«Сказання з Небезпечного Королівства»

Ми не знаємо, коли саме Толкін звернув свої помисли до Небезпечного Королівства Чарокраю. В есеї «Про чарівні історії», на який ви натрапите наприкінці цієї книги, він визнає, що в дитинстві такі казки його цікавили мало: то був лише один із багатьох інтересів. «Справжній смак» до них, мовить автор, «пробудила на порозі зрілості філологія; загострила ж до максимального сприйняття — війна». Сказано абсолютно точно. Перший відомий нам твір, у якому помітна зацікавленість чарівницями, — це вірш «Лісове сонцесяяння», написаний 1910-го року, коли Толкінові було вісімнадцять і він іще навчався у школі короля Едварда у Бірмінгемі. До кінця 1915-го, — тоді юнак завершив навчання в Оксфорді, після чого відразу ж записався до війська й потрапив на фронт Великої війни, — він написав іще кілька творів, і декотрі з них містили основні елементи того, що згодом розвинулось у міфологію Чарокраю. До кінця 1917-го, провівши більшість часу у військовому шпиталі в очікуванні на повторне визнання придатним до активної служби, Толкін накидав першу чернетку легенд, які шістдесят років опісля виринуть у «Сильмариліоні», а також вигадав багато з того, що стосується Середзем'я та Ельфійської Оселі за його межами.

Те, що трапилося потім, — довга історія, про яку зараз нам відомо дещо більше, ніж раніше, та яку, знову-таки, зумисне і як тему для роздумів, підсумував сам Толкін в оповіданні «Листок пана Дрібнички». Загалом, заведено вважати, що в цьому тексті доволі відчутний елемент автопортретування, а Толкін — письменник — той переконаний «дрібничник», за його власними словами — перевтілений у Дрібничку-художника. Дрібничку, як про те йдеться в оповіданні, цікавили дуже різні картини, та одна подобалася йому дедалі більше. Вона почалася з єдиного листка, згодом стала деревом, а вже воно перетворилося на Дерево, позаду якого почала розгортатися ціла країна, де «краєм ока можна було підгледіти ліс, що виступав на тих теренах, і гори, верхів'я яких укривав сніг». Толкін пише, що інші картини «перестали приваблювати Дрібничку, або ж він поприкріплював їх кнопками до країв свого грандіозного полотна».