«Маленькі дикуни»

Ілюстрації автора

Дванадцятирічний Ян дуже захоплювався індіанцями та мріяв про життя на природі з неймовірними пригодами. Цим марила більшість його однолітків, однак уподобання його ровесників із часом змінилися, а в Яна з роками це захоплення не згасало. Підростаючи, він дедалі з більшим задоволенням збирав будь-які відомості про індіанців, весь час поповнював свої знання про життя лісових мешканців.

Янів тато весь час перебував у фінансовій скруті. Він отримав непогане виховання і світську освіту, але заробляти грошей так і не навчився. Він був дуже лагідний до сторонніх і вельми суворий до власних домочадців. Його дратували часті Янові прогулянки лісом, тож одного дня батько заборонив хлопцеві навіть думати про ліс, мовляв це заважає його навчанню. Та підстав до таких звинувачень не було, адже хлопчик був першим учнем у класі, хоча був молодшим за багатьох своїх однокласників.

Ян дуже любив читати. Хлопчикове серце калатало від щастя, коли до рук йому потрапляли книжки про природу та життя індіанців. Однак книжки подібної тематики в той час годі було знайти навіть у публічній бібліотеці. «Скандинавські мисливці» Ллойда, «Ботаніку» Грея та одну чи дві повісті Фенімора Купера Ян зачитав до дірок.

Слухняний і сором’язливий хлопчик уперше не підкорився батькові. Щоправда, Ян не насмілювався відкрито йому перечити, тож хитрував і за будь-якої слушної нагоди втікав у ліс або в поле. І там він міг годинами вільно спостерігати за пташками, детально розглядати квіти й трави.

А коли знаходив там якусь нову пташку чи невідому йому рослину, аж тремтів од радості й розпуки: радів, бо бачив щось нове, і впадав у відчай, коли не знав їхніх назв.

Саме через цікавість до тварин маршрут Яна до школи й зі школи був такий кривулястий, що ніхто б не дотумкав так розтягнути невеликий відтинок шляху. Щодня він проходив повз салун.