«Довге темне передвечір'я душі»

«Зрештою, найважче йому було терпіти другу половину дня неділі й ту жахливу апатію, що починає з’являтися приблизно о 2:55, коли розумієш, що приймати сьогодні ще одну ванну вже немає сенсу, і що як би довго ти не витріщався на абзац у газеті, прочитати його все одно не зможеш, а отже й не скористаєшся тим новітнім революційним методом підрізання кущів, про який у ній ідеться, і що коли ти дивитимешся на годинник, його стрілки невідворотно наближатимуться до четвертої години, після якої потрапляєш у довге темне передвечір’я душі».

Навряд чи є збігом те, що в жодній мові Землі ніколи не з'являвся вираз «красивий як аеропорт». Аеропорти потворні. Деякі з них дуже потворні. Деякі мають таку потворність, якої можна було досягти лише навмисне доклавши до цього зусиль. Причиною їхньої потворності є те, що в аеропортах дуже багато людей, які втомлені, сердиті, щойно дізналися, що їхній багаж приземлився в Мурманську (аеропорт Мурманська — єдине виключення з цього непогрішимого правила) і більшість архітекторів намагаються відобразити це в своїх проектах. Брутальними формами і кольорами, що дратують нерви, вони прагнуть підкреслити мотив утоми й роздратованості; вони прагнуть полегшити остаточне розлучення мандрівника з його багажем, заплутати мандрівника стрілками, що вказують на вікна, на далекі вішалки для одягу або на поточне розташування Малої Ведмедиці на нічному небі; за будь-якої нагоди демонструють трубопроводи на підставі того, що це функціонально, але приховують розташування виходів до літаків (напевно, на підставі того, що вони не функціональні).

Оточена з усіх боків морем нечіткого світла й морем нечіткого шуму, Кейт Шехтер стояла й сумнівалася.