«Про що тирса шелестіла...»

Присвячується велетневі

рідної сцени

Миколі Садовському

Читача котрий захотів би знайти в цій п’єсі історичну достотність, повинен упередити що він розчарується. Історичні і взагалі живі особи в п’єсі взято автором не для популяризації їх зо сцени, а — як живі символи до втілення певних ідей (Сірко — боротьба в людині двох початків — звірячого й духового; в образах Оксани й Килини — вираз тих початків; Сірчиха — клопітна буденщина, нездатна піднестись над життям, і т. д); епоха і історичні події для драматурга тільки тло, на якому оживають його власні образи. Отже, тим, хто хотів би бачити в п’єсі якусь драматичну монографію, раю зовсім не читати сієї п'єси, а звернутись до наукових розправ.

П’єсу виставлено було вперше в листопаді 1916 року в театрі М. Садовського.

Автор.

ДІЄВІ ОСОБИ:

Іван Сірко, отаман кошовий.

Софія, його жінка.

Роман, син.

Пеньок, старий запорожець, сторож на пасіці.

Лесь, свинар.

Оксана, Килина — Орлівни

Перша, друга і третя жінки.

Парубки, дівчата.

Кудлай, військовий суддя.

Шило, військовий осавула.

Перепилиця, військовий писар.

Ґедзь, Запридух, Крижаний — старі діди-січовики.

Ярема, коза.

Ясько, Сірків джура

Запорожці, татарин, турчин.

Полудень. Над річкою. В перспективі — низький протилежний берег з сивою степовою далиною. Білий килим тирси помережано червоними плямами воронщв. По цей бік. праворуч, видно частину Сіркової пасіки, розкиданої на зеленім, зарослім травою і квітами, пригорку: ліворуч — узлісся, що яром спускається в галявину. Кущі глоду, калини, гордини, поодинокі дерева на галявині в глибині сцени.

Коли завісу підноситься, з лісу лунають спів і вигуки молоді, що зібралася святкувати весняне свято. Під одним з кущів сидить Килина й плете вінок із тирси, перевиваючи його зеленим листом.

Килина (тихо наспівує).

(Замислюється й сама собі посміхається).

(Знов замислюється й посміхається).

З правого боку вискакує на палиці Лесь;

угледівши Килину, ховається за кущ і підслухає.