Шонові П.Ф. Гаррісу,
водієві-відчайдуху і надійному другові
— РОЗДІЛ ПЕРШИЙ — Найгірший день народженняУже не вперше в будинку номер 4 на вуличці Прівіт-драйв сніданок розпочинався зі сварки. Містера Вернона Дурслі з самісінького ранку розбудило гучне ухкання, яке долинало з кімнати його племінника Гаррі.
— Уже втретє на цьому тижні! — горлав він за столом. — Як не можеш заткнути пельку тій сові, то хай вона забирається геть!
— Їй нудно, — вкотре намагався пояснити Гаррі. — Вона звикла літати. Якби ж я міг випускати її вночі…
— Я що — схожий на ідіота? — гаркнув дядько Вернон, з пишних вусів якого звисав шматок яєшні. — Я знаю, що станеться, коли її випустити.
Він похмуро перезирнувся з Петунією, своєю дружиною.
Гаррі хотів щось заперечити, але його слова заглушила гучна відрижка Дадлі, Дурслівського сина.
— Ще шинки!
— Візьми зі сковороди, золотко, — сказала тітка Петунія, розчулено глянувши на свого розгодованого сина. — Треба, щоб ти наїдався, поки вдома… Щось я не довіряю тим шкільним харчам.
— Дурниці, Петуніє, я ніколи не голодував, коли вчився у Смелтінґсі, — заперечив дядько Вернон. — Дадлі там нічого не бракує, правда, синку?
Дадлі, який був такий тілистий, що його сідниці звисали з кухонного стільця, вишкірився й повернувся до Гаррі:
— Подай сковороду.
— Ти забув чарівне слово, — роздратовано обізвався Гаррі.
Ці кілька простеньких слів подіяли на решту родини просто приголомшливо: Дадлі аж похлинувся й гепнувся зі стільця з таким гуркотом, що здригнулася вся кухня; місіс Дурслі зойкнула, затуливши руками рота; містер Дурслі зірвався на ноги, а вени на його скронях запульсували.
— Я мав на увазі "будь ласка"! — швиденько пояснив Гаррі. — Я не хотів…
— ЩО Я ТОБІ КАЗАВ, — заверещав дядько, бризкаючи слиною, — ПРО ВЖИВАННЯ СЛІВ НА ЛІТЕРУ "Ч" У НАШОМУ ДОМІ?
— Але ж я…
— ЯК ТИ СМІЄШ ПОГРОЖУВАТИ ДАДЛІ! — ревів дядько Вернон, гупаючи кулаком по столу.
— Я тільки…
— Я ПОПЕРЕДЖАВ ТЕБЕ! Я НЕ ТЕРПІТИМУ ПІД ЦИМ ДАХОМ ЖОДНИХ НАТЯКІВ НА ТВОЮ НЕНОРМАЛЬНІСТЬ!
Гаррі перевів погляд з багряного дядькового обличчя на зблідлу тітку, яка намагалася підвести з підлоги Дадлі.
— Добре, — мовив Гаррі, — добре…
Дядько Вернон знову сів, сопучи, немов захеканий носоріг, і пильно стежив за Гаррі кутиками своїх вузеньких колючих оченят.
Комментарии к книге «Гаррі Поттер і таємна кімната», Джоан Кетлін Ролінґ
Всего 0 комментариев