«Король стрільців»

В. Стефаник вважав Івана Керницького (1913—1984) своїм наступником у літературі. Появу його перших творів привітав А. Чайковський. Він став одним із найпопулярніших письменників Західної України перед Другою світовою війною. Був лауреатом найпрестижніших літературних премій того часу. Його п’єси мали неймовірний успіх. З приходом радянської влади став членом новоствореної спілки письменників і… при кінці війни змушений був емігрувати. З того часу почав підписувати свої твори псевдонімом «Ікер». У Радянській Україні його ім’я та твори були заборонені.

Він був з тих письменників, за якими потрібно шукати так, як колись у білий день зі свічкою в руках шукав людину Діоген. Так, принаймні, говорив про Івана Керницького один з найавторитетніших літературних критиків Микола Голубець.

----------------------------------------------

Друкується за виданням:

Керницький Іван. Святоіванські вогні: оповідання. — Львів: Накладом Івана Тиктора, 1934.

----------------------------------------------

Таких старосвітських хатин уже небагато. Вони вмирають так, як повмирали ті, що їх колись ставили. В нашому селі вона одна-однісінька. Має сто сім літ і мало не по самі вікна вже вросла в землю. Стоятиме ще до неділі. В понеділок до схід сонця Сенько Маланюк скличе сусідів, вони підріжуть трухляві слупки, здорово підіпруться дрючками, крикнуть «гей, р-руп!» — і зі старої хати залишиться лиш купа пороху… Сьогодні вона ще стоїть. З-під стріхи ще куриться сивий дим. На порозі ще сидять діти з кучерявими голівками і з череп’яної миски сьорбають теплу юшку. Під малим віконцем ще цвіте черешня і радісно гомонять бджоли. Стара хата бачить те все і чує… Вона ще жива. Хоч старість згорбила їй спину, хоч літа похилили додолу, вона вперто стоїть на дубових закопах, твердих та черствих, як тверді і дужі були її будівничі.