«Пейзажний живопис Антона Віленовича Полосіна»

Коли єгер Шустов уперше почув від хлопчаків, які збирали в тайзі лимонник, що біля Сизої сопки хтось викопав велику, але неглибоку яму, він не надав цьому особливого значення. Та мало хто може вирити яму в тайзі — чи то ведмідь, що жирує корінням перед зимовою сплячкою, чи — ще ймовірніше — дикі свині. Коли ж через два дні. про подібну яму, але вже коло Тихвиного джерела, розповів йому сусід, який ловив там із сином на вудочку харіусів, єгер вирішив подивитись, хто ж це бешкетує в заказнику.

Яму коло Тихвиного джерела Шустов насилу знайшов. Точніше, ніякої ями вже не було. Води джерела, просочилися крізь грунт, затопили її, і утворилось невеличке, метрів до десяти в діаметрі, кругле озеречко. Складалося враження, що земля в цьому місці просто просіла, бо на краях озерця не було видно викидів свіжої землі. Але зблизька воно було неглибоким, сантиметрів двадцять-тридцять, єгер пройшов по ньому в чоботях — крізь прозору воду проглядалося дно, рівне і глинясте. Наче хтось акуратно зрізав шар дерну і трохи землі та й поніс усе це із собою.

Це було дивно й незрозуміло. Шустов декілька разів обійшов довкола озеречка, але жодних слідів, не знайшов. Тоді він вирішив глянути на яму біля Сизої сопки.

По балці, вздовж струмка, туди було кілометрів п’ять. А якщо навпростець, через сопки, то значно ближче. Отож вирішив Шустов іти навпрошки, хоча вздовж струмка дорога була краща. Досить легко він подолав першу сопку, але перейти через другу виявилося не такою вже й простою справою. Стрімкий схил сопки густо заріс чагарником; Шустову довелося продиратися крізь його колючі зарості до вершини. Якби єгер народився у тайзі, ніколи не обрав би подібного шляху. Не завжди найкоротша відстань у тайзі буває водночас і найближчою. Але до цього Шустов працював у доглянутих, окультурених лісах Підмосков’я, сюди ж, до Примор’я, приїхав лише рік тому і через те не встиг ще пристосуватись до місцевих умов.