«Осел і лев»

Був собi раз Осел. Забагато йому стало працi i батогiв у господаря.

"Давай,- думає,- втечу в лiс i буду жити на волi! Буду собi пастися по лiсi, i хто менi що зробить?"

I, не думавши довго, втiк вiд господаря, та й у лiс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, не робить нiчого, нiхто його не б'є - вiдколи жиє, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та й просто на нього.

"Ну,- думає собi Осел,- аж тепер по менi буде!"

Але поки Лев дiйшов до нього, вiн якось трохи отямився i помiркував собi:

"Ану, може, я його деяк здурю?"

Та й як стояв, бух на землю, лiг собi i лежить, мов i гадки не має. Надходить Лев i кричить уже здалека:

- Ей, ти, хто ти там? Як ти смiєш лежати? Чому не встанеш i не поклонишся менi?

А осел мов i не чує. Лежить собi та тiльки довгими вухами клапає.

Надiйшов Лев i знов кричить:

- Зараз устань i поклонися менi!

- А хто ж ти такий?- питає Осел.

- Ти ще й питаєшся?-кричить грiзно Лев.- Хiба ти не знаєш, що я Лев, над усiми звiрами цар?

Осел, не встаючи, пiдвiв голову i витрiщив на нього очi.

- I що ти за дурницi балакаєш?промовив вiн.- Ти цар над усiми звiрами? Хто тобi се сказав? Маєш то на письмi? Хто тебе обирав на царя? Ну, говори!

Лев став, мов чолом об стiну стукнувся.

- Хто менi се сказав? Та всi менi се кажуть, що я над звiрами цар. Хiба ж се неправда?

- Певно, що неправда. Не може тому бути правда, бо цар над усiми звiрами не хто, а я.

- Ти?- здивувався Лев.- А ти хiба маєш се на письмi?

- Певно, що маю! Ади* (* А д и - лишень.) подивися ось тут! I вiн устав на рiвнi ноги i, обернувшися задом до Лева, показав йому своє заднє копито, на якiм була прибита новiсiнька блискуча пiдкова.

- Бачиш? Се моя царська печать. Якби ти був цар, то й ти би мав таку.

- Ото диво!- промовив Лев.- А я про те й не подумав нiколи. Мабуть, твоя правда. Але стiй! Давай будемо трiбуватися*(* Трiбуватися - змагатися.). Ходiмо в лiс, хто за годину наловить бiльше звiрiв, той буде правдивий*(* Правдивий - справжнiй.) цар.

- Добре, нехай i так буде,- промовив Осел, i з тим розiйшлися.

Лев побiг по лiсi; бiгав, бiгав: тут злапав серну, там зайчика, там знов якусь звiрину - за годину мав уже щось п'ять чи шiсть штук. Бере те все i волоче до Осла.