Містер Хангертон, батько моєї Гледіс, відзначався неймовірною безтактністю і був схожий на старого какаду, що розпушив пера, щоправда, досить добродушного, але зайнятого лише власною персоною. Якщо що-небудь могло відштовхнути мене від Гледіс, так це надзвичайне небажання обзавестися подібним тестем. Я переконаний, що мої візити в «Каштани» і тричі на тиждень містер Хангертон припи-ісував винятково цінності свого товариства, і особливо своїх просторікувань про біметалізм[1] — питання, в якому він уявляв себе великим знавцем.
Того вечора я понад годину вислухував його монотонну балаканину про зниження вартості срібла, знецінення грошей, падіння рупії[2] і про необхідність установлення правильної грошової системи.
— Уявіть собі, що раптом знадобиться негайна й одночасна сплата всіх боргів у світі! — вигукнув він слабеньким, але сповненим жаху голосом. — Що тоді буде за існуючої системи?
Я, як і слід було очікувати, сказав, що в такому разі мені загрожує розорення, але містер Хангертон залишився незадоволений цією відповіддю; він підхопився з крісла, вичитав мене за моє повсякчасне легкодумство, яке позбавляє його можливості обговорювати зі мною серйозні питання, і вибіг з кімнати переодягатися до масонських[3] зборів.
Нарешті-таки, я залишився наодинці з Гледіс! Хвилина, від якої залежала моя подальша доля, настала. Весь цей вечір я почувався так, як почувається солдат, очікуючи сигнал до запеклої атаки, коли надія на перемогу змінюється в його душі страхом перед поразкою.
Комментарии к книге «Загублений світ», Артур Конан Дойль
Всего 0 комментариев