«Чарівна брама»

Чарівна брама (fb2) - Чарівна брама 4919K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Наталья Михайловна Лапикура - Валерий Павлович ЛапикураЛапікури Валерій та Наталя. Чарівна брама Перший розділ у якому ми застерігаємо читача не тицяти пальцями у невідомі кнопочки, оскільки халепа від натиснутої навмання кнопки може бути не схожою на ту, в яку встряв наш герой — школяр Богдан Сокіл (для друзів — Даня)

— Ну, ти, Бодю, і чайник! — зареготав однокласник Вітюня, коли Богдан незрозуміло втупився у клавіатуру новенького комп'ютера.

Вони сиділи вдома у Вітька, якому страшенно кортіло похвалитися перед товаришем новою забавкою.

Богдан від розгубленості не відрізав, як завжди: «А за чайника відповіси!» Він навіть не встиг розсердитися на «Бодю», хоча дуже не любив, коли його так називали. Просто коло такої божевільної кількості кнопочок він аж отетерів. Руки свербіли «пограти» і подивитися, що з цього вийде. Справді, комп`ютер класний, не гірший, ніж у сусідського Жорика.

Власне, великим знавцем цієї справи Богдан не був. Батьки з такою технікою ніколи справи не мали, вони її просто боялися. Тому синочкові не те що «персоналочку», навіть нещасний «тетріс» не подарували.

А от у Вітька «машинка» була, його бабуся ще на перших електронно-обчислювальних машинах працювала, все вміла й онука вчила. Мав би він, Богдан, таку бабусю… чи дідуся з прогресивними поглядами.

— Ну, і чого це я чайник?

— Повторюю: різниця між програмістом і чайником полягає у тому, що програміст вважає, ніби у кілометрі — 1024 метри, а чайник вважає, що у кілобайті тисяча байтів… Ха-ха!

— А скільки ж? — не подумавши, бовкнув Богдан і сам себе зупинив: «Чайник ти, Богдане, таки чайник». Але треба було якось викручуватися.

— Добре, ти, професоре, не випендрюйся. Кажи краще, що твоя машинка може?

— А все може. Пам'ять у неї — ого-го! Вчора Жорик заходив, тільки глянув, то аж заскавчав од заздрощів.

— Ну й хай собі скавчить. Не буде таким жаднюгою.

Сусідський Жорик, син великого начальника, справді був скупердяєм, причому не приховував цього. Якщо його просили, скажімо, дати пограти на комп'ютері, він відмовляв. А на питання «Чому?» так і казав: «Жаба давить». Через те його і прозвали Жорик-Жаба.

А Вітько — зовсім інше, хоч і любить повихвалятися, зате в комп'ютерних премудростях і сам розбереться, і друзям пояснить.