А Даниленко, важко зітхнувши, ступив до стільця, хотів сісти. Зображення блискавкою метнулося до стільця, безшумно відсунуло його, і Даниленко гепнувся на підлогу. Андрос не бачив цього, а журналіст вражено ахнув. Пролунав приглушений зойк. А робот уже стояв біля вікна, дивлячись удалечінь, наче це не він відставив стілець. Журналістові одібрало мову. “Навіщо він відсунув стілець? І як це йому, зображенню, вдалося? Ні, вибачте, тут явно водять за ніс…”
— Що сталося? — спитав, обернувшись на грюкіт, Андрос.
— Упав. Я сідав… А хтось відсунув стілець.
— Хто ж? Нас тут троє.
Даниленко вже підвівся з підлоги і боязко дивився на робота.
— Ну, це вже занадто, — обурився Андрос. — До того ж ми заклали програму захисту людини.
— Так, але вона, певно, не діє.
— А у людей завжди діє? Почитайте газети. Хтось з кимось неодмінно конфліктує, бореться, — зауважив журналіст.
— Людина — не робот. — Даниленко тер забите місце. — Хоча в ній теж повинна бути закладена програма збереження виду.
— Хіба можна закласти людині якусь програму? — не погоджувався журналіст.
— А біологічна? Вона є у всіх представників живого світу. Правда, людина здатна подавляти її.
— Як, наприклад, убивця? — мовив журналіст, згадавши події, які зовсім недавно описав у газеті.
— Чим нижчий рівень культури індивідуума, тим нижча мотивація для притлумлювання програми захисту. Цим пояснюється канібалізм, — учений затнувся, — ну й інші подібні явища… А в робота все визначається тим, які головні мотивації його дії і вчинків закладено в нього.
— А чи зручно все це — обсяг інтелекту і мотиви поведінки обговорювати в присутності цього… якщо можна сказати, індивідуума? — тихо спитав журналіст.
— Ви вважаєте, що він уже індивідуум? Чесно кажучи, для мене це ще формальна система, хоча до деякої міри ваше зауваження справедливе — індивідуум! У ньому вже багато суб’єктивних елементів. Але нехай чує. Діалог — теж метод самонавчання.
— Які ж тоді мотиви примусять робота подавити програму? — спитав журналіст, тепер уже звертаючись до Даниленка.
— Захист себе, інших. А чому б і ні?
— Хіба система спроможна. співчувати якомусь індивідууму?
— Ми вклали достатній обсяг знань: технічних — у межах четвертого курсу інституту, моральних — в обсязі вимог нашої моральності, — пояснив співробітник. — Але він б’ється. А ось зараз відсунув стільця.
Комментарии к книге «Дисертаційний прорахунок», Николай Иванович Головин
Всего 0 комментариев