— Я самотній, Ладо. Мої очі звернені до майбуття. Там бачу дивних людей — чистих і цнотливих, мудрих і самовідданих. Якби хоч одним оком зазирнути в майбутнє…
Лада мовчала.
Опісля вони зустрічалися багато разів. Їм подобалося бути разом. Володя фантазував про майбутнє, а Лада потай печально поглядала на хлопця і ховала свої почуття в глибині сірих очей.
Якось вона сказала:
— Я можу допомогти вам…
— Як, Ладо? В чому допомогти?
— Ви бажали заглянути в майбутнє. Є така можливість…
— Фантастика. Читав. Буває цікаве, буває банальне. Адже фантастика — віддзеркалення душі автора…
— Я не про книги. Тільки поки що це цілковита таємниця. Обіцяєте?
— Обіцяю. Але що? Ви мене заінтригували…
— Я працюю з професором Вороном. Він експериментує з пристроями по вивченню суті часу-простору. Останні досліди втішні. Ми відправили в майбутнє кілька невеличких речей…
— Невже це правда?
Вона мовчки хитнула головою, прикривши очі довгими віями. Тихо додала:
— Цілковита таємниця. Я попередила вас…
— Ладо, а мені можна в майбутнє? Я готовий…
— Пристрій розраховано лише на невеликі предмети. Я б могла передати в майбутнє, наприклад, лист. Може, ви захочете, Володю?
— Ви ще запитуєте! Ладо, я готовий розцілувати вас!
Вона ледь зблідла.
— То я жду. Приготуйте лист. Пам’ятайте, що ви пишете його в майбутнє…
— А відповідь буде?
— Все залежить від вас. І від того, до кого в майбутньому потрапить лист. Ми ще не знаємо, де опиняються речі, які ми посилаємо.
Володя не спав майже до ранку. Писав, перекреслював написане, хвилювався. Йому ввижалися прекрасні прозорі будівлі над ріками і озерами, срібнолисті дерева, дівчата в білих шатах — плавні і граціозні, як лебеді.
Нарешті, лист був готовий:
«Вітаю вас, друзі з Майбутнього!
Не знаю, кому потрапить цей лист. Хотілося б, щоб прочитала його дівчина. Чому? Дівчина, жінка для мене — уособлення сердечності і жертовності, любові і чистоти. В сучасному я шукаю такий ідеал. Але не знаходжу. І тому болить моє серце і прагне в будучину, де — я знаю — ходить моя мрія. Обізвися ж, далека подруго!
Хто ви, нащадки? Які ви? Які у вас міста і села, які таємниці ви відкриваєте, як кохаєте, чого бажаєте?
Володя, людина двадцятого століття».Лада мовчки взяла лист і, не читаючи, поклала в кишеню. Кивнула Володі:
— Не проводжайте мене. Я одразу в лабораторію.
— А коли відповідь, Ладо?
Комментарии к книге «Кохана з майбутнього», Александр Павлович Бердник
Всего 0 комментариев