенціал для відчутної й актуальної інакшості брендів та продуктів.

Отож, розробляння найкращої, тобто актуальної та інакшої, цільової пропозиції для клієнтів потребує поєднання усвідомлених і неявних цілей. Як цього досягти? Уявіть, що вам треба розробити пропозицію щодо нової гальмівної системи автомобіля. Головна її перевага — у небезпечні моменти лунає сигнал тривоги для водія і машина автоматично гальмує. Усвідомлена ціль у цьому випадку очевидна: запобігання аваріям завдяки швидшому гальмуванню. Із якою ж неявною ціллю можна пов’язати таку пропозицію для посилення цільової цінності? Перш за все спадає на думку безпека: ми прагнемо убезпечити себе і рідних, запобігаючи аваріям. Можна також припасувати до усвідомленої цілі аспект задоволення: можливість «ганяти» на дорогах завдяки системі, що дає змогу швидше реагувати. Ще можна наголосити на автономії, адже власник такого високотехнологічного автомобіля виокремлюється серед інших (перемагає). Таким чином, відповідні цільові пропозиції поєднуватимуть усвідомлені, функціональні цілі з неявними, психологічними (іл. 5.9).

Однак у нас з’явилися три потенційні цільові пропозиції. Як вибрати найдоцільнішу? На цьому етапі у гру вступає бренд. Правдоподібна цільова пропозиція має вписуватися у бренд. Для Volvo найправдоподібнішою буде пропозиція, орієнтована на безпеку. У відповідній телерекламі бренда продукт прив’язано до цілі «безпека». Перед нами автомобіль Volvo на випробувальному треку. Клієнти на задньому сидінні, де зазвичай саджають дітей (промовистий сигнал про захищеність/безпеку). Спеціаліст за кермом пояснює, що зараз буде: вони їхатимуть просто на інший автомобіль — і тоді їхній автоматично зупиниться. Клієнти трохи налякані — нервово стискають руки. Починається демонстрування: автомобіль зупиняється завдяки гальмівній системі, і видно, що клієнти зітхнули з полегшенням та почуваються в безпеці.

Іл. 5.9. Цільова пропозиція: прив’язання характеристик продукту до неявних цілей

Натомість найкращою пропозицією для Mercedes буде наголос на першості, що успішно вдалося реалізувати в телерекламі «Старий Батько Час» (Old Father Time) (іл. 5.10). Чоловік прямує автомобілем через ліс. Раптом біля нього з’являється Смерть. Водій втуплюється в неї поглядом. Смерть регочучи каже: «Вибач». Тоді спрацьовує гальмівна система — і машина зупиняється прямісінько перед вантажівкою, що блокує шлях. За кілька секунд шокований водій повертається до Смерті й каже: «Вибач». Гальмівна система метафорично забезпечила перемогу над смертю.

Mercedes розробив іще й сиквел реклами: чоловік їде лісом і бачить посеред дороги оленя (іл. 5.11). Завдяки автоматичній гальмівній системі водієві вдається зупинитися. Зрештою олень та інші лісові мешканці починають танцювати, як Джон Траволта, наспівуючи пісню Staying Alive гурту Bee Gees.

Іл. 5.10. Реклама Mercedes, у якій автоматичну гальмівну систему зіставлено з перемогою — неявною ціллю бренда

Іл. 5.11. Ще одна реклама автоматичної гальмівної системи від Mercedes — без прив’язання до неявної цілі

У цій рекламі, очевидно, драматизують усвідомлену ціль, тимчасом неявної не зачеплено зовсім. Сюжет не передбачає, що гальмівна система та, відповідно, коротший гальмівний шлях слугують реалізації неявної цілі. Можна сказати, що ця реклама — розважальна, а розвага — ціль, на яку орієнтуються покупці. Звісно, розваги відіграють потенційно важливу роль серед наших цілей. Саме тому ми дивимося телебачення — щоби розважитися.

Пропозиції сприяють найвищій цінності товару для споживача, якщо поєднують усвідомлені та неявні цілі.

Однак гадана цільова цінність ґрунтується на асоціаціях між продуктом, брендом і цілями споживачів. Тому, якщо з брендом асоціюється ціль «розваги», мозок вибудовує зв’язок між гальмівною системою та розвагою. Навряд чи це доречно. Тож не дивно, що вже за два тижні сиквел припинили транслювати.

Що ми засвоїли із цього розділу?

• Орієнтована на цілі оцінка товару — найбільш комплексний процес у людському мозку і ключовий етап нашої подорожі в пошуках відповідей на запитання: чому ми купуємо те, що купуємо.

• Бренди і продукти — це засоби досягнення цілей, і їхня результативність у цьому контексті має дійсний мотиваційний потенціал.

• Результативність брендів або здатність реалізувати цілі ґрунтується на засвоєних асоціаціях між брендами і цілями. Такі асоціації породжують очікування, що визначають гадану цільову цінність бренда. Купівельні рішення ґрунтуються саме на такій цільовій цінності.

• Слід розрізняти два рівні цільової цінності: усвідомлений та неявний. Для максимізації цільової цінності необхідно прив’язувати бренди до обох рівнів. Пропозиції забезпечують найбільшу цінність товару для споживача, коли поєднано усвідомлені та неявні цілі.

Яке значення це має для нас, маркетологів?

• Стратегія (від аналізу ринку, позиціонування і науково-дослідної роботи до сегментації), що забезпечує високий рівень продажів, має базуватися на відповідних цілях споживачів. Визначення та розуміння таких цілей на ринку дає нам змогу оцінювати потенціал позиціонування: для скількох споживачів у нашій категорії певна ціль відіграє роль пріоритетного стимулу до купівлі?

• Актуальність товару забезпечує реалізація пріоритетних, усвідомлених цілей споживачів на ринку що­найменше на рівні конкурентів. Надійні асоціації з усвідомленими цілями дають право на участь у «змаганнях» у своїй категорії. Золоте правило: бренд, який «монополізував» пріоритетну усвідомлену ціль категорії, стає лідером на ринку.

• Якщо на рівні усвідомлених цілей не вдається акцентувати на перевагах бренда, неявні цілі відкривають можливості для інакшості. Таким чином, обрані неявні цілі можуть наголошувати на актуальності та надійній інакшості товару.

• Цільова пропозиція передбачає поєднання усвідомлених та неявних цілей (наприклад: автоматична гальмівна система дає змогу швидше зупинити машину, тому водій почувається найкращим, — перемога). Поєднувати усвідомлені та неявні цілі не обов’язково: досвід взаємодії з продуктом визначає, які неявні цілі можна правдоподібно прив’язати до основної, свідомої цілі.

6. Від позиціонування до точок дотику

Цінність на практиці

Ми вже розглянули численні аспекти неявного рівня маркетингу — від сприйняття до вмотивованої поведінки. У цьому розділі зосередимося на способах результативного і дієвого застосування орієнтованої на цілі стратегії для регулювання споживацького досвіду взаємодії з товаром та розробляння комунікацій. З’ясуємо також, як визначити, наскільки практичне застосування вписується в цю стратегію.

Практичне застосування: заповнюємо прогалини

За підсумками попереднього розділу виникає враження, що маркетинг — це доволі просто: створити цінну пропозицію на основі усвідомлених та неявних цілей споживачів, прив’язати неявні цілі до усвідомлених і донести пропозицію за допомогою сигналів, які активують ментальні концепти у споживачів. І якщо ментальні концепти вписуються в активну ціль споживача краще, ніж концепти, активовані конкурентами, наш бренд або продукт добре продаватиметься (іл. 6.1).

На шляху до успішного маркетингу є дві основні перешкоди: 1) стратегія, що не ґрунтується на цілях споживача; 2) і якщо сигнали для донесення цінної пропозиції не активують запланованих ментальних концептів і цілей у споживача.

Нібито все зрозуміло, але всі ми знаємо, як непросто розробити ґрунтовну стратегію й застосувати її в усіх точках дотику. Для цього може знадобитися кілька місяців, десятки зустрічей і сотні годин обговорень самої лише стратегії. Дискусії на тему втілення стратегії в життя зазвичай доволі напружені. Яка креативна ідея найкраще спрацює? Як оптимально донести інформацію про головні переваги продукту? Яку музику, яку рекомендаційну рекламу обрати? Запитання про те, який сигнал найкраще втілює стратегію, часто породжує запеклі й тривалі дискусії та дебати. Нерідко ситуація погіршується після отримання результатів ринкового дослідження. Деякі задуми спрацьовують добре, деякі — ні. Обраний шлях виявляється ефективним в одній країні, а в іншій призводить до провалу.

Іл. 6.1. Практичне застосування: втілення стратегії в сигналах, які апелюють до цілей споживача

У чому ж заковика з реалізацією наших стратегій? Чому це таке складне завдання? Де чигають пастки і як їх уникнути? Спробуймо з’ясувати, як можуть допомогти усвідомлений та неявний рівні прийняття рішень, а також усі розглянуті вище принципи.

Насамперед повернімося до перезапускання бренда Tropi­cana, новий дизайн упакування якого призвів до втрати 20 млн доларів усього за два місяці. Цей приклад ілюструє типові камені спотикання. У категорії апельсинових соків усвідомлена ціль — свіжий і смачний напій. Оригінальне упакування ідеально сигналізувало про це: що може бути смачнішим і свіжішим за сік просто з фрукта? Сік, що ллється через соломинку з апельсина, інтуїтивно асоціюється з перевагами здорового продукту. Такий продукт особливо актуальний у зв’язку зі стандартним способом вживання апельсинового соку — за сніданком. Свідому ціль — ранкове пиття — можна реалізувати з будь-яким напоєм. Порівняно з можливими альтернативами (вода або газовані напої), апельсиновий сік — свіжіший і, як вважають, корисніший напій.

Отже, якої неявної цілі досягає людина, пропонуючи зранку апельсиновий сік своїй родині? Напій пов’язаний із неявною мотивацією «безпека»: турбота про родину, можливість зробити щось приємне для рідних, захистити їх, забезпечивши вітамінами. Водночас ідеться про прагматичну ціль, яку легко реалізувати: купити сік можна швидко й без зайвих зусиль (порівняно з чищенням апельсинів і приготуванням свіжого соку). Таким чином, пропозиція щодо апельсинового соку, що базується на цільовій цінності, може бути такою: «простий спосіб подбати про родину (неявна ціль) завдяки смачному й свіжому апельсиновому соку (усвідомлена ціль)». Якщо поглянути на упакування нового дизайну, стає очевидно, що воно менше відповідає цілям споживачів, надсилаючи зовсім інші сигнали. Склянка вже не сигналізує про свіжість, тому упакування значно менше апелює до усвідомленої цілі. Мінімалізм і блиск в оформленні більше пасують до концепцій «вишуканий», «сучасний», пов’язаних із дизайном брендів преміум-класу, що, своєю чергою, означає ексклюзивність. Однак на неявному рівні ексклюзивність — символ недосяжності й відірваності, тобто антиподів мотиваційної площини «безпека». На іл. 6.2 показано, що змінений дизайн перевів бренд у зовсім іншу, тобто не таку актуальну для споживачів (враховуючи категорію і бренд) мотиваційну площину.

Звісно, було б недоцільно пояснювати провал невдалим брендом та особливостями його споживачів, адже подібні помилки трапляються щодня в багатьох компаніях. Що ж можна взяти на замітку з цього прикладу? За словами Пітера Арнелла, автора нового дизайну, метою перезапускання було «оновлення, перепроектування, переосмислення бренда й адаптація до масової культури», а ще «налагодження емоційного зв’язку зі споживачами». Ось вам і ключова перешкода до дієвої реалізації стратегії: стратегічна документація, зокрема попередні інструкції, зазвичай містить внутрішні цілі, які маркетологи ставлять перед собою, а не огляд інтересів, усвідомлених і неявних цілей споживачів.

Іл. 6.2. Нове упакування соку Tropicana апелює до зовсім інших цілей споживача

Ще одна важлива перешкода: ціль «налагодження емоційного зв’язку зі споживачами» надто невизначена і створює умови для суб’єктивних інтерпретацій.

Чому емоціям не місце в маркетингу?

Усім нам доводилося послуговуватися ціллю «налагодження емоційного зв’язку зі споживачами» або чути про неї: треба, щоби вони до нас звикли; треба додати емоційності брендам і продуктам. Термін «емоція» — важливе поняття в маркетингу. Тож зупинімося на ньому детальніше. Насправді емоції — одна з ключових перешкод до ефективного маркетингу, надто коли йдеться про втілення в життя стратегій у точках дотику.

Отже, що таке емоції? У маркетингу нас не цікавлять нейронні або психофізіологічні аспекти, натомість ми зосереджуємося на емоційних перевагах, які регулюють купівельні рішення. Серед іншого це пов’язано з відповідями споживачів у процесі ринкових досліджень: намагаючись пояснити, що спонукає їх до покупок, споживачі часто згадують приємні відчуття або враження. Саме тому дослідники припускають, що двигуни купівельної поведінки — перш за все приємні відчуття й позитивні емоції. Що говорить наука про роль емоцій у мотивуванні поведінки? Пошукаємо відповіді в «Оксфордському довіднику із людської поведінки» (Oxford Handbook of Human Action): «Емоційна реакція у зв’язку з будь-яким вчинком, зумовленим певною ціллю, може бути позитивною, нейтральною або негативною, залежно від того, наскільки такий вчинок дає змогу досягти цілі», — стверджують відомі психологи Чарльз С. Карвер та Майкл Ф. Шеєр. Іншими словами, емоції — це реакція на реалізацію цілі.

Уявіть, що ви прагнете перемогти в тенісному матчі (ціль — досягнення). Програвши кілька сетів, ви відчуєте злість або роздратування. Ці емоції — реакційні сигнали, що інформують про ступінь реалізації цілі «перемога». Досягнення цілі викликає приємні відчуття та емоції. З огляду на обмежений доступ до неявних цілей, споживачі, аргументуючи покупки, говорять про результати своїх рішень, а не про істинні мотиваційні двигуни. Позитивні емоції виникають у результаті досягнення цілі. Людина однаково добре почувається, коли сидить за кермом Porsche, ласує смачною шоколадкою або видаляє пляму з улюбленої сорочки. Йдеться про єдиний усвідомлений досвід у зв’язку з неявними оцінками процесів, що відбуваються в автопілоті.

