Малюнки В. ГРИГОР’ЄВА, К. ПОЛЯКОВОЇ
е за синіми морями,Не за темними борами,Не за долами широкими.Не за скелями високими,Біля хати діда ГнатаПочалося це, малята.Бабуся ОрисяІшла від криниці.Чує — хтось кличе:Бабусю, спиніться!Стала бабуся — нікого немає…— Хто мене кликав? — тихо питає.— Мила бабусю, кличу вас я.Ось, подивіться, ручка моя! —Нахилилась бабуся низько,Бачить — скаче в траві хлопчисько:Голубий комірець на зеленій льолі,Носик, наче шматочок квасолі.Очі чорні, як зерна ожини,Руки й ноги гнучкі, як пружини.Виліз малийНа тоненьку билинку.— Дайте, бабусюВодички краплинку!Бабуся до нього підносить відерце:— Хто ж ти такий, розкажи, моє серце!Міцно хлопчина за дужку вчепився.Довго смоктав і нарешті напився.— Ну ж і козак! — здивувалась стара.Нахильці випив всю воду з відра. —Дякує хлопчик, кива головою.Просить: — Облийте мене водою.Я ні дощу, ні грози не боюся..— Хто ж ти такий? — знов питає бабуся.— Я хлопчина завзятий,Я Барвінок Хрещатий.Я вночі народився,Рано-вранці розвився.Хочу я погулятиБіля вашої хати.І сказала бабуся:— Побігай, будь ласка.Аж отут починається казка. РОЗДІЛ ПЕРШИЙ І пішов малий городомВітатися з своїм родом,За бадилля чіпляється,Сам собою пишається.Каже: — Доброго здоров’я!Всі радійте, що прийшов я!З-під куща сказав Буряк:— Ну ж і бравий ти козак!Басом вигукнув Гарбуз:— Ти, видать, не боягуз!Похвалив його й Горох;Цей поборе чотирьох! —Мовив Соняшник про нього:— Вперше бачу я такого!Цибулина й картоплинаПохвалили: — От дитина! —А Редиски невеличкіПоказали з грядки личка:— Ах, який він гарний, чемний,Симпатичний та приємний!Привітання й похвалиХлопцю духу піддали.Він як крикне:— Я завзятий!Я — Барвінок!Я — Хрещатий!Я виходжу в білий світ,Хай радіє весь мій рід!Над трояндою БджолаЗадзижчала, загула:— Друзі ви мої городні.Що це скоїлось сьогодні?Чом себе оце маляТак завзято вихваля?З грядки носа виткнув Хрін:— Чом копилить губу він?На Барвінка глянув скосаЙ відвернув глузливо носа.Відповів Бджолі Часник:— Розпустив малий язик!По городу тиняється,Сам собою пишається…А Барвінок зразу в крик:— Хто ти будеш?— Я Часник.— Гей, Часниче, замовчи ти!Можу зуби полічити! —А Часник:— Та не кричи…Зуби ось мої — лічи. —Став лічить Барвінок.Збився,
Комментарии к книге «Про відважного Барвінка та коника Дзвоника», Богдан Иосифович Чалый
Всего 0 комментариев