Науковці кількох країн світу майже одночасно дійшли висновку, що в районі Смарагдових Зір є планета з розумними істотами. Після невдачі “Сфінкса” втрачено ще п’ять років інтернаціональної співдружності вчених на підготовку польоту до планети Надія. Її назвали так, бо досі не вдавалося виявити ознак розумного життя поза межами Землі. І ось знову з’явилася надія на довгоочікувану зустріч з інопланетянами.
З космодромів ряду країн були запущені орбітальні станції для космічних досліджень. Вони працювали безвідмовно на різних віддалях від Землі — встановлена там апаратура безперервно надсилала необхідну інформацію. Всі космічні метаморфози фіксувалися станціями спостереження. Тепер для польотів обирався найсприятливіший період — небезпека для кораблів була зведена до мінімуму. Водночас станції виконували функції ремонтних баз. Пілотовані кораблі уже швартувалися біля тієї чи іншої станції.
Отже, безпека польотів гарантувалася і вони втрачали сенсаційність. Але цей…
Павло Житник дивився на екран, не вмикаючи звуку. Намагався перевести думки на щось стороннє, далеке від того, що оволоділо ним перед стартом. Сонце золотило на екрані потужну ракету, а Павло згадував куполи Печерська і Софії, осяяні вранішнім промінням. Там, на дніпрових схилах, минуло його дитинство, там він зустрічав літні світанки. Тихі і світлі, як сьогодні.
Мріялось різне. Хоч космос обживався швидко і давно, Павло ніколи не уявляв себе космічниц мандрівником. Хотів подорожувати літаком — над тайгою і Арктикою, кораблем — по морях, дерев’яним човном на веслах — тихоплинними поліськими ріками. Космос здавався малоцікавим, не стільки загадковим, як чужим. Про майбутню ж професію не думав. Спитати б, чому вступив до політехнічного, то й зараз не відповів би. Хіба? А дитяча ідея сконструювати власну машину-всюдиліт? Щоб помандрувати куди заманеться… Цієї таємниці не знає ніхто. В ефірі, мабуть, уже вкотре повторюють його біографію. Є факти з життя, неважко дещо й дофантазузати. Мовляв, ще з дитинства визначив Павло Житник своє майбутнє: у школі навчався в конструкторському гуртку, а потім — факультет автоматики і телемеханіки. Хто ж знає про його наївну дитячу мрію?
Комментарии к книге «Полювання на мустангів», Дмитрий Иванович Глушенок
Всего 0 комментариев