Маркіянові це вартувало хабара — десять тисяч деномінованих рублів і того, що він одним з перших поновився в реанімованій КПСС, але свого він досяг: його призначили комісаром від УРР в 666-у Червонопрапорну Кизлярську стрілецьку дивізію Біло-руської армії. Саме білоруські червонозоряні воїни мали наступати на натовську Польщу і десь на їх шляху лежало місто, в якому живе Анна… Тому й Маркіяна не цікавили ні Чехія, ні Балкани, куди було спрямовано головні удари військ УРР.
— Ей, союзний хохол, пошлі спірт піть! — гукнув на Маркіяна білоруський полковник-політрук. — Штоб завтра било нє так радостно входіть в іх буржуазний мір!
Маркіян зайшов у бліндаж, сів до ящика, накритого несвіжою "Євразійською правдою", на якому стояла літрова пляшка спирту, алюмінієві кухлі, вода в солдатському кітлику, м'ясні консерви та печена у вогні, присипана попелом бульба.
— За батьку! — урочисто проголосив білоруський полковник і підніс догори кухоль зі спиртом.
— За нєго! — сказав Маркіян.
— Штоб он сдох! — випивши, прохрипів білорус.
— Та я не проти, — погодився, теж перехиливши кухоль, Маркіян.
Він узяв картоплю, здув з неї попіл, який чомусь потрапив у очі і тому цілий вечір вони сльозились і сльозились…
Наступного ранку, крім жорстокого похмілля, Маркіяна мучив ще й страх. За Анну. Чи зуміє, чи встигне вона евакуюватись, тобто втекти від цих визволителів. Маркіян мало не зомлівав, уявляючи, як ці його побратими по зброї застають Анну з дітьми в її домі…
Маркіян попросився у штурмову групу і тепер сидів у БМП, стискаючи в руках автомат з приладнаним багнетом. Він як комуніст не дуже вірив у Бога, але тепер почав просити Його. В очах від напруження та вчорашньої тяжкої пиятики постійно блимала якась червоно-кривава пляма, а коли Маркіян почав запопадливо молити Бога і добре придивився до цього кола, то побачив на ньому чорний хрест. Чорний хрест Голгофи. При-наймні, так йому це уявлялось.
— Господи, — просив він, сам не знаючи кого, — зроби так, аби вона втекла від нас. Боже, Ти сам страждав, ти знаєш…
Ввірвались у місто. Її місто. Опору ніхто вже не чинив. Солдатики розповзлись по крамницях і квартирах. Маркіян, бурмочучи адресу Анни, смикався містом…
Комментарии к книге «Будні попелястих», Василий Дмитриевич Кожелянко
Всего 0 комментариев