У мертвій воді не ховаються дракони.
(Із книги «Ліс чаньських речень» XVII ст.)Коли закінчуються війни, солдати переможених армій, немов дрібні бризки ртуті, розкочуються по земній кулі. Траєкторія їхнього руху неуявна й неосяжна. Вони прагнуть знайти затишне місце й завмерти, сподіваючись, що кров і жах минулої війни поступово щезнуть з їхньої пам’яті. «Тоді, — думають солдати зниклих армій, — ми зможемо знову зайнятися тим самим, чим і до війни. У нас знову будуть безтурботні вечори в колі родини (нехай би й нової родини), ми знову навчимося сприймати музику й будемо знов пити чай з друзями (нехай би й новими друзями). Наша війна, — міркують солдати таких армій, — уже закінчена, і поступово те, що було і про що згадувати так не хочеться, перетвориться на героїчний міф». У крайньому випадку їхня війна перестане бути кровожерливим, мерзенним і ненаситним чудовиськом. Вона перетвориться на кілька рядків у підручнику з пожовклими сторінками, цікавому тільки студентам, і то тільки в період складання нудотних іспитів. У це вірять солдати переможених армій. Та, мабуть, і солдати армій-переможниць теж…
* * *Харбін, зима, 1936 рік
Щемливе почуття туги завжди охоплювало його, коли дивився він, з вікна на вулицю, яку повільно засипав білий лапатий сніг. Ліхтарі, здавалося, надавали повільному дійству якогось сакрального змісту. Сонце давно вже перестало освітлювати це суєтне місто, і тільки їх м’яке сяйво, що відбивалося на міріадах тихих срібних сніжинок, додавало вулиці таємничої неповторності зимового вечора. Унизу, під вікном, поспішали кудись пішоходи; везли, нечутно ступаючи сандалями, в’язаними з рисової соломи, своїх клієнтів рикші; розмірно відміряючи кроки, несли патрульну службу японські солдати місцевого гарнізону. Чоловік, що стояв біля вікна, закурив сигарету й завмер, зачаровано стежачи за каскадом сніжних клаптів. Вулична метушня не заважала йому радіти снігом, затишком кабінету і світлом незграбних ліхтарів уздовж вулиці. Він міркував про тлінність людського існування в порівнянні з незмінністю законів природи й незбагненним захопленням споглядання снігопаду.
Комментарии к книге «Волонтер», Дмитрий Белый
Всего 0 комментариев