«Усі птахи в небі (ЛП)»

У грі життя та еволюції беруть участь три гравці: люди, природа і машини. Я твердо на стороні природи. Але природа, я підозрюю, знаходиться на стороні машин.

Коли Патриції було шість років, вона знайшла поранену пташку. Горобець лежав посеред розгорнутої купи мокрого червоного листя, між двома коренями, розмахуючи зламаним крилом. Пташка плакала і цвірінькала таким високим тоном і так тихо, що Патриція ледь могла її почути. Вона подивилася на горобця на оголеній темній смужці землі, і відчула його страх. Не просто страх, але й страждання, ніби пташка знала, що скоро помре. Патриція все ще не розуміла, як життя може вийти з якогось тіла назавжди, але вона могла сказати, що пташка бореться зі смертю з усіх сил, які у неї ще залишилися.

Патриція всім своїм серцем захотіла врятувати пташку. Це було тим поштовхом, який змусив її почути запитання, на яке не було задовільної відповіді і яке позначилося на всьому її подальшому житті.

Вона огорнула горобця сухим листям, дуже ніжно, і поклала у червоне відерце. Промені сонячного дня просвічували пластмасову стінку, купаючи пташку у червоному світлі, ніби вона була радіоактивною. Горобець все ще метушився, намагаючись злетіти з одним вцілілим крилом.

— Спокійно, — сказала Патриція птахові. — Ти зі мною. Ніхто тебе не скривдить.

Патриція бачила страждання тварин раніше. Її старша сестра, Роберта, любила ловити диких тваринок і бавитися з ними. Роберта клала жаб в іржавий механізм для кидання м'ячиків, який їм колись купила матір — щоб побачити, як далеко вони полетять. Але зараз був перший раз, коли Патриція подивилася на живу істоту, якій було боляче — і дійсно побачила біль у пташиному погляді, і захотіла, щоби пташка була під її захистом.

— Щось знайшла? — запитала Роберта, яка вилізла на дерево неподалік.