«Балакучий пакунок»

532

Описание

Чудова казка-повість всесвітньовідомого англійського вченого-зоолога Джеральда Даррелла, яка ще в 1978 році була перенесена на екрани. Ця книжка про пригоди і жагу до перемоги, про силу дружби і про справедливість, про чарівний світ і його міфічних мешканців… У Грецію, в гості до своєї двоюрідної сестри Пенелопи, приїжджають двоє хлопчиків із Англії — Саймон і Пітер. Під час ігор діти знаходять дивний пакунок, що розмовляє людською мовою. У пакунку — Папуга, якого вигнали вороги країни Міфології. Саме він розповідає дітям, що всі жителі країни та її правитель — добрий чародій Ха-Ха — у страшній небезпеці. Пітер, Саймон і Пенелопа вирішують, що вони не можуть лишитись осторонь, і вступають у боротьбу проти Василісків, які хочуть загарбати країну Міфологію. На дітей чекає багато випробувань, але вони не мають права на поразку. Попереду — вирішальна битва!..

1 страница из 134
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Балакучий пакунок (fb2) - Балакучий пакунок (пер. Наталья Трохим) 2905K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Джеральд ДарреллДжеральд ДарреллБалакучий пакунок

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-4027-8 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

УДК 82

ББК 84(4Вел)

Д20

Перекладено за виданням: Durrell G. The talking parcel / Gerald Durrell. — Glasgow: Collins, 1976. — 192 p.

Переклад з англійської Наталії Трохим

Ілюстрації та обкладинка Михайла Біломлинського

Дизайнер обкладинки Аліна Ачкасова

ISBN 978-617-12-3424-6

ISBN 978-1-5344-0123-5 (англ.)

Розділ І. Балакучий пакунок

Літак, яким Саймон і Пітер прилетіли в Афіни у гості до своєї двоюрідної сестри Пенелопи, приземлився. Двері його відчинились, і хлопцям у лице хлинула хвиля гарячого, мов з печі, повітря і такого яскравого сонячного проміння, що вони мимоволі замружились. Після вічно похмурої і дощової англійської погоди, до якої вони звикли, це була просто фантастика, і хлопчаки, розморені та засліплені, мружились, мов коти на полум’я, дослухаючись до розкотистої дзвінкої грецької мови, що заполонила все довкола.

Дядько Генрі спершу їх мало не налякав: здоровенний чолов’яга, схожий на великого брунатного орла — з гачкуватим носом, кучмою сивого волосся і дуже великими руками, якими він без упину розмахував. Дивно навіть, що у Пенелопи, гарненької стрункої дівчинки з великими зеленими очима і каштановими косами, міг бути такий непривабливий батько.

— Ага, — сказав дядечко Генрі, суворо зиркаючи на них. — Ну, ось ви й прилетіли! Ну-ну. Радий вас бачити. Радий бачити вас уже не такими огидними, як відразу після народження. Тоді ви були, ніби лабораторні мишенята — такі ж рожеві і бридкі.

— Тату, — перебила його Пенелопа, — який же ти грубіян!

— Чого це? Зовсім я не грубіян, — відрубав дядечко Генрі, — просто ділюся спогадами.

— А це ваш багаж? — поцікавилась Пенелопа.

— Так, — відповів Пітер. — Оті дві валізи і човен.

— Човен? — здивувався дядечко Генрі. — Який ще човен?