З огляду на нинішні рекламні кампанії, позитивні емоції у зв’язку з переглядом реклами слугують головною метою комунікації. Смішна розважальна реклама сподобається людям і допоможе схилити їх до купівлі. Саме тому проводять зустрічі, на яких маркетологи просять рекламні агентства розробити надзвичайну, розважальну і привабливу рекламу. У позитивних емоціях від перегляду телереклами, звісно, немає нічого поганого, адже задоволення стане частиною асоціативної мережі бренда, однак жодний споживач не купує продукту просто через те, що побачив веселу рекламу. Навряд чи знайдуться бренди, які викликають негативні емоції на рівні реклами, то як тоді позитивні емоції допоможуть виокремитися, бути інакшими? Чи варто намагатися бути смішнішими або веселішими за конкурентів?

Та облишмо наукове занудство і звернімося до суто практичних аспектів поняття «емоції». Часто спалахують дискусії про те, що важливіше — ціна і переваги продукту чи емоційні враження від нього. У що ми хочемо інвестувати — в іміджеву кампанію чи в агресивну рекламу? Що слугує двигуном купівельних рішень — бренд чи продукт? В основі таких дискусій лежить припущення, що факти (ціна, параметри продукту тощо) — «раціональні» дані, а образні елементи (бренд, імідж) — «емоційні». Продукт і бренд розглядають із точки зору плюсів і мінусів через те, що ми сприймаємо їх з урахуванням дуалістичної моделі прийняття рішень «емоційний/раціональний».

Чому ж виникає стільки дискусій? Чому ми сперечаємося про доцільний ступінь емоційності або раціональності реклами? Через кардинально різні сигнали, які вона в результаті надсилає. «Раціональна» телереклама суттєво відрізняється від «емоційної». Емоційні реклами в газеті або дизайни упакування абсолютно не схожі на раціональні. Маркетологи не обговорюють переваг поєднання емоційного та раціонального варіантів, а зосереджуються (часто невиправдано) на тому, який із них важливіший для маркетингу і споживача. Зрештою, усе зводиться до суб’єктивної думки маркетолога: хтось вірить у переконливу силу емоцій, хтось — у необхідність фактичної, «раціональної» інформації. Єдина проблема — на певному етапі доводиться приймати рішення. Реклама на іл. 6.3 — ілюстративний приклад типового результату подібних дискусій: фотографія (емоційний ефект) та основний текст, що доносить інформацію (раціональний ефект).

Іл. 6.3. Реклама демонструє типовий компроміс у результаті застосування концепції «емоційний/раціональний»

Зв’язку між двома рівнями бракує. Вони зовсім не пов’язані. Суперечки про емоційну та раціональну модель часто переростають у компроміси і тривалі дебати про те, скільки секунд має тривати демонстрування продукту в телерекламі. Чому ж так складно ефективно поєднати «емоційний» і «раціональний» аспекти? Чому ми постійно б’ємося над цим? Спробуймо з’ясувати що й до чого. Концепція про емоції й раціональне мислення як антиподи сягає корінням філософії грецького мислителя Платона, котрий називав емоцію чорною конячкою, яку має контролювати біла конячка, тобто розум і раціоналізм. Дуалістична модель згодом утвердилася, зокрема завдяки Декарту й Канту. Нині концепція знаходить застосування у роботі маркетологів, коли один підрозділ займається емоційними перевагами, а інший — функціональними. Найчастіше результати їхніх зусиль зовсім не перетинаються.

Поняття «емоції» надто невизначене й не може скеровувати практичного застосування стратегії. Крім того, через загальний характер емоції не здатні забезпечити надійної інакшості на ринку.

Іл. 6.4. Який дизайн краще передає сигнал «легке печиво»?

Тимчасом поняття «цілі» аж ніяк не дуалістичне. Якщо сприймати продукти як відображення усвідомлених цілей, а бренди — неявних, то цінна пропозиція, в якій переплітаються усвідомлений та неявний рівні цілей, формується сама собою.

Цілі скеровують утілення стратегії з огляду на прив’язання до сигналів

Якщо ваша мета — сигнал про «легке печиво», який із двох варіантів дизайну упакування на іл. 6.4 більше пасуватиме?

Що засвоїв наш мозок стосовно «легкості»? Що відбувається з легкими предметами? Перша відповідь, що спадає на думку: вони здіймаються вгору. Звісно, гравітація змушує навіть найлегші з них все ж таки падати, однак повсякденний досвід підказує, що важкі речі тягнуть донизу (наприклад, коли доводиться нести важку сумку), а легкі — навпаки. Численні життєві ситуації навчили мозок сприймати поняття «легкість» і «вгору» як парні сигнали. Таким чином, наша асоціативна пам’ять містить зв’язок між концептами «легкий» і «вгорі». Інакше кажучи, поняття «вгорі» розшифровується як «легкий». Маркетологи можуть «позичити» такі асоціації, надсилаючи сигнал про легкість печива, що апелює до таких цілей споживача, як «здорове харчування» або «дієта». Тож не дивно, що більшість учасників опитування, яке провели дослідники Університету штату Огайо, оцінили печиво з упакування з картинкою внизу як важче. Тобто дизайн другого упакування вдаліший? Відповідь залежить від цілі, якої намагаються досягти покупці продукту. Коли йшлося про продукти, для яких «важкість» — позитивна характеристика (наприклад, шоколадне печиво), респонденти надавали перевагу дизайну із зображенням продукту внизу. Тимчасом у випадку «легких» дієтичних продуктів обирали картинки, де продукти зображені вище. Отож, важлива насправді не привабливість упакування для споживача, а цілі, які мають покупці конкретного продукту.

Приклад із печивом ілюструє ще одну практичну перевагу того, що цілі слід брати до уваги: цілі безпосередньо пов’язані із сигналами, тому допомагають реалізувати бренд-стратегії, якщо їх формують відповідно до цілей споживачів. Розібратися допоможе ще один погляд на емоції. Один із провідних дослідників емоцій Пол Екман доводить, що люди з усього світу здатні виявляти й розуміти шість основних емоцій: гнів, відразу, страх, радість, сум і подив. Із переліку видається, що слід відштовхуватися лише від двох позитивних емоцій — радості й подиву. Ось чому прагнення рекламістів «додати бренду емоційності» зазвичай приводить до того, що в рекламах безліч щасливих людей, хай би що вони рекламували — банк, магазин роздрібної торгівлі, автомобіль чи щось інше. Як варіант, рекламісти можуть зосередитися на розважальному характері телереклами, орієнтуючись на приємні враження споживача від перегляду.

Питання «емоцій» спричиняє запеклі дебати. Чи можна назвати нове упакування соку Tropicana емоційним? Чому? Чому ні? Який вигляд має жінка, котра відчуває емоційне піднесення? Відповісти непросто, еге ж? Термін «емоція» надто невизначений, щоб ефективно скеровувати практичне застосування стратегії, а от «ціль» — дуже точне поняття. З огляду на те, що наш мозок використовує цілі як фільтри для відсіювання продуктів, людська асоціативна мережа містить чимало асоціацій між цілями і сигналами. Для досягнення цілей і відстеження їхньої реалізації на рівні автопілота нам треба знати, що шукати, тому ми засвоюємо, які сигнали пов’язані з кожною з наших цілей.

Позиціонуючи бренди і продукти на основі цілей, ми маємо чіткі межі втілення стратегії за рахунок сигналів, прив’язаних до цілі бренда в асоціативній пам’яті споживачів (іл. 6.5).

Іл. 6.5. Сигнали і цілі взаємозв’язані за допомогою засвоєних асоціацій

Сигнали продуктів (колір, форма і розмір) підказують споживачам, яких цілей можна досягнути. А споживачі з активними цілями мимовільно шукають сигналів, пов’язаних із реалізацією чітко визначених цілей. Ми розглядали приклад із застосуванням методу ай-трекінгу, коли голодні люди спрямовували погляд на логотип McDonald’s. Загальний принцип: ми бачимо те, що хочемо бачити. Пошук банки коли спонукає людину до опрацювання червоних зон у візуальному сприйнятті та посилює нейронну чутливість до цього кольору. Іншими словами, цілі безпосередньо й автоматично пов’язуються із сигналами. Ця особливість має величезне значення для маркетингу, адже визначає чіткі межі вибору сигналів (зокрема в комунікаціях).

Таким чином, «емоції» відволікають маркетологів від реальних двигунів купівельних рішень, схиляючи до компромісних моделей, що аж ніяк не сприяють ефективному втіленню стратегій та систематичному бренд-менеджменту в точках дотику.

Стратегія, що ґрунтується на цілях споживачів, не тільки сприяє актуальності товару, а й визначає чіткі межі трансляції стратегії у сигналах. Це зумовлено засвоєними людиною асоціаціями між сигналами і цілями.

Однак модель «емоційний/раціональний» настільки глибоко вкоренилася, що навряд чи вдасться повністю її позбутися найближчим часом. Отож, якщо ми таки продовжуємо послуговуватися поняттям «емоції» і відповідною дуалістичною моделлю «бренд/продукт», потрібно розглядати емоційні переваги як цілі.

Споживачі купують насамперед категорії

Одне з головних завдань під час розробки й реалізації стратегій брендів — виокремлення серед конкурентів. Нам відомо, що інакшість — ключ до успішної бренд-стратегії. Переважно виокремити продукти і бренди на рівні свідомих цілей неможливо, тому доводиться шукати інакшість ще в чомусь. Небезпека такого підходу — нехтування усвідомленою ціллю, а отже ризик втратити актуальність. У попередньому розділі ми розглядали приклад із корисним шоколадним батончиком Balisto. Люди перш за все купують категорії, про що свідчать їхні списки продуктів (назв брендів майже ніколи не зазначають). Здебільшого споживачі занотовують категорію: кава, суп, маргарин, а не Nescafé, Heinz, Flora.

Тож орієнтація на елементарні усвідомлені цілі відіграє важливу роль. Не забуваймо: бренд, який «монополізував» свідому ціль, стає лідером на ринку. Наша команда пересвідчилася в актуальності цього принципу для будь-якої проаналізованої нами категорії товарів: мийні засоби, косметика чи телекомунікації. Тому на несформовних ринках доцільно зосередитися на усвідомленій цілі та спробувати її «монополізувати». Намагання дотягнутися до рівня лідера на ринку — в асоціюванні бренда зі свідомими цілями покупців бренда номер два — допоможуть покращити проникнення на ринок.

Поміркуйте

Для визначення усвідомлених базових цілей своєї категорії спробуйте відповісти на такі запитання: якби у вашій категорії був тільки один бренд, на яку ціль він був би орієнтований? Якби вашого продукту або послуги не існувало, що робили б чи що купували б люди натомість?

Розробляючи рекламні кампанії, орієнтовані на базові цілі, слід визначитися з належними сигналами. Ілюстративний приклад — реклама Lenor (іл. 6.6). Перед нами — ранок у родині напередодні робочого дня. Зачеплено тему м’якості, що є базовою ціллю у категорії «пом’якшувачі для білизни». У рамках демонстрування продукту показано два рушники, об які труть персики. Після використання рушника, випраного з Lenor, шкірка персика залишається неушкодженою.

Іл. 6.6. Реклама Lenor формує асоціацію між брендом і свідомою ціллю покупців у категорії «пом’якшувачі для білизни»

Дехто може засумніватися в реалістичності історії: яка жінка витиратиме персик об рушник? Дехто може критикувати вигадливість чи розважальність реклами: споживачі не захочуть дивитися її вдруге чи втретє. Та насправді реклама була дуже успішною.

Із погляду мозку, комунікація виконує свою функцію, причому результативно й дієво: формує зв’язок між продуктом та усвідомленою ціллю у категорії «м’якість». Саме на це й повинні спрямовувати зусилля маркетологи, націлені на ефективну комунікацію: використовувати наявні зв’язки між сигналами й цілями, а не намагатися створити нові. Наявні зв’язки підтвердилися вже тисячі разів, що дає козирі, яких не забезпечить наймасштабніший бюджет на рекламу у ЗМІ.

Реклама Lenor надсилає сигнал м’якості і таким чином утверджує асоціацію між брендом і ціллю. Використано наявну асоціацію, адже всім відомо, що шкірка персика тоненька й чутлива. Так активується концепт м’якості, що прив’язується до бренда. Персик як символ чутливої шкіри — креативна ідея, якої ніколи не використовували в цій категорії. Поруч із козирем креативності експлуатують наявні асоціативні зв’язки між шкіркою персика та м’якістю.

На щастя, людський мозок гнучкий, тому концепти можна доносити до нього не тільки безпосередньо, а й мета­фо­рично, чим скористалися автори реклами Lenor. Телереклама «Серфер» бренда Guinness добре ілюструє цю можливість (іл. 6.7).

Іл. 6.7. Коні як символ природної сили — креативна ідея завдяки сформованому в асоціативній пам’яті зв’язку

Вона наголошує на унікальності досвіду взаємодії з продуктом — скільки часу займає розливання пива і яка його міцність. Спершу набігає багато піни — саме тому потрібен час, аби вона осіла, перш ніж можна буде пити. Цю особливість продукту метафорично зображено в рекламі, задум якої — «Добре тим, хто вміє чекати». Ідею, яка, нехай і метафорично, тісно пов’язана з досвідом взаємодії із продуктом, успішно втілили в кількох рекламах Guinness. Якби розробники показали рекламу фокус-групі, ймовірно, пролунали б коментарі: «Такого не буває», «До чого тут пиво?», «Я не можу ототожнити себе із серфером» чи «Коні не схожі на справжніх». І справді, компанія з дослідження ринку пропонувала вилучити коней, бо споживачі вважають їх нереалістичними.

Ми можемо сміливо використовувати креативні ідеї, якщо орієнтуємося на сформовані асоціації між сигналами й цілями.

Однак, якщо брати до уваги неявний рівень сприйняття, подібні відгуки навряд чи мають значення. Коні та їхня роль у рекламі сигналізують, що хвилі — сильні й нестримні. Ідея, без сумніву, асоціюється з концептами сили й могутності, що перегукується з причинами, з яких люди п’ють Guinness.

