Космос відбивається в зіниці кожного ока…
З афоризмів СходуІ досі не знаю — було це чи ні…
Довго не хотілося мені розповідати про той химерний випадок. Боявся, щоб не сміялися. Та істина вимагає свого. Я мушу сказати…
Це сталося минулого літа. Я поїхав на канікули до бабусі, що жила на березі Сули, на Сумщині. Село ховалося в розкішних садах, з високої кручі видно було голубе марево лісів і полів. Глибоко порізані яруги зеленіли буйною заростю. Привітавшися з бабусею, розцілувавшись, наговорившись, напившись узвару і вишневої наливки, я одразу ж побіг до Сули.
Тиха річечка зачарувала мене. Ледве-ледве струмилася вода, в прозорій глибині весело метушилися рибки і пуголовки, ніжно шепотів древні казки стрункий очерет.
Я роздягнувся, пірнув у прохолодний потік, поплив до мальовничої купки людей, понюхав жовті медові квіти, полежав горілиць на воді, дивлячись у небо.
Повернувшись на берег, одягнувся і, освіжений, радісний, рушив до гаю. Хотілося погуляти серед зеленого царства на самоті.
Вузька стежка в’юнилася серед молодого дубняка. Потім почала підійматися на кручу — до села. Я звернув з неї в гущавину. Пробирався між кущами терну і глоду, між густим сосняком. Змішаний запах живиці й грибів паморочив голову, тривожив серце.
Я сів на пеньку, заплющив очі. І одразу ж почув звуки скрипки.
Хтось недалеко грав. То була знайома мелодія української пісні «Дивлюсь я на небо». Мелодія пливла урочисто, але дуже динамічно. Я не підберу іншого слова. Саме динамічно. Пружно, активно, сильно. Пізніше мені здалося, що в тій мелодії було не прохання крил для польоту в небо, а здійснення тієї віковічної мрії. А може, то лише мої пізніші домисли. Хто знає?..
Я дуже здивувався. Цікаво, який це дивак забрів у гущавину, щоб тут вправлятися в музиці? Може, нещасливий сільський аматор, якого жінка виганяє з хати? Так ні ж, грає він чудово і навіть незвичайно. Залюбки такого б слухали і вдома, і в клубі. Чи не приїжджий студент консерваторії знайшов собі самотній притулок та й любо розмовляє з природою? Мабуть, що так…
Комментарии к книге «Хор елементів», Александр Павлович Бердник
Всего 0 комментариев