Роксолани в IV ст. заселяли майже всю українську територію в сучасних етнографічних межах, окрім крайніх північних частин. Щільно заселяючи, як осілий хліборобський народ, ціле північне побережжя Чорного і Азовського морів та Крим, черпаючи державницькі і цивілізаційні почини від Боспоро-Кіммерійської чи то Понтійської держави, роксолани мали свою вироблену високорозвинену матеріальну і духовну культуру. Вони були мореплавцями і навіть у своїх символічних знаках вживали морську атрибутику: котви, линви тощо. Нарешті, роксоланам належить стрічкове знакове письмо з IV ст., знайдене в Ольвії, Євпаторії і Керчі на кам'яних плитах. Знакове письмо роксолан було попередником глаголиці і, правдоподібно, тими «руськими письмами», які згадує Костянтин (Кирило) під час свого перебування в Херсонесі в 860 році.
З цього приводу, до речі, відомий дослідник української старовини Іван Огієнко зазначав, що Костянтин знайшов тут «Євангелію та Псалтиря, написані «руською» мовою». Це були переклади з грецької на східнослов'янську, точніше — на мову київську, потрібних для богослужіння уривків з Євангелія та Псалтиря» (Огієнко І. Руські переклади в Херсонесі в 860 році // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія. — Київ, 1927. — С. 377).
Але св. Костянтин (Кирило) не тільки знайшов у Херсонесі книги, писані «руськими письменами». Він описує свою зустріч тут з місцевими жителями-русичами, які живуть тут цілими кварталами, розмовляють руською мовою…» (Міндюк О. Українці — корінний народ Криму. — К., 2000. — С. 18).
Отже, в Криму вже на той час використовувалася мова предків українців, бо, як підкреслює І. Огієнко, «Костянтин, прибувши до Херсонесу р. 860, вчився тут київського наголосу та вимови» (там само. — С. 377).
Очевидно, що сама поява предків українців у Криму за таких обставин мала відбутися значно раніше, аби тут уже могла вкоренитися «київська мова». Академік Михайло Грушевський, використовуючи різні джерела, пише так:
«При кінці IV віку по Христі маємо на се виразні звістки, що тоді сі племена східних слов'ян, від котрих пішли українці, стали поширюватися на полудні — і, йдучи з півночі, почали наближатися до Чорного моря, трохи пізніше вони вже напевно займали приблизно ті краї, в яких живуть тепер, і тільки на схід в Донеччині, на Кавказі, в Криму розселилися в пізніших віках» (Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991. — С. 39).
Комментарии к книге «Український Крим», Владимир Сергийчук
Всего 0 комментариев