«Танок драконів»

Присвячую своїм фанам

Дякую за вашу терплячість

Ніч просякла смородом людини.

Варг зупинився під деревом, понюхав, і на його брунасте хутро впала мереживна тінь. Подих соснового вітру приніс дух людини, заглушивши слабші запахи лисиці й зайця, тюленя й оленя, ба навіть вовка. Але варг знав — ці запахи теж належать людині: сопух від старих шкур, мертвий і квасний, майже нечутний на тлі міцніших ароматів диму, крові та гнилизни. Лише людина, здерши шкуру з іншого звіра, носить потім його шубу.

Варги не бояться людей, як-от вовки. У шлунку змією скрутилися голод і гидливість, і варг стиха загарчав, гукаючи свого одноокого брата та свою метку сестричку. Помчав крізь дерева, і зграя насідала йому на п’яти. Вони теж занюхали запах. На бігу варг бачив світ і їхніми очима також, тож угледів і себе попереду зграї. З довгих сірих писків вихоплювався теплий білий подих зграї. Крига під лапами замерзла на камінь, але полювання почалося, попереду була здобич. «М’ясо,— подумав варг,— м’ясо».

Самотня людина вразлива. Нехай кремезна й дужа, з гострим зором, але глуха на звуки й запахи. Олені, лосі, навіть зайці прудкіші, а в бійці ведмеді й вепри лютіші. Проте в зграї люди небезпечні. Вовки наздоганяли здобич, і варг почув скигління цуценяти, хрускіт учорашнього снігу під незграбними людськими лапами, бряжчання твердих шкур і довгих сірих пазурів, які носять люди.

«Мечі,— прошепотів голос у голові,— списи».

Дерева відростили собі крижані ікла, й голе віття неначе вищирилося. Одноокий випірнув з підліску, розтрушуючи сніг. За ним рушила зграя. Спершу вгору схилом пагорба, тоді вниз, аж поки попереду не відкрився ліс, де були люди. Серед них — одна самиця. До грудей вона притискала хутряний згорток — своє маля. «Її залиш на потім,— прошепотів голос,— загрозу становлять самці». Люди загарчали по-своєму, але варг занюхав їхній переляк. Один тримав дерев’яного зуба заввишки з нього самого. Метнув його, але рука трусилася, тож зуб полетів зависоко.

І тут зграя накинулася на них.

Одноокий брат перекинув у снігову кучугуру самця, який метнув зуба, хоч той і намагався боротися, й перегриз йому горлянку. Сестра, підкравшися ззаду, накинулася на іншого самця. Самиця з малям лишилася варгу.