«Відьмак. Час Погорди»

Кров на твоїх, Фалько, руках,

кров на твоїй сукні.

Гори, Фалько, за свій злочин.

Згори, сконай у муці.

Ведимани, чи відьмаки, серед Нордлінгів (див.) таємнича й елітарна каста жерців-войовників, найправдоподібніше — різновид друїдів (див.). Маючи в народній уяві магічну силу й надлюдські здібності, В. мали ставати до битви проти злих духів, потвор і всіляких злих сил. У реальності, як майстри у володінні зброї, В. використовувалися володарями Півночі в племінних битвах, що точилися поміж ними. У бою В. впадали в транс, що викликався, як вважається, автогіпнозом чи засобами одурманювальними, билися вони зі сліпою енергією, залишаючись абсолютно невразливими для болю і навіть для серйозних поранень, що підсилювало перекази про їхні надприродні сили. Теорія, згідно з якою В. мали бути продуктом мутації чи генетичної інженерії, не знайшла підтвердження. В. є популярними героями численних оповісток Нордлінгів (пор. Ф. Делано, «Міфи й легенди народів Півночі»).

Еффенберг і Тальбот,

Encyclopaedia Maxima Mundi, том XV

Для того щоб заробляти на життя як кінний гонець, — говорив зазвичай Аплегатт молодикам, які вступали на службу, — потрібно дві речі: золота голова й залізна дупа.

Золота голова є необхідною, — повчав молодих гінців Аплегатт, — бо під вбранням, у пласких, прив’язаних до голих грудей шкіряних саквах гонець возить тільки відомості малого значення, які без побоювання можна довірити зрадливому паперу чи пергаменту. Насправді важливі, секретні звістки, такі, від яких багато залежить, гонець має запам’ятати й повторити кому треба. Слово в слово, а інколи це непрості слова. Вимовити важко, не те що запам’ятати. Аби запам’ятати, аби не помилитися, повторюючи, треба мати воістину золоту голову.