ауль ла Дусер, щось собі наспівуючи, відчинив багажник винайнятого «ягуара». Потихеньку витяг із-під вовняного пледа гвинтівку й раптом відчув, що страшенно зголоднів. Що ж, лишилося недовго. Дорогою, приблизно за десять миль до цього місця, він помітив таверну просто неба, і йому страшенно захотілося тушкованої ягнятини з чаркою анісового лікеру.
Він подивився на годинник. Часу досить. Із двома охоронцями він уже покінчив, скотивши їхні тіла вниз із пагорба. Він випереджав графік — за п'ять годин він поверне авто й полетить до Лондона, щоб чекати там наступного завдання. Часу вистачить навіть на дві чарки анісового лікеру.
Він навмисне пішов крізь оливкову плантацію, відчуваючи дивний неспокій. Крізь темні окуляри бачив яскраві промені все ще гарячого вечірнього середземноморського сонця. Він волів працювати в темряві.
Щоправда, в юності йому випало стільки гарувати під цим нещадним сонцем, що він навчився зносити його; тож витримає й тепер. З-під пахв лився піт, та він не зважав. Вибрав позицію так, щоб було добре видно всю територію позаду будинку. Тоді вдихнув з інгалятора й налаштувався чекати.
Від аромату оливкових дерев запекло в горлі. Цей запах навіяв спогади про дідову ферму в Тунісі, де він із шести років мозолився, як невільник. Відрізав гілочки й садив у землю, щоб із них виростали нові оливкові дерева, і так по десять годин на добу під палючим сонцем. У горлі було сухо, як у люльці, й страшенно пекло.
І яка винагорода чекала його після цієї рабської праці? Скибочка хліба, шматочок сиру? А нерідко дід міг іще й відшмагати віником із тих самих гілочок, яких він сам і нарізав.
Дід був першим, кого він убив. Того дня, як йому виповнилося п'ятнадцять, він забив діда до смерті.
«Сьогодні теж, мабуть, чийсь день народження», — думав Рауль, споглядаючи кольорові кульки, прив'язані до стільців у вітальні, та купу подарунків у яскравих обгортках на столі.
Вечірка мала от-от розпочатися.
Беверлі Панаґуполос пекла все пообіддя. Не те щоб братів шеф-кухар не вмів спекти іменинного торта. Просто для своїх онуків вона воліла робити це сама.
Найменшій онуці Алеріссі сьогодні виповнилося дев'ять. За годину іменинниця та її старші брати Естевао, Ніло й Такіс зберуться біля басейну разом із батьками, кузинами, тітками й дядьками. Алерісса така сором'язлива, що все святкування ніяковітиме, зате потім кілька днів тільки про нього й розповідатиме.
Комментарии к книге «Книга імен», Джил Грегори
Всего 0 комментариев