Уперше я його зустрів на засіданнях секції молодого автора при Спілці письменників України. Синьоокий, кучерявий, запальний, — він хвилював майже кожну зустрічну дівчину чи молодицю: справжній картинний поет! Вірші у Івана Хоменка були розхристані, інколи навіть хаотичні, проте щось у них було щире, полум'яне, правдиве. А деякі рядки навіть Максим Рильський називав геніальними. Наприклад:
Я був голодний разв окопі на чужині.Мені здалося в час нічний,Що небо — миска темносиня,А місяць — то вареник золотий.Коли ж наївсь у спаленій долиніІ ліг спочити в бур'яні,То місяць нагадав любов мені,А небо нагадало очі сині…Пам'ятаю його останній прихід на збір молодих поетів. Головував Максим Тадейович. Іван попросив слова і почав читати поему. В ній було чимало ризикованих натяків на голод тридцять третього року, звучали націоналістичні мотиви. Рильський розгублено мовчав, а хтось з молодих запопадливо підхопився і почав критикувати Хоменка, назвавши його графоманом (щоб не торкатися політичних мотивів). Тоді Івана понесло. Він підхопився з місця і почав оповідати сон, який буцімто приснився йому. "Йду, — каже, — мимо Спілки і бачу, що там дають письменникам первач-самогонку. Першими у черзі стоять Бажан, Тичина, Рильський, Нагнибіда тощо, а в кінці черги притулився Тарас Григорович. Я питаю: — Чому це ви, Тарасе Григоровичу, стоїте ззаду? А він: — Ніяково мені пертися в перші ряди. Хай вже вони — молодші, енергійніші! А я йому: — Е ні! Так не буде! Тарасе Григоровичу, ставайте на перше місце, я — за вами, а Тичини, Бажани та іже з ними — назад к бісовій матері".
Що тут зчинилося! Всі скочили з місця, почали лаяти Івана. А Рильський лише мовчки сидів і лукаво посміхався: Хоменко вискочив на середину кімнати і патетично крикнув: "Сюда я больше не ездок, пойду искать по свету, где оскорбленному есть чувству уголок. Карету мне, карету!"
— Чорного ворона тобі! — озвався хтось з кутка.
То було пророцтво. Напевно хтось доповів, куди треба, про небезпечного поета, і Криворізьке управління МДБ запроторило Івана на 25 років туди, де Макар телят пасе. Це був 49-й рік. Саме годі і я потрапив у буцегарню. З таким же обвинуваченням: антирадянська пропаганда.
Комментарии к книге «Я виступлю за правду», Александр Павлович Бердник
Всего 0 комментариев