Орієнтири поза формалізмом

Через численні дискусії й сумніви у зв’язку з практичним застосуванням стратегії маркетологи часто намагаються бути послідовними і приймати правильні рішення, послуговуючись рекомендаціями щодо стилю, основними зображеннями й формалістичними переліками сигналів. Однак ми вже з’ясували, що людський мозок гнучкий, коли розглядали експеримент із Геллі Беррі у розділі 3. Мозку байдуже, як зашифрований бренд «Геллі Беррі» (як фотографія чи як текст), головне — впізнаваність символу «Геллі Беррі» і те, що нейрони збуджуються. У мозку нейрони розшифровують бренд (у нашому випадку — «Геллі Беррі») відповідно до знайомого контенту й незалежно від того, як подано інформацію.

Тепер розгляньмо детальніше аспект послідовності маркетингової діяльності та способи уникнення пасток формалістичних підходів.

Du darfst — німецький бренд Unilever, що в перекладі означає «ти можеш» або «тобі дозволено». Усе починалося зі знежиреного масла, а згодом бренд став маркою низки низькокалорійних продуктів.

Почнемо з реклами 1990-х років (іл. 6.8), що забезпечила успішний запуск бренда.

Іл. 6.8. Реклама, що ознаменувала народження бренда Du darfst

Розглянемо ключові запитання, на які шукає відповіді наш мозок, опрацьовуючи подібні сигнали: що це? що це означає? Ми бачимо, як вулицею йде тридцятирічна жінка, вбрана в червону сукню. Вона несе теку з документами — отже, мабуть поспішає на роботу. Жінка усміхається й бадьоро крокує. Вона минає ресторан, позирає на своє відображення у шибці й задоволено прямує далі. Про яку ціль сигналізує сюжет? Червона обтисла сукня — рекламний хід, а мотиваційна площина реклами — автономія, адже подібне вбрання на людях свідчить про їхню самовпевненість. Героїня милується собою у шибці випадково, тобто не кидає невпевнених поглядів на своє відображення. Жінка задоволена тим, що бачить, сигналізуючи мимовільну ціль — «пишатися собою». Цікаво, що жінка йде сама — поруч нікого. Це означає, що для впевненості в собі їй ніхто не потрібен — вона незалежна. Це, знову ж таки, виводить глядача до мотиваційної площини — автономія. Бадьора хода сигналізує про життєлюбність, і цей сигнал підсилює музика, яка покращує настрій.

Після запуску бренда посилилася конкуренція на тлі по­яви дедалі більшої кількості низькокалорійної продукції, тому розробники заходилися змінювати комунікації. Подальша реклама не приносила успіху, і занепокоєна скороченням ринкової частки компанія повернулася до використання червоної сукні (іл. 6.9).

Іл. 6.9. Попри формальну подібність, реклама спрямована на інші цілі

Оновлена реклама мала б добре спрацювати. Приваблива жінка йде на роботу в червоній сукні. Мимоволі кидає погляд на своє відображення у дзеркалі й лишається задоволеною. Слова закадровим голосом «Закохайся в себе знову» підсилюють сигнал. Однак, попри подібність на усвідомленому рівні, неявне послання оновленої реклами суттєво відрізняється від меседжу оригінальної. Перш за все, інша жінка: молодша і, з огляду на зачіску й манери, не така поважна й елегантна, як жінка з попередньої реклами. Сукня теж змінилася: без рукавів, із глибоким декольте й іншого крою. Стиль жінки — не класичний. Вона тримає торбинку, а не робочу теку. Автопілот із його потужністю 11 млн бітів інтерпретує всі ці елементи так, що червона сукня вже не символізує впевненості. Помітно також, що жінка розглядає себе у дзеркалі вже не на людях, а в замкненому просторі — у ліфті на самоті. Це теж не підсилює цілі «впевненість у собі». Перш ніж вийти з ліфта, вона поправляє зачіску, аби переконатися, що має гарний вигляд. Цілком природний жест, що викликає розуміння, та він аж ніяк не сприяє підтримці бажаної цілі: поведінка героїні не вписується у ціль «впевненість». Потім чоловік на рецепції каже жінці комплімент, і вона радіє цьому. Визнання сторонньої людини послаблює ідею автономії та незалежності. Та й чи буде тішитися самовпевнена жінка компліменту такого чоловіка, як працівник рецепції?

Пропозиція, орієнтована на цілі споживача, не тільки гарантує актуальність продукту, а й дає змогу безпомильно керувати практичним застосуванням стратегії.

Це ситуативне дослідження засвідчує: попри подібності на формальному рівні (такі визначальні елементи, як червона сукня) та орієнтацію на однакові усвідомлені цілі (низькокалорійна їжа), рек­ламні ролики зачіпали різні не­явні цілі. Якби бренд скористався пропозицією, орієнтованою на цілі споживача, тобто такою, що поєднує усвідомлені та неявні цілі (щось на зразок: «із Du darfst ви будете впевнені в собі, незалежні й задоволені своєю зовнішністю»), то оновленої реклами взагалі не знімали б. До слова, невдовзі її припинили транслювати.

Cadbury — ще один бренд, який засвідчив роль неявних цілей у забезпеченні послідовності в межах і поза межами рекламних кампаній. На початку книги ми розглядали рекламу «Горила» та її невдалі сиквели (іл. 6.10), які не приносили результатів і швидко зникли з ефіру.

Розгляньмо спершу рекламу «Горила». Контекст спокою й умиротворення пісні In the air tonight та місце дії (приміщення) — типові образи жіночої території. Далі в кадрі горила, що не відповідає контексту «шоколад і музика». Горила — небезпечна й сильна тварина. Очі в неї заплющені, а ніздрі роздуваються — зрозуміло, що тварина слухає музику, а отже, нічим не загрожує. Здається, горила насолоджується мелодією. Наближається момент, коли зазвучать ударні, і горила розминає шию та плечі — вочевидь, до чогось готується. Дії горили і той факт, що вона в приміщенні на самоті, вказують на індивідуальність та час «для себе». Коли настає апогей пісні, ми бачимо, що тварина сидить за ударними і приєднується до виконання, граючи вибухово й натхненно, як справжній музикант. Горила кілька разів закидає голову назад — ніби в екстазі. Образи й дії тварини видаються дивними, інтригують і розважають глядача. Музика стихає — і замість горили в кадрі з’являється плитка молочного шоколаду Cadbury Dairy Milk і титр: «Півтори склянки радості» (A glass and a half full of joy).

Іл. 6.10. Реклама Cadbury «Горила» та її сиквел «Машини»

На хвилі успіху й широкого обговорення «Горили» Cadbury зняла сиквел «Машини» (Trucks). Концепція була такою ж, як і для реклами «Горила» — «поверни собі радість». Перший кадр «Машин» — злет літака зі смуги. Дія відбувається надворі у темряві — символи чоловічої території. Пісня Don’t stop me now гурту Queen лунає на тлі зображення різних аеромашин, які заводяться і до чогось готуються. Вихлопні труби і форми автогінників у кадрі — додаткові символи маскулінності. Машини шикуються на злітно-посадковій смузі й починають перегони (автономія). Операторські прийоми показують драйв, швидкість та маневрування машин, дещо нагадуючи сцени переслідування із блокбастерів (пригоди). У кожної машини свій спосіб вирватися вперед або не дати зробити цього іншим. Що покаже нам схема — зломщик коду цілей™, якщо перенести на неї обидві ці реклами?

Ілюстрація 6.11 чітко демонструє, що реклами активують зовсім різні асоціації, адже орієнтовані на різні площини цілей. «Машини» активують такі цілі, як маскулінність, конкуренція та агресія, здобуваючи високий рейтинг у категоріях «автономія» та «пригоди». Натомість «Горила» радше орієнтована на «насолоду» і «безпеку». Як таке могло статися за однакової концепції? Річ у тому, що «Поверни собі радість» — недостатньо визначена концепція в контексті цілей. Вона не визначає реалізації цілей, тому що слово «радість» можна тлумачити по-різному. Обидві реклами вписуються у контекст «радості», але з різними конотаціями. Схема — зломщик коду цілей™ допоможе нам розібратися не тільки з асоціаціями, які викликають реклами, а й із конотаціями поняття «радість» (відкриття, розваги або пригоди і радість конкуренції).

Іл. 6.11. Дослідження засвідчило різні цільові площини двох реклам

Іл. 6.12. Зіставлення профілю бренда з рекламами

Як визначити, який неявний профіль годиться для бренда (іл. 6.12)? Перш за все окреслимо категорію: молочний шоколад у плитках. Продукт має високий уміст молочних жирів, що надає йому вершкової консистенції і зумовлює танення в роті. Замислившись, коли й чому ми їмо молочний шоколад, зрозуміємо прив’язання до площин насолоди і безпеки.

Неявні цілі слугують додатковими орієнтирами для обрання найкращих способів застосування стратегії.

Зрештою, шоколад переважно сприймають як їжу для втіхи. У рамках дослідження ми визначили неявний профіль бренда молочного шоколаду Cadbury. Результати: Cadbury володіє «монополією» на базові цілі споживання молочного шоколаду, а серед ключових асоціацій неявного рівня слід розглядати традиції, довіру, тепло, розслаблення, насолоду й спілкування. Продукт Cadbury Dairy Milk задовольняє основні потреби, пов’язані з плитками шоколаду, тому його вважають брендом номер один на британському ринку. Зіставлення профілю бренда з його рекламами засвідчило, що з ним більше перегукується «Горила», ніж «Машини».

Іл. 6.13. Телереклама й упакування бренда Müller

Враховуючи, що концепція рекламної кампанії — «Поверни собі радість», тобто вона не передбачала перепозиціонування бренда, потрібна була креативна реклама, яка вписувалася б у загальні позиції бренда. Якби бренд планував переміститися до площин «пригоди» й «автономія», реклама «Машини» була б більш ніж доречною. Неявні цілі як орієнтири для відшліфовування площини, до якої ми прямуємо, допоможуть забезпечити послідовність на рівні пропозиції та водночас гнучкість на рівні сигналів, що відкриває безмежний простір для креативності.

Поворот на 360 градусів: як уникнути розсіювання цілей

Діяльність маркетологів, безперечно, виходить далеко за межі послідовних телереклам. Необхідно координувати цілу низку маркетингових заходів. Багатопрофільні бренди зосереджені на виразному позиціонуванні кожного товару під одним парасольковим брендом. Як можуть допомогти цілі? Зупинимося на бренді Müller та його стратегії узгодження комунікацій і упакування (іл. 6.13).

Телереклама 2011 року чітко орієнтована на площину цілі «емоційне піднесення»: йогурт перетворює небезпечний, неприємний і негативний світ на веселе місце. Світ стає парком розваг, позбуваючись похмурості та серйозності. Концепція була «вбудована» також у продукт. Коробочку йогурту квадратної форми поділено на дві секції. Додаткові інгредієнти в кутку мають доповнювати продукт, а не домінувати, тому передбачено велику секцію для йогурту й меншу — для посипки. Секції розділяють квадрат на дві частини, проте несиметрично. Зірвавши кришку, людина відразу бачить уміст обох секцій.

Зазвичай ми пересипаємо інгредієнти з маленького відділення до великого, перш ніж з’їсти йогурт. Тому квадратне упакування можна зігнути, потягнувши за куточок. Трісь! Менше відділення перехилилося й відірвалося. У нас залишається окрема трикутна секція несиметричної форми. Упакування звичайної форми перетворюється на незвичайне, нестабільне. У фігуральному значенні ми прориваємося через буденність і стабільність, що сигналізує про емоційне піднесення.

Загалом пропозиція бренда перегукується з телерекламою 2011 року, а от 2D-дизайн упакування — зовсім ні. Релонч 2011 року передбачав нову тару й рекламу. Таке упакування, вочевидь, розробили для «монополізації» категорії в торгових точках за допомогою блоків із кришками блакитного кольору й лотків для продажу. Такі сигнали повідомляють на неявному рівні, що бренд актуальний для всіх, а ще успішний і домінантний у категорії йогуртів. Однак ідеться про внутрішню ціль збуту, а не сигнали про цілі споживачів. 2D-дизайн — сигнал простоти (серйозний продукт без хімії). Дизайн асоціюється із площиною цілей «дисципліна», протилежною до «розваг», сутність якої — порушення правил і жодної серйозності.

Може виникнути враження, що загалом цільова цінність посилилася, бо реклама й упакування охоплюють дві визначені площини цілей, а не одну. Цілком слушний висновок, та які орієнтири дає наука для підтвердження цієї гіпотези? Перш за все, так звана теорія «розсіювання цілей». Видається, що цінність бренда або продукту вища в разі позиціонування на основі кількох не пов’язаних між собою цілей, яких намагаються досягти споживачі. Однак модель розсіювання цілей засвідчує, що насправді це не так.

Згідно з дослідженнями психологів Чжана, Фішбаха і Кругланскі, асоціювання між брендом і ціллю залежить від унікальності цілі. Іншими словами, якщо бренд пов’язаний із кількома цілями, кожна з асоціацій послаблюється. Google орієнтовано на ціль пошуку, а Yahoo позиціонують як портал і пошуковик. Користувачі вважають Google кращою пошуковою системою, бо ціль пошуку розсіюється через додаткові цілі, які намагається задовольняти Yahoo. Отже, варто зосереджуватися на єдиній цільовій цінності пропозиції, адже лише так можна стати найкращим брендом у певному напрямку. У випадку одного продукту дотримуватися такого принципу непросто, адже ми завжди боїмося щось втратити, не перерахувавши всіх переваг пропозиції. Результати тестових запусків, без сумніву, підтверджують доцільність такого підходу: що більше переваг сигналізує меседж, то кращі результати тестування. Однак виразні цілі потребують виразних сигналів, тому такий підхід призведе до неефективної реалізації стратегії.

Це стосується управління однопродуктовим брендом. А як щодо парасолькового? У випадку брендів, що об’єднують кілька продуктів, модель розсіювання цілей засвідчує: для максимально високої цільової цінності парасолькового бренда й окремих асортиментних позицій слід орієнтуватися на виразні та водночас надійно асоційовані цілі. Цілі мають бути виразними заради маржинальної корисності портфоліо. Якщо асортиментна позиція не орієнтована на виразну ціль, то продажі товару забезпечуватиме тільки його помітне місце на полицях супермаркетів.

