Перше видання цієї книжки — під заголовком «Чорнобиль: Хроніка майбутнього» — вийшло друком у 1998 р. Час на те, треба визнати, був не найліпший — українському читачеві тоді було «не до Чорнобиля», цю травму витіснили інші, свіжіші й нагальніші історичні потрясіння, і майбутнє бачилось не «за Алексієвич», а радше таки «за Фукуямою»: мовляв, тепер, нарешті, все буде добре, бо все лихе лишилося в минулому, і, боронь Боже, не згадуймо про нього!.. Мусило спливти ще одне десятиліття, заки наша культура сяк-так освоїлась із «чорнобильською травмою», історики включили катастрофу на ЧАЕС у хроніки розвалу радянської імперії, критики охрестили моє покоління літераторів «постчорнобильським», діти ліквідаторів, підрісши, опанували «зону» й витворили свою «сталкерську» субкультуру, а сама я потрапила нарешті знайти «власні слова» для пережитого в київський травень 1986-го, написавши есе «Планета Полин»... І протягом цілого того десятиліття Світлана Алексієвич продовжувала й далі працювати над книжкою: записувала нові інтерв’ю, вводила в чергові видання нових героїв — кого з монологом, кого з реплікою, — додавала й викреслювала, дописувала й переписувала, так що книжка з роками росла й мінялася, як окрема жива істота. Коли, після всіх «Нобелівських» дзвінків-розмов-привітань, ми погодилися з пані Світланою на тому, що слід її в Україні перевидати, я, на свій подив, зустрілася з зовсім іншою книжкою, ніж 18 років тому. Принаймні, читалася вона цим разом геть інакше.
Комментарии к книге «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього», Светлана Александровна Алексиевич
Всего 0 комментариев