«Вогонь-охоронець»

Малюнки Л. Призанта

Відомостей, невідомих людям у давнину, було дуже багато.

М. Твен

Неймовірна ця історія й без того дуже заплутана, та ще Мишко Званцев наполіг, щоб ми її розповідали неодмінно ось так — по черзі, розділами, доповнюючи один одного. То краще вже я вам одразу відрекомендуюсь, щоб уникнути плутанини. Звуть мене Олексієм, прізвище — Скорчинський. Науковий співробітник Інституту археології.[1]

От бачите, Мишко вже кепкує і перебиває мене, такий у нього характер. Хоч ми й домовилися не заважати один одному. Нехай кожен висвітлює події по-своєму і розтлумачує таємниці та незвичайні пригоди, яких ми зазнали. Але втручатись у чужу розповідь — це вже прийом заборонений, це значить впливати на оповідача.

Гаразд, не збочуватиму. Отже, про все з самого початку.

Я сиджу на купі м'якої землі, щойно викинутої із розкопок, і сумовито поглядаю у глибоку яму. Знову невдача!

Власне кажучи, з наукового погляду ніякої невдачі немає. Ми розкопуємо стародавнє грецьке місто Уранополіс, яке існувало понад дві тисячі років тому тут, на Кримському узбережжі. Сьогодні розчистили залишки фундаменту ще одного будинку, в якому за двадцять століть до нас жили люди. Ось там, напевно, було вогнище, біля нього вечорами збирались усією родиною, дивились, як довгі язики полум'я лижуть старий казанок з бобовою юшкою, — кіптява досі збереглась на камінні, вона так глибоко в'їлась, що її не стерли віки.

Звичайнісінький будинок… А чого ж я чекав?

Все йде добре, все нормально.

Оцей останній розкоп дає змогу відновити контури вулиці, якою блукають мої студенти з рейкою і теодолітом, наносячи її на план.