Неявні цілі можуть ефективно спрямовувати практичне застосування стратегії в різних точках дотику, для різних країн і ліній продукції, адже йдеться про універсальні та фундаментальні мотиваційні двигуни, не обмежені конкретними точками дотику, продуктами або брендами.

Рекламна кампанія Coca-Cola «Обійми мене!» — яскравий приклад того, як послідовно застосувати одну й ту саму ціль у різних точках дотику (іл. 6.14). Таким чином, можна регулювати медіа-планування й навіть визначати плацдарм для інших точок дотику. Бренд Coca-Cola чітко асоціюється із площиною безпеки. Ідея «Обійми мене!» ідеально в неї вписується (Джерело: / hug-me-coca-cola-introduces-gesture-based-marketing-in-singapore/).

Іл. 6.14. Послідовне використання цілі «безпека» у точках дотику

На ілюстрації видно, що кампанія здебільшого орієнтувалася на зовнішню рекламу. Отож, не тільки сигнали перегукуються із ціллю безпеки, а й споживачі сприймають їх за обставин, коли такої цілі активно намагаються досягти (поза домівкою й серед незнайомців). Не знаючи нікого, ми почуваємося ізольованими попри те, що навкруги безліч людей. Зображення праворуч угорі демонструє, як розмістили зовнішню рекламу для втілення ідеї в життя. Концепція обіймів дійшла до того, що створили торгові автомати, які видають пляшку напою, тільки коли їх обіймають. Орієнтація на цілі дає змогу використовувати актуальну для споживача «валюту». Головна перевага такого підходу — чіткіше визначене регулювання реалізації стратегії. Це дає маркетологам можливість належним чином спрямовувати практичне застосування стратегії й приймати правильні рішення.

Запозичення асоціативної пам’яті — джерело об’єктивності

Отже, цілі сприяють чіткішому спрямуванню стратегії. Проте, озброївшись навіть найпродуманішою стратегічною базою, маркетологи стикаються з проблемою: як визначити, чи відображає сигнал пропозицію, яку необхідно донести до споживача? Під час оцінювання пропозицій рекламних агентств — сценаріїв роликів, творчих рішень, зовнішньої реклами або комунікацій у соціальних мережах — лунає чимало суб’єктивних здогадів, поглядів, смаків і суджень, що призводить до суперечливих дискусій, ба навіть компромісних рішень, у результаті яких не використовують усього потенціалу пропозиції. Річ у тому, що бракує об’єктивного методу оцінювання доцільності сигналу з урахуванням запланованої цінної пропозиції.

Здебільшого маркетологи передають дискусію на розгляд споживачів — шляхом попередніх тестувань реклами або упакування. Та в разі провалу на цьому етапі немає певності щодо його причин, а найважливіше — щодо того, як виправити ситуацію. Дослідницькі агентства нерідко рекомендують подбати про «виразність/значущість/емоційність» пропозиції, однак подібні поради залишають відкритим питання «як цього досягти?» Що саме сприятиме виразності чи значущості реклами? Зрештою, така ситуація перешкоджає навчанню маркетингових команд і рекламних агентств, а отже, виправленню помилок, позаяк навчання потребує надійного зворотного зв’язку зі споживачами та визначеного спрямування. Звісно, траплялося чимало випадків успішного запуску продуктів або рекламних кампаній, але найчастіше успіх був зумовлений інтуїтивною діяльністю експертів. Інтуїція — це чудово, але нею не вдасться користуватися свідомо, а отже, й пояснити колегам свої методи та обґрунтувати їхню доцільність. Інтуїтивний підхід залежить від конкретного учасника діяльності, що згодом може зашкодити послідовності стратегії (скажімо, у разі зміни персоналу), а також загальмувати процес в інших країнах або представництвах.

То як домогтися об’єктивності рекламних пропозицій і сигналів? Людський мозок переводить сигнали в ментальні концепти, що можна подати у вигляді формули x = y. Ви можете подумати, що в кожної людини власне рівняння і кожний по-своєму транслює сигнали в концепти (а отже, й сприймає їхню відповідність цілі) — суб’єктивно, з огляду на індивідуальні смаки та пріоритети. Можу вас потішити — це не так. Транслювання сигналів базується на чітких правилах і не є самовільним чи суб’єктивним процесом.

Це підтвердив психолог Семюел Ґослінґ, причому в надзвичайно цікавий спосіб. Ґослінґ показував респондентам фотографії помешкань незнайомих студентів, а ті мали оцінити характер власника квартири, заповнивши стандартну психологічну анкету характеристики особистості (іл. 6.15). Результати порівнювали з анкетами, які заповнили самі власники, а також їхні друзі. Як не дивно, виявилося, що не знайомі зі студентами респонденти могли безпомильно визначити характер власника зображеного на фотографії помешкання і навіть дати ближчі до істини, порівняно з друзями власника, відповіді на три з п’яти запитань анкети. Респонденти не могли пояснити, який елемент або сигнал фотографії допоміг сформувати образ власника квартири, проте вгадували його характер.

Іл. 6.15. Незнайомці здатні безпомильно охарактеризувати власника помешкання винятково за фотографією квартири

Надруковано з дозволу Сема Ґослінґа. Джерело: його книжка «Пошпигуємо: Що можуть розповісти про тебе твої речі» (Snoop: What Your Stuff Says About You)

Результати експерименту свідчать, що люди схильні розуміти значення сигналів переважно на неявному рівні. Якби сигнали сприймали самовільно й суб’єктивно, дослідження показало б інші результати. Та й люди не змогли б взаємодіяти. Якщо хтось притримує двері для колеги, усім очевидно, що йдеться про приязність і доброзичливість. Усі ми розуміємо не тільки жести, символи чи слова, а й сигнали, з якими раніше не стикалися. Погляньте на іл. 6.16 і спробуйте визначити, яка з фігур — Буба, а яка — Кікі.

Іл. 6.16. Яка з фігур — Буба, а яка — Кікі?

Ніхто не бачив цих фігур, та й не чув цих слів, бо вони вигадані. Однак, мабуть, ніхто не скаже, що фігура округлої форми — Кікі. Річ у тому, що літера К та уривчасте звучання слова асоціюються із зазубреною, загостреною фігурою праворуч, тимчасом літери Б та У і звучання слова «буба» більше відповідають округлій, опуклій фігурі ліворуч. Саме тому майже всі називають «Бубою» фігуру ліворуч, а «Кікі» — фігуру праворуч. Ви теж? Це ваша суб’єктивна й самовільна думка? Аж ніяк! Ваш мозок дотримувався побудованого на чітких правилах принципу «x = y»: округла форма корелюється з відповідним звучанням на концептуальному рівні. Цей приклад узято з експерименту, який 1933 року провів відомий німецький психолог Вольфґанґ Келер. Результати кожного опитування збігалися: «буба» — для округлих фігур, «кікі» — для зазубрених.

Дорослішаючи, ми засвоюємо аналогії до низки статистичних даних зі свого досвіду й оточення — «навколишню статистику». Таким чином ми самозабезпечуємо власну асоціативну пам’ять, з огляду на принцип асоціативного навчання: «Нейрони, які збуджуються разом, зв’язуються теж разом». Засвоєння таких моделей відбувається абсолютно неявно. Скотт Кауфман із Єльського університету пише про це дивовижне людське вміння в нарисі, який опублікувало наукове періодичне видання «Пізнання» (Cognition, 2010):

Здатність автоматично або неявно розпізнавати моделі й правила оточення — фундаментальний аспект людського пізнання.

Маркетологи мають можливість забезпечувати ефективну комунікацію, запозичуючи неявну пам’ять для асоціювання бренда з цілями споживача, на які планують орієнтуватися. Нові асоціативні зв’язки вибудовувати нелегко, позаяк статистично маркетингові комунікації — лише незначна частина досвіду споживача, якої замало для впливу на його «навколишню статистику». Такий підхід скидався б на спробу кардинально «перевчити» споживача. Уявіть, скільки знадобиться зусиль, аби переконати автопілота, ніби троянда — символ веселощів, а не кохання.

У бренда засобів із догляду за волоссям Syoss можна повчитися використання асоціативних спогадів для успішного просування інновацій. Запуск нового продукту бренда базувався на такій пропозиції: можливість придбати за розумною ціною в супермаркеті засоби з догляду за волоссям, які раніше були доступними тільки у стиліста. Задум виявився надзвичайно успішним. Розглянемо упакування Syoss (іл. 6.17).

Іл. 6.17. Асортимент Syoss користає із прототипу професійних засобів для догляду за волоссям із салонів краси

Дизайн упакування містить діагностичні параметри, що асоціюються з концептом професійних засобів, засвоєним і добре відомим споживачам завдяки салонам краси. Упа­кування відповідає прототипному дизайну професійної косметики. Сигнали використовують проторовану стежку до замисленого концепту «професійного догляду». Завдяки актуальності й унікальності пропозиції, що ґрунтується на цілях споживачів, продукт успішно запустили на ринку.

Представники однієї культури мають однакові асоціації між сигналами, ментальними концептами й цілями у зв’язку зі спільним соціальним досвідом. Таким чином, концепти, що активуються сигналами, не залежать від самовільного сприйняття. Навколишня статистика забезпечує чіткі й об’єктивні принципи визначення того, чи ілюструють сигнали заплановану ціль.

Із можливістю замінити тривалі суб’єктивні дебати на об’єктивні й стратегічні рішення простіше розібратися, узявши за основу ментальний концепт (що активується за рахунок сигналів ) та відповідну ціль споживача. Таким чином, навколишня статистика забезпечує нас чіткими й об’єктивними принципами визначення, чи може обране упакування, реклама або будь-яка інша точка дотику сигналізувати про бажану ціль, тобто відповідати стратегії, краще за попередні чи альтернативні варіанти.

Тепер очевидно, що сигнали не можуть бути довільними меседжами, залежними від особистих смаків і пріоритетів. Чи доводилося вам чути від бізнесменів такі коментарі: «Мені подобається в рекламі XYZ, а от ABC — ні» чи «Мені дуже подобається такий і такий елемент дизайну, а колір щось не дуже»? Однак розмови про те, що нам подобається чи ні, — очевидно необ’єктивні оцінки сигналів. Орієнтуватись на вподобання — хибний підхід. Ключове запитання має бути таким: наскільки сигнал прототипно відповідає гаданій цінній пропозиції у нашій культурі? Найважливіше поняття у цьому контексті — «прототип», адже розробляння комунікацій на основі слабких асоціацій між сигналом і пропозицією позначається на ефективності — надто коли споживачі сприймають меседж не рефлексійно, а на рівні автопілота.

Запозичуючи асоціативну пам’ять, варто враховувати культурні особливості

Пам’ять базується на культурі, серед якої зростала й живе людина, тому, запозичуючи спогади, в наших рекламних кампаніях слід враховувати (хоча б частково) культурні особливості. Поширеною тенденцією у бренд-менеджменті є запуск міжнародних реклам — дуже подібних або навіть ідентичних для різних країн. Автопілот мимовільно засвоює зв’язки між сигналами й ментальними концептами з повсякденного досвіду. Такий досвід охоплює оточення і культуру, в якій людину виховували. Розгляньмо відому візуальну ілюзію (іл. 6.18). Здається, ніби одна лінія довша за іншу, хоча насправді вони однакові завдовжки.

Іл. 6.18. Знаменита ілюзія Мюллера-Лаєра

Іл. 6.19. Навколишня статистика визначає сприйняття сигналів

Джерело: Shutterstock.com

Цікаво, що південноафриканський зулус не стане жертвою такої ілюзії. Чому так? Зулуси мешкають у круглих хатах із плавними згинами, усі їхні речі переважно позбавлені граней. А от наші кімнати й будинки завжди мають кути. Тож ми мимовільно засвоїли, що, у залежності від ракурсу, одна конфігурація означає «близький», а інша — «далекий» об’єкт (іл. 6.19).

Необхідно брати до уваги культуру й оточення, у яких зростає людина, а також їхній визначальний вплив на принципи розкодовування сигналів автопілотом. Такий підхід допоможе розширити перспективу у прийнятті маркетингових рішень. Представники більшості країн або культур мають однакову навколишню статистику. Таким чином, люди вибудовують асоціативні зв’язки зі свого оточення, засвоєні неявно на рівні автопілота. Розбіжності виникають у випадках, коли людина не мала доступу до певного оточення — скажімо, не знайома з молодіжною або іно­земною культурою, а отже не засвоїла тих самих зв’язків x = y, що й представники таких культур. Це необхідно враховувати міжнародним компаніям: висновки щодо прив’язання сигналів до концептів не можуть робити люди, яким бракує навколишньої статистики регіону, де запускають комунікацію.

Цілком можливо, що для певних культур знадобляться інші сигнали для ілюстрування концепту, який прагне донести бренд. У багатьох випадках сигнали викликають різні асоціації. Наприклад, як уже було згадано раніше, на упакуванні плитки шоколаду Milka зображено корову. Зв’язки «корова — молоко» і «шоколад — якість» очевидні та прийнятні в деяких культурах. А от використовувати такий сигнал в Індії, де корова є священною твариною, — недоречно. Ще один приклад — зелений колір, шанований в ісламській культурі. Чистота асоціюється з різними домішками у Великій Британії і Німеччині (цитрус) та Іспанії (хлорин).

Та це не означає, що для кожної країни доведеться розроб­ляти окрему рекламну кампанію. Цілком можливі міжнародні кампанії, в яких знайдеться достатньо речей, спільних для різних суспільств. Необхідно дослідити подібності серед відповідних навколишніх статистик — зокрема наявність зв’язків між сигналами й концептами. Золоте правило, що допоможе виявити можливість інакшого або закономірного сприйняття сигналу в різних культурах: що відчутніший та помітніший сигнал, то більша ймовірність його закономірного значення в різних культурах. Отож, форми і кольори мають універсальніше значення, ніж запахи. Аромат — зовсім не відчутний сигнал, тому його частіше розшифровують по-різному. Ось чому американській армії не вдалося розробити диверсійної сморідної бомби, яку можна було б застосовувати в усьому світі: навіть такі базові поняття, як відразливість запаху, виявилися різними залежно від культури. Менш відчутні сигнали (як-от запахи) легко затьмарити іншим сигналам.

