«Темпонавти»

Науково-фантастичні

оповідання

Для середнього шкільного віку

Художник

ВАЛЕРІЙ ЄРМОЛАЄВ

Утрете за ніч тишу розітнув гуркіт корабля, що стартував. Семен, прокинувшись, одразу ж прийшов до тями, ніби й не спав, і тепер чуйно дослухався до подиху дружини, десь у глибині душі сподіваючись, що вона не прокинулась, і водночас усвідомлюючи все безглуздя цього сподівання: такий гуркіт міг би пробудити не тільки зі звичайного, а й з летаргійного сну. Ну що ж, тоді лишається одне…

— Ваговоз, — промовила Надійка ледь хрипкуватим сонним голосом. — Знову ваговоз.

— Еге ж, ваговоз, — поквапився згодитись Семен. — Певно, якісь позачергові вантажі прибули з Землі.

Він відчував, що слова його прозвучали наскрізь фальшиво і що даремно він так старанно наголосив на слові “прибули”. І хоч Семен не бачив у темряві обличчя дружини, він знав, що вона всміхається — загадково й трохи іронічно. Нічого себе дурити: вона здогадалась, напевно здогадалась.

— Ваговози відлітають, — сказала Надійна. — При посадці двигуни працюють в іншому режимі.

Вона помовчала, а тоді раптом сказала:

— Евакуація не потрібна. Але я цих розумників з комітету переконувати не буду, однаково вони до моєї думки не дослухаються. Для них найважливіша думка експертів. Вони забувають, що експерти насамперед люди. З усіма наслідками, що звідси випливають. А шкода, що мене не послухають…

Семен мовчав, не знаючи, йняти віри її словам чи ні. Може, він просто її хибно зрозумів. Та він мовчав, не запитуючи ні про що; хотів, щоб залишалась бодай крихта надії, що недаремно задумано всю цю катавасію. Та якщо він правильно її зрозумів… Ні! Краще не думати… Адже Надійка помилялася надзвичайно рідко і часом виказувала разючі приклади проникливості, що межувала з ясновидінням. Серьогін — керівник групи комплексного обстеження планети — сказав якось:

— В середні віки таких жінок спалювали на вогнищі.

Ледь чутно шурхотів кондиціонер, навіваючи прохолоду; нічний морок був непроглядний і здавався таким щільним, аж кортіло його помацати. Семен чув важкий віддих дружини й згадав, як сім років тому їй уперше заболіло серце. Вона була терпляча й ніяково всміхалась, розповідаючи, як гострий біль, зароджуючись у серці, шириться до лівої лопатки, а тоді ще далі — по лівій руці до пальців.