«Горбоконик»

Петро Єршов Горбоконик

Перекладач: М.Рильський

Джерело: З книги: Максим Рильський. Твори у двадцяти томах. Том п'ятий. Поетичні переклади. К.:Наукова думка, 1984

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrlib.com

Частина перша «Починається казка казатися» За горами, за лісами,За широкими морями,Проти неба на земліЖив дідусь в однім селі.У старенького три сини:Старший — з розумом хлопчина,Середульший — сяк-такий,А найменший — геть дурний.Хлопці сіяли пшеницюТа й возили у столицю:Бач, столиця та булаНедалеко від села.Там пшеницю продавали,Гроші добре рахувалиІ, набивши гаманця,Повертались до отця.От чи скоро, чи не скороПриключилося їм горе:Хтось у поле став ходитьІ пшеницю толочить.Про таку лиху пригодуЩе ніхто не чув ізроду;Стали думать і гадать,Як би злодія впіймать.Та й надумали ходитиУночі той лан глядіти,Щоб його оборонить,Лиходійника зловитьПочало ж ото смеркатись,Старший брат почав збиратись,Він сокиру й вила взявТа й у поле почвалав.Непогожа ніч настала;Боясть парубка напала,І сховався молодецьУ кошару до овець.Встало сонце із-за хмари,Вийшов тихо він з кошари,Із криниці вид умивТа й постукавсь до братів:«Гей, прокиньтеся, тетері,Відчиніть скоріше двері!На дощі я весь промокАж до самих до кісток».Хлопці двері відчинили,Брата старшого впустилиТа й питаються його,Чи не бачив він чого.Старший брат перехрестився,На всі боки поклонився,Кашлянув і проказав:«Цілу нічку я не спав;А було ж мені, на лихо,І не тепло, і не тихо:Як звірюка, вітер вив,Дощ холодний ливма лив,Ох, намучивсь я доволі!..Ну, та все гаразд у полі».Похвалив його отець:«Ну, Данило, молодець!Послужив ти службу щиру.Тобто, мовить до приміру,Не ловив у полі гав,—Лан як треба доглядав».Почало ізнов смеркатись;Середульший став збиратись,Він сокиру й вила взявТа й у поле почвалав.Ніч холодна як настала,—Туга парубка напала,Зуб на зуб не попада;Він навтьоки, бо біда!«Лучче ніч повартуватиУ сусідки біля хати!»Непереливки було!..Тільки ж сонечко зійшло,Він братів почав будити:«Гей, сплюхи, а відчиніте!Був мороз вночі страшний,—Ледь зостався я живий!»Хлопці двері відчинили,Середульшого впустилиТа й питаються його,Чи не бачив він чого.Він тоді перехрестився,На всі боки поклонивсяІ крізь зуби проказав:«Цілу нічку я не спав,—А заснути міг навіки,Бо мороз був превеликий,До костей мене дойняв;Ніч до ранку я дрижав;Проклинав нещасну долю...Ну, та все гаразд у полі».І йому сказав отець:«Ти, Гаврило, молодець!»Стало втрете знов смеркатися»,