Продукт з однаковим ароматом, який тестують у різних пляшках, із різними назвами чи різних кольорів, споживачі сприйматимуть по-різному. (Пам’ятаєте, як впливає колір їжі на сприйняття смаку?)

Сигнали можна використовувати в різних культурах, якщо вони активують у таких регіонах однакові ментальні концепти.

Таким чином, навколишня статистика й принципи асоціативного навчання дають змогу сформувати базу для об’єктивних оцінок і дискусій серед маркетологів і рек­ламістів. Усі ми — різні люди, але за­своїли однакові принципи, принаймні в межах своєї культури. Крім того, усі ми маємо подібне розуміння зв’язків між сигналами і ментальними концептами. При браку спільних правил було б значно складніше співіснувати. Та в разі виникнення сумнівів завжди можна визначити надійність асоціації за допомогою тесту на праймінг-ефект неявної пам’яті, аби перевірити, чи активують ключові візуальні елементи, форма, концепція або рекомендаційна реклама заплановані концепти на взятих у роботу ринках. Водночас із можливими місцевими адаптаціями, головне завдання будь-якої стратегії — забезпечити послідовність у поданні цінності пропозиції. Бренд має бути послідовним на рівні цілей — у точках дотику і на ринку.

Місцеві адаптації або нові дизайни й релончі ефективні лише тоді, коли розкривають заплановану пропозицію краще за інших на відповідному ринку.

Інтеграція: сигнали визначають ступінь довіри

Можливості об’єктивного бренд-менеджменту і дискусій забезпечують ефективнішу внутрішню роботу та розробляння кращих комунікацій зі споживачами. За наявності об’єктивної бази для оцінювання будь-якої комунікації маркетологу слід звернути увагу на третій — і останній — чинник успіху (разом з актуальністю й інакшістю) — ступінь довіри.

Для переконливості наші пропозиції або практичні заходи мають викликати довіру. Маркетологи завжди замислюються, чи саме таким є їхнє повідомлення. Однак, якщо копати глибше, варто розглядати різні рівні довіри. Перший рівень ґрунтується на позитивному ставленні й довірі споживача до бренда (щось на зразок: «Я вірю в те, що вони кажуть, бо це чесний бренд»). При цьому йдеться не про конкретну пропозицію або сигнали, а про позитивне ставлення загалом. Другий рівень — логічність аргументів. Якщо аргументи пропозиції виявляються радше інтуїтивними, споживачі оцінюють, скажімо, концепт як гідний довіри. Та є ще й третій, неявний, рівень довіри — щось на штиб пошуку помітних сигналів, що визначають значущість пропозиції.

У прикладі засобів із догляду за волоссям Syoss прототипні сигнали професійного догляду сприяли значущості пропозиції, а отже, й довірі до неї. За браком сигналу, який виразно підтверджує пропозицію, не активуються ментальні концепти, тому неможливо апелювати до жодної цілі споживача. У такому разі йдеться про заяву, яка не викликає особливої довіри в автопілота. Це одна з ключових перешкод для запровадження інновацій: чи може якесь нововведення забезпечити відчутно інший досвід взаємодії з продуктом? Припустимо, ви маєте фотокамеру з роздільною здатністю 5 мегапікселів, а вам пропонують нову — 5,5 мегапікселя. Чи будете ви очікувати нового досвіду? Чи мотивує така зміна параметра до купівлі? Бо є ж іще камери на 6 мегапікселів. І на 8. Питання в тому, наскільки значущою має бути зміна — вдосконалення продукту чи зниження ціни, — щоби справді вплинути на співвідношення «цінність — вартість». На іл. 6.20 показані результати досліджень на цю тему, які провела наша компанія.

Іл. 6.20. Помітна відмінність: коли зміна має значення?

Ми бачимо, що відчутного контрасту цінності можна досягти лише за роздільної здатності 7,5 мегапікселя, тобто завдяки її покращенню на 2,5 мегапікселя, порівняно з вихідною пропозицією із 5 мегапікселями. Без усіх проміжних варіантів можна обійтися.

Для клієнтів немає відчутної різниці між камерами з роздільною здатністю 3, 4 і 5 мегапікселів — відмінність помітна лише на рівні 7,5 мегапікселя.

Тільки на таку роздільну здатність споживачі звернуть увагу. Науковий термін на позначення такої відмінності — «поріг розрізнення». Якби ви занурили руку в посудину з водою, температура якої поступово зростає, ви помітили б це лише в ту мить, коли вода раптом стала б надто гарячою. Адже попередні зростання температури не перевищували порогу розрізнення.

Принцип має широке застосування в маркетингу. Розгляньмо, до прикладу, ціноутворення. На якому рівні сприймаються відмінності в ціні? Коли ціна перевищує поріг розрізнення. Ціль маркетологів — максимально підвищити ціни, не досягнувши при цьому порогу розрізнення. Коли йдеться про параметри продукту, ключове питання має бути таким: на якій стадії вдосконалення продукції матиме значення, посилюючи таким чином гадану цінність продукту і відповідаючи додатковим цілям споживача або більше задовольняючи основні цілі? Stabilo Boss — виробник приладдя для письма — подбав про подовження «безковпачкового» часу, тобто кількість годин, протягом яких маркер може лежати без ковпачка й не засихати, від 100 до 120 годин. Та чи не байдуже це споживачеві? Чи збільшує нововведення гадану цінність товару?

Якщо споживач не сприймає зміни і вона залишається непомітною в рамках досвіду взаємодії з продуктом, гаданої цінності посилити не вдасться. Ось чому чимало інновацій зазнають невдачі. Коли маркетологам вдається визначити поріг розрізнення своїх нових задумів, вони мають змогу ефективніше розподіляти бюджет на інновації, зосереджуючись на змінах, які споживачі можуть і таки будуть сприймати інакше. Іноді двигун вдосконалення — дещо штучний (треба запропонувати щось «новеньке»), та слід пам’ятати, що для автопілота мають значення лише ті зміни, які він здатен сприйняти і які споживач зможе випробувати на власному досвіді. За умов насичених ринків інновації мають шанс на успіх здебільшого завдяки інакшості, а не кращих параметрів товару.

Pay TV слугує ілюстративним прикладом. Окрім ексклюзивного контенту, компанії не вдається ви´кликати довіри до своєї претензії на «кращі можливості перегляду телебачення». Дії споживачів залишаються незмінними, телеапаратура — переважно однакова, і користування нею загалом те саме. Прикладом переконливої претензії на унікальність досвіду взаємодії з продуктом може бути Le Cube від французької компанії Canal+. Декодер Le Cube, без сумніву, інакший, і користування ним відрізняється, тимчасом ідеться про ергономічну й інтуїтивну пропозицію (іл. 6.21).

Іл. 6.21. Декодер Le Cube від Canal+ дає змогу споживачам відчути інакше користування на власному досвіді

Пивний бренд Coors Light пропонує «Свіжість і прохолоду, як у Скелястих горах». Таке позиціонування закладене в упакуванні завдяки термочутливій пляшці (іл. 6.22) — гори, зображені на етикетці, набувають блакитного кольору, коли пиво охолоджується до певної температури, і таким чином сигналізують про холод, свіжість і можливість освіжитися. Саме упакування, а не пиво, зумовлює гідне довіри позиціонування, адже будь-яке холодне пиво має ефект освіжання. Отже, упакування надсилає сигнал інакшості, безпосередньо пов’язаний із ціллю «освіжитися».

Іл. 6.22. Термопляшка забезпечує відчутну інакшість і підтримує пропозицію — можливість освіжитися

У цьому контексті ступінь довіри — це не усвідомлена віра споживачів чи довіра до бренда, а радше питання про те, чи може споживач відчути на власному досвіді і сприйняти меседж на рівні органів чуття. Інновація пива Coors Light — не об’єктивне поліпшення продукту, а символічна новинка, яка використовує відчутні сигнали для активації або підтримки ментального концепту, що перегукується з актуальною ціллю споживача.

Цінна пропозиція викликає довіру, якщо досвід взаємодії з продуктом забезпечує чуттєві сигнали — можливість відчути пропозицію на власному досвіді.

Ми вже з’ясували, що підхід із застосуванням навколишньої статистики й орієнтирів мозку не обмежує креативності. Креативність відіграє важливу роль, але креативні рішення мають викликати довіру. У цьому допоможе навколишня статистика — фундамент нашого повсякденного досвіду та єдине джерело довіри. Ілюстративним прикладом дієвості використання навколишньої статистики слугує еспресо Short Black від Nescafé Австралія (іл. 6.23). Компанія відобразила головні елементи, що відрізняють еспресо від звичайної кави.

Іл. 6.23. Short Black забезпечує прототипні діагностичні параметри еспресо, що викликають довіру до інакшості продукту, порівняно зі звичайною кавою

Згідно з навколишньою статистикою, еспресо — це міцна кава в низеньких крихітних горнятках («коротка» — short). Упакування сигналізує власне те, чого ми хочемо від еспресо: чорний колір і буквальне розуміння слова «короткий» (щоправда, зменшення висоти продукту здатне позначитися на сприйнятті його об’єму — споживачі можуть недооцінювати кількість порцій в упакуванні).

Висхідний підхід до розробляння переконливих пропозицій

У розпорядженні маркетологів два варіанти розробляння переконливих або гідних довіри пропозицій: забезпечення відчутних сигналів щодо досвіду взаємодії з продуктом на основі орієнтованої на цілі цінної пропозиції (низхідний підхід) або визначення ментальних концептів, пов’язаних із досвідом взаємодії з продуктом, та розробляння орієнтованої на цілі пропозиції на їхній основі (висхідний підхід). Обидва шляхи забезпечують довіру споживачів.

Досі ми зосереджувалися на низхідному підході. Та нерідко виникають ситуації, коли продукт уже розроблено і завдання маркетологів — створення унікальної, інакшої і гідної довіри пропозиції щодо нього, тобто доводиться працювати у висхідному напрямку. Уявіть, що вам треба розробити цінну пропозицію щодо розчиної кави. Для цього необхідно визначити відчутні сигнали про досвід взаємодії з продуктом і цілі, з якими він пов’язаний. Домогтися унікальності допоможе порівняння продукту з його головним конкурентом — зерновою кавою. Автопілот людини отримує дані від усіх органів чуття, тож варто зупинитися на кожному окремо, адже вони визначають досвід взаємодії з продукцією.

Виокремлення відчутних елементів досвіду взаємодії з продуктом забезпечує надійний трамплін до розвитку актуальних, унікальних і гідних довіри цінних пропозицій.

Перш за все, продукти мають різний вигляд. Обидва коричневого кольору, але забарвлення розчинної кави — не таке насичене і світліше. Цим параметрам відповідають безпосередні ментальні еквіваленти. Ось і перший висновок: мелена кава смакує інакше — насиченіші і міцніші смакові властивості та відповідний інтенсивніший аромат. По-друге, відрізняється дотиковий досвід: розчинна кава — гранульована і жорстка, а мелена — м’яка і розсипчаста, як пісок (іл. 6.24). Окрім дотикового досвіду, відрізняється спосіб приготування і сервірування. Мелену каву варять у турці — і з неї всім розливають готовий напій, а розчинну готують індивідуально в окремому горнятку.

Іл. 6.24. Відмінний досвід взаємодії із двома продуктами визначає різні цілі споживачів

Основні цілі, пов’язані зі споживанням кави, — гармонія і приємна компанія — вписуються у площину «безпека». Тому, працюючи з цією категорією, непогано було б прив’язати позиціонування розчинної кави до відповідних цілей. Однак така пропозиція не буде переконливою, адже досвід взаємодії з продуктом більше пов’язаний з індивідуальністю. Мало хто подає розчинну каву до столу, за яким зібралася вся родина. Прив’язання розчинної кави до цілі «гармонія» не викликатиме довіри, бо така ціль не перегукується з досвідом взаємодії з продуктом, а отже, й із власне продуктом.

Зосереджуючи увагу на досвіді взаємодії з продуктом, ми інколи недооцінюємо специфічних моментів, що трапляються у процесі фактичного використання або споживання продукту. На іл. 6.25 показано, що людські органи чуття забезпечують маркетологів можливостями, але водночас і потенційними перешкодами до довіри споживачів.

Іл. 6.25. Вплив органів чуття варіюється у процесі використання продукту

На етапі здійснення покупки важливу роль відіграє візуальний досвід. Однак не варто нехтувати іншими органами чуття, адже вони створюють цілісність досвіду взаємодії з продуктом, тому відіграють роль важливих чинників переконливості пропозиції та її практичного застосування. Крім того, слід розглядати загальну картину досвіду використання продукту заради виявлення можливостей для інакшості й актуальності.

вТІЛене пізнання: людське тіло теж думає

Ми вже з’ясували, як вхідні дані, отримані від органів чуття, надто візуальне сприйняття, впливають на ступінь довіри до продукції. У випадку з розчинною кавою враховували поведінку споживачів і їхній досвід користування продуктом. Захоплива теорія втіленого пізнання стверджує: те, що і як ми робимо (наприклад, розкриваємо упакування, готуємо каву чи використовуємо продукт), теж активує ментальні концепти. Якоюсь мірою наше тіло — це шосте чуття із вбудованими значеннями.

Розгляньмо приклад із ковпачком дезодоранту-аерозолю (іл. 6.26). Це чоловічий дезодорант у сріблястій пляшці, на якій є слова «сила» і «динамізм» (саме на ці ментальні концепти спрямований продукт). Нейропсихологи дослідили концепти, з якими пов’язані способи тримання чогось у руках.

Іл. 6.26. Чи відповідає спосіб відкривання дезодоранту концепту маскулінності?

На іл. 6.27 показані прототипні способи тримання, їхні значення і послання автопілоту. Перш за все слід розрізняти силове і легке стискання. У випадку з дезодорантом ковпачок знімається легким стисканням, що не відповідає прототипам, асоційованим із маскулінністю, — силі чи динамізму. Упакування, що надсилає сигнал про чоловічий концепт, має вимагати силового стискання. Тому така пляшка не годиться для чоловічого дезодоранту.

Іл. 6.27. Огляд ментальних концептів, пов’язаних із різними формами тримання

Науковці з Американського національного інституту психічного здоров’я показували зображення горнятка учасникам експерименту, за реакціями яких слідкували за допомогою сканера мозку. Як і очікували, активувалася зорова кора головного мозку, що відповідає за опрацювання візуальних сигналів. Однак дослідників здивувало, що моторна кора мозку теж реагувала на картинку. Річ у тому, що моторна кора — це зона мозку, яка відповідає за рухи кінцівок. Науковці вирішили дослідити цю особливістю, показавши учасникам зображення різних горняток, а також картинку лише зі словом «горнятко». Усі зображення активували зону мозку, відповідальну за тримання горнятка. Отже, вигляд горнятка і навіть слово «горнятко» спричиняє ту ж саму нейронну реакцію, що й фактичне використання цього предмета.

Коли ми дивимося на продукт, активуються зони мозку, що відповідають за використання такого предмета, — від візуального сигналу до тримання в руках, відкривання упаковки чи  стискання. У мозку розуміння значень тісно пов’язане зі способом застосування. Шукаючи відповідь на запитання «що це?», мозок передбачає, як слід тримати предмет, обходитися з ним і використовувати, тобто визначає, що з ним можна зробити. Це абсолютно автоматичний і неявний процес — людина не аналізує таких речей на свідомому рівні. Науковці називають його «втіленим пізнанням».

Ментальні концепти і цілі можуть активуватися не тільки за рахунок органів чуття, а й за рахунок втілення уявлень людини про те, що вона робить з предметами чи продуктами і як ними користується.

На основі цієї інформації розглянемо приклад з iPhone (іл. 6.28). Технологічно iPhone не кращий за більшість смартфонів — усі вони можуть задовольнити відповідні усвідомлені цілі споживача. Окрім того, що це продукт Apple (у зв’язку з чим з’являються такі неявні цілі, як креативність, професійність та ексклюзивність), запуск iPhone викликав фурор через інший спосіб користування — тачскрин та ідентифікація власника за відбитком пальця. Теорія втіленого пізнання підказує, що йдеться про щось більше за зручність або інтуїтивне використання, адже на пристроях Blackberry текст можна набирати великими пальцями теж інтуїтивно. То який ментальний концепт активується під час взаємодії з iPhone?

Поміркуйте

Перш ніж читати далі, уважно розгляньте рухи пальців на зображеннях. Повторіть їх і спробуйте відповісти на такі запитання: «За яких прототипних обставин я вдаюся до таких рухів?», «За яких іще обставин я роблю/робив(ла) щось подібне?»

Які цілі ми маємо під час читання журналу? Коли ми читаємо журнал Heat, а коли OK — і чому? Читання журналу асоціюється з дозвіллям і розвагою. Які концепти стосуються рухів пальців під час користування iPhone? Зосереджена робота? Аж ніяк!

Іл. 6.28. iPhone від Apple активує ментальний концепт

Перший типовий рух пальцем під час користування iPhone нагадує рух вказівним пальцем, коли ми, скажімо, роздаємо карти за столом. Принаймні так «гортають сторінки» більшість користувачів iPhone. Що це за рух? У яких іще випадках його роблять? Звідки він відомий нашій асоціативній пам’яті? Розгляньмо цей рух пальцем детальніше. Чи схожий він на гортання книги або журналу? Переважно люди асоціюють його з гортанням тонких, легких і гнучких сторінок. Гортаючи товстіші аркуші, ми схильні використовувати ще й великий палець. Отже, перша асоціація — журнал. Активується все, що ми знаємо про журнал, інформація про обставини, за яких ми його читаємо (йдеться насамперед про «розслаблення» і «розваги»). Асоціації виникають неявно, людина їх не усвідомлює, але ми вже з’ясували, що навіть візуальне сприйняття продукту спричиняє чимало неусвідомлюваних людиною процесів в автопілоті.

Другий типовий рух під час користування iPhone — гортання вказівним пальцем. Вказівний палець треба покласти на тачскрин і тягнути назад. Після короткого руху вказівний палець можна зупиняти і прибирати з тачскрину. Який ментальний концепт активується за рахунок таких дій? Розшифрувати його можна, відповівши на те саме запитання, що ставить автопілот у нашій голові: «Звідки мені це відомо?» Треба знайти прототипи, що асоціюються з таким рухом. Зазвичай ми робимо подібні рухи, коли щось повертаємо — наприклад, обертаємо маленьке колесо. Наші рухи підказують, що колесо повертається або обертається трохи більше, ніж ми планували (так само й iPhone). Якщо ми хочемо контролювати рух колеса, доведеться не прибирати пальця, щоби швидко його зупинити, — інакше ми дозволяємо колесу ще трохи покрутитися і точно не знаємо, коли воно зупиниться. Отже, на неявному рівні виникає концепт несподіванки — щось на зразок грального автомата. Спостерігаючи за грою дітей, ми бачимо, що такий рух супроводжує взаємодію з колесами (наприклад, на іграшковій машинці): спершу діти можуть крутити колеса всією рукою, а потім тільки вказівним пальцем. Таким чином, концепти «гра» і «несподіванка» активуються одночасно.

Ще один прототипний рух у взаємодії з iPhone — постукування кінчиком вказівного пальця. Палець трохи піднімається або згинається для того, щоби торкнутися певної зони тачскрина для запуску. Коли ще людина виконує подібний рух? Звідки наш мозок упізнає його? Ми робимо так, коли на щось показуємо, вказуємо напрямок або вмикаємо якийсь прилад. А ще — коли користуємося комп’ютерною мишкою. Обидва рухи пов’язані з напрямком і запуском. Клацаючи на посилання в Інтернеті, ми хочемо потрапити на певну сторінку або запустити якусь програму. Таким чином, мимовільно активуються концепти «напрямок» і «запуск».

Окрім технічної функціональності, у користуанні iPhone зашифровано можливість розслабитися, розважитися, пограти, отримати несподіванку, щось запустити і визначити напрямок. Не дивно, що Apple запатентував основні маніпуляції, адже вони виявилися головними двигунами успіху. Спостерігаючи за користувачами iPhone, можна впізнати специфічні маніпуляції — рухи. Йдеться радше про гру, а не про роботу.

А от на пристроях Blackberry треба працювати великим пальцем. Коли нам доводиться послуговуватися великими пальцями? Тоді, коли треба застосувати силу, коли ми хочемо повернути щось контрольованим і точним рухом (наприклад, набрати номер на старому телефоні або код на замку).

Отже, першочергові концепти — «контроль» і «робота». Так само, як у випадку із сенсорними сигналами (форми або кольори), ми можемо скористатися мимовільним тестом для об’єктивної оцінки концептів, що активуються у результаті взаємодії з такими продуктами, як iPhone і Blackberry. На іл. 6.29 показані найсильніші асоціації, що активуються під час користування цими пристроями. Результати розподілу — доволі очевидні, адже ми вже з’ясували, що значення сигналів і дій не є суб’єктивним, а залежить від повсякденного досвіду людини та відповідної інформації, збереженої асоціативною пам’яттю.

Іл. 6.29. Різні досвіди взаємодії з продуктами визначають різні цілі

Отож, демонстрування iPhone у дії в рекламах Apple — не тільки креативна ідея, а й спосіб привернути увагу до інакшості продукту. У рекламах фігурують рухи пальців, що миттєво активує ментальні концепти, асоційовані з продуктом. Змінивши спосіб користування смартфонами, iPhone запровадив нові цілі на ринку, представивши не лише тех­нологічну, а й так звану символічну інновацію. Apple «монополізував» такі цілі, і вони допомагають наголошувати на інакшості бренда серед конкурентів.

Що ми засвоїли із цього розділу?

• Ефективне застосування стратегії на практиці передбачає: по-перше, заснування стратегії на актуальних та інакших цілях споживача; по-друге, використання такої стратегії як головного орієнтира для розробляння досвіду взаємодії з продуктом і комунікацій; а також визначення, чи переконливо вписуються практичні заходи у стратегію.

• Концепт емоцій надто нечіткий, тому не може визначати реалізації стратегії. Крім того, емоції — доволі загальне поняття для забезпечення надійної інакшості на ринку.

• Цінні пропозиції викликають довіру, якщо досвід взаємодії з продуктом надсилає відчутні сигнали, пов’язані з цілями, яких прагнуть досягти споживачі.

Яке значення це має для нас, маркетологів?

• Стратегія, що ґрунтується на цілях, визначає чіткий напрямок практичних заходів у всіх точках дотику. Рівень неявних цілей, зокрема, відкриває можливості для креативного представлення цінної пропозиції, наголошує на актуальності й інакшості продукту.

• За стратегії, що базується на цілях, оцінка практичних заходів зводиться вже не до запитання «чи подобається нам той чи інший проект?», а до запитання «чи відповідає він нашій стратегії?» Об’єктивну відповідь на друге запитання допоможуть дати запозичена пам’ять і навколишня статистика.

• Виокремлення відчутних елементів досвіду взаємодії з продуктом забезпечує надійний трамплін до розвитку актуальних, унікальних і гідних довіри цінних пропозицій.

Рекомендована література

Аріелі Д. і Нортон М. (2009). How concepts affect consumption («Як концепти впливають на споживання»). Annual Review of Psychology, 60, 475—499. Перелік основних концептів, що впливають на споживання, від відомого економіста-біхевіориста Дена Аріелі.

Бейзерман М. (2006). Judgment in Managerial Decision Making («Судження менеджерів у процесі прийняття рішень»). Гобокен, штат Нью-Джерсі, США: John Wiley & Sons, Inc. У цій книжці гарвардський професор Бейзерман описує вплив неусвідомленої системи на рішення, що приймають менеджери.

Вілсон Т. (2004). Strangers to Ourselves: Discovering the Adaptive Unconscious («Чужі самі собі: адаптивне несвідоме»). Кембридж: Harvard University Press. У доступній формі наука про автопілот із численними посиланнями та оглядом наукових досліджень про «нове несвідоме».

Гассін Р. та співавтори. (2005). The New Unconscious («Нове несвідоме»). Оксфорд: Oxford University Press. Комплексний огляд нових досліджень у галузі нового рівня психіки людини. Книга призначена для тих, хто цікавиться науково обґрунтованими поясненнями.

Канеман Д. (2011). Thinking, Fast and Slow («Мислення, швидкий і повільний»). Нью-Йорк: Macmillan. Бестселер і вікно у світ автопілота (Система 1) і пілота (Система 2) від нобелівського лауреата Деніела Канемана.

Ліберман М. (2007). Social cognitive neuroscience: A review of core processes («Соціально-когнітивна нейронаука: процеси кори головного мозку»). Annual Review of Psycho­logy, 58, 259—289. Повний огляд нейронної основи автопілота й пілота.

Московітц Дж. і Ґрант Г. (ред.) (2009). The Psychology of Goals («Психологія цілей»). Нью-Йорк: The Guilford Press. Довідник із психології цілей. У ньому чітко показано зв’язок між цілями і сигналами та взаємопов’язаність мотивацій і пізнання в мозку. Автори також пояснюють, що цілі формуються на неявному рівні і як саме це відбувається.

Ратнешвар С. та співавтори (ред.) (2000). The Why of Consumption. Contemporary perspectives on consumer motives, goals and desires («Усе про споживання. Сучасний погляд на мотиви, цілі й бажання споживачів»). Лондон і Нью-Йорк: Routledge. Гарний огляд наукових теорій про цілі споживачів.

Соммерс С. (2011). Situations Matter: Understanding How Context Transforms Your World («Обставини мають значення: як контекст трансформує твій світ»). Нью-Йорк: Riverhead Hardcover. Книжка соціального психолога про те, як обставини й контекст визначають наші рішення.

Талер Р. і Санстейн К. (2009). Nudge: Improving Decisions about Health, Wealth, and Happiness («Поштовх: покращення рішень для здоров’я, процвітання і щастя»). Лондон: Penguin. Стандартний посібник із застосування біхевіористської економіки в суспільному житті й політиці.

Додаткові рекомендації щодо вартих уваги книжок і література, на яку посилається автор

Акерманн Дж. та співавтори. (2010). Incidental haptic sensations influence social judgments and decisions («Супутні тактильні відчуття впливають на соціальні судження й рішення»). Science, 328, 1712—1715. Стаття про взаємозв’язок тактильного сприйняття й когнітивних процесів та відповідний вплив на людські рішення і поведінку.

Арана Ф., Паркінсон A., Гінтон Е., Голланд A., Овен А. і Робертс A. (2003). Dissociable contributions of the human amygdala and orbitofrontal cortex to incentive motivation and goal selection («Нерівномірна участь мигдалеподібної залози та орбітофронтальної кори у формуванні спонукальної мотивації та визначенні цілей»). Journal of Neuroscience, 23 (29), с. 9632—9638. Публікації про ключову роль орбітофронтальної кори в процесі прийняття рішень.

Аріелі, Д. (2010). Predictably Irrational: The hidden forces that shape our decisions («Передбачувано ірраціональний: приховані сили, що визначають наші рішення»). HarperCollins. Добре написаний огляд впливу неявних процесів на поведінку людини одного з провідних економістів-біхевіористів.

Бар М. (2004). Visual objects in context («Візуальні об’єкти в контексті»). Nature Reviews: Neuroscience, 5, 617—629. Автор стверджує, що на розпізнавання об’єктів суттєво впливає контекстуальна інформація.

Барретт Л. і Бар М. (2009). See it with feeling: affective predictions during object perception («Бачити з почуттям: емоційні прогнози у процесі сприйняття об’єктів»). Philosophical Transactions of the Royal Society B. 364, 1325—1334. Про те, що на сприйняття суттєво впливають попередні оцінки.

Бернс Ґ. і Мур С. (2012). A neural predictor of cultural po­pularity («Нейронний прогнозатор культурної популярності»). Journal of Consumer Psychology, 22 (1), 154—160. Про те, що у зв’язку з покупками спостерігають активність у мозковому центрі задоволення всіх людей.

Берридж К. і Робінсон Т. (2003). Parsing reward. Trends in Neurosciences («Аналіз винагород. Тенденції нейробіології»), 26 (9), 507—513. Гарний огляд нейробіологічної і психологічної систем винагород.

Ван Ромпей Т. та співавтори. (2009). Symbolic meaning integration in design and its influence on product and brand evaluation («Символічне значення інтеграції в дизайні та її вплив на оцінку продукту і бренда»). International Journal of Design, 3 (2), 19—26.

Вансінк Б. (2006). Mindless Eating: Why We Eat More Than We Think («Бездумне харчування: чому ми їмо більше, ніж гадаємо»). Нью-Йорк: Bantam—Dell. Блискуче дослідження про вплив неявного опрацювання даних про споживання їжі від одного з провідних спеціалістів із цієї теми.

Вансінк Б. та співавтори. (2005). How descriptive food names bias sensory perceptions in restaurants («Як описові назви страв впливають на сенсорне сприйняття інформації в ресторанах»). Food Quality and Preference, 16 (5), 393—400. Про вербальні ярлики як рамки і їхній вплив на сприйняття якості харчів.

Ведел М. і Піетерс Р. (2007). Goal control of attention to advertising: the Yarbus implication («Увага, контрольована цілями, у рекламі: висновки Ярбуса»). Journal of Consumer Research, 34, 224—233. Наполегливо рекомендую цю статтю, яка розповідає про вплив цілей на опрацювання інформації з реклами.

Вілльямс Л. і Барґ Дж. (2008). Experiencing physical warmth promotes interpersonal warmth («Відчуття фізичного тепла сприяє виникненню міжособистісного»). Science, 322, 606—607. Про вплив фізичної температури на ментальні концепти.

Воґт Дж. (2010). The automatic orienting of attention to goal-relevant stimuli («Автоматична орієнтація уваги на стимули, пов’язані з цілями»). Acta Psychologica, 134 (1), 61—69. Про залежність уваги від цілей і те, як спрямовується така увага.

Геар Т. та співавтори. (2008). Dissociating the role of the orbitofrontal cortex and the striatum in the computation of goal values and prediction («Нерівномірна участь орбітофронтальної кори і смугастого тіла у визначенні цільових цінностей і прогнозуваннях»). Journal of Neuroscience, 28, 5623—5630. Про нейронні процеси в лобній ділянці головного мозку при оцінюванні цільового значення (цільової цінності) та їхню роль у прийнятті рішень.

Гелбіґ Г. та співавтори. (2010). Action observation can prime visual object recognition («Спостереження за діями сприяють візуальному розпізнаванню об’єктів»). Experimental Brain Research, 200, 251—258. Про те, як жести допомагають ідентифікувати об’єкти.

Генкс Е., Джаст Д., Сміт Л. і Вансінк Б. (2012). Healthy convenience: nudging students toward healthier choices in the lunchroom («Здорові умови: стимулювання студентів до здорового харчування в їдальні»), Journal of Public Health, 34 (3) 370—376. Опис експерименту в їдальні (на початку розділу 4) та аналіз впливу змін в інтерфейсі на прийняття рішень.

Гіт Р. (2012). Seducing the Subconscious: The Psychology of Emotional Influence in Advertising («Спокушання підсвідомості: психологія емоційного впливу на рекламу»). Гобокен, штат Нью-Джерсі, США: Wiley-Blackwell. Детальний огляд неявних впливів реклами, зокрема неявного навчання і периферійного сприйняття.

Ґаллезе В. і Лакофф Дж. (2005). The brain’s concepts: The role of the sensory-motor system in conceptual knowledge («Мозкові концепти: роль сенсорно-моторної системи в концептуальних знаннях»). Cognitive Neuropsychology, 22 (3/4) 455—479. Мовознавець і нейробіолог — експерти у своїх галузях — спільно представили в книжці відповідні дослідження на тему «втіленого пізнання», пояснюючи, як тіло структурує ментальний світ.

Ґіґеренцер Ґ. (2008). Gut Feelings: The Intelligence of the Unconscious («Шосте чуття: вміння підсвідомого»). Лондон і Нью-Йорк: Penguin Books. Прекрасний огляд про те, як працює і допомагає приймати рішення інтуїція.

Ґіґеренцер Ґ., Тодд П. та ABC Research Group (2000). Simple Heuristics That Make Us Smart («Проста евристика, що робить нас розумними»). Нью-Йорк: Oxford University Press. Глибоке занурення у світ евристики.

Ґослінґ С., Ко С., Маннареллі Т. і Морріс М. (2002). A room with a cue: judgments of personality based on offices and bedrooms («Кімната з підказкою: характеристика особистості за офісами і спальнями»). Journal of Personality and Social Psychology, 82, 379—398. Наш автопілот може з легкістю охарактеризувати особистості за фотографіями помешкань людей.

Ґрейвз Ф. (2011). Consumerology: The Market Research Myth, the Truth about Consumers and the Psychology of Shopping («Клієнтологія: міфи ринкових досліджень, або Правда про споживачів і психологію шопінгу»). Бостон і Лондон: Nicholas Brealey. Про роль неявного рівня прийняття рішень у ринкових дослідженнях.

Дахіґґ Ч. (2012). The Power of Habit: Why We Do What We Do in Life and Business («Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі». — укр. переклад КСД 2016). Нью-Йорк: Random House. Прекрасний посібник про вплив звички на наше життя.

Де Арауджо І., Роллс Е., Велазко М., Марґот К. і Кайо І. (2005). Cognitive modulation of olfactory processing («Когнітивна модуляція опрацювання нюхових сигналів»). Neuron, 46 (4), 671—679. Вербальні ярлики змінюють суб’єктивне сприйняття запахів та нейронні реакції на них.

Деґонда Н. та співавтори. (2005). Implicit associative lear­ning engages the hippocampus and interactions with explicit associative learning («Неявне асоціативне навчання за участю гіпокампа та взаємодія з усвідомленим асоціативним навчанням»). Neuron, 46, S. 505—520. У статті розглянуто основи неявних процесів культурного навчання за участю гіпокампа та їхній вплив на усвідомлене навчання.

Декстергюйс A. та Аартс Г. (2010). Goals, attention, and (un)consciousness («Цілі, увага і (не)свідомість»). Annual Review of Psychology, 61, 467—490. Гарний огляд наукових досліджень про те, що наші цілі регулюються неявно і що увага та свідомість — різні функції мозку.

Декстергюйс А., Маартен В., Нордґрен Л. і ван Баарен Р. (2006). On making the right choice: the deliberation-without-­attention-effect («Про правильний вибір: ефект обмірковування без уваги»). Science, 311, с. 1005. Про те, що мислення часто призводить до гірших рішень, ніж інтуїція, і як це відбувається, а також про те, що рішення автопілота можуть бути більш комплексними.

Де Мартіно Б. та співавтори. (2009). The neurobiology of reference-dependent value computation («Нейробіологія визначення цінності в залежності від наявної інформації»). Journal of Neuroscience, 29 (12), 3833—3842. Про те, що готовність платити залежить від неявного контексту.

Деппе М., Швіндт В., Крамер Дж., Куґель Г., Плассманн Г. та ін. (2005). Evidence for a neural correlate of a framing effect: bias-specific activity in the ventromedial prefrontal cortex during credibility judgments («Свідчення нейронного кореляту фреймінг-ефекту: упереджена активність у вентромедіальній префронтальній корі під час висловлення довіри»). Brain Research Bulletin, 67, с. 413—421. Про фреймінг-ефект під час сприйняття брендів на нейронному рівні.

Елдер Р. і Крішна А. (2011). The ‘visual depiction effect’ in advertising: facilitating embodied mental simulation through product orientation («Ефект візуального зображення в рекламі: спрощення втіленої ментальної стимуляції за рахунок товарної спеціалізації»). Journal of Consumer Research, 38, 1—17. Про те, що спосіб представлення продуктів у рекламі суттєво впливає на ступінь довіри за рахунок втілених ментальних стимуляцій.

Ерлс М. (2007). Herd? — How to Change Mass Behaviour by Harnessing Our True Nature («Стадо? Як змінити масову поведінку за рахунок енергії істинної людської сутності»). Західний Сассекс: John Wiley & Sons Ltd. Колишній проектувальник Марк Ерлс отримав нагороду за статтю, в якій розкритикував індивідуалістичний підхід маркетингу, наголосивши на соціальній сутності людини. Книжка, яку обов’язково слід прочитати, з’явилася як продовження статті.

Ісанскі Б. і Вест К. (2010). The body of knowledge. Understanding embodied cognition («Тіло знань. Що таке втілене пізнання?»). Observer, 23 (1). У матеріалі, опублікованому в Observer — виданні Асоціації психологічної науки, детально викладено наявні теорії про втілене пізнання.

Ірмак К. та співавтори. (2005). The placebo effect in marketing: sometimes you just have to want it to work («Ефект плацебо в маркетингу: іноді достатньо просто хотіти, щоби спрацювало»). Journal of Marketing Research, 42, 406—409. Про те, як ефект плацебо зумовив підвищення артеріального тиску від несправжнього енергетичного напою.

Канеман Д. (2002). Maps of bounded rationality («Мапи обмеженої раціональності»). prizes/economics/laureates/2002/kahneman-lecture.html. Нобелівська промова Деніела Канемана, про яку згадано на початку книжки. За посиланням можна переглянути відео­запис його захопливої лекції.

Канеман Д. і Фредерик Ш. (2002). Representativeness revisited: Attribute substitution in intuitive judgment («Знову про репрезентативність: заміна атрибута в інтуїтивних судженнях»). У: Джиловіч Т., Ґриффін Д. і Канеман Д. (ред.) Heuristics and Biases: The Psychology of Intuitive Judgment (Евристика і забобони: психологія інтуїтивних суджень). Нью-Йорк: Cambridge University Press. S. 67—83. Класична робота Деніела Канемана, де розглянуто, як атрибути (продуктів) використовують в інтуїтивному прийнятті рішень.

Каннінґем В. та співавтори. (2011). Orbitofrontal cortex provides crossmodal valuation of self-generated stimuli («Орбітофронтальна кора забезпечує кросмодальну оцінку самостимуляції»). Social Cognitive and Affective Neuroscience, 6 (4) 460—467. Захопливе дослідження, яке доводить, що лобна ділянка головного мозку оцінює актуальність не тільки реальних продуктів, а й ментальних концептів. Крім того, підтверджує теорію про те, що мозок послуговується спільною для всіх валютою — «хочу мати».

Кастерс Р. й Аартс Г. (2010). The unconscious will: how the pursuit of goals operates outside of conscious awareness («Несвідоме бажання: як досягаємо цілей поза усвідомленим рівнем»). Science, 329, 47—50. Огляд різних експериментів, які засвідчують, що поведінкою керують неявні цілі.

Кнутсон Б. та співавтори. (2007). Neural predictors of purchases («Нейронні прогнози купівель»). Neuron, 53, 147—156. Про те, що система винагород активується, коли бачимо продукти і бренди, натомість ціна активує зону болю.

Кауфман С. та співавтори. (2010). Implicit learning as an ability («Неявне навчання як навичка»). Cognition, 116 (3) 321—340. Про те, як мозок засвоює інформацію за рахунок неявного сприйняття навколишньої статистики і як таке неявне навчання співвідноситься з розумовими здібностями.

Квіроґа К. та співавтори. (2005). Invariant visual representation by single neurons in the human brain («Інваріантна візуальна репрезентація одиничних нейронів у людському мозку»). Nature, 435, с. 1102—1107. На прикладі Геллі Беррі розказано про те, що мозок розшифровує значення, незалежно від способу представлення образу (у вигляді тексту, зображення тощо).

Коултер К. С. і Норберґ П. (2009) The effects of physical distance between regular and sale prices on numeric difference perceptions («Вплив фізичної відстані між звичайною ціною і знижкою на сприйняття чисельної різниці»). Journal of Consumer Psychology. Текст умовно прийнято до публікації (із деякими коригуваннями) 1 вересня 2008 року.

Крістенсен К., Кук С. і Голл Т. (2009). Marketing malpractice: the cause and the cure («Маркетингова недолугість: причини і засоби подолання»). Harvard Business Review, 83 (12), 74—83. Блискуча стаття про роль цілей споживачів у сегментації, розроблянні нових продуктів і маркетингу загалом.

Левін І. та співавтори. (2002). A tale of two pizzas: building up from a basic product versus scaling down from a fully-loa­ded product («Історія про дві піци: базовий продукт плюс начинки чи готовий продукт мінус начинки»). Marketing Letters, 13 (4), 335—344.

Мак-Клюр С. та співавтори. (2004). Neural correlates of behavioral preference for culturally familiar drinks («Нейронні кореляти поведінкових преференцій щодо культурно знайомих напоїв»). Neuron, 44, с. 379—387. Класичне нейроекономічне дослідження, що відтворює сліпий експеримент із відстеженням реакцій на Coca-Cola і Pepsi у сканері мозку.

Мартін А. (2007). The representation of object concepts in the brain («Подання об’єктних концептів у мозку»). Annual Review of Psychology, 58, 25—45. Обґрунтований огляд принципів, за якими мозок організовує ментальні концепти.

Мартін Н. (2008). Habit: The 95 Per Cent of Behavior Marketers Ignore («Звичка: 95 % поведінки, якими нехтують маркетологи»). Нью-Джерсі: FT Press. Про силу звичок і способи їх використання для ефективного маркетингу.

Меєрс-Леві Дж. і Магесваран Д. (1990). Message framing effects on product judgments («Фреймінг-ефекти меседжів на судження про продукти»). Advances in Consumer Research, 17, 531—534.

Моерман Д. (2009). Meaning, Medicine, and the ‘Placebo Effect’ («Значення, медицина та ефект плацебо»). Кембридж: Cambridge University Press. Рекомендую цю книжку як обов’язкову до прочитання, адже в ній чітко й без зайвої інформації розглянуто приховані й потужні впливи сигналів у медицині, зокрема й ефект плацебо в експерименті з аспірином.

Морвіц В. та співавтори (2007). When do purchase intentions predict sales? («Коли купівельні наміри прогнозують рівень продажів?») International Journal of Forecasting, 23 (3), 347—364.

Новемскі Н. та співавтори. (2007). The effect of preference fluency on consumer decision making («Вплив вільного сприйняття пріоритетів на купівельні рішення споживачів»). Journal of Marketing Research, 19, 347—356. Автори доводять, що розбірливість даних впливає на купівельні рішення.

Нунес Дж. і Дрезе Х. (2006). The endowed progress effect: how artificial advancement increases effort («Ефект початої справи: як штучний поштовх сприяє додатковим зусиллям»). Journal of Consumer Research, 32, 504—512. Про схильність людей до завершення процесу, що вже розпочався (приклад з автомийкою у розділі 4).

Оллкотт Г. (2011). Social norms and energy conservation («Соціальні норми та збереження енергії»). Journal of Public Economics. 95 (9—10), 1082—1095.

Піетерс Р. і Ведел М. (2012). Ad gist: ad communication in a single eye fixation («Фішка реклами: рекламна комунікація за рахунок зорової фіксації»). Marketing Science, 59—73. Про те, що в деяких рекламах бренд і продукт можна впізнати всього за 100 мілісекунд — навіть у випадку розмитого демонстрування.

Плассманн Г. та співавтори. (2007). Orbitofrontal cortex encodes willingness to pay in everyday economic transactions («Орбітофронтальна кора відповідає за готовність платити в повсякденних економічних транзакціях»). Journal of Neuroscience, 27 (37), 9984—9988. Про нейробіологічні експерименти, які доводять, що готовність витрачати регулюється в лобному відділі головного мозку.

Плассманн Г., Ранґель А., О’Догерті Дж., Шив Б. (2008). Marketing actions can modulate neural representations of experienced pleasantness («Маркетингові заходи можуть модулювати нейронні репрезентації відчуття задоволення»). Proceedings of the National Academy of Sciences (США), 105 (3), 1050—1054. Про те, що ціни зумовлюють нейронну активацію в зоні задоволення: наприклад, одне вино викликає більшу активацію за наявності рамок у вигляді вищої ціни.

Раґубір П. і Крішна А. (1999). Vital dimensions in volume perception: can the eye fool the stomach? («Виміри сприйняття обсягу: чи можуть очі обдурити шлунок?»). Journal of Marketing Research, 26 (3), 313—326. Дослідження про те, що споживачі оцінюють обсяг відповідно до видовженості упакування.

Раджаґопал Р., Вокер Р. і Гоєр, В. (2006). The ‘unhealthy = tasty’ intuition and its effects on taste inferences, enjoyment, and choice of food products («Інтуїтивний орієнтир «нездоровий = смачний» і його вплив на смакові відчуття, задоволення і вибір продуктів харчування»), Journal of Marke­ting, 70 (4), 170—184. За допомогою методу оцінювання неявних процесів доводять, що люди послуговуються неявним принципом «нездоровий = смачний», що відображається в їхній поведінці.

Роллс Е. (2006). Emotions Explained («Роз’яснення емоцій»). Оксфорд: Oxford University Press. Едмунд Роллс — один із провідних нейробіологів, що спеціалізується на дослідженні структур мозку системи винагород, зокрема орбітофронтальної кори. Книжка розрахована на науковців і містить ретельний та комплексний огляд процесів, що стимулюють людей: прагнення задоволень (винагород).

Сазерленд Р. (2011). The Wiki Man («Wiki-людина»). Лондон: Ogilvy Digital Labs. У книжці зібрано ідеї й роздуми однієї з провідних постатей у маркетингу, зокрема розглянуто принципи біхевіористської економіки.

Сеймур Б. і Мак-Клюр С. (2008). Anchors, scales and the relative coding of value in the brain («Якорі, шкали оцінювання і відносне кодування цінності в мозку»). Current Opinion in Neurobiology, 18, 1—6. Тема відносності цінності з погляду нейробіології.

Сонґ Г. і Шварц Н. (2008). If it’s hard to read, it’s hard to do. Processing fluency affects effort prediction and motivation («Нелегко прочитати — нелегко зробити. Вільне опрацювання даних зумовлює прогнозування необхідних зусиль і мотивацію)». Psychological Science, 19, 986—988. Про вплив оформлення на сприйняття інформації.

Столл М. та співавтори. (2008). What they see is what they get? An fMRI-Study on neural correlates of attractive packaging («Маємо те, що бачимо? ф-МРТ-дослідження про нейронні кореляти привабливого упакування»). Journal of Consumer Behaviour, 7, 342—359. Нейробіологічне дослідження, присвячене нейронним ефектам привабливого упакування.

Страган Е. та співавтори. (2002). Subliminal priming and persuasion: striking while the iron is hot («Підсвідомий праймінг переконання: куй залізо, поки гаряче»). Journal of Experimental Social Psychology, 38, с. 556—568. Про принципи дії підсвідомого праймінгу винятково за наявності цілі, що активується у свідомості людини і відповідає підсвідомій стимуляції.

Теннер Р. A tiger and a president: imperceptible celebrity facial cues influence trust and preference («Тигр [Тайґер Вудс] і президент: непомітно використані риси обличчя знаменитості викликають довіру і симпатію»). Journal of Consumer Research, грудень. Про прихований, але потужний вплив облич, які використовують у рекламі.

Тодоровіч А. та співавтори. (2011). Prior expectation mediates neural adaptation to repeated sounds in the auditory cortex: an MEG study («Попередні сподівання сприяють нейронній адаптації до повторюваних звуків у слуховій корі мозку: МЕГ-дослідження»). Journal of Neuroscience, 31, 9118—9123.

Туш А. та співавтори. (2010). Neural responses to unattended products predict later consumer choices («Нейронні реакції на продукти не в обігу прогнозують подальші купівельні рішення споживачів»). Journal of Neuroscience, 30 (23), 8024—8031. Вибір споживачів можна однаково точно передбачити для груп низької і високої уваги. Це свідчить: нейронна оцінка продуктів та пов’язане з нею опрацювання інформації, що впливає на вибір, не обов’язково залежить від уважності до наявних стимулів. Загалом сучасні дослідження наголошують на потенційно великому впливі неявних, автоматичних процесів на спрямування важливих і комплексних рішень.

Фітцсимонс Ґ., Гатчинсон Дж. і Вілльямс П. (2002). Nonconscious influences on consumer choice («Несвідомі впливи на вибір споживача»). Marketing Letters, 13, с. 269—279. Прекрасний посібник та огляд про неявні впливи на купівельну поведінку споживача.

Франзен Ґ. і Бауман М. (2001). The Mental World of Brands («Ментальний світ брендів»). Троубридж: Cromwell Press. Основи світу брендів у нейронних мережах.

Цонґ Ч.Б. і Леонарделлі Дж. (2008). Cold and lonely: does social exclusion literally feel cold? («Холод і самотність: чи може неприйнята соціумом людина буквально відчувати фізичний холод?»). Psychological Science, 19, 838—842. Про експеримент, що розглянуто у розділі 5: зв’язок між некомфортним відчуттям у соціумі та подальшим бажанням з’їсти гарячого супу або випити гарячої кави.

Чалдині Р. (2006). Influence: The Psychology of Persuasion («Вплив: Психологія переконання»). HarperBusiness. Бестселер американського соціального психолога і консультанта Роберта Чалдині розповідає про те, як робота автопілота дається взнаки в повсякденному житті.

Шапіро С. (1999). When an ad’s influence is beyond our conscious control: perceptual and conceptual fluency effects caused by incidental ad exposure («Вплив реклами поза свідомим контролем: ефекти перцептивної й концептуальної побіжності, спричиненої казуальними контактами з рекламою»), Journal of Consumer Research, 26 (червень), с. 16—36. Про те, що реклама може впливати на рішення, навіть коли сприймаються на рівні автопілота.

Шефер М. і Ротте М. (2007). Favourite brands as cultural objects modulate reward circuit («Улюблені бренди, як культурні об’єкти, модулюють систему винагород»). Neuro­report, 18 (2), 141—145. Про експерименти, які доводять, що бренди активують у мозку центр задоволення, і про те, як це відбувається.

Шналл С., Бентон Дж. і Гарві С. (2008). With a clean conscience: cleanliness reduces the severity of moral judgments («Із чистим сумлінням: чистота сприяє поблажливішим моральним судженням»). Psychological Science, 19, 1219—1222. Про взаємозв’язок між фізичною і моральною чистотою.

GfK (Gesellschaft für Konsumforschung) (2007). Типологія придбання годинників. Доповідь німецького інституту з ринкових досліджень GfK.

Юн К. та співавтори (2006). A functional magnetic resonance imaging study of neural dissociations between brand and person judgments («Дослідження із застосуванням функціо­нальної магнітно-резонансної томографії щодо нейронних невідповідностей між оцінками брендів та людей»). Journal of Consumer Research, 33, 31—40. Нейробіологічний експеримент, який довів, що мозок сприймає бренди не як людей, а як об’єкти.

Янґ С. та співавтори (2009). Menu price presentation influences on consumer purchase behavior in restaurants («Представлення цін у меню впливає на купівельну поведінку відвідувачів ресторанів»). International Journal of Hospitality Management, 28 (1), 157—160.

Заключне слово

Ось і завершується наша подорож. Я починав книжку з того, що останні наукові відкриття в галузі науки про прийняття рішень допоможуть розробити нову ментальну модель у маркетингу і прийнятті рішень споживачами. Тепер, гадаю, ви погодитеся зі мною: нам відкрилися очі на більшу частину раніше не збагненної поведінки споживачів.

Дехто з маркетологів міг уже здогадуватися або навіть достеменно знати про деякі концепції, розглянуті в книжці. Однак головне, що тепер ми маємо підкріплену практичними доказами аналітичну базу доступу до купівельних рішень. Першочергове значення відіграє неявний рівень прийняття рішень. Залучення неявного рівня до повсякденної маркетингової практики сприяє зміні парадигми й забезпечує нас абсолютно новою перспективою роботи з продуктами, послугами і брендами. Така нова перспектива дає великі можливості створення для наших клієнтів «чистої вартості» високого рівня, а отже, й суттєвого зростання рівня продажів. Крім того, вона допомагає заповнити прогалину між стратегією і практичною діяльністю — і таким чином суттєво зменшити ризик краху нових продуктів або релончів. До того ж бюджети на рекламу витрачають у такому разі значно ефективніше.

На початку книги ми також згадували про головну проблему маркетингу: дослідження, згідно з яким генеральні директори не надто високої думки про маркетологів, здебільшого через непомітність їхньої роботи, і послуговуються терміном «паралельна реальність маркетингу». Тепер ми з’ясували, що можна використовувати альтернативний — помітний, об’єктивний і ґрунтований на наукових теоріях підхід до маркетингу, що виводить нас із «паралельної реальності» до нарад, де панують взаєморозуміння і повага.

Ви, мабуть, збагнули, чому я наважився на зміну підходу на посаді віце-президента з розвитку бренда T-Mobile і зрештою змінив професію. На мій погляд, перехід до нової стратегії у бренд-менеджменті зводиться до простого принципу: якщо ви не перейдете, перейдуть ваші конкуренти. Я щиро сподіваюся, що надав вам достатньо аргументів, надихнув і налаштував вас так, аби цей крок зробила ваша компанія.

Якщо маєте бажання дізнаватися про найновіші досягнення в галузі біхевіористської економіки, психології й нейро­біології, підписуйтеся на розсилання Science Updates на нашому сайті: -book.com.

Подяки

Ця книжка ніколи не народилася б, якби не спеціалісти з прийняття рішень із компанії Decode. Дякую вам, що підняли завісу над тим, як влаштована людина. А ще за відповіді на кожнісіньке запитання, якими замучив вас надокучливий маркетолог. Від часів нашого знайомства й не злічити, скільки разів я вигукував: «Он воно що!»

Зокрема хотів би подякувати колегам — доктору Крістіану Шеєру, Дірку Гелду й Стіву Бейлі за їхню неймовірну допомогу. Ця книжка «проросла» завдяки їхній невтомній праці й досвіду.

Дякую також Аннетт Ґреф за ілюстрації, Мікаелі Фей з John Wiley & Sons — за терплячість до автора-дебютанта, Лейні — за кохання і підтримку, Марку Ерлсу, Венді Ґордон, Шону Ґоґарті, Філу Чепмену, Крісу Берроу, Полу Фішлоку, Філіпу Ґрейвзу, Марґарет Джонсон і професорам Барвайзу, Кемереру і Зуравіцкі — за їхню завзяту підмогу та скерування до джерел. Нарешті дякую щедрому Рорі Сазерленду за те, що віддав велику частину своїх знань і невтомної енергії розроблянню нового підходу до розуміння споживачів. Його передмова до моєї книжки — велика честь для мене.

Популярне видання

БАРДЕН Філ

Код зламано, або Наука про те, що змушує купувати

Керівник проекту З. О. Бакуменко

Координатор проекту С. І. Мозгова

Відповідальний за випуск А. І. Кривко

Редактор І. М. Климко

Художній редактор А. В. Ачкасова

Технічний редактор В. Г. Євлахов

Коректор А. І. Кривко

Підписано до друку 25.01.2017.

Формат 60х90/16. Друк офсетний.

Гарнітура «Georgia». Ум. друк. арк. 19.

Наклад 3000 пр. Зам. № .

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Св. № ДК65 від 26.05.2000

61140, Харків-140, просп. Гагаріна, 20а

E-mail: cop@bookclub.ua

Віддруковано з готових діапозитивів

у друкарні «Фактор-Друк»

61030, м. Харків, вул. Саратовська, 51. Тел.: + 3 8 057 717 53 57

Примечания

1

Англійською — Dare to be Trivial. (Тут і далі прим. перекл.)

(обратно)

2

Return on investment.

(обратно)

3

Мається на увазі, якщо вводити ці слова англійською — neuroeconomics, neuromarketing і behavioural economics.

(обратно)

4

TED (англ. Technology, Entertainment, Design — «Технології, розваги, проекти») — щорічні конференції у США, спрямовані на поширення унікальних ідей.

(обратно)

Оглавление

Передмова

Вступ

1. Наука про прийняття рішень

2. Момент істини

3. Зламуємо код інтерфейсу

4. Оптимізація шляху до купівлі

5. Цілі — двигуни прийняття рішень

6. Від позиціонування до точок дотику

Рекомендована література

Заключне слово

Подяки